№ 171/2039/18

Постанова

Іменем України

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 171/2039/18

провадження № 61-19244св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державний професійно-технічний навчальний заклад «Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів», Міністерство освіти і науки України,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів», Міністерства освіти і науки України про зобов`язання звільнити з посади керівника учбового закладу та відшкодування моральної шкоди,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2019 року у складі судді Кодрян Л. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бондар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: зобов`язати Міністерство освіти і науки України звільнити ОСОБА_2 з посади керівника Державного професійно-технічного навчального закладу «Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» (далі - ДПТНЗ «АЦППРК») у зв`язку з грубим порушенням Закону України «Про запобігання корупції»; стягнути з ДПТНЗ «АЦППРК» на свою користь 200 880 грн у відшкодування моральної шкоди; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_1 посилався на те, що з 03 лютого по 12 травня 2005 року він працював у Апостолівському професійно-технічному училищі № 85 (далі - Апостолівське ПТУ-85), правонаступником якого є ДПТНЗ «АЦППРК», на посаді керівника відділення фізичного виховання. Вважає, що його було протиправно звільнено з посади. Зазначив, що в суді перебуває цивільна справа за його позовом до правонаступника Апостолівського ПТУ-85 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Під час розгляду цивільних справ в суді, з наданих відповідачем документів, йому стало відомо, що близько трьох років в ДПТНЗ «АЦППРК» на посаді директора працює ОСОБА_2 - донька колишнього директора Апостолівського ПТУ-85 ОСОБА_3 , а в її прямому підпорядкуванні працює ОСОБА_4 , який є чоловіком рідної сестри ОСОБА_2 та зятем колишнього директора Апостолівського ПТУ-85 ОСОБА_3 . ОСОБА_4 прийнятий на роботу, на посаду викладача фізкультури колишнім директором ПТУ-85 ОСОБА_3 , яка є матір`ю директора ДПТНЗ «АЦППРК» - ОСОБА_2 . Посадові особи навчальних закладів віднесені до категорії юридичних осіб публічного права, є суб`єктами, на яких поширюється дія антикорупційного законодавства, що на його думку, свідчать про порушення відповідачами норм Закону України «Про запобігання корупції», що стосуються прямого підпорядкування близьких осіб у зв`язку з виконанням повноважень та очевидну наявність конфлікту інтересів та невжиття, передбачених законом заходів відповідачами для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. У зв`язку з цим позивач просив зобов`язати Міністерство освіти і науки України звільнити ОСОБА_2 з посади керівника ДПТНЗ «АЦППРК». Крім того, на його думку, діями ДПТНЗ «АЦППРК», які полягають у невиплаті належних позивачу, як працівникові сум при звільненні, йому заподіяно моральну шкоду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 13 травня 2019 року закрив провадження у справі. Роз`яснив позивачу його право в частині позовних вимог звернутися з відповідним адміністративним позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що набрали законної сили судові рішення, які ухвалені з приводу спору між ОСОБА_1 та ДПТНЗ «АЦППРК» зокрема про відшкодування моральної шкоди в зв`язку з невиплатою позивачу належних сум при звільненні. Спір в частині вимог до Міністерства освіти і науки України є публічно-правовим, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 серпня 2019 року ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2019 року залишив без змін.

Мотивував постанову суд апеляційної інстанції тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі. При цьому, суд виходив з того, що ОСОБА_1 фактично оскаржує саме бездіяльність органу владних повноважень - Міністерства освіти та науки України з приводу невжиття заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у зв`язку з наявністю обставин, які свідчать, на думку позивача, про порушення ДПТНЗ «АЦППРК» норм Закону України «Про запобігання корупції», що стосується прямого підпорядкування близьких осіб у зв`язку з виконанням повноважень. Закриваючи провадження по справі щодо позовних вимог ОСОБА_1 до ДПТНЗ «АЦППРК» в частині стягнення моральної шкоди, завданої в зв`язку з невиплатою належних позивачу сум при звільненні, суд першої інстанції правильно виходив з того, що з приводу спірного питання, а саме спору про стягнення моральної шкоди в зв`язку з невиплатою позивачу належних сум при звільненні, між позивачем та ДПТНЗ «АЦППРК» ухвалені ряд рішень, що набрали законної сили.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року і направити справу до суду першої інстанції на новий розгляд по суті.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що він не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судах попередніх інстанцій. Зазначив, що з 03 лютого 2005 року по 12 травня 2005 року він працював в Апостолівському ПТУ-85, правонаступником якого є ДПТНЗ «АЦППРК» на посаді керівника відділення фізичного виховання. На думку позивача, його було протиправно звільнено з посади. В зв`язку з чим, він вважає, що діями ДПТНЗ «АЦППРК», які полягають у невиплаті належних позивачу, як працівнику сум при звільненні, заподіяно моральну шкоду, правонаступник відповідача повинен індексувати вчасно не виплачені грошові кошти та відшкодувати заподіяну моральну шкоду. Зокрема, вважає, що в позові наявні приватноправові відносини, які побудовані на відшкодуванні заподіяної моральної та матеріальної шкоди у трудових відносинах, що є основною, і не має значення, що цей спір пов`язаний з публічною службою деяких фігурантів, оскільки вимог адміністративного характеру у позові не заявлено і такий спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Зазначає, що однією з вимог є відшкодування моральної шкоди та заподіяння матеріальної шкоди, а Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не містить правових підстав для можливості всебічного захисту порушеного права, тому заявлений у цій справі спір слід розглядати в порядку цивільного судочинства. Крім того, на думку позивача, якщо спір переважно про цивільне право, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, справу необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки критерієм для визначення підвідомчості спору є характер правовідносин, а не суб`єктний склад учасників справи.

У грудні 2019 року ДПТНЗ «АЦППРК» подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом з вимогами до Міністерства освіти і науки України як суб`єкта владних повноважень щодо невжиття ним передбачених законом заходів для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у зв`язку з наявністю обставин, які на думку ОСОБА_1 , свідчать про порушення норм Закону України «Про запобігання корупції». А тому суд правильно закрив провадження в цій частині, оскільки ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Закриваючи провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ДПТНЗ «АЦППРК» щодо стягнення моральної шкоди, завданої в зв`язку з невиплатою належних позивачу, як працівникові сум при звільненні, суд правильно виходив з того, що з приводу цього питання, а саме спору про стягнення моральної шкоди у зв`язку з невиплатою , позивачу належних сум при звільненні між позивачем та відповідачем ухвалені ряд рішень, що набрали законної сили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

14 листопада 2019 року справа № 171/2039/18 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року (справа № 171/51/15-ц) задоволено частково позов ОСОБА_1 до ДПТНЗ «АЦППРК»про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсаційних коштів у зв`язку з перебуванням на лікарняному, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Стягнуто з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату 205,01 грн, 596,32 грн - в рахунок відшкодування шкоди завданої невиплатою компенсаційних коштів за період тимчасової непрацездатності, що разом складає 801,33 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2017 року скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, ухвалено в цій частині нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДПТНЗ «АЦППРК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 12 травня 2005 року по 30 березня 2018 року в сумі 5 000 грн та 1000 грн на відшкодування моральної шкоди. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2018 року (справа № 171/1389/17) задоволено частково позов ОСОБА_1 до ДПТНЗ «АЦППРК» про стягнення компенсації за не використану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди. Стягнуто з ДПТНЗ «АЦППРК» на користь ОСОБА_1 компенсацію за не використану щорічну відпустку в сумі 406, 25 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 3 000 грн та моральну шкоду в розмірі 500 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2018 року рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2018 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши аргументи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

За змістом частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальним правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішенням, яке набрало законної сили, вирішено вимоги, які є тотожними позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ДПТНЗ «АЦППРК» про відшкодування моральної шкоди заявленої у цій справі вже були предметом розгляду в справах № 171/51/15-ц та № 171/1389/17, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у цій справі, в якій предметом розгляду є тотожні вимоги позивача до відповідача, на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Права позивача, за захистом яких він звернувся до суду в цій справі, поновлені судовими рішеннями у справах № 171/51/15-ц та № 171/1389/17.

У зв`язку з цим, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про помилковість висновків судів попередніх інстанцій щодо закриття провадження в частині заявлених ним вимог до ДПТНЗ «АЦППРК» про відшкодування моральної шкоди, оскільки за наслідками розгляду аналогічних вимог ухвалено судові рішення, які набрали законної сили. При цьому, зазначення у цій справі додаткового відповідача - Міністерство освіти і науки України та непред`явлення до нього вимог про відшкодування моральної шкоди, не впливає на підставу для звернення позивача до суду за захистом свого права.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення про закриття провадження в частині вимог ОСОБА_1 до ДПТНЗ «АЦППРК» про відшкодування моральної шкоди відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Разом з цим, Верховний Суд не в повній мірі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що заявлені позивачем вимоги до Міністерства освіти і науки України про зобов`язання звільнити з посади керівника учбового закладу не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а частиною першою статті 16 цього Кодексу визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно, насамперед, з`ясувати характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.

Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 125/1267/16-ц (провадження № 14-160цс19).

У порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин, і їх особливістю є участь у справі фізичної особи як сторони спору.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, таким критерієм є суб`єктний склад спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала думку про те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо одної не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. пункт 5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17; пункти 28-30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

Підставами для звернення з цим позовом до суду, на думку позивача, є порушення положень Закону України «Про запобігання корупції», які стосуються прямого підпорядкування близьких осіб у зв`язку з виконанням повноважень та очевидну наявність конфлікту інтересів та невжиття передбачених законом заходів відповідачами для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів при перебуванні ОСОБА_2 на посаді директора ДПТНЗ «АЦППРК».

Зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначається Законом України «Про запобігання корупції».

Статтею 1 Законом України «Про запобігання корупції» визначено, що пряме підпорядкування - відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням.

Згідно з положеннями частини першої статті 27 Законом України «Про запобігання корупції» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин особи, зазначені у підпунктах «а», «в»-«з» пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати в прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими в зв`язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Пунктом 2 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, що пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ.

За змістом частин першої, другої статті 26 Закону України від 13 травня 1999 року № 651-ХІV «Про загальну середню освіту» (далі - Закон № 651-XIV) трудові відносини в системі загальної середньої освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Керівник закладу загальної середньої освіти призначається на посаду та звільняється з посади рішенням засновника (засновників) закладу або уповноваженого ним (ними) органу.

Статтею 28 Закону № 651-XIV передбачено, що права та обов`язки педагогічних працівників системи загальної середньої освіти визначаються Конституцією України, Законом України «Про освіту», Кодексом законів про працю України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Посада директора закладу загальної середньої освіти не є посадою у державному органі чи його апараті, а робота на ній не належить до публічної діяльності.

Заявлений у цій справі спір в частині зобов`язання Міністерство освіти і науки України звільнити з посади керівника навчального закладу є спором про право, а не спором між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, тому цей спір належить до цивільної юрисдикції, оскільки за змістом та характером спору, що є вирішальним під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, правовідносини між сторонами є цивільно-правовими.

У зв`язку з цим місцевий суд, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про закриття провадження в частині вимог про зобов`язання Міністерства освіти і науки України звільнити з посади керівника навчального закладу, оскільки на правовідносини з директором закладу середньої освіти не поширюються норми, що регулюють публічно-правові відносини, такі правовідносини є суто трудовими відносинами між роботодавцем і працівником та підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, у цій справі відповідачами не доведено, а судами не встановлено наявності між позивачем та Міністерством освіти і науки України чи ДПТНЗ «АЦППРК» публічно-правових відносин, що не давало суду підстав для закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною четвертою статті 406 та частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень про закриття провадження в частині вимог ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про зобов`язання звільнити з посади керівника учбового закладу та передачу справи в частині зазначених вимог для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року в частині закриття провадження за вимогам ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України про зобов`язання звільнити з посади керівника учбового закладу скасувати, справу в цій частині передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2019 року в частині закриття провадження за вимогами ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу «Апостолівський центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів» про відшкодування моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило