№ 171/2190/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 171/2190/17

провадження № 61-5111 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приват Банк», ОСОБА_2 , приватний нотаріус Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Штефан Валентина Володимирівна,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2018 року в складі судді Кодрян Л. І. та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в складі колегії суддів Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Штефан В. В. і просила:

- визнати недійсним як такий, що вчинений під впливом обману, договір про поділ спадкового майна, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Штефан В. В., зареєстрований у реєстрі 17 квітня 2015 року за № 452, у частині визнання кредитного боргу померлої ОСОБА_3 ( ОСОБА_3. ), згідно з претензією кредитора від 14 січня 2015 року № 50511LFZ36190 за кредитним договором від 13 червня 2005 року № DNHKS03300070, та виключити запис: «Претензія кредитора від 14.01.2015 року, вих. № 50511LFZ36190. 13 червня 2005 року ОСОБА_3 (надалі - Боржник) та ПАТ КБ «Приватбанк» (надалі - Банк) уклали кредитний договір № DNHKS03300070, на теперішній час зобов`язання Боржником в повному обсязі не виконані, у зв`язку з чим за ним перед Банком рахується заборгованість, яка перейде з урахуванням домовленостей за цим договором ОСОБА_1 ».

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 указувала, що 17 квітня 2015 року між нею та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений договір про поділ спадкового майна після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , згідно з яким до ОСОБА_1 перейшли зобов`язання за претензією ПАТ КБ «Приватбанк» від 14 січня 2015 року № 50511LFZ36190, відповідно до якої 13 червня 2005 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк» укладений кредитний договір № DNHKS03300070, за яким станом на 14 січня 2015 року зобов`язання в повному обсязі не виконані та наявна заборгованість.

Позивач указувала, що нотаріус ввела її в оману, оскільки запевнила про відсутність заборгованості за кредитним договором від 13 червня 2005 року № DNHKS03300070.

ОСОБА_1 уважала, що між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір від 13 червня 2005 року № DNHKS03300070 не укладався й такий договір не існує, а тому договір про поділ спадкового майна укладений під впливом обману, оскільки про це знали нотаріус та ОСОБА_2 .

Зазначала, що у ОСОБА_3 був лише один кредитний договір із ПАТ КБ «Приватбанк», а саме від 06 травня 2005 року, заборгованість за яким становить 70 867,28 грн згідно з заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 03 грудня 2013 року, яким задоволені позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_3. про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 травня 2005 року № DNHKS03300070, та на підставі якого видано виконавчий лист.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2018 року в задоволені позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела в установленому законом порядку факт обману, вчинення правочину внаслідок помилки, наявності зловмисної домовленості ОСОБА_2 й нотаріуса та умислу в діях ОСОБА_2 щодо введення в оману, а також істотність значення обставин, щодо яких ОСОБА_1 було введено в оману, а ПАТ КБ «Приватбанк» і приватний нотаріус Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Штефан В. В. є неналежними відповідачами в даній справі.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обcтавини справи та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скаргипро те, що 13 червня 2005 року договір не укладався, правильності висновків суду не спростовують, сам по собі факт технічної помилки в даті укладення кредитного договору не є підставою для визнання спадкового договору недійсним, оскільки така помилка може бути виправлена в установленому законом порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

05 березня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2018 року та на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Указує, що в спадкодавця був борг лише за договором від 06 травня 2005 року № DNHKS03300070, а договір від 13 червня 2005 року з таким же номером між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк» не укладався, а тому включення претензій банку за останнім зобов`язанням до договору про поділ спадкового майна призводить до подвійного стягнення заборгованості.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , а в іншій частині в касаційному порядку не оскаржуються, а тому Верховним Судом не переглядаються.

Відзив на касаційну скаргу

Відзив на дану касаційну скаргу до Верховного Суду від інших учасників справи не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до свідоцтва про смерть від 22 липня 2014 року серія НОМЕР_1 , померла ОСОБА_3 , про що складений відповідний актовий запис № 160.

06 лютого 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» направив на адресу нотаріуса Штефан В. В. претензію від 14 січня 2015 року, згідно з якою 13 червня 2005 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № DNH4KS03300070, зобов`язання за яким в повному обсязі не виконані, в зв`язку з чим за боржником рахується 98 852,98 грн заборгованості. Оскільки кредитору стало відомо про смерть боржника, банк просив включити кредиторські вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у спадкову масу, про що зробити запис в книзі обліку спадкових справ, повідомити спадкоємців померлої про наявність заборгованості перед банком у розмірі 98852,98 грн, а також надіслати інформацію стосовно осіб, які звернулися з заявою про прийняття чи відмову від прийняття спадщини, видачу свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям померлої.

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Апостолівського районного нотаріального округу Штефан В. В. від 23 лютого 2015 року № 149 до відома ОСОБА_1 і ОСОБА_2 доведено, що нотаріусу надійшла претензія кредитора ПАТ КБ «ПриватБанк» до спадкоємців померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за кредитним договором від 13 червня 2005 року № DNH4KS03300070.

Листом від 23 лютого 2015 року № 150 приватний нотаріус Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Штефан В. В. повідомила ПАТ КБ «ПриватБанк», що спадкоємцями ОСОБА_3 є її доньки ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Відповідно до договору про поділ спадкового майна від 17 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Апостолівського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Штефан В. В. і зареєстрованого в реєстрі за № 452, сторони, які прийняли спадщину за заповітом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , яка належить їм з часу відкриття спадщини на праві спільної власності, з метою виділу успадкованих часток в натурі та припинення спільної часткової власності, здійснили поділ спадкового майна, змінивши розмір часток у спадковому майні таким чином, що:

- до ОСОБА_2 на праві особистої власності перейшло майно: будинок магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якого складає 66 200 грн; житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , вартість якого складає 33 300 грн; вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що знаходиться у відділенні № 0321 ПАТ «КБ Надра» Дніпропетровського регіонального управління, за адресою: Дніпропетровська обл., м. Апостолове, вул. Ветеранів, 2А, вартість якого складає 107 578,51 грн;

- до ОСОБА_1 на праві особистої власності перейшло майно: 1/2 частина житлового будинку з господарчими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , вартість якого складає 272 200 грн, та обов`язки спадкодавця згідно претензії кредитора від 14 січня 2015 року, відповідно до якої 13 червня 2005 року ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали кредитний договір №DNH4KS03300070, за яким зобов`язання боржником в повному обсязі не виконані, в зв`язку з чим за ним перед банком рахується заборгованість, яка складає 98 852 грн.

Відповідно до пункту 8 цього договору його сторонам роз`яснений зміст статей 355 356 357 364 365 367 1268 1278 1299 ЦК України та статті 57 СК України.

Згідно з листом-претензією ПАТ КБ «ПриватБанк» від 19 квітня 2016 року ОСОБА_1 повідомлено про те, що вона як спадкоємець повинна сплатити заборгованість, яка станом на дату смерті ОСОБА_3 становить 98 852,98 грн.

Відповідно до кредитного договору від 06 травня 2005 року № DNH4KS03300070 ПАТ КБ «ПриватБанк» надав ОСОБА_3 строковий кредит в сумі 13446,13 грн на термін 36 місяців по 06 травня 2008 року включно зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09% у місяць на суму залишку заборгованості по кредиту.

У заяві від 01 червня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що дата договору № DNH4KS03300070 «13.06.2005 року», яка зазначена в претензії кредитора, є помилковою. Вірна дата договору є «06.05.2005 року». Сума боргу та номер договору є правильною.

Заочним рішенням Індустріального суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «АкцентБанк», ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом у розмірі 70 867,28 грн. На виконання цього рішення виданий виконавчий лист.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 квітня 2018 року заочне рішення Індустріального суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2013 року від 03 грудня 2013 року скасоване.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судові рішення в оскаржуваній частині відповідають зазначеним вимогам закону.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша саттті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 28 квітня 2020 року в справі № 263/16688/17 (провадження № 61-16584св19) і від 02 жовтня 2019 року в справі № 140/2589/15-ц (провадження № 61-16847св18).

Установивши, що договір про поділ спадкового майна підписаний ОСОБА_1 , чим вона засвідчила, що його текст прочитаний, умови їй повністю зрозумілі, юридичні наслідки укладення договору та обов`язки сторін, їх захист, витрати, пов`язані з оформленням цього договору, нотаріус роз`яснила, й позивач не довела в установленому законом порядку факт обману щодо умов договору під час його укладення та наявність умислу в діях відповідача ОСОБА_2 щодо введення позивача в оману, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову та визнання договору про поділ спадкового майна недійсним.

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення відчужувача, і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору.

Аналогічний висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 697/108/16-ц (провадження № 61-16668св18).

Установивши, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які б свідчили, що вона помилялася щодо умов договору, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про відсутність правових підстав для визнання спірного договору недійсним із цих підстав.

Обґрунтованим є також висновок судів, що технічна описка в даті укладення кредитного договору не є підставою для визнання недійсним договору про поділ спадкового майна, не впливає на обсяг зобов`язань позивача та може бути виправлена в установленому законом порядку.

Посилання позивача на можливість подвійного стягнення заборгованості за кредитними договорами не має правового значення для вирішення даної справи по суті.

Доводи касаційної скарги є аналогічними до аргументів апеляційної скарги та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваним судовим рішенням, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 серпня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 лютого 2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору про поділ спадкового майна частково недійсним залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук