№ 172/491/22

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 172/491/22

провадження № 61-10844св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - служба у справах дітей Василівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О., від 01 листопада 2022 року.

Зміст позовної заяви та її обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилаючись на аморальні якості матері дитини ОСОБА_2 , нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, байдужість до долі дитини, зловживання наркотичними речовинами, а також на виконання ним належним чином своїх батьківських обов`язків, турботу про дитину, її виховання, наявність стабільного фінансового доходу та можливість забезпечення дитини всім необхідним, наявність у нього з дитиною тісного зв`язку, соціальних зв`язків дитини (школа, дозвілля, друзі) за місцем його проживання, вважав, що проживання спільної доньки сторін разом із ним забезпечить найкращий захист її інтересів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 , за місцем його проживання.

Зміст заяви про забезпечення позову та її обґрунтування

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам самовільно змінювати місце перебування ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та здійснювати вивіз за кордон дитини без згоди на це батька дитини - ОСОБА_1 .

На обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 зазначав, що відповідачка намагається примусово забрати у нього дитину та вивезти її за межі України. При цьому зосереджував увагу на бажанні дитини залишитися проживати з батьком.

Вважав, що чинне законодавство надає можливість відповідачці вивезти їх спільну дитину за кордон без його згоди, що унеможливить виконання судового рішення про визначення місця проживання їх дитини та може нести пряму загрозу її життю та здоров`ю.

Основний зміст та мотиви оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 07 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам здійснювати вивіз за межі України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , без згоди батька ОСОБА_1 на вивіз дитини.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в частині заборони вивозу неповнолітньої ОСОБА_4 за межі України без згоди її батька, суд першої інстанції виходив з того, що зазначений захід є необхідним для забезпечення балансу інтересів сторін по справі та дотримання прав, свобод та інтересів самої неповнолітньої дитини.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову в частині вимог про заборону ОСОБА_2 та будь-яким іншим особам самовільно змінювати місце перебування ОСОБА_4 , суд першої інстанції вважав зазначені вимоги безпідставними, з огляду на рівність прав та обов`язків батьків і невирішений судовий спір про місце проживання спільної дитини сторін.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області

від 07 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оскільки спір між сторонами виник з приводу визначення місця проживання дитини на території України та не стосується вирішення питань щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, забезпечення такого позову шляхом встановлення заборони на виїзд дитини за межі України не є доцільним.

Узагальнені доводи касаційної скарги

02 листопада 2022 року через систему «Електронний суд» представник

ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду

від 01 листопада 2022 року і залишити в силі ухвалу Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2022 року.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення про скасування ухвали суду першої інстанції.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не урахував наявних правових підстав для застосування заявленого заходу забезпечення позову, з урахуванням наявності обґрунтованої та реальної загрози життю, здоров`ю, прав та інтересам малолітньої дитини (неодноразове намагання відповідачки змінити місце проживання їх спільної доньки, не зважаючи на її бажання проживати з батьком). У цьому контексті посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки доказам протиправної поведінки ОСОБА_2 , яка здійснює негативний психологічний та фізичний вплив на малолітню ОСОБА_4 та членів його сім`ї.

Також зазначає про порушення його права на участь у судовому розгляді справи в апеляційному суді, права бути почутим та захистити свою позицію. Зокрема посилається на необґрунтовану відмову суду у розгляді клопотання сторони позивача про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою позивача та його представника.

15 листопада 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду доповнення до касаційної скарги на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у яких зазначає про те, що суд першої інстанції не забороняв дитині перетинати державний кордон, а лише встановив умови такого перетину, а саме за наявності згоди батька. Зосереджує увагу на наявності реального ризику викрадення дитини, який підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, а також відсутності у чинному законодавстві заборони на застосування зазначеного виду забезпечення позову в інтересах дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 рокута витребувано копії матеріалів цивільної справи № 172/491/22, необхідних для розгляду касаційної скарги на судове рішення щодо забезпечення позову.

25 листопада 2022 року копії матеріалів справи № 172/491/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2022 року прийнято доповнення до касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 30 листопада 2022 року представнику

ОСОБА_2 - ОСОБА_5 строк на подання відзиву на касаційну скаргу.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу, представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_5 посилається на безпідставність та необґрунтованість її доводів.

Зазначає, що викладені у касаційній скарзі обставини є неправдивими, не підтвердженими доказами, доводи касаційної скарги є надуманими та намаганням спаплюжити образ відповідачки як матері та жінки вигаданими обвинуваченнями. Зосереджує увагу на тому, що спільна дитина сторін продовжує проживати разом з батьком, а обмеження її виїзду за кордон, до безпечного місця, за умови воєнного стану є свідченням про намір позивача ухилитися від мобілізації та проявом надмірної жорстокості та безвідповідальності по відношенню до дитини.

Заперечуючи проти доводів відзиву на касаційну скаргу, представник позивача ОСОБА_3 посилається на емоційність та бездоказовість доводів відповідачки, наявність необхідності захисту дитини від викрадення, з огляду на перебування відповідачки в стосунках з іноземцем, небажання останньої проживати в Україні, а також на недієвість механізму повернення викрадених дітей, визначеного міжнародним законодавством.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , заперечуючи проти доводів представника позивача - ОСОБА_3 , наведених у відповіді на відзив на касаційну скаргу, посилалася на відсутність жодних доказів наявності реальної загрози викрадення дитини, залякування позивачем дитини, створення перешкод у спілкуванні матері і дитини, а також невиконання вимог ухвали суду про зустрічне забезпечення позову шляхом встановлення днів їх побачень.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 2, 10 частини першої зазначеної статті).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

У частині першій статті 18 Конвенції про права дитини, статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується на визнанні принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (частина перша статті 141 Сімейного кодексу України).

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Переміщення дитини за межі держави постійного місця її проживання без згоди того з батьків, який здійснює опіку над дитиною, визнається незаконним згідно з Конвенцією про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Філософія цієї Гаазької конвенції полягає в боротьбі проти збільшення міжнародних викрадень, заснованій на бажанні захистити дітей та тлумаченні їхніх справжніх інтересів. Відповідно, мета попередження та негайного повернення відповідає концепції «найкращих інтересів дитини».

За відсутності у національному законодавстві чітких положень, якими б було врегульовано порядок вирішення питання застосування судом превентивної тимчасової заборони на виїзд дитини за межі України та подальшого скасування такої заборони, колегія суддів, виходячи із положень наведених вище конвенцій і Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, статті 5, пунктів 2, 10 частини першої статті 150 ЦПК України, вважає, що такі тимчасові заходи можуть підлягати до застосування у випадку доведення, що існує ризик викрадення (незаконного переміщення) дитини, яка має звичайне місце проживання в Україні.

Подібний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 17 листопада 2021 року у справі № 755/17184/19.

За даними Міністерства закордонних справ Великої Британії до третини батьків не усвідомлюють, що вони вчиняють кримінальне правопорушення, переміщуючи свою дитину з країни проживання без згоди тих, хто має батьківську відповідальність. При цьому для застосування сімейним судом заборони на виїзд дитини за межі країни може мати місце за наявності доказів реального та неминучого ризику того, що дитину буде переміщено, тобто це більш ймовірно, ніж ні (Електронний ресурс: https://www.ibblaw.co.uk).

Ураховуючи характер спору (визначення місця проживання малолітньої дитини), встановлені судами попередніх інстанцій обставини (проживання спільної дитини сторін - ОСОБА_4 на час вирішення спору разом із батьком, позивачем у спорі - ОСОБА_1 ), а також недоведеність загрози вивезення відповідачкою малолітньої (восьмирічної) дитини за межі України без згоди батька, відсутність відомостей про наявність у матері документів дитини, на підставі яких здійснюється перетин державного кордону, загалом правильним слід визнати висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом заборони вивезення дитини за кордон без дозволу одного з батьків.

В контексті доводів заявника про наявність загрози невиконання судового рішення про визначення місця проживання дитини з посиланням на дії відповідачки, пов`язані з намаганням зустрітися з малолітньою ОСОБА_4 , колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду, зокрема, на положення частин першої - третьої статті 157 СК України, які гарантують право кожному із батьків, незалежно від того з ким проживає дитина, на участь у її вихованні та на особисте спілкування з нею.

Ураховуючи наведене, заява позивача про забезпечення позову не може вважатися обґрунтованою. ОСОБА_4 не надав достатніх доказів на підтвердження реального та неминучого ризику переміщення дитини за межі України без згоди батька.

Колегія суддів зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незаконності судових рішень в частині вирішення вимог заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом заборони самовільно змінювати місце перебування ОСОБА_4 , а тому в силу положень статті 400 ЦПК України справа не переглядається в касаційному порядку в цій частині.

Необґрунтованими є також посилання касаційної скарги щодо наявності обов`язкових підстав для скасування судового рішення, передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК Українисудові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

Як вбачається з матеріалів апеляційного провадження, позивач та його представник були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду в апеляційному суді.

24 жовтня 2022 року представник позивача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на неможливість прибуття в судове засідання, яке призначене на 01 листопада 2022 року, з підстав виявленої у нього 21 жовтня 2022 року, а у ОСОБА_1 - 18 жовтня 2022 року, гострої респіраторної хвороби Covid-19. На підтвердження зазначеного до клопотання надано результати їх аналізів від 18 та 21 жовтня 2022 року, а також виписку з карти хворого ОСОБА_1 , якому призначено лікування та рекомендовано самоізоляцію строком на 5 діб, тобто до 23 жовтня 2022 року включно.

Ураховуючи наявність належного повідомлення сторони позивача, що не спростовується останнім, необхідність дотримання процесуальних строків, використання позивачем свого права на подання відзиву на апеляційну скаргу, у якому викладено його позицію щодо доводів відповідачки, які були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, а також відсутності належних та достатніх доказів неможливості прибуття позивача у судове засідання, яке відбулось 01 листопада 2022 року, колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про можливість проведення апеляційного розгляду за відсутності сторони позивача.

Крім того колегія суддів звертає увагу, що посилаючись на наявність обов`язкових підстав для скасування судового рішення, передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України, заявник просить суд скасувати оскаржене судове рішення апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову, що не відповідає положенням статті 411 ЦПК України.

Посилання заявника на те, що він був позбавлений можливості надати довідку Першого відділу Синельниківського РТЦК та СП від 31 жовтня 2022 року № 1150 на спростування доводів відповідачки про намагання ОСОБА_1 ухилитися від мобілізації, є безпідставними, оскільки заявник не був позбавлений можливості направити зазначений доказ поштовим чи електронним зв`язком. При цьому колегія суддів зауважує, що зазначені доводи відповідачки не були предметом оцінки суду апеляційної інстанції та суд не ураховував їх при винесенні оскарженого судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов загалом правильного висновку про відмову у застосуванні заявленого позивачем способу забезпечення позову. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 402 409 410 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович