Постанова
Іменем України
11 січня 2023 року
м. Київ
справа № 172/1206/21
провадження № 61-9183св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_3 ,
третя особа за зустрічним позовом- Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2022 року у складі судді
Битяка І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що вона із
ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27 лютого 2016 року до 13 вересня 2016 року, шлюб було розірвано на підставі рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року. Після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дитина - ОСОБА_4 , у свідоцтві про народження якого батьком записаний
ОСОБА_2 . З моменту народження дитини, ОСОБА_2 у сім`ї не проживає, матеріальної допомоги на утримання сина не надає. На момент подачі позову ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною і коштів, які сплачує держава на дитину, недостатньо для забезпечення необхідних умов життя дитині.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання неповнолітнього сина у розмірі
1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до повноліття дитини.
У січні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа - Васильківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - Васильківський відділ ДРАЦС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро)) про виключення з актового запису відомостей про батьківство.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 указував, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 з 27 лютого 2016 року до
13 вересня 2016 року, шлюб було розірвано на підставі рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 народила сина - ОСОБА_4 , про що відділом ДРАЦС по Васильківському, Межівському, Покровському районах Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) зроблено відповідний актовий запис № 228, в якому він на підставі
статті 126 СК України був записаний батьком цієї дитини. Це сталося через те, що він повірив ОСОБА_1 , яка запевнила його, що він є батьком дитини, оскільки у період з 2019 по кінець 2021 року вони періодично перебували у відносинах. Тому, він у відділенні ДРАЦС склав заяву про визнання себе батьком дитини, оскільки дійсно вважав себе таким. Однак, зі спливом часу, він почав помічати, що дитина на нього не схожа, а сама ОСОБА_1 повідомила, що він у дійсності не є батьком дитини і вона його ошукала.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд виключити відомості про його батьківство із актового запису про народження від 11 серпня 2020 року № 228 дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначити у справі судово-біологічну експертизу.
Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 14 січня 2022 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 , об`єднавши їх в одне провадження.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 24 березня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду - 20 грудня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення в межах суми платежів за один місяць.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення аліментів, суд першої інстанції керуючись, керуючись статтями 180-184 СК України, виходив із того, що сторони у справі є батьками неповнолітнього ОСОБА_4 ,
2020 року народження, відповідач перебуває у працездатному віці, відомості про надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дитини в матеріалах справи відсутні. Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 достеменно було відомо про те, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_5 на момент звернення до відділу ДРАЦС із заявою про визнання батьківства, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про виключення з актового запису відомостей про батьківство необґрунтовані, а подання позову обумовлене бажанням уникнути сплати аліментних платежів.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2022 року залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що з матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 не наполягав на проведені судово-медичної молекулярно-генетичної експертизи щодо встановлення біологічного батьківства. На момент внесення змін до актового запису про народження неповнолітньої дитини щодо батька позивач знав, що він не є її біологічним батьком, що підтверджується актовим записом про народження дитини, в якому було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові ОСОБА_2 , подачею спільної заяви про визнання батьківства лише у грудні 2020 року (коли дитині було 5 місяців), та пред`явлення цього позову після звернення відповідача із позовом про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини. Вказані докази підтверджують заперечення відповідача, про обізнаність позивача на час внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини, що він не є батьком.
Щодо вирішення справи у частині стягнення аліментів, то суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки ця вимога взаємопов`язана з вимогою про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини, то у цій частині рішення першої інстанції також підлягає залишенню без змін.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У вересні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав касаційну скаргу
на рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 24 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 17 серпня 2022 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.
Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17, від 06 травня 2020 року у справі
№ 201/11183/16-ц, та не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої
Касаційну скаргу мотивовано тим, що відмова від проведення судово-біологічної експертизи була здійснена ОСОБА_2 у зв`язку із тим, що ОСОБА_1 , як у приватній розмові з ним, що відбулась у січні 2022 року так і у ході підготовчого судового засідання, та визнала той факт, що
ОСОБА_2 не є біологічним батьком дитини. Тому на день реєстрації народження дитини на своє ім`я ОСОБА_6 не знав про його походження не від нього.
Заявник вказує, що апеляційний суд, як і суд першої інстанції, не зазначив конкретний і вичерпний перелік обставин справи, які він встановив такими, що конкретно визначають коло джерел такої обізнаності ОСОБА_2 у походженні ОСОБА_7 . Встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обізнаності позивача у момент реєстрації себе батьком дитини про те, що він не є її біологічним батьком, не відповідають вимогам статей 79 80 89 ЦПК України, у зв`язку з чим судові рішення не відповідають вимогам
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
У листопаді 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до
ОСОБА_1 , третя особа - Васильківський відділ ДРАЦС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро), про виключення з актового запису відомостей про батьківство призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з
27 лютого 2016 року, який рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2016 року розірвано.
ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_4 , у свідоцтві про народження якого серії НОМЕР_1 від 29 грудня 2020 року матір`ю записана ОСОБА_1 , батьком - ОСОБА_2 .
Відповідно до інформації Васильківського відділу ДРАЦС у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м. Дніпро) та копії актового запису про народження № 228 від 11 серпня 2020 року 11 серпня 2020 року за заявою матері дитини була проведена реєстрація народження дитини -
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про батька дитини записані зі слів матері ОСОБА_1 .
Пізніше, 29 грудня 2020 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Васильківському відділі ДРАЦС склали та підписали спільну заяву про визнання батьківства, згідно зі статтею 126 СК України, після чого до актового запису про народження № 228 від 11 серпня 2020 року були внесені зміни до прізвища дитини із ОСОБА_9 на ОСОБА_10 , по-батькові дитини з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 , доповнено відомості про батька - ОСОБА_2 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України та видано повторно свідоцтво про народження дитини ОСОБА_4 .
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).
Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 13 СК України).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого
2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (частини друга та третя статті 150 СК України).
Права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України (частина перша статті 121 СК України).
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).
Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).
Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).
Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком (згідно із частиною п`ятою статті 136 СК України).
Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав (частина перша статті 22 Закону України
від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Відповідно до пункту 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» у судовому порядку батьківство може бути оспорено як у випадках, коли в Книзі реєстрації народжень батьками дитини записано осіб, які перебували у шлюбі між собою (статті 122 124 СК України), так і тоді, коли при реєстрації народження дитини її батьком на підставі спільної заяви батьків або заяви чоловіка, котрий визнавав себе батьком, записано особу, яка не перебувала у шлюбі з матір`ю дитини
Згідно із пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України
від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (стаття 136 СК України), - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.
ЄСПЛ зазначив у справі «Йевремович против Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява
№ 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).
Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов`язань позивача перед дитиною. З огляду на це, зазначені апеляційним судом сумніви в законності рішення суду першої інстанції та їх підстави, судове рішення апеляційного суду не може вважатися таким, що відповідає вимогам ЦПК України.
За приписами частини п`ятої статті 136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають обставини чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації себе батьком дитини, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не могла про це не знати. Відповідно, з урахуванням вимог частини третьої статті 12 ЦПК України на позивача покладається тягар доведення, що він не є біологічним батьком дитини, а відповідач у справі повинна довести належними та допустимими доказами, що позивач в момент реєстрації себе батьком дитини знав, що не є батьком дитини, або за встановленими обставинами справи не міг про це не знати.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові
від 20 березня 2019 року у справі № 127/25686/17 (провадження
№ 61-43951св18), від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17-ц (провадження № 61-38660св18), від 22 грудня 2020 року у справі
№ 127/25686/17 (касаційне провадження № 61-13452св19), від 05 лютого 2021 року в справі № 615/483/20 (касаційне провадження № 61-17337св20).
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частини перша-третя статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частин третя статті 13 ЦПК України).
Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Зокрема, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України), а достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (згідно із частиною першою статті 264 ЦПК України).
Судами попередніх інстанцій установлено, що за відомостями із листа начальника Васильківського відділу ДРАЦС вбачається, що 29 грудня
2020 року, згідно зі статтею 126 СК України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у Васильківському відділі ДРАЦС склали та підписали спільну заяву про визнання батьківства, після чого до актового запису про народження № 228 від 11 серпня 2020 року були внесені зміни до прізвища дитини з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 , по-батькові дитини з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 , доповнено відомості про батька - ОСОБА_2 , громадянин України,
ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України та видано повторно свідоцтво про народження дитини ОСОБА_4 .
Також ОСОБА_1 не заперечувала, що ОСОБА_4 не має кровного споріднення (не є біологічним сином) ОСОБА_2 , а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України ці обставини не потребують встановлення.
Перевіряючи законність висновків суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що ОСОБА_2 знав, що не є біологічним батьком ОСОБА_7 , оскільки у актовому записі про народження дитини було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові ОСОБА_2 , також це підтверджується подачею спільної заяви про визнання батьківства лише у грудні 2020 року (коли дитині було 5 місяців), та пред`явлення цього позову після звернення відповідача із позовом про стягнення аліментів з позивача на утримання дитини, а тому він не може оспорювати своє батьківство відповідно до частини п`ятої статті 136 СК України.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не надала доказів того, що ОСОБА_2 було відомо про те, що він не є біологічним батьком дитини, спростовуються матеріалами справи, зокрема тим, що позивач за зустрічним позовом визнав те, що у період з 2019 по кінець 2021 року вони з відповідачкою за зустрічним позовом періодично перебували у відносинах.
Верховний Суд враховує, що переважно доводи заявника стосуються зміни оцінки тих доказів, оцінку яких здійснено судами першої та апеляційної інстанцій. Доводи касаційної скарги, що полягають у вимозі здійснити переоцінку доказів, не підлягають врахуванню, оскільки згідно з положеннями статті 400 ЦПК України такі процесуальні дії не належать до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області
від 24 березня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 17 серпня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
С. Ф. Хопта