ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 162/445/16-а
адміністративне провадження № К/9901/44444/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Рибачука А.І.,
суддів: Стеценка С.Г., Тацій Л.В., -
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними матеріалами справи в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 162/445/16-а
за позовом ОСОБА_1 до головного державного інспектора Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області Токарчука Сергія Васильовича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Довгополова О.М., суддів Ільчишин Н.В., Святецького В.В. -
ВСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. 24.05.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення від 07.05.2016 № 002298 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255, 00 грн за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і скасувати зазначену постанову.
Позов ОСОБА_1 обґрунтував, зокрема тим, що відповідачем були допущені порушення вимог статей 256 268 КУпАП, оскільки протокол від 07.05.2016 про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 188-5 КУпАП, складено у його відсутності, інспектор Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області Токарчук С.В. йому не роз`яснив права, передбачені статтею 268 КУпАП, чим було грубо порушено право на захист, до протоколу були внесені завідомо неправдиві записи щодо роз`яснення йому його прав та обов`язків, а також вказав, що складання протоколу за його відсутності обмежило його право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, викласти мотиви своєї відмови від підписання протоколу. Крім того позивач зазначив, що інкриміноване йому правопорушення він не вчиняв. До оскаржуваної постанови по справі про адміністративне правопорушення не додано жодних доказів, зокрема пояснень свідків, фото- чи відео матеріалів на підтвердження вчинення ним інкримінованого йому адміністративного правопорушення, що є порушенням порядку фіксації правопорушення.
2. Любешівський районний суд Волинської області постановою від 22.06.2016 задовольнив позовні вимоги.
3. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 31.10.2017 постановою скасував постанову Любешівського районного суду Волинської області від 22.06.2016, ухвалив нову, якою відмовив у задоволенні позовних вимог.
4. 20.11.2017 ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 22.06.2016 - залишити в силі.
5. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.11.2017 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
6. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
7. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
8. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).
9. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 15.07.2019 №981/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Гриціва М.І. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №13), що унеможливлює його участь у розгляді даної справи.
10. Протоколом розподілу справи від 16.07.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І.- головуючий суддя, судді: Стеценко С.Г., Тацій Л.В.
11. Ухвалою судді Верховного Суду від 18.07.2019 прийнято зазначену справу до провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
12. Суди встановили, що 06.05.2016 головний державний інспектор Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області Токарчук С.В. здійснював рибоохоронний рейд по водоймах Волинської області. Здійснюючи перевірку на озері Люб`язь, яке розташоване на території Любешівського району Волинської області, відповідач склав протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 188-5 КпАП України, вчинене ОСОБА_1 , про те, що той о 08 год. 00 хв. вчиняв перешкоди при виконанні його посадових обов`язків, а саме розхитував службовий човен працівників Волиньрибоохорони, намагаючись його перевернути, погрожував фізичним насильством і нецензурно лаявся. Зазначені обставини відповідач зафіксував за допомогою відеозйомки.
За результатами розгляду цього протоколу, 06.05.2016 Токарчук С.В. ухвалив постанову у справі про адміністративне правопорушення № 002298, якою притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 188-5 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 255,00 грн.
Також суди встановили, що ОСОБА_1 відмовився підписати протокол і надати пояснення по суті порушення.
Окрім цього, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, крім зазначеного вище, підтверджується також обставинами, встановленими судом під час розгляду кримінального провадження № 12016030140000127, зафіксованими у вироку Любешівського районного суду Волинської області від 03.04.2017 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 342, частиною першою статті 343, частиною другою статті 345 Кримінального кодексу України, в якому позивач брав участь у якості свідка (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 65744335).
Не погоджуючись із постановою про накладення адміністративного стягнення, ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
13. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що відповідач склав протокол про адміністративне правопорушення без участі ОСОБА_1 , який на той час перебував на стаціонарному лікуванні, не роз`яснив позивачу права, передбачені статтею 268 КУпАП, не ознайомив зі змістом протоколу і не вручив копію, а також розглянув справу за відсутності позивача. Тому суд дійшов висновку, що відповідач при складанні протоколу та винесенні постанови по справі про адміністративне правопорушення порушив вимоги статей 254 256 258 КУпАП. При цьому, суд зазначив, що згідно із статтею 255 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 188-5 КУпАП, не належить до компетенції працівників рибоохорони. Також суд першої інстанції вказав, що як при складанні протоколу про адміністративне правопорушення так і при розгляді справи відповідач всупереч вимогам статями 33 245 268 278 380 КУпАП не встановив і не довів чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винен позивач в його вчиненні, не встановив інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, відповідач не довів, що ОСОБА_1 06.05.2016 чинив перешкоди працівникам Волиньрибоохорони при виконанні ними службових обов`язків в рибоохоронному рейді по озері Люб`язь, а зі змісту оскаржуваної постанови не зрозуміло, які службові обов`язки виконували працівники рибоохорони і які саме перешкоди вчиняв ОСОБА_1 .
14. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач наділений повноваженнями здійснювати державний контроль та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та відповідно до статті 240 КУпАП органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені статтею 50, частиною третьою статті 85, статтями 86-1, 91-2 і 188-5 цього Кодексу. Від імені органів рибоохорони розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Головний державний інспектор рибоохорони України, головні державні інспектори рибоохорони в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, провідні державні інспектори рибоохорони, старші державні інспектори рибоохорони. Оскільки протокол про адміністративне правопорушення був складений, а постанова про накладання адміністративного стягнення винесена уповноваженою посадовою особою органу рибоохорони, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, то стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.
15. Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує, зокрема тим, що в подіях, які відбувались 06.05.2016 відсутній склад адміністративного правопорушення та подія в цілому, оскільки з відеоматеріалів, зафіксованих працівниками рибоохорони не видно вчинення ним дій у вигляді невиконання законних вимог та вчинення перешкод посадовій особі органу рибоохорони під час виконання ним службових обов`язків.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
16. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
18. В преамбулі Закону України від 08.07.2011 № 3677-VI «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» зазначено, що цей Закон визначає, зокрема, основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України.
19. Відповідно до статті 6 цього ж Закону державне управління та регулювання у галузі рибного господарства здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.
20. Указом Президента України від 16.04.2011 № 484/2011 затверджено Положення про Державне агентство рибного господарства України (далі - Положення про Держрибагентство, Держрибагентство відповідно).
21. Пунктом 1 Положення про Держрибагентство передбачено, що Держрибагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики).
22. Відповідно до статті 21 Закону України від 17.03.2011 № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади», пунктів 7, 8 Положення про Держрибагентство, постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.2011 № 1263 «Про утворення територіальних органів Державного агентства рибного господарства» наказом Мінагрополітики від 19.01.2012 № 26 затверджено Положення про органи рибоохорони Державного агентства рибного господарства України (далі - Положення про органи рибоохорони).
23. Згідно із пунктом 1 Положення про органи рибоохорони Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві, управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в області, басейнові управління, басейновий відділ є територіальними органами Держрибагентства, які діють у складі Держрибагентства і йому підпорядковуються.
24. Тобто, Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області входить до структури Держрибагентства та має відповідні завдання і повноваження, визначені Законом № 3677-VI та Положенням про органи рибоохорони.
25. Відповідно до статті 10 Закону № 3677-VI та підпункту 4.5 пункту 4 Положення про органи рибоохорони посадові особи органів рибоохорони здійснюють державний контроль та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та мають повноваження, зокрема, забезпечувати організацію та здійснювати державний нагляд (контроль) у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів у водних об`єктах та їх частинах; проводити у випадках, встановлених законом, фотографування, звукозапис, фото- і відеозйомку як допоміжні засоби для запобігання і виявлення порушень законодавства в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів; безперешкодного доступу до території (у тому числі об`єктів природно-заповідного фонду) і приміщень підприємств, установ та організацій, які здійснюють добування, утримання, зберігання або переробку водних біоресурсів, з метою здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів; складати протоколи та розглядати в установленому законом порядку справи про адміністративні правопорушення у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.
26. Таким чином, на думку колегії суддів, до повноважень відповідача належить здійснення державного контролю та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та складання протоколів та розгляд в установленому законом порядку справ про адміністративні правопорушення у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.
27. Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
28. Згідно із статтею 240 КУпАП органи рибоохорони розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням правил рибальства та охорони рибних запасів, передбачені статтею 50, частиною третьою статті 85, статтями 86-1, 91-2 і 188-5 цього Кодексу.
Від імені органів рибоохорони розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право: Головний державний інспектор рибоохорони України, головні державні інспектори рибоохорони в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, провідні державні інспектори рибоохорони, старші державні інспектори рибоохорони.
29. Відповідно до статті 188-5 КУпАП невиконання законних розпоряджень чи приписів, інших законних вимог посадових осіб органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, радіаційної безпеки або охорону природних ресурсів, ненадання їм необхідної інформації або надання неправдивої інформації, вчинення інших перешкод для виконання покладених на них обов`язків тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від дев`яти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від п`ятнадцяти до сорока п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
30. Частинами першою та другою статті 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
31. У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 285/1535/15-а міститься правовий висновок про те, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
32. У справі, яка розглядається суди встановили, що позивач чинив перешкоди працівникам Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області при виконанні ними службових обов`язків в рибоохоронному рейді по озері Люб`язь згідно плану-наказу від 05.05.2016 № 116 у зв`язку із чим відповідачем було складено протокол про адміністративне правопорушення та ухвалена постанова про накладання адміністративного стягнення.
33. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оспорювана постанова ухвалена уповноваженою посадовою особою органу рибоохорони, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення.
34. При цьому, колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті здійснення державного контролю та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах.
35. Колегія суддів зазначає, що положення статті 48 КАС України передбачають, що суд першої інстанції, встановивши, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, а у випадку його незгоди - залучає як другого відповідача, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
36. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів, та їх заміна у разі необхідності.
37. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
38. Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
39. Проте, суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримав, та, вирішуючи спір за позовом про скасування постанови від 07.05.2016 № 002298 по справі про адміністративне правопорушення, пред`явленим до головного державного інспектора Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Волинській області Токарчука С.В. не з`ясував, хто є належним відповідачем у справі та, за очевидної необхідності, не вирішив питання про залучення до участі у справі належного відповідача чи співвідповідача.
40. Суд апеляційної інстанції переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому КАС України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції та мав відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів того, що позов заявлено до неналежного позивача, оскільки частиною сьомою статті 48 вказаного Кодексу визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.
41. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог проте з мотивів викладених у цій постанові.
42. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 343 349 350 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд-
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 у справі № 162/445/16-а - залишити без змін з мотивів викладених у цій постанові.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
СуддіА.І. Рибачук С.Г. Стеценко Л.В. Тацій