№ 171/52/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2024 року

м. Київ

справа № 171/52/22

провадження № 61-18643 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариство «ДТЕК Дніпроенерго»,

третя особа - первинна профспілкова організація «Захист праці»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2023 року

у складі судді Суботіної С. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 29 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Кішкіної І. В., Агєєва О. В., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» (далі - АТ «ДТЕК Дніпроенерго»), третя особа - первинна профспілкова організація «Захист праці» (далі - ППО «Захист праці»),

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він працював з вересня 1995 року

у відокремленому підрозділі «Криворізька теплова електрична станція» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» (далі - ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго»), зокрема

на посаді машиніста енергоблока сьомої групи кваліфікації. Наказом директора

ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» Дегтяренка С. М. від 16 лютого 2021 року № 50-к його було звільнено з роботи за пунктом 2 частини першої

статті 40 КЗпП України (невідповідність працівника займаній посаді

або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації).

Він оскаржив цей наказ у судовому порядку. Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2021 року у справі № 171/477/21

його позов задоволено, його було поновлено на роботі на раніше займаній

ним посаді. На виконання рішення суду роботодавцем видано відповідний наказ

від 14 грудня 2021 року № 323-к.

17 грудня 2021 року, після його виходу на роботу, директором ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» Дегтяренком С. М. видано наказ № 325-к, яким його знову звільнено з роботи за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України

у зв`язку з його невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неможливістю переведення на іншу посаду. Йому було видано дублікат трудової книжки.

Позивач уважав цей наказ незаконним, оскільки роботодавець, поновивши його

на роботі на виконання судового рішення у справі № 171/477/21 після незаконного звільнення, видав наказ від 14 грудня 2021 року № 323-к про його поновлення

із порушенням законодавства, так як мав поновити його на посаді з 13 грудня

2021 року, тобто з дня ухвалення рішення районного суду.

Зазначав, що він разом із іншим членом профспілкового комітету ППО «Захист Праці» прибув 13 грудня 2021 року о 14 год. 30 хв. на прохідну ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго». На прохідній охорона його повідомила, що його пропустять на територію підприємства після виготовлення перепустки.

Він намагався зустрітися з керівництвом чи представниками роботодавця

13 грудня 2021 року - з 14 год. 30 хв. по 17 год. 15 хв., та 14 грудня 2021 року -

з 08 год. 00 хв. по 15 год. 30 хв., проте такі спроби роботодавцем проігноровані.

14 грудня 2021 року він направив на електронну пошту роботодавця копію рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня

2021 року у справі № 171/477/21 із вимогою офіційно повідомити його

про виконання даного судового рішення.

16 грудня 2021 року йому через його дружину передано о 16 год. 40 хв. повідомлення про його поновлення на роботі.

17 грудня 2021 року о 08 год. 00 хв. він прибув на роботу. У цей самий день,

о 08 год. 30 хв. його ознайомили з наказом про поновлення на роботі. Разом

із цим, о 09 год. 00 хв. наказом від 17 грудня 2021 року № 325-к його повторно звільнено з роботи з тих самих підстав, що й минулого разу, йому видали дублікат трудової книжки о 10 год. 36 хв. і його вивели за територію підприємства. У наказі про звільнення зазначено, що його кваліфікація не відповідає займаній посаді, оскільки він не пройшов перевірку знань 16 лютого 2021 року - 10 місяців поспіль.

Разом із цим, у роботодавця були відсутні підстави для його звільнення, оскільки

у нього не було перерви в роботі більше 6 місяців. Йому безпідставно було призначено повторну перевірку знань 16 лютого 2021 року, а комісія,

яка перевіряла його знання з технології робіт 19 січня 2021 року і 16 лютого

2021 року, була упереджена, у тому числі через його активну діяльність як члена профспілкового комітету. При поновленні на роботі він знову повинен був пройти відповідні інструктажі, стажування, перевірку знань та дублювання, тобто він

не міг бути звільнений через те, що не пройшов перевірку знань.

Крім того, наказом від 17 грудня 2021 року № 325-к його звільнено 16 грудня

2021 року. З цим наказом він і ознайомлений. Після цього роботодавець видав наказ від 17 грудня 2021 року № 327-к, де його звільнено уже 17 грудня 2021 року. У трудовій книжці підставою звільнення зазначено наказ від 17 грудня 2021 року № 325-к.

Роботодавець порушив також вимоги частини третьої статті 252 КЗпП України

та частини третьої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права

та гарантії діяльності», оскільки звільнив його без попередньої згоди виборного профспілкового органу, членом якого він є.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: скасувати наказ роботодавця від 17 грудня 2021 року № 325-к про його звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неспроможністю переведення на іншу посаду, яка не потребує знань технології робіт; поновити його на роботі; стягнути з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на його користь компенсацію заробітної плати за час вимушеного прогулу із розрахунку середньоденної заробітної плати 838,23 грн із моменту звільнення на роботі до поновлення

на роботі.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2022 року відкрито провадження у справі.

Розпорядженням керівника апарату Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2023 року призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку з відставкою судді, якому було розподілена справу.

Згідно з протоколом щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2023 року призначення судді не відбулося

у зв`язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розгляду справи.

Розпорядженням виконуючого обов`язки голови Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 14 березня 2023 року вказану справу направлено

до Криворізького районного суду Дніпропетровської області для розгляду по суті.

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 29 березня 2023 року справу прийнято до провадження.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» від 17 грудня 2021 року № 325-к про звільнення ОСОБА_1

за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді машиніста енергоблока котлотурбінного цеху у ВП «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» з 18 грудня 2021 року.

Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 18 грудня 2021 року по 28 липня 2023 року у розмірі 278 292,36 грн, з утриманням із цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 775,32 грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежів за один місяць, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивача було звільнено

з роботи незаконно, так як підстави для звільнення ОСОБА_1 , зазначені

в наказі про його звільнення від 17 грудня 2021 року № 325-к, є аналогічними підставам, які було зазначено в попередньому наказі про його звільнення

від 16 лютого 2021 року № 50-к, який скасовано в судовому порядку (справа

№ 171/477/21). Судом ураховано преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у вищевказаній судовій справі № 171/477/21 (частина четверта

статті 82 ЦПК України).

Роботодавець не проводив повторні іспити ОСОБА_1 після його поновлення його на роботі у грудні 2021 року, тобто перед звільненням 17 грудня 2021 року. Відповідач не довів, що запропонував позивачу всі наявні на підприємстві вакантні посади за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу,

яку позивач міг виконувати. При цьому позивач є членом ППО «Захист праці», проте роботодавець не отримав згоду профспілки на його звільнення.

Оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, останній підлягає поновленню на роботі зі стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислено з урахуванням статті 235 КЗпП України, положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України

від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), встановленого роботодавцем режиму роботи для позивача, і становить 278 292,36 грн.

Районний суд надав оцінку поданим сторонами та витребуваним судом доказам, показанням свідків, застосував відповідні норми КЗпП України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», врахував роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, судову практику Верховного Суду.

Розподіл судових витрат здійснено районним судом з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та відповідних норм Закону України «Про судовий збір».

Ухвалою Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2023 року відмовлено АТ «ДТЕК Дніпроенерго» у прийнятті додаткового рішення

у справі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпропетровської області від 29 листопада 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ «ДТЕК Дніпроенерго» залишено без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2023 року залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з`ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка,

а висновки районного суду підтверджуються доказами й ґрунтуються на нормах діючого законодавства, оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням трудового законодавства.

Підстави для звільнення ОСОБА_1 , зазначені в оскаржуваному ним наказі про звільнення від 17 грудня 2021 року № 325-к, є аналогічними підставам,

які було зазначено в попередньому наказі про його звільнення, який скасовано

в судовому порядку. При цьому районний суд вірно врахував преюдиційні обставини, встановлені судами у справі № 171/477/21.

Крім того, роботодавцем не було дотримано положень статті 43 КЗпП України щодо отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Відповідач не довів законність звільнення позивача, що є його процесуальним обов`язком.

Апеляційний суд зазначив, що районний суд вірно обчислив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відхиливши відповідні доводи апеляційної скарги позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У грудні 2023 року АТ «ДТЕК Дніпроенерго» звернулося до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати

та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; недослідження судами доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2024 року відкрито касаційне провадження

у справі, витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпроенерго» мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки по суті вирішення спору, не врахували відповідну судову практику Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій помилково вважали, що підстави звільнення, зазначені у наказі від 17 грудня 2021 року,

є аналогічними підставам, зазначеним у наказі від 16 лютого 2021 року,

який скасовано у судовому порядку (справа № 171/477/21).

Посилаючись на відповідні норми КЗпП України, зазначає, що роботодавець самостійно визначає, чи відповідає працівник займаній посаді та виконуваній роботі. Підставою для звільнення позивача стала недостатня кваліфікація останнього, що перешкоджає подальшому виконанню ним роботи за професією машиніста. Ці обставини встановлені спеціальною комісією з перевірки знань, склад якої затверджено відповідним наказом.

Крім того, посилається на галузевий керівний документ 34.20.507-2003 «Технічна експлуатація електричних станцій і мереж. Правила», затверджені наказом Міністерства палива та енергетики України від 13 червня 2003 року № 296

«Про затвердження та введення в дію нормативного документа «Технічна експлуатація електричних станцій і мереж. Правила» (далі - Правила), положеннями якого визначено, що персонал повинен відповідати вимогам посадових інструкцій та інших нормативно-правових актів щодо обсягу знань

та вмінь за посадою (професією, роботою); з метою підтримання і підвищення кваліфікації персонал енергооб`єктів повинен проходити спеціальну підготовку (перепідготовку), перевірку знань, атестацію, а для окремих видів діяльності -

і ліцензування. Позачергова перевірка знань проводиться, у тому числі, у разі поновлення на посаді, яка потребує додаткових знань, перерви у роботі тривалістю понад 6 місяців.

Позивача було виведено у простій на підставі відповідних наказів

(від 21 листопада 2019 року, від 24 грудня 2019 року, від 27 березня 2020 року),

з якого його виведено з 07 грудня 2020 року. Тобто перерва у роботі позивача склала більше 6 місяців, а тому він мав пройти спеціальне навчання та перевірку знань, яку він не склав. У лютому 2021 року позивач проходив повторну комісійну перевірку знань з питань технології робіт шляхом усного опитування, результат якої незадовільний. Результати оцінки знань позивача зазначені у протоколах

від 19 січня 2021 року та від 16 лютого 2021 року. Вказане свідчить про наявність правових підстав для звільнення позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Судова справа № 171/477/21 та вказана справа мають різний предмет позову,

а висновки судів про преюдиційність фактів, установлених у справі № 171/477/21

є передчасним. При цьому судами встановлено, що позивач є членом профспілки, а матеріали справи не містять доказів надання профспілкою згоди або відмови

на його звільнення. Судами не зупинялося провадження у справі для отримання відповідної згоди чи відмови профспілкового органу на звільнення позивача. Посилається на судову практику Верховного Суду з указаного питання.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 із 15 вересня 1995 року працював у котлотурбінного цеху № 1 відокремленого підрозділу «Криворізька ТЕС» АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на посаді машиніста енергоблоку сьомої групи кваліфікації, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 13, т. 1).

ОСОБА_1 є членом ППО «Захист праці», що підтверджується квитком члена профспілки та протоколом № 1 установчих зборів від 03 березня 2020 року

(а .с. 195, 197-198, т. 1).

Згідно з наказом від 16 лютого 2021 року № 50-к ОСОБА_1 , машиніста енергоблоку котлотурбінного цеху, звільнено 16 лютого 2021 року у зв`язку

з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неможливістю переведення на іншу посаду, яка не потребує знань технології робіт (пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України). Підстава: протокол перевірки знань від 19 січня 2021 року № 1, протокол повторної перевірки знань від 16 лютого 2021 року № 2, протокол кадрової комісії від 16 лютого 2021 року

№ 3 (а. с. 210, т. 1).

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2021 року у справі № 171/477/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року, позов ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа: ППО «Захист праці», про скасування наказу

про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ

від 16 лютого 2021 року № 50-к про його звільнення, поновлено його на раніше займаній посаді та стягнуто з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 173 513,61 грн, із утриманням

з указаної суми податків та інших обов`язкових платежів. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допущено

до негайного виконання (а. с. 103-115, 129-135, т. 1).

Згідно з наказом від 17 грудня 2021 року № 325-к ОСОБА_1 звільнено

16 грудня 2021 року у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неможливістю переведення на іншу посаду, яка не потребує знань технології робіт (пункт 2 частини першої статті 40

КЗпП України). Наказ містить дані про ознайомлення з ним працівника 17 грудня 2021 року, з відміткою - «вважаю такий наказ виданий з порушенням КЗпП»

Підстава: протокол перевірки знань від 19 січня 2021 року № 1, протокол повторної перевірки знань від 16 лютого 2021 року № 2 (а. с. 11, т. 1).

Наказом від 17 грудня 2021 року № 327-к у зв`язку з допущеною опискою змінено дату звільнення ОСОБА_1 на 17 грудня 2021 року (а. с. 14, т. 1).

Відповідно до наданого роботодавцем списку вакантних посад, запропонованих ОСОБА_1 , станом на 17 грудня 2021 року у роботодавця вакантні посади відсутні. З даним списком ОСОБА_1 ознайомлений 17 грудня 2021 року

з відміткою - «прошу надати мені перелік усіх наявних вакансій у АТ «ДТЕК Дніпроенерго» та інших структурах ДТЕК» (а. с. 65 т. 1).

Матеріали справи не містять відомостей про повторне проведення роботодавцем іспитів для ОСОБА_1 після його поновлення на роботі 14 грудня 2021 року перед звільненням 17 грудня 2021 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга АТ «ДТЕК Дніпроенерго» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин,

на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір

до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником

або уповноваженим ним органом у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації

або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню роботи.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається,

якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу

(частина друга статті 40 КЗпП України).

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду

чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії,

що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися

на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Близький за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18).

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі -

це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Роботодавцеві надано право самостійно визначати, чи відповідає працівник роботі, на яку його прийнято. Висновок роботодавця про невідповідність працівника роботі має бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2021 року у справі № 753/22115/18 (провадження № 61-4959св20).

Згідно з роз`ясненнями, які надано судам у пунктах 21, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про звільнення за пунктом 2

частини першої статті 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації

або стану здоров`я працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я

або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує,

і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу. Висновки атестаційної комісії щодо кваліфікації працівника підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року у справі № 654/941/17 (провадження

№ 61-576сво18) зазначено, що тлумачення пункту 2 частини першої статті 40

КЗпП України свідчить, що підставою для розірвання трудового договору згідно

з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України є саме виявлена невідповідність працівника займаній посаді.

Суд може визнати звільнення працівника таким, що відповідає закону, якщо встановить, що воно здійснене на підставі фактичних даних, які підтверджують,

що через недостатню кваліфікацію працівник не може належним чином виконувати покладені на нього трудові обов`язки, а від переведення на іншу роботу відмовився. Висновок суду про недостатність у особи кваліфікації,

що перешкоджає належним чином виконувати посадові обов`язки, не може ґрунтуватися лише на матеріалах атестаційної комісії й показаннях свідків

за відсутності інших об`єктивних даних щодо недостатньої кваліфікації, якими можуть бути, зокрема: документи, звіти, плани, доповідні та інші докази неякісного чи неналежного виконання трудових обов`язків.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 30 травня 2018 року у справі № 297/3092/15-ц, провадження № 61-5206св18; від 11 грудня 2019 року у справі № 202/4496/17, провадження № 61-42489св18; від 13 квітня 2020 року у справі № 753/5610/17, провадження № 61-1144св19; від 18 травня

2022 року у справі № 212/2982/21, провадження № 61-2483св22 та багатьох інших.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 219/9462/20 (провадження № 61-19414св21) викладено правовий висновок, що для звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України необхідною умовою є встановлення, що неналежне виконання працівником трудових обов`язків було результатом недостатньої кваліфікації або стану здоров`я,

що свідчать про відсутність вини працівника в неналежному виконанні трудових обов`язків і не може бути підставою для його звільнення за пунктом 3

частини першої статті 40 КЗпП України. Обставини, які свідчать про вину працівника, не можуть наводитися як аргумент, що обґрунтовує необхідність звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Якщо власник має докази винного неналежного виконання трудових обов`язків працівником з його вини, він вправі притягнути його до дисциплінарної відповідальності, в тому числі

у виді звільнення з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 40

КЗпП України.

Верховний Суд ураховує, що з урахуванням статті 40 КЗпП України саме роботодавець має довести законність звільнення працівника з роботи.

Судами встановлено, що наказом від 16 лютого 2021 року № 50-к ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неможливістю переведення на іншу посаду,

яка не потребує знань технології робіт (пункт 2 частини першої статті 40

КЗпП України).

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2021 року у справі № 171/477/21, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року, позов ОСОБА_1 до АТ «ДТЕК Дніпроенерго», третя особа: ППО «Захист праці», про скасування вказаного наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволено. Визнано незаконним та скасовано вищевказаний наказ про його звільнення, поновлено його на раніше займаній посаді та стягнуто

з АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З 14 грудня 2021 року ОСОБА_1 поновлено на раніше займаній посаді.

Згідно з наказом від 17 грудня 2021 року № 325-к ОСОБА_1 звільнено

16 грудня 2021 року у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації та неможливістю переведення на іншу посаду, яка не потребує знань технології робіт (пункт 2 частини першої статті 40

КЗпП України). Позивача ознайомлено з цим наказом із відповідною його відміткою про незгоду з наказом. Іншим наказом від 17 грудня 2021 року № 327-к змінено дату звільнення позивача на 17 грудня 2021 року.

При цьому судами встановлено, що матеріали справи не містять відомостей

про повторне проведення відповідачем іспитів для позивача після поновлення його на роботі 14 грудня 2021 року й перед його звільненням 17 грудня 2021 року.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився

й суд апеляційної інстанції, надав належну правову оцінку поданим сторонам доказам, вірно встановив фактичні обставини спору й зробив обґрунтовані висновки про незаконність звільнення позивача, так як підстави для його звільнення, які зазначені в наказі про звільнення від 17 грудня 2021 року,

є аналогічними підставам, які були зазначені в наказі від 16 лютого 2021 року, який скасовано в судовому порядку (справа № 171/477/21).

Судами надано належну правову оцінку вищевказаним наказам про звільнення позивача, зазначеним у них підставам для звільнення працівника, що спростовує доводи роботодавця у цій частині.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше

не встановлено законом.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто

ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі

№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини,

які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано зазначив, що підстави для звільнення ОСОБА_1 , зазначені

у вищевказаних наказах, перший з яких уже скасовано у судовому порядку,

є аналогічними. Вирішуючи спір, судами вірно враховано преюдиційні обставини, встановлені у рішенні Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2021 року та постанові Дніпровського апеляційного суду від 26 квітня 2022 року (справа № 171/477/21), якими скасовано попередній наказ

про звільнення позивача з аналогічних правових підстав.

Саме з цих правових підстав судами визнано незаконним оскаржуваний позивачем наказ про звільнення. Доводи відповідача вказаних висновків

не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права

та до незгоди з висновками судів по суті спору, а тому відхиляються Верховним Судом.

Достатніх доказів на підтвердження обставин, які б свідчили про наявність підстав для звільнення працівника за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідачем не надано, а вказане є процесуальним обов`язком роботодавця.

Відповідно до частини другої статті 252 КЗпП України, частини другої статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» зміна умов трудового договору, оплати праці, притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише

за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є.

Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»

є спеціальним законом, що визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок.

Аналіз вказаних норм законів дозволяє зробити висновок, що попередня згода

чи незгода на притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника,

який є членом профспілкової організації, з боку профспілкової організації

є засобом захисту прав працівника і це право на захист не може бути обмежено.

Згідно з частиною дев`ятою статті 43 КЗпП України, якщо розірвання трудового договору з працівником проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника), суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і після її одержання або відмови виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) в дачі згоди

на звільнення працівника (частина перша цієї статті) розглядає спір по суті.

У справі, яка переглядається, судами вірно враховано, що роботодавцем, окрім вищевказаних порушень при звільненні позивача, не було дотримано положень статті 43 КЗпП України про отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Верховний Суд звертає увагу на те, що як при притягненні до дисциплінарної відповідальності члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, так і при притягненні

до дисциплінарної відповідальності члена виборного профспілкового органу

без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (частина друга статті 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження у справі та запитати відповідний орган щодо згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відсутність такого рішення при притягненні до дисциплінарної відповідальності сама по собі не є безумовною підставою для скасування дисциплінарного стягнення, оскільки така згода

або незгода може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року

у справі № 336/5828/16, провадження № 61-30894сво18.

Разом із цим, указане не було єдиною правовою підставою для визнання звільнення позивача незаконним.

З урахуванням усіх правових підстав для визнання звільнення ОСОБА_1 незаконним, факт того, що судом не було зупинено провадження у справі

для направлення запиту у відповідний орган щодо згоди на притягнення

до дисциплінарної відповідальності працівника, не впливає на правильність зроблених судами висновків по суті вирішення спору. Відповідні посилання касаційної скарги є необґрунтованими. При цьому правильне по суті й законне судове рішення не може бути скасованим з формальних підстав (частина друга статті 410 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню,

та з огляду на встановлені обставини, які передували звільненню позивача

з роботи, порядок такого звільнення та визначені роботодавцем обґрунтування причин звільнення, дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав

для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи заявника про те, що звільнення позивача відбулося з дотриманням вимог закону спростовуються вищенаведеними нормами права та матеріалами справи,

а тому відхиляються Верховним Судом.

При цьому Верховний Суд наголошує, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, відповідно до статті 235 КЗпП України та Порядку № 100. Належних

і допустимих доказів на його спростування роботодавцем не надано. Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.

У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги

на відповідну судову практику Верховного Суду. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи

не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судами попередніх інстанцій всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування

чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права, зводяться до незгоди з висновками суду і переоцінки доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини указав, що пункт перший статті 6 Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності,

які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, від 18 липня 2006 року).

Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення, оскільки надана оцінка всім важливим аргументам сторін.

Оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, новий розподіл судових витрат касаційним судом

не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 402 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «ДТЕК Дніпроенерго» залишити

без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 28 липня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 листопада

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць