Постанова
Іменем України
11 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 175/17/23
провадження № 61-7603св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей Дніпровської районної державної адміністрації, про виселення
за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» на заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року у складі Журавель Т. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 травня 2023 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2022 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило виселити ОСОБА_1 , 1968 року народження, ОСОБА_1 , 2004 року народження, ОСОБА_4 , 2009 року народження, ОСОБА_5 , 2018 року народження, ОСОБА_2 , 1970 року народження, ОСОБА_3 , 1993 року народження, які зареєстровані та/або проживають в житловому будинку АДРЕСА_1 , із зняттям їх з реєстраційного обліку за цією адресою.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк посилався на те, що 25 березня 2008 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DNHDGA0000000553, належне виконання якого забезпечено договором іпотеки від 25 березня 2008 року, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 .
За умовами договору іпотеки право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб можливе лише при отриманні від іпотекодержателя письмової згоди на це (пункт 20.12 договору іпотеки).
Посилаючись на те, що ОСОБА_1 та всі інші мешканці були зареєстровані у житловому приміщенні, що є предметом іпотеки, з порушенням норм законодавства, банк зазначав, що вони не мають права на користування цим будинком.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 16 березня 2023 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю позивачем порушення його прав внаслідок реєстрації відповідачів у належному на праві власності ОСОБА_1 будинку, який є предметом іпотеки. Сама по собі відсутність отримання від іпотекодержателя письмової згоди на реєстрацію осіб у предметі іпотеки не є підставою для виселення осіб, зокрема неповнолітніх дітей, із житлового приміщення.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 09 травня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишив без задоволення, а заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що єдиною підставою цього позову банк зазначив порушення ОСОБА_1 пункту 20.12 договору іпотеки щодо неотримання ним згоди іпотекодержателя на реєстрацію відповідачів у будинку, який є предметом іпотеки. Проте закон не передбачає такої підстави для виселення відповідачів з предмета іпотеки, як і не передбачає можливість зміни підстав позову в суді апеляційної інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 19 травня 2023 року, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить скасувати заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 травня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 та постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року та 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14, від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 22 лютого 2023 року у справі № 686/6902/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16, від 22 лютого 2022 року у справі № 127/7630/20, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
На обґрунтування заявлених вимог банк зазначає про порушення судами норм процесуального права, а неправильне застосування норм матеріального права.
Суди не надали оцінки рішенню Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2017 року у справі №175/1534/13-ц, що містилося в Єдиному державному реєстрі судових рішень, про задоволення позову банку та звернення стягнення на предмет іпотеки - спірний будинок та земельні ділянки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року № ОМНООА0000000553, в розмірі 136 655,02 дол. США.
Наявність інших осіб, зареєстрованих в предметі іпотеки, на яку звертається стягнення, негативно відобразиться на її ціні, а також буде перешкоджати реалізації цього предмета іпотеки, в такому разі порушуються законні права та інтереси АТ КБ «ПРИВАТБАНК» як іпотекодержателя.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
04 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 березня 2008 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNHDGA0000000553, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 25 березня 2008 року до 25 березня 2028 року включно у розмірі 87 000,00 дол. США на такі цілі: 70 000,00 дол. США - на споживчі цілі, 17 000,00 дол. США - на сплату страхових платежів.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_1 25 березня 2008 року укладено договір іпотеки № DNHDGA0000000553, за умовами якого іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 52,70 км. м, житловою площею 29,30 кв. м. Майно належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 03 вересня 2004 року ПН ДМНО Чаладзе Г.О. за № 854.
Пунктом 20.12 договору іпотеки визначено обов`язок іпотекодавця не надавати документи у відповідні державні органи з метою реєстрації будь-яких осіб у предметі іпотеки без згоди на це іпотекодержателя.
Листом від 18 червня 2021 року № 648 Обухівська селищна рада Дніпровського району Дніпропетровської області, повідомила, що згідно з обліковими даними за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 (відповідач), ?? ОСОБА_2 (відповідач), ?? ОСОБА_1 , ??? ОСОБА_4 , ?? ОСОБА_3 (відповідач), ОСОБА_5 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Предметом спору у цій справі є виселення відповідачів з будинку, який за умовами договору іпотеки є іпотечним майном.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною другою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Верховний Суд зауважує, що ні положеннями ЦК України, ні положеннями Закону України «Про іпотеку» не передбачено обмежень прав членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 205/1964/21.
Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частин першої, четвертої статті 156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.
Право дитини на проживання в сім`ї разом з батьками передбачене також статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства».
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено обов`язок батьків або інших законних представників зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
Крім того, відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звертаючись до суду з цим позовом як на підставу заявлених вимог посилалося виключно на порушення ОСОБА_1 як іпотекодателем пункту 20.12 договору іпотеки щодо реєстрації місця проживання відповідачів у предметі іпотеки без згоди іпотекодержателя.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, п`ята статті 81 ЦПК України).
Встановивши, що ні умови договору іпотеки, ні норми законів не передбачають такої самостійної підстави для виселення, як порушення іпотекодавцем пункту договору щодо отримання згоди іпотекодержателя на реєстрацію в предметі іпотеки інших осіб, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Ухвалюючи рішення у цій справі суд першої інстанції з дотриманням норм ЦПК України виходив виключно із суті заявлених вимог, підстав позову, його аргументів та доказів, наданих суду.
Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки як підстави для виселення, на увагу не заслуговують, адже така підстава не була заявлена банком у суді першої інстанції і не розглядалася ним. Разом із цим, суди апеляційної та касаційної інстанцій відповідно до цивільного процесуального законодавства України позбавлені права приймати зміни підстав позову на стадії апеляційного і касаційного перегляду рішення суду першої інстанції.
З огляду на викладене, висновки судів є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів суди не порушили норм цивільного процесуального законодавства і правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 січня 2023 року у справі 691/995/21, 31 січня 2023 року у справі № 202/7525/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 932/929/22.
Суди надали мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Аргументи касаційної скарги не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів попередніх інстанцій.
Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам Верховного Суду висновкам у постановах, що зазначені в касаційній скарзі.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов