№ 171/1447/18

Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 171/1447/18

провадження № 61-16213св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Пінк Агро»,

третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства «Пінк Агро» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Пінк Агро» (далі - ФГ «Пінк Агро»), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є. В. (далі - приватний нотаріус ДМНО Рудкевич Є. В.), про визнання спадкового договору недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,9257 га, кадастровий номер 1220382200:01:030:0017, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Володимирської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області.

08 серпня 2016 року вона уклала з ФГ «Пінк Агро» спадковий договір, який посвідчено приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В.

Предметом спадкового договору є зазначена вище земельна ділянка.

Позивач зазначала, що під час укладення спадкового договору відповідач ввів її в оману, оскільки договір спадкування зобов`язує набувача виконувати розпорядження відчужувача, однак ніяких розпоряджень вона не робила, а відповідач їх не виконував. Крім того, договір містить додаткові зобов`язання - укласти договір оренди, передати їй пшеницю, чого здійснено також не було.

Також позивач стверджувала, що спадковий договір є удаваним правочином, оскільки він укладений сторонами з метою приховування забороненого на той момент законодавством договору купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення.

У зв`язку з викладеним ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним спадковий договір від 08 серпня 2016 року, укладений між нею та відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В., та зняти заборону на відчуження спірної земельної ділянки.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні не встановлено, що сторонами укладено удаваний правочин та не встановлено підстав для визнання правочину недійсним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 серпня 2019 року про виправлення описки, апеляційні скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Встановлено нікчемність спадкового договору від 08 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Пінк Агро», посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2688.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції під час розгляду справи неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, договір спадкування земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладений між сторонами, фактично був спрямований на відчуження земельної ділянки, а це порушує публічний порядок держави, оскільки посягає на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема об`єкт права власності українського народу - землю, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, тому такий суперечить закону, тобто є нікчемним.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2019 року ФГ «Пінк Агро» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року у вищевказаній справі, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

- суд апеляційної інстанції безпідставно скасував правильне, законне та справедливе рішення суду першої інстанції;

- оскаржуваний спадковий договір укладено з дотриманням вимог закону, з урахуванням дійсних намірів кожної зі сторін та зі встановленням розуміння змісту такого правочину;

- викладені в позовній заяві та апеляційній скарзі твердження позивача надумані та такі, що не відповідають дійсності (або викладені позивачу третіми особами у перекрученому стані);

- саме по собі посилання позивача на дію мораторію щодо відчуження земель сільськогосподарського призначення не є підставою для визнання оскаржуваного правочину удаваним чи недійсним та не свідчить про доведеність позовних вимог.

Станом на час розгляду вказаної справи до Верховного Суду не надходило відзиву на касаційну скаргу ФГ «Пінк Агро».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року поновлено ФГ «Пінк Агро» строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року; відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФГ «Пінк Агро» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року; витребувано матеріали справи № 171/1447/18 з Апостолівського районного суду Дніпропетровської області та надано учасникам прави строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2019 року матеріали справи № 171/1447/18 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2020 року справу № 171/1447/18 призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України (в редакції станом на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України (в редакції станом на дату подання касаційної скарги) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 6,9257 га, кадастровий номер 1220382200:01:030:0017, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Володимирської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії Р2 № 222641, виданим 10 червня 2003 року Апостолівською районною радою народних депутатів, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 139.

08 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ «Пінк Агро» укладено спадковий договір, згідно з яким набувач (відповідач у справі) зобов`язався виконати розпорядження відчужувача (позивача у справі), встановлені цим договором, і у разі його смерті набуває право власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 6,9257 га, кадастровий номер 1220382200:01:030:0017, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Володимирської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області. Відчужувач свідчить, що згадана земельна ділянка на момент укладення договору передана в оренду Асоціації фермерських господарств «Ольвія», а після закінчення зобов`язався укласти договір оренди з Товариством з обмеженою відповідальність сільськогосподарським підприємством «Колор». Сторони оцінили земельну ділянку в 244 492,32 грн. Відповідач зобов`язався передати у власність відчужувача 20 тон пшениці. Право власності на земельну ділянку переходить до набувача після смерті відчужувача. З моменту укладення договору відчужувач може користуватись земельною ділянкою без права розпорядження нею, але з правом передачі в оренду.

Приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В. здійснено державну реєстрацію обтяжень даної земельної ділянки на підставі укладення між сторонами спадкового договору, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 08 серпня 2016 року.

Актом прийому-передачі виконаних робіт за спадковим договором від 08 серпня 2016 року підтверджено, що відповідач передав у власність позивача 20 тон пшениці, чим виконав підпункт 3.3.1 спадкового договору.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначала, що спадковий договір є удаваним правочином, оскільки він укладений сторонами з метою приховування забороненого на той момент законодавством договору купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення.

Також вона вказувала на те, що під час укладення договору спадкування, відповідач ввів її в оману, оскільки договір спадкування зобов`язує набувача виконувати розпорядження відчужувача, однак сам договір ніяких розпоряджень не передбачає, сам набувач ніколи ніяких його розпоряджень не виконував. Тому позивач просила визнати спадковий договір недійсним.

Нормативно-правове обґрунтування

У відповідності до статті 1302 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір може бути визнано недійсним із підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України.

Вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем та набувачем, так і іншою заінтересованою особою.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено наступне.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень пункту 15 Перехідних положень ЗК України в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2017 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Верховний Суд наголошує на тому, що перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому відносини сторін не поширюються відповідні правила для спадкування.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд правильно виходив із того, що оспорюваний спадковий договір, як правочин пов`язаний з відчуженням земель сільськогосподарського призначення, укладено сторонами всупереч положенням положень пункту 15 Перехідних положень ЗК України в редакції, на час виникнення спірних правовідносин, тому він є таким, що порушує публічний порядок держави та є недійсним в силу закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність указаних висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Разом з тим, Верховний Суд не може погодитись із висновком апеляційного суду щодо встановлення нікчемності спадкового договору у резолютивній частині оскаржуваної постанови з огляду на наступне.

В цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин) та позбавляє можливості ініціювати судове провадження.

Отже, під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині першій статті 13 ЦПК України, в якій вказано, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається із матеріалів справи, у своєму позові ОСОБА_1 заявила вимоги про визнання недійсним спадкового договору від 08 серпня 2016 року, укладеного між нею та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В., та зняття заборони на відчуження спірної земельної ділянки.

Натомість апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову у цій справі про часткове задоволення позову, вийшов за межі вимог ОСОБА_1 та фактично розглянув вимоги, які не були заявлені, а саме про встановлення нікчемності спадкового договору від 08 серпня 2016 року.

При цьому жодних мотивів та обґрунтувань з приводу необхідності виходу за межі позовних вимог апеляційний суд в оскаржуваній постанові не навів.

Разом з тим Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мають вищу юридичну силу (статті 8 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, то порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини, якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219 220 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222 223 225 ЦК України тощо).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та при наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 ЦК України).

Вимоги про встановлення нікчемності оскаржуваного договору позивачем до суду пред`явлено не було, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено та не є належним способом захисту та таким, що матиме реальне відновлення порушених прав позивача.

Таким чином, спадковий договір, який укладений сторонами під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв), в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними в силу закону (нікчемними). А захист інтересів власника земельної ділянки шляхом визнання недійсними такого спадкового договору не є належним.

З огляду на викладене, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про визнання недійним спадкового договору від 08 серпня 2016 року, укладеного між сторонами, підлягають скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Щодо позовних вимог про зняття заборони на відчуження земельної ділянки

Як вбачається із матеріалів справи, у своєму позові ОСОБА_1 заявила вимоги, зокрема про зняття заборони на відчуження земельної ділянки площею 6,9257 га, розташованої на території Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220382200:01:030:0017, накладеної 08 серпня 2016 року приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В., як наслідок недійсності нікчемного спадкового договору.

Суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення у справі, на вказане уваги не звернув, всупереч положенням чинного цивільного процесуального законодавства України не розглянув указані позовні вимоги та не прийняв щодо них своє рішення.

Разом з тим, оскільки заборона на відчуження земельної ділянки площею 6,9257 га, розташованої на території Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220382200:01:030:0017, накладена на підставі оскаржуваного спадкового договору від 08 серпня 2016 року, який в силу закону є недійсним (нікчемним), то Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зняття такої заборони.

Щодо застосування наслідків недійсності правочину

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного спадкового договору від 08 серпня 2016 року, який є нікчемним, отримала у власність від ФГ «Пінк Агро» 20 тон пшениці, що підтверджується актом прийому передачі виконаних робіт (а.с. 22), то Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав, передбачених частиною п`ятою статті 216 ЦК України, для витребування указаного збіжжя у позивача на користь відповідача.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок Верховного Суду щодо часткового задоволення касаційної скарги ФГ «Пінк Агро», скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , половина судових витрат понесених позивачем на оплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг у цій справіу розмірі 1 409,61грн ((1 762,00 грн х 0,4) + (1 762,00 грн х 0,4 х 150 % х 2)/2), підлягає стягненню з відповідача на користь цієї особи. Інша частина судових витрат залишається за позивачем.

Крім того, половина судових витрат понесених ФГ «Пінк Агро» за подання касаційної скарги у розмірі 960,50 грн (1 921,00 грн / 2), підлягає стягненню з ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства «Пінк Агро» задовольнити частково.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Пінк Агро», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович, про визнання спадкового договору недійсним відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Пінк Агро», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Євген Володимирович, про зняття заборони на відчуження земельної ділянки задовольнити.

Зняти заборону на відчуження земельної ділянки площею 6,9257 гектарів, розташованої на території Володимирівської сільської ради Апостолівського району Дніпропетровської області, кадастровий номер 1220382200:01:030:0017, накладену 08 серпня 2016 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Євгеном Володимировичем, зареєстровану в реєстрі за № 2689.

Застосувати наслідки недійсності правочину, а саме спадкового договору від 08 серпня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Пінк Агро», посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевичем Євгеном Володимировичем , зареєстрованого в реєстрі за № 2688.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути Фермерському господарству «Пінк Агро» 20 (двадцять) тон пшениці.

Стягнути з Фермерського господарства «Пінк Агро» на користьОСОБА_1 половину судового збору за подання позовної заяви та апеляційних скарг у розмірі 1 409,61 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користьФермерського господарства «Пінк Агро» половину судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 960,50 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко