Постанова
Іменем України
11 березня 2020 року
м. Київ
справа № 161/9867/18
провадження № 61-16999св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивачі: військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державне підприємство Міністерства оборони України «Західвійськбуд»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овчаров Андрій Вікторович, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2019 року у складі судді Івасюти Л. В. та постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Киці С. І., Данилюк В. А., Шевчук Л. Я.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2018 року військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовано тим, що до військової прокуратури Луцького гарнізону надійшло звернення директора Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (далі - ДП МОУ «Західвійськбуд») з приводу вжиття заходів щодо повернення на користь держави в особі цього підприємства приміщень складу НОМЕР_2 та НОМЕР_1, які знаходяться по АДРЕСА_1 .
15 грудня 2003 року між філією ДП МОУ «Західвійськбуд» - 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр - Плюс» (далі - ПП «Кедр-Плюс») укладено договір купівлі-продажу № 20 , відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу НОМЕР_2 та НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . Відповідно до акта прийому-передачі від 30 грудня 2003 року у цей же день директор ПП «Кедр-Плюс» прийняв у власність вищевказане нерухоме майно. Надалі 30 вересня 2008 року рішенням Львівського апеляційного суду позов військового прокурора Луцького гарнізону задоволено. Вищевказаний договір купівлі-продажу визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію. Однак до цього часу нерухоме майно у власність держави в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» не повернуто.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на цей час приміщення складу НОМЕР_1 перебуває у власності ОСОБА_1 .
Приміщення складу НОМЕР_2, яке на цей час перебуває у власності відповідача, вибуло з державної власності поза волею органу управління майном - Міністерства оборони України.
Уточнивши позовні вимоги, військовий прокурор Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 будівлю складу НОМЕР_1 літ. «Б-1», загальною площею 638,3 кв. м, по АДРЕСА_1 та зобов`язати останню звільнити і передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд».
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2019 року позов військового прокурора Луцького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 будівлю складу НОМЕР_1 літ. «Б-1», загальною площею 638,3 кв. м, по АДРЕСА_1 та зобов`язано останню звільнити та передати вказану будівлю Міністерству оборони України в особі Державного підприємства Міністерства оборони України «Західвійськбуд». Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2019 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірне приміщення належить державі Україна в особі Міністерства оборони України. Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, визнаного недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Оскільки спірне приміщення вибуло без волі її власника - держави Україна в особі Міністерства оборони України, то він має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овчаров А. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегіїз п`яти суддів.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог статті 53 ЦПК України, відмовив відповідачу в клопотанні про залучення до участі у справі третьої особи ОСОБА_2 . Також судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відвід судді. Крім того, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що прокурор не довів наявності інтересу держави у спірних правовідносинах і не повідомляв суб`єкта владних повноважень про намір звернутись до суду з відповідним позовом. Визнання договору купівлі-продажу спірного майна недійсним не є підставою для витребування зазначеного майна від добросовісного набувача. 02 березня 2004 року Господарським судом Волинської області винесено рішення про визнання за ПП «Кедр-Плюс» права власності на будівлю складу НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1 , і реєстрація права власності на спірне нерухоме майно відбувалася саме на підставі цього рішення, а не на підставі договору купівлі-продажу, який визнаний недійсним. Позивачі вказане рішення Господарського суду Волинської області від 02 березня 2004 року не оскаржували. Рішення Львівського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2008 року, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу спірного приміщення, не має жодного преюдиційного значення для вирішення цього спору. Позивачем не подано доказів про вибуття спірного приміщення з володіння власника поза його волею.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від прокурора військової прокуратури Луцького гарнізону, в якому він просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 грудня 2003 року філією ДП МОУ «Західвійськбуд» 20 Управлінням начальника робіт та приватним підприємством «Кедр-Плюс» укладено договір купівлі-продажу № 20, відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу НОМЕР_2 та НОМЕР_1 у АДРЕСА_1.
Рішенням Львівського апеляційного суду від 30 вересня 2008 року у справі № 04/65-12 позов військового прокурора Луцького гарнізону у справі за його позовом до ПП «Кедр - Плюс», ДП МОУ «Західвійськбуд» задоволено. Договір купівлі-продажу № 20 , відповідно до якого ДП МОУ «Західвійськбуд» продав, а ПП «Кедр-Плюс» купив приміщення складу НОМЕР_2 та НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 визнано недійсним з моменту укладення та застосовано двосторонню реституцію.
28 листопада 2017 року до військової прокуратури Луцького гарнізону Західного регіону України надійшло звернення директора Державного підприємства Міністерства оборони України з приводу вжиття заходів щодо повернення на користь держави в особі даного підприємства приміщень складу НОМЕР_2 та НОМЕР_1, які знаходяться по АДРЕСА_1 .
Вищевказане нерухоме майно у власність держави в особі ДП МОУ «Західвійськбуд» не повернуто.
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого 06 березня 2006 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Котенко Л. О. в реєстрі за № 429, ПП «Кедр - Плюс» продав, а ОСОБА_3 купив будівлю складу НОМЕР_1 , загальною площею 648,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з договором купівлі-продажу, посвідченим 28 березня 2006 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Куртою Н. В. в реєстрі за № 612, власником спірного приміщення складу НОМЕР_1, загальною площею 648,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 став ОСОБА_2 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 лютого 2018 року особою, яка на цей час володіє приміщенням складу НОМЕР_1 літ. «Б-1», є відповідач у справі - ОСОБА_1 . Підстава виникнення права власності - договір дарування від 04 серпня 2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Ходачинський Р. О. Відчужувачем за договором дарування є ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що будівля складу вибула без волі її власника - держави Україна в особі Міністерства оборони України з його володіння на підставі договору купівлі-продажу від 15 грудня 2003 року № 20, який надалі було визнано недійсним. Підставою недійсності вказаного правочину, як встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2008 року, стало недотримання ДП МОУ «Західвійськбуд», зокрема, пункту 4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30 липня 1999 року № 1477, а саме, що відчуження майна державного підприємства поводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном за погодженням з Фондом державного майна України.
Вибуття майна з володіння власника на підставі правочину, який визнаний надалі недійсним, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що на час укладення договору дарування, на підставі якого до ОСОБА_1 перейшло право власності на спірну будівлю складу, існувало рішення суду щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування двосторонньої реституції, саме приміщення перед укладенням договору дарування неодноразово перепродавалося. Відповідач на час укладення договору дарування як обдаровувана могла і повинна була знати, що спірне приміщення вибуло з володіння держави з порушенням закону.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону у випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді
Відповідно до абзаців першого і другого частини третьої статті 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 зазначеного Закону).
Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України).
Системне тлумачення абзацу другого частини другої статті 45 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).
Військова прокуратура вправі звертатись із вимогами щодо захисту в судовому порядку права державної власності на майно, яке знаходиться в користуванні військових частин, установ, підприємств та організацій Збройних Сил України в разі, якщо Міністерство оборони України, яке є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належить управління вказаним майном, такий захист не здійснює.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що прокурор не довів інтересу держави у спірних правовідносинах та свого права на звернення з позовом у цій справі, є необґрунтованими.
Також є безпідставними доводи касаційної скарги щодо незаконності відмови суду в залученні до участі у справі як третю особу ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. У даному випадку, рішення суду у цій справі на права та обов`язки ОСОБА_2 , як відчужувача спірного майна ОСОБА_1 за договором дарування, не впливає.
Доводи касаційної скарги про необґрунтованість ухвали про відвід судді є необґрунтованими та не узгоджуються з положеннями статей 36 37 ЦПК України.
Крім того, доводи касаційної скарзі про те, що реєстрація права власності на спірне нерухоме майно відбувалася на підставі рішення Господарського суду Волинської області від 02 березня 2004 року про визнання за ПП «Кедр-Плюс» права власності на будівлю складу НОМЕР_1, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а не на підставі договору купівлі-продажу, який визнаний недійсним, є безпідставними, оскільки підставою для визнання права власності за ПП «Кедр-Плюс» у судовому порядку став саме договір купівлі-продажу спірного приміщення, який надалі визнаний недійсним. А тому та обставина, що позивачем не оскаржувалось судове рішення про визнання права власності на підставі правочину, який судом визнаний недійсним, правового значення для вирішення вказаного спору не має.
Доводи в касаційній скарзі про те, що рішення Львівського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2008 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірного приміщення від 15 грудня 2003 року не має преюдиційного значення є безпідставними.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зазначеним судовим рішенням встановлено недійсність договору купівлі-продажу, стороною якого, а саме відчужувачем, виступило ДП МОУ «Західвійськбуд» - відповідач у справі. Вказана обставина має преюдиційне значення для розгляду зазначеної цивільної справи, в якій ДП МОУ «Західвійськбуд» є позивачем.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що усуді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Овчаров Андрій Вікторович, залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 червня 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк