Постанова
Іменем України
15 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 171/2652/18
провадження № 61-17215св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області, у складі судді Семенової Н. М., від 01 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бондар Я. М., Барильської А. П., Зубакової В. П., від 22 жовтня 2020 року.
Короткий зміст позовної заяви та її обґрунтування
У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом
до АТ «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України
в Дніпропетровській області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, скасування наказу та зобов`язання вчинити дії.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 02 липня 2010 року він працював у відповідача слюсарем по ремонту обладнання котельних та пилопідготовчих цехів 3 розряду, у подальшому його було переведено на посаду слюсаря по ремонту обладнання котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду цеха з технічного обслуговування та підготовки устаткування. На підставі наказу від 21 березня 2017 року № 142-к його було звільнено з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року у справі № 171/502/17 його позов задоволено, скасовано наказ від 21 березня 2017 року № 142-к про звільнення, поновлено його на посаді слюсаря по ремонту обладнання котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду цеха з технічного обслуговування та підготовки устаткування АТ «ДТЕК Дніпроенерго», стягнуто з останнього на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 березня 2017 року по 26 червня 2018 року у розмірі 110 619,23 грн, а також 1 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Зазначав, що зазначене судове рішення суду апеляційної інстанції було виконано відповідачем 15 серпня 2018 року, про що було видано наказ № 397-к. В зв`язку з тим, що виплата заробітної плати з моменту поновлення його на роботі не була виплачена, він звернувся до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області. Рішенням суду Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2018 року
у справі № 171/2058/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, стягнуто з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, виходячи з середньогодинної заробітної плати у розмірі 44,23 грн. Вказував, що наказом б/н від 11 грудня 2018 року його фактично не було поновлено на попередній посаді, а прийнято як нового працівника, у зв`язку з чим відповідач з моменту поновлення і по теперішній час виплачує йому середньогодинну заробітну плату в сумі 24,96 грн, замість 44,23 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час невиплати заробітної плати з 15 серпня 2018 року по 24 грудня 2018 року
у сумі 13 778, 96 грн, скасувати наказ б/н від 11 грудня 2018 року про прийняття його як нового працівника на роботу та відновити його право на отримання заробітної плати з розрахунку 44, 23 грн (середньогодинна заробітна плата), зобов`язавши відповідача виконати постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області
від 01 липня 2020 року у позові ОСОБА_3 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період
з 15 серпня 2018 року по 24 грудня 2018 року в сумі 13 778,96 грн позивачем не доведені та спростовані відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5), а також табелем обліку робочого часу. Відмовляючи у задоволенні позову в частині скасування наказу б/н від 11 грудня 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що надана позивачем копія оскаржуваного наказу засвідчує, що він не підписаний та не зареєстрований. Також районний суд зазначив, що у відповідності до посвідчення № 176 від 29 жовтня 2018 року
ОСОБА_4 допущений до роботи слюсарем по ремонту обладнання котельних та пилопідготовчих цехів 5 розряду цеха з технічного обслуговування та підготовки устаткування на підставі протоколу засідання комісії по перевірці знань № 53/10.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі бухгалтерських документів шляхом ділення відповідно нарахованої заробітної плати і відпрацьованих протягом двох місяців робочих днів зробив свої розрахунки середньогодинної заробітної плати, яка виплачувалась позивачу в період з серпня 2018 року по грудень 2018 року, яким спростував доводи позивача, що в зазначений ним період часу
з 15 серпня 2018 року по 24 грудня 2018 року відповідач нараховував йому заробітну плату за показником середньогодинної заробітної плати меншим, ніж 44,23 грн. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що наказ б/н
від 11 грудня 2018 року «Про допуск до стажування працівників» не є наказом про прийняття ОСОБА_3 як новоприйнятого на роботу, цей наказ не підписано директором та не зареєстровано, тому він не має статусу розпорядчого документу і не впливає на заробітну плату позивача. Суд апеляційної інстанції вказав, що рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року у справі № 171/502/17 виконано, заробітна плата за час вимушеного прогулу виплачена відповідачем позивачу, отже порушення прав позивача не встановлено.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її доводи
У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2020 року і ухвалити нове судове рішення, яким позов про стягнення середнього заробітку за час невиплаченої заробітної плати з 15 серпня 2018 року по 24 грудня 2018 року у сумі 13 778, 96 грн, скасування наказу б/н від 11 грудня 2018 року про прийняття позивача як новоприйнятого на роботу та відновлення права на отримання заробітної плати з розрахунку 44, 23 грн (середньогодинна заробітна плата), зобов`язання виконати постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року задовольнити, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі
№ 817/1169/16, від 26 червня 2019 року у справі № 813/5855/15
(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник вказує також на відсутність висновку Верховного Суду щодо
питання застосування норм права у подібних правовідносинах
(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України) та порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок неналежного дослідження судом зібраних
у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що судовим рішенням у справі № 171/502/17, що набрало законної сили, було встановлено, що середньогодинна заробітна плата позивача складає 44,23 грн, тому ці обставини не підлягають доказуванню в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України. Заявник стверджує, що суди попередніх інстанцій поклали в основу розрахунку середньогодинної заробітної плати табелі обліку робочого часу, які не відповідають дійсності, оскільки за оспорюваний період позивачем було відпрацьовано 91 день, а не 55 днів як встановлено судами попередніх інстанцій. Представник позивача посилається на те, що роботодавця було заздалегідь повідомлено про те, що позивача призвано на військову службу, проте відповідач безпідставно зменшив йому заробітну плату, ігноруючи гарантії та пільги, встановлені положеннями законодавства. Також заявник не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позову про скасування наказу б/н від 11 грудня 2018 року, вважаючи, що цей наказ було йому вручено та саме він став підставою для зменшення заробітної плати.
Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.
У визначений судом строк відзиву на касаційну скаргу не надходило
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року у справі № 171/205/17 позов ОСОБА_3 задоволено. Скасовано наказ від 21 березня 2017 року № 142-к про звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул. Поновлено ОСОБА_3 на посаді слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду бригади з обслуговування пилосистем дільниці з обслуговування пилосистем та вентиляторів ремонтного цеху з технічного обслуговування та підготовки устаткування служби головного інженера відокремленого підрозділу ДТЕК Криворізька теплова електрична станція АТ «ДТЕК Дніпроенерго». Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22 березня 2017 року по 26 червня 2018 року в розмірі
110 619,23 грн.
Під час розгляду справи № 171/205/17 судом апеляційної інстанції встановлено, що середньогодинна заробітна плата ОСОБА_3 становила 44,23 грн.
Наказом директора відокремленого підрозділу «Криворізька теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» від 15 серпня 2018 року
№ 397-к скасовано наказ від 21 березня 2017 року № 142-к про звільнення ОСОБА_3 . Поновлено ОСОБА_3 на посаді слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 4 розряду бригади з обслуговування пилосистем дільниці з обслуговування пилосистем та вентиляторів ремонтного цеху з технічного обслуговування та підготовки устаткування служби головного інженера з 22 березня
2017 року.
Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області
від 26 листопада 2018 року у справі № 171/2058/18, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2019 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 червня 2018 року по 14 серпня 2018 року в сумі 11 975,27 грн.
Згідно довідки АТ «ДТЕК Дніпроенерго» від 06 грудня 2018 року № 279 ОСОБА_3 працює у відокремленому підрозділі «Криворізька теплова електрична станція» з 02 липня 2010 року на посаді слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів. Заробітна плата за період з серпня 2018 року по листопад 2018 року становить 16 174,26 грн. Заборгованість по заробітній платі відсутня.
У відповідності до посвідчення № 176, виданого ОСОБА_3 , останній працює на посаді слюсаря ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 5 розряду.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за серпень 2018 року ОСОБА_3 відпрацював 8 днів, що становить 63,5 години.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за вересень 2018 року ОСОБА_3 відпрацював 10 днів, що становить 80 годин.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за жовтень 2018 року ОСОБА_3 відпрацював 21 день, що становить 168,25 годин.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за листопад 2018 року ОСОБА_3 відпрацював 2 дні, що становить 15,25 години.
Відповідно до табеля обліку робочого часу за грудень 2018 року ОСОБА_3 відпрацював 14 днів, що становить 109,75 год.
Посадовий оклад ОСОБА_3 становить 5 320 грн.
Відповідно до розрахункового листа за серпень 2018 року
ОСОБА_3 за відпрацьовані 63,50 години здійснено нарахування за посадовим окладом у розмірі 1 924,90 грн, за підвищення кваліфікації за 32 години - 969,93 грн.
Відповідно до розрахункового листа за вересень 2018 року
ОСОБА_3 за відпрацьовані 80 годин здійснено нарахування за посадовим окладом у розмірі 2 660 грн, доплата за шкідливі та тяжкі умови праці становить 394,20 грн, одноразова винагорода - 29,76 грн,
сума підвищення коефіцієнта - 22,43 грн, за підвищення кваліфікації
80 годин - 2 424,80 грн.
Відповідно до розрахункового листа за жовтень 2018 року
ОСОБА_3 за відпрацьовані 168,25 годин здійснено нарахування за посадовим окладом у розмірі 5 071,33 грн, доплата за шкідливі та тяжкі умови праці становить 536,02 грн, одноразова винагорода - 29,76 грн,
сума підвищення коефіцієнта - 22,43 грн, за підвищення кваліфікації
за 8,25 годин - 286,28 грн.
Відповідно до розрахункового листа за листопад 2018 року
ОСОБА_3 за відпрацьовані 15,25 годин здійснено нарахування за посадовим окладом у розмірі 462,94 грн, одноразова винагорода -
29,76 грн, сума підвищення коефіцієнта - 22,43 грн, оплата щорічної відпустки - 1 047,80 грн та 437,16 грн.
Відповідно до розрахункового листа за грудень 2018 року
ОСОБА_3 проведена оплата за вимушений прогул на підставі судового рішення у справі №171/502/17 у розмірі 110 219,23 грн, оплата щорічної відпустки - 4 182,62 грн та 1 574,54 грн, за відпрацьовані
109,75 годин йому було здійснено нарахування за посадовим окладом у розмірі 3 695,38 грн, винагорода за святкові дні - 480 грн, одноразова винагорода - 29,76 грн, сума підвищення коефіцієнта - 22,43 грн.
Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) стосовно ОСОБА_3 ,
АТ «ДТЕК Дніпроенерго» сплачувало страхові внески в період роботи позивача на підприємстві, зокрема в період з 22 березня 2017 року
по 26 червня 2018 року. У період з серпня 2018 року по грудень 2018 року
АТ «ДТЕК Дніпроенерго» сплачено страхові внески щодо
ОСОБА_3 відповідно до нарахованої заробітної плати.
Позиція Верховного Суду
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1, 3, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частина перша статті 235 Кодексу законів про працю Українипередбачає, що в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У разі визнання судом звільнення або переведення на іншу роботу незаконним вважається, що працівник не припиняв своєї роботи. Зазначене свідчить про те, що укладати новий трудовий договір з таким працівником не потрібно, а всі попередні умови раніше укладеного договору зберігаються в повному обсязі. Водночас роботодавець повинен видати відповідний наказ про поновлення працівника на роботі, зазначивши в ньому про скасування наказу про звільнення, який визнано незаконним.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
У відповідності до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого
1995 року N 100 (далі - Порядок), цей порядок застосовується у випадках: надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами) або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; виконання працівниками державних і громадських обов`язків у робочий час; переведення працівників на іншу легшу нижче оплачувану роботу за станом здоров`я; переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; виплати вихідної допомоги; службових відряджень (крім службових відряджень державних службовців); вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; направлення працівників на обстеження до медичних закладів; звільнення працівників-донорів від роботи; залучення працівників до виконання військових обов`язків; тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу;
інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
У пункті 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Вирішуючи спір, встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наданим сторонами доказам, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не надав належних та достовірних доказів на підтвердження заявлених вимог. Судами було правильно враховано, що постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2018 року у справі № 171/205/17 відповідачем була виконана, наказом від 15 серпня 2018 року
№ 397-к наказ від 21 березня 2017 року № 142-к про звільнення ОСОБА_3 було скасовано, останнього поновлено на роботі на попередній посаді, і він був допущений та приступив до роботи, в оспорюваний період отримував заробітну плату за фактично виконану ним роботу, підвищував кваліфікацію та перебував у відпустці. Крім того, Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у визначених у пункті 1 цього Порядку випадках та не регулює питання нарахування заробітної плати, яка виплачується за виконану працівником роботу.
Разом з тим, доводи ОСОБА_3 щодо зменшення відповідачем розміру заробітної плати та подані ним докази були предметом оцінки апеляційного суду, який дійшов висновку про те, що відповідач нараховував позивачу заробітну плату за показником середньогодинної заробітної плати, не меншим ніж 44,23 грн. Доводи позивача про фіктивність наданих відповідачем табелів обліку робочого часу за період з 15 серпня 2018 року по 24 грудня 2018 року не підтверджуються належними та достовірними доказами. Висновки судів попередніх інстанцій є мотивованими.
Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування наказу
від 11 грудня 2018 року б/н, оскільки зміст цього наказу не свідчить про прийняття позивача на роботу як нового працівника та зміну розміру заробітної плати, а стосується лише направлення на стажування. До того ж, копія наданого позивачем оспорюваного наказу від 11 грудня 2018 року б/н не містить підпису керівника роботодавця.
Не знайшли свого підтвердження і доводи заявника про те, що його було призвано на військову службу, а також посилання на наявність підстав для застосування положень частини третьї статті 119 КЗпП України, оскільки наявні в матеріалах справи документи підтверджують той факт, що після поновлення на роботі позивач з 15 серпня 2018 року продовжував працювати на підприємстві відповідача, а не проходив військову службу.
Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 817/1169/16 та від 26 червня
2019 року у справі № 813/5855/15, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у цих постановах.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Підстави для скасування оскаржених судових рішень відсутні.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області
від 01 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 22 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
В. В. Шипович