№ 1740/2432/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2020 року

Київ

справа №1740/2432/18

адміністративне провадження №К/9901/29597/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)»

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 (головуючий суддя - Д.Є. Махаринець)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 (головуючий суддя - Р. Б. Хобор, судді - І.М. Обрізко, Я.С. Попко)

у справі № 1740/2432/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)»

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого, у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі;

- зобов`язати відповідача у 2-х місячний строк з дня набрання судовим рішенням законної сили привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови тримання засудженого у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі Державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)». За весь період відбування покарання адміністрацією установи порушуються житлово-побутові та санітарні вимоги законодавства щодо умов тримання засуджених, зокрема: приміщення камери № 14, в якій утримують позивача, є надто вузьким та загальна площа камери становить 1400х2500 сантиметрів; штучне освітлення недостатнє; природне освітлення та вікна виходять в середину будівлі сектору, вентиляція дуже слабка; порушуються санітарні норми в туалеті; прогулянковий дворик має малу площу. Зазначає, що про наведені порушення вказано у звіті представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22.08.2018. Крім того, про це зазначено і в звіті моніторингової групи від 04.04.2013, у складі начальника Городищенської виправної колонії № 96, заступника начальника управління Державної пенітенціарної служби у Рівненській області, прокурора прокуратури Рівненської області. Позивач вказує, що відповідач порушив його право на належні умови відбування покарання та вважає, що захист порушеного права можливий шляхом визнання бездіяльності відповідача щодо не приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі протиправною та зобов`язання відповідача вчинити дії щодо приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» щодо незабезпечення належних житлових, побутових, санітарно-гігієнічних умов тримання засудженого ОСОБА_1 , у відповідності до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засуджених до довічного позбавлення волі. Зобов`язано Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)» у п`ятимісячний строк привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови утримання та відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. У задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» привести житлові, побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, саме у двомісячний строк та згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України подати звіт про виконання судового рішення відмовлено.

4. При прийнятті рішень суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що адміністрацією Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» не було вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

6. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не прийнято той факт, що у 2013 і 2018 роках працівниками Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спільно з представниками громадськості здійснено моніторинговий візит у Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)», за підсумками моніторингових візитів підготовлені відповідні звіти, в яких надані рекомендації щодо забезпечення належних умов утримання засуджених у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» саме Державній пенітенціарній службі України і Міністерству юстиції України. Отже, на думку скаржника, за підсумками моніторингових візитів не встановлено обов`язкових дій для Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» в частині покращення житлово-побутових умов засуджених, які утримуються у такій колонії. Крім того, відповідач вказує, що під час моніторингового візиту у 2018 році відзначено позитивні зрушення з часу візиту у 2013 році. Зокрема, зазначено, що адміністрацією установи в цілому вживаються заходи щодо приведення умов тримання засуджених, які є сумісними з повагою до людської гідності відповідно до міжнародних стандартів; у структурних дільницях виправної колонії поступово проводяться відповідні будівельні і ремонтні роботи і вживаються заходи, спрямовані на покращення умов тримання засуджених. Моніторинговою групою у звіті 2018 року відмічено активну поведінку відповідача, пов`язану із вживанням певних заходів щодо приведення умов тримання засуджених. Вказує, що наведене свідчить про вчинення дій з боку відповідача щодо приведення до нормативних вимог умов тримання засуджених. Також скаржник зазначає, що Державна установа «Городищенська виправна колонія (№96)» є колонією максимального рівня безпеки, а тому Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28.07.2005 (далі - Типові правила) не можуть застосовуватись до облаштування сектору максимального рівня безпеки. Зазначає, що законодавством не визначено питання обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі при виправних колоніях максимального рівня безпеки.

Позиція інших учасників справи

7. У відзиві на касаційну скаргу позивач з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Рух касаційної скарги

8. Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)».

9. Ухвалою Верховного Суду від 28.04.2020 адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. ОСОБА_1 з 13.03.2012 відбуває покарання в секторі максимального рівня безпеки для чоловіків до довічного позбавлення волі Державної установи «Городищенська виправна колонія №96».

11. Моніторинговою групою у складі: головного спеціаліста Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого з прав людини Федоруком О.О. , регіонального координатора Уповноваженого з прав людини у зв`язках з громадськістю в Рівненській області Свірець В.В. та незалежним представником громадськості Секретаріату Уповноваженого з прав людини Рахманним М .І . було здійснено моніторинговий візит до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)».

12. Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані у звіті від 04.04.2013, з якого вбачається, що в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» виявлено ряд недоліків, зокрема, вказано про те, що практично всі відвідані камери характеризуються поганим природним освітленням, неналежним технічним станом туалетів, слабкою припливно-витяжною вентиляцією. В окремих камерах дошки до підголи не прикріпленні.

13. За результатами моніторингового візиту було рекомендовано Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря; забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення та у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.

14. Судом також встановлено, що 22.08.2018 начальником відділу моніторингу дотримання прав людини на належне утримання Департаменту реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Бондаренко О.В. та головним спеціалістом відділу права на працю Департаменту моніторингу соціальних прав Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Юрченко Н.В. було складено звіт за результатами моніторингового візиту працівників Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

15. За результатами проведеного моніторингового візиту у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)» виявлено ряд недоліків. Також було рекомендовано Міністерству юстиції України забезпечити: право на приватність у банному комплексі (обладнати душові кабіни шторками/перегородками); належне штучне освітлення в жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; норму жилої площі на кожного засудженого в окремих жилих приміщеннях дільниці ресоціалізації; провести ретельну перевірку фактів затримки/невідправки кореспонденції засуджених; вжити заходів щодо повної реконструкції сектору максимального рівня безпеки, в якому відбувають покарання засуджені до довічного позбавлення волі в умовах, які є несумісними з повагою до людської гідності.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

16. Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

17. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню (стаття 28 Конституції України).

19. Відповідно до частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

20. Згідно із статтями 2, 3 Кримінально-виконавчого кодексу України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

21. Відповідно до частин першої, другої і четвертої статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

22. Частиною другою статті 97 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що у дільниці посиленого контролю виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки засуджені тримаються в ізольованих жилих приміщеннях, а в дільниці посиленого контролю виправних колоній максимального рівня безпеки у приміщеннях камерного типу.

23. Відповідно до частини першої статті 102 Кримінально-виконавчого кодексу України режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених.

24. Частиною першою статті 115 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.

25. Відповідно до частини другої статті 150 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо від інших засуджених, крім тих, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки.

26. Разом з тим, відповідно до частини другої статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов`язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

27. Відповідно до пунктів 10-12 Мінімальних стандартних правил поводження з в`язнями (резолюція 663 CI (XXIV) (995_992) ООН від 30.08.1955) всі приміщення, якими користуються в`язні, особливо спальні, повинні відповідати всім санітарним вимогам, причому належну увагу слід звертати на кліматичні умови, особливо на кубатуру цих приміщень, на мінімальну площу їх, на освітлення, опалення і вентиляцію. В приміщеннях, де живуть і працюють в`язні: а) вікна повинні мати достатні розміри для того, щоб в`язні могли читати і працювати при денному світлі, і повинні бути сконструйовані так, щоб забезпечувати доступ свіжого повітря, незалежно від того, є чи немає штучної системи вентиляції; b) штучне освітлення повинне бути достатнім для того, щоб в`язні могли читати і працювати без шкоди для зору. Санітарні вузли повинні бути достатні для того, щоб кожен в`язень міг задовольнити свої природні потреби, коли йому це потрібно, в умовах чистоти і пристойності.

28. Згідно із пунктами 1, 2, 4 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил (Рекомендація № R (2006)2 від 01.02.1987 Комітету Міністрів держав-учасниць) при поводженні з усіма особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватись їхніх прав людини. Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені за рішенням суду, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі чи взяті під варту. Утримання ув`язнених в умовах, які порушують їхні права людини, не може бути виправдано нестачею ресурсів.

29. Пунктом 18 Європейських пенітенціарних (в`язничних) правил встановлено, що у всіх будівлях, де ув`язнені повинні мешкати, працювати або збиратися: a. вікна мусять бути достатньо великими, аби ув`язнені могли читати чи працювати при природному освітленні в нормальних умовах, та забезпечувався приплив свіжого повітря, крім тих випадків, коли є відповідна система кондиціонування повітря; b. штучне освітлення мусить відповідати загальноприйнятим технічним нормам; c. повинна бути передбачена система сигналізації, яка дозволяє ув`язненим негайно встановлювати контакт із персоналом.

30. Пунктом 15 частини першої статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачено, що посадові та службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020).

32. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

33. Згідно із статтею 3 Конвенції й усталеною практикою Європейського суду з прав людини держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув`язнення охорона здоров`я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (рішення у справах «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява №47095/99, пункт 95, «Корнейкова та Корнейков проти України» (Korneykova аnd Korneykov v. Ukraine, заява 56660/12, пункт 128 та ін.).

34. Судами попередніх інстанцій встановлено, що житлово-побутові і санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки Державної установи «Городищенська виправна установа (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за 2013 і 2018 роки.

35. Згідно із підпунктом 12 пункту 5 Положення про Державну установу «Городищенська виправна колонія (№96)», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27.06.2018 №2134/5, виправна колонія відповідно до покладених на неї завдань здійснює матеріально-побутове забезпечення засуджених, які тримаються у виправній колонії, відповідно до вимог нормативно-правових актів; створює їм побутові умови, що відповідають правилам санітарії і гігієни.

36. Пунктом 15 частини першої статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що посадові і службові особи органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, зобов`язані створювати належні умови для тримання засуджених і осіб, узятих під варту, їх комунально-побутового і медико-санітарного забезпечення.

37. Відповідач, на якого в силу положень частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування, не надав належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових і санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у Державній установі «Городищенська виправна колонія (№ 96)».

38. Таким чином, мало місце порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

39. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не вжив достатніх належних заходів для повного приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допустив протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов`язку, встановленого законом.

40. При цьому, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги, що судами помилково застосовано Типові правила і ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5 до спірних правовідносин, оскільки вони визначають умови тримання засуджених у секторах максимального рівня безпеки при виправних колоніях середнього рівня безпеки, а не максимального рівня безпеки.

41. Разом з тим таке правозастосування не призвело до неправильного вирішення справи. Вимоги щодо умов утримання ув`язнених установлені міжнародними правовими актами, приписи яких є обов`язковими для виконання усіма національними органами державної влади.

42. Відсутність відомчого нормативного правового регулювання не може визнаватися достатньою і вагомою підставою для невиконання позитивних зобов`язань держави, визначених на рівні національного і міжнародного законодавства.

43. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №460/2999/18, від 17.03.2020 у справі №460/2703/18.

44. Крім того, відповідач у касаційній скарзі зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано розділ ХХХІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5.

45. Водночас, Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5, хоча і містять розділ ХХХІII під назвою «Особливості тримання засуджених до довічного позбавлення волі», проте його зміст не містить жодних вимог, релевантних з обставинами цієї справи.

46. Решта доводів касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої і апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

47. Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020 підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

48. Верховний Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України касаційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» слід задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції і виключити із мотивувальної частини судових рішень посилання на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 року №2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28.07.2005.

Висновки щодо розподілу судових витрат

49. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327 341 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» задовольнити частково.

2. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі № 1740/2432/18 змінити у мотивувальних частинах, шляхом виключення посилань на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29.12.2014 №2186/5, положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5, а також Типових правил щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань №124 від 28.07.2005.

3. В решті рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 у справі № 1740/2432/18 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду