30.01.2023

№ 175/4242/16-ц

Постанова

Іменем України

28 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 175/4242/16

провадження № 61-11365св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Укрсоцбанк», товариство з обмеженою відповідальністю «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада»,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Лариса Леонідівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року у складі судді Озерянської Ж. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрсоцбанк», товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада», третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Лариса Леонідівна, про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування нерухомим майном шляхом виселення, визнання осіб такими, що втратили право користування майном, та вселення.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року позовну заяву АТ «Укрсоцбанк» залишено без розгляду.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до АТ «Укрсоцбанк», ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада», третя особа - приватний нотаріус Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Юрченко Л. Л., у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, остаточно просила суд:

- скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (бланк НАН 165542), видане приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. 09 квітня 2015 року на підставі акта про передання права власності на нерухоме майно від 03 квітня 2015 року і протоколу про проведення аукціону, складеного ТОВ «Центр з реалізації проблемних активів» від 30 березня 2015 року № 30/03-15/2, що складається з: житлового будинку загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира

- скасувати реєстрацію права власності спірного житлового будинку - номер запису 9346654, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 617031812214;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на вказаний житловий будинок.

Позовні вимоги, з урахуванням їх уточнень, мотивовано тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року:

- визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» в частині продажу лоту № 2: житлового будинку загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею

164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м, з господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6 (метал), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна

від 30 березня 2015 року, укладений між керуючим санацією

ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» Самошостом І. І. та АТ «Укрсоцбанк».

Таким чином, документи, що стали підставою для реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» на спірне нерухоме майно, скасовано. У свою чергу, наявність запису про реєстрацію права власності спірного житлового будинку за АТ «Укрсоцбанк» порушує право позивача зареєструвати своє право власності на спірне майно.

Вказувала на те, що 03 січня 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1 оренди будинку з правом викупу. 12 лютого 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до вказаного договору, за умовами якої ОСОБА_1 орендна плата за договором була внесена у повному обсязі, а об`єкт, що орендується, переходить у власність ОСОБА_1 після закінчення строку оренди (2 роки і 6 місяців).

На виконання умов договору ОСОБА_1 звернулася до Ювілейної селищної ради з заявою про надання їй земельної ділянки в приватну власність для обслуговування житлового будинку, господарських будівель

і споруд та рішенням XІX сесії V скликання Ювілейної селищної ради

від 16 липня 2009 року № 1104-19/V ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 0,0928 га (кадастровий номер 1221455800:02:001:0446) за адресою: АДРЕСА_1. 12 жовтня 2009 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 821841. У подальшому рішенням виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 17 червня

2015 року № 143 житловому будинку, розташованому на земельній ділянці (кадастровий номер 1221455800:02:001:0446), площею 0,0928 га, яка належить ОСОБА_1 , присвоєно поштову адресу:

АДРЕСА_1 .

Таким чином, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок, у якому тривалий час на законних підставах проживає позивач із родиною та який був предметом аукціону, результати якого визнані недійсними.

Посилаючись на зазначені обставини в їх сукупності, ОСОБА_1 просила суд задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно (бланк НАН 165542), видане приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. 09 квітня 2015 року на підставі акта про передання права власності на нерухоме майно від 03 квітня 2015 року і протоколу про проведення аукціону, складеного ТОВ «Центр з реалізації проблемних активів» від 30 березня 2015 року № 30/03-15/2, що складається з: житлового будинку загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира

Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності, номер запису 9346654, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 617031812214 - житлового будинку загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира

НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира

НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м, з господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6 (метал), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .Державний реєстратор - приватний нотаріус Юрченко Л. Л., Дніпровський районний нотаріальний округ, Дніпропетровська область; підстава виникнення права власності - свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні при продажі майна в провадженні у справі про банкрутство, серія та номер 991, видане 09 квітня 2015 року, видавник -приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. (бланк НАН 165542); форма власності - приватна, власник - ПАТ «Укрсоцбанк», код ЄДРПОУ 00039019, країна реєстрації - Україна.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира

НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м із господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6 (метал), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що документи, які стали підставою для реєстрації права власності АТ «Укрсоцбанк» на спірне нерухоме майно, скасовано, разом із тим ОСОБА_1 не має змоги зареєструвати своє право власності на спірне майно через наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» на спірне майно, а тому свідоцтво про право власності від 09 квітня 2015 року та відповідний запис про проведену державну реєстрацію права власності № 9346654 підлягають скасуванню.

Ураховуючи факт державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, на якій розташований спірний будинок, а також факт виконання позивачем умов договору оренди будинку з правом викупу

від 03 січня 2008 року № 1 та додаткової угоди від 12 лютого 2008 року, укладених між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 , суди вважали наявними правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на вищевказаний будинок.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 липня 2021 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і закрити провадження у справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

09 серпня 2021 року до Верховного Суду надійшла справа № 175/4242/16.

Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень

зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права, оскільки, знаючи про вирішення питання щодо майна боржника за правилами господарського судочинства, суди не застосували до спірних правовідносин норму пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Стосовно розгляду всіх справ, стороною в яких є боржник у господарському суді в провадженні якого перебуває справа про банкрутство такого боржника, викладено правовий висновок Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19, від 08 лютого 2021 року у справі № 761/23068/16, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу АТ «Альфа-Банк» залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 01 вересня 2006 року серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради та зареєстрованого в Дніпропетровському районному комунальному підприємстві «Бюро технічної інвентаризації» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 01 вересня 2006 року (витяг № 11711517), ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» належав житловий будинок НОМЕР_2, загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м та квартира

НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м із господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

03 січня 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 укладено договір № 1 оренди будинку з правом викупу.

Згідно з п. 1.1, п. 1.2 вищевказаного договору ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» передала, а ОСОБА_1 прийняла у строкове платне користування вказаний житловий будинок, що належить

ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» на праві власності з наступним переходом права власності на об`єкт, та зобов`язалася прийняти об`єкт у строкове платне користування, а згодом - у власність, та сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації за весь об`єкт, яка в цілому становить 670 020,00 грн за весь строк оренди (п. 5.1 договору № 1).

Пунктом 1.5 договору № 1 ОСОБА_1 у строк дії цього договору зобов`язалася оформити право власності на земельну ділянку.

Відповідно до п. 8.1 договору № 1 житловий будинок переходить у власність ОСОБА_1 після закінчення строку оренди у разі внесення ОСОБА_1 всієї належної до сплати орендної плати за час оренди, а перехід права власності на об`єкт оформлюється шляхом складання відповідного договору купівлі-продажу, який підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (п. 8.2 та п. 8.3 договору № 1).

Також установлено, що 23 листопада 2007 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_2 було укладено договір підряду на будівництво індивідуального житлового будинку

№ 182/07-ПД/ЗК (а. с. 135-137, т. 1), за умовами п. 2.1 якого

ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» зобов`язалося виконати роботи з будівництва індивідуального житлового будинку на земельній ділянці

АДРЕСА_2 , а ОСОБА_2 згідно з п. 4.1 та п. 6.3.5 договору підряду зобов`язався сплатити ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» вартість робіт у сумі 677 331,25 грн. Того ж дня, 23 листопада

2007 року, ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» вартість робіт у сумі 677 331,25 грн за будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 , що підтверджується платіжним дорученням від 23 листопада 2007 року

№ 1123528080.

07 лютого 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору підряду на будівництво індивідуального житлового будинку № 182/07-ПД/ЗК від 23 листопада 2007 року, за умовами п. 1 якої було розірвано договір підряду на будівництво індивідуального житлового будинку № 182/07-ПД/ЗК від 23 листопада 2007 року достроково з 08 лютого 2008 року.

Згідно з п. 2 вищевказаної додаткової угоди сторони домовилися про те, що суму, сплачену ОСОБА_2 за договором підряду на будівництво індивідуального житлового будинку від 23 листопада 2007 року

№ 182/07-ПД/ЗК у розмірі 677 331,25 грн, зарахувати як оплату за договором № 1 оренди будинку з правом викупу від 03 січня 2008 року, укладеним між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 .

Встановлено, що 12 лютого 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до договору № 1 оренди будинку з правом викупу від 03 січня 2008 року, за умовами якої ОСОБА_1 орендна плата за договором була внесена у повному обсязі, об`єкт, що орендується, переходить у власність ОСОБА_1 після закінчення строку оренди.

Відповідно до п. 4.1 договору № 1 оренди будинку з правом викупу - строк оренди складає 2 роки і 6 місяців із дати приймання об`єкта за актом прийому-передачі.

і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням XІX сесії V скликання Ювілейної селищної ради від 16 липня

2009 року № 1104-19/V ОСОБА_1 надано земельну ділянку площею 0,0928 га (кадастровий номер 1221455800:02:001:0446) за адресою:

АДРЕСА_1 , та 12 жовтня 2009 року був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 821841 (а. с. 139), який було зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 010912005021.

Рішенням виконавчого комітету Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 17 червня

АДРЕСА_1 .

18 вересня 2009 року Господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада». Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 17 січня 2013 року введено процедуру санації боржника, керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Самошота І. І., ліцензія АГ № 594756.

11 лютого 2015 року між керуючим санацією ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ТОВ «Центр з реалізації проблемних активів» було укладено договір № 1102/15А про проведення аукціону.

30 березня 2015 року за результатами аукціону між керуючим санацією ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: лоту № 2: житлового будинку, загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею

164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м та квартира НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м із господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня

2018 року визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» в частині продажу лоту № 2: житлового будинку, загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , проведеного 30 березня 2015 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений

30 березня 2015 року між керуючим санацією ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» Самошостом І. І. та ПАТ «Укрсоцбанк».

Постановою Центрального апеляційного господарського суду

від 07 листопада 2018 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року скасовано, у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2019 року постанову Центрального апеляційного господарського суду від 07 листопада 2018 року скасовано, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

від 22 травня 2018 року залишено в силі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення

від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо юрисдикційності спору

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За змістом пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з частинами першою, третьою статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність із 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства.

Частина друга статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначає підсудність майнових спорів, стороною в яких є боржник, одному господарському суду, який акумулює і вирішує усі майнові спори за участю боржника.

З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Кодексу України з процедур банкрутства мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси і проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

У цій справі встановлено, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня 2018 року визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» в частині продажу лоту № 2: житлового будинку загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м, з господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6 (метал), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30 березня 2015 року, укладений між керуючим санацією ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» Самошостом І. І. та АТ «Укрсоцбанк».

Звертаючись до суду із позовом про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, ОСОБА_1 посилалася на те, що документи, що стали підставою для реєстрації права власності за

АТ «Укрсоцбанк» на спірне нерухоме майно, скасовано. У свою чергу, наявність запису про реєстрацію права власності спірного житлового будинку за АТ «Укрсоцбанк» порушує право позивача зареєструвати своє право власності на спірне майно.

Цей спір не можна вважати спором щодо майна боржника в розумінні статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а тому доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, а саме: суди не застосували до спірних правовідносин норму пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, є безпідставними.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для цієї справи та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм процесуального права.

Щодо суті спору

Позовні вимоги в частині скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 , зокрема, вказувала на те, що реєстрація права власності за АТ «Укрсоцбанк» перешкоджає позивачу зареєструвати відповідне право за собою.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що правовою підставою, що слугувала видачі АТ «Укрсоцбанк» свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк НАН 165542) від 09 квітня 2015 року (зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. № 991), був акт про передання права власності на нерухоме майно від 03 квітня 2015 року і протокол про проведення аукціону, складений ТОВ «Центр з реалізації проблемних активів» від 30 березня 2015 року № 30/03-15/2.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22 травня

2018 року, залишеною в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 лютого 2019 року, визнано недійсними результати аукціону з продажу майна ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» в частині продажу лоту № 2: житлового будинку, загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею

164,4 кв. м, що знаходиться за адресою:

30 березня 2015 року між керуючим санацією ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» Самошостом І. І. та АТ «Укрсоцбанк».

Таким чином, підстава для видачі оспорюваного свідоцтва АТ «Укрсоцбанк» визнана судом недійсною.

Верховний Суд враховує, що оспорюване свідоцтво не породжує, не змінює

і не припиняє прав та обов`язків учасників цивільних правовідносин, тобто не є правочином, а видається на підтвердження права, яке виникло внаслідок правочину.

Разом із тим ОСОБА_1 , за ініціативою якої визнано недійсними результати аукціону та договір купівлі-продажу нерухомого майна, та яка вважає, що спірне майно належить їй, не може звернутися до державного реєстратора у зв`язку з існуванням документа, який посвідчує право власності на це майно за особою, питання законності набуття якою цього права вже вирішено судом.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі

№ 717/1041/19 (провадження № 61-8579св20) зроблено правовий висновок такого змісту: «У разі якщо саме існування свідоцтва призводить до неможливості реалізації прав та законних інтересів іншої особи, то в цьому випадку є підстави для застосування положень абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України, який передбачає можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж встановлений договором або законом (пункти 1-10 абзацу першого частини другої статті 16 ЦК України). Зокрема, в такому випадку, судовий захист можливий і шляхом визнання недійсним свідоцтва про право власності (про придбання нерухомого майна на аукціоні).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого кожна особа має право на ефективний спосіб правового захисту, не заборонений законом».

До схожих висновків про можливість визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно, придбане з прилюдних торгів, результати яких визнані судом недійсними, дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2018 року в справі № 927/849/17.

Висновки щодо можливості визнання недійсним свідоцтва про право власності, якщо такий спосіб призводить до ефективного захисту прав особи, яка звернулася до суду, підтверджено Верховним Судом і в постановах від 17 квітня 2019 року в справі № 916/641/18, від 08 квітня

2020 року в справі № 915/1096/18 та від 08 вересня 2020 року в справі

№ 915/844/18.

З урахуванням викладеного та обставин встановлених у справі, що переглядається, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно (бланк НАН 165542) від 09 квітня

2015 року (зареєстрованого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л. Л. № 991).

Позовні вимоги в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки, інше) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Звертаючись до суду із позовом у лютому 2017 року, ОСОБА_1 просила скасувати реєстрацію права власності спірного житлового будинку - номер запису 9346654, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 617031812214.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суди першої та апеляційної інстанцій вважали за необхідне скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності, номер запису 9346654, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 617031812214.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній

до 16 січня 2020 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України

№ 1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України

(у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті

37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції на час ухвалення судами рішень у справі, способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи

з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду

від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року

у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня

2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі

№ 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19,

від 15 липня 2021 року у справі № 204/5525/18.

На час звернення позивача із позовом (лютий 2017 року) у позивача були відсутні підстави викласти позовні вимоги відповідно до вимог статті

26 Закону України № 1952 у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», оскільки станом на момент звернення до суду зазначений закон ще не набрав чинності.

Зважаючи на істотну зміну з 16 січня 2020 року матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 20627749 від 09 квітня 2015 року.

При цьому Верховний Суд не порушує вимог закону щодо диспозитивності цивільного процесу та не виходить за межі заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки, із урахуванням принципу jura novit curia -

«суд знає закон», суд дійшов висновку про скасування рішення реєстратора щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з огляду на те, що саме таке рішення суду є ефективним способом захисту порушених прав позивача.

Наведене узгоджується із висновками, зробленими Верховним Судом

у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 465/7960/18-ц (провадження № 61-13617св20).

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

З урахуванням викладеного, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, номер запису 9346654, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 617031812214, підлягають зміні шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 20627749 від 09 квітня 2015 року.

Позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний будинок

За загальним правилом судове рішення не є підставою виникнення права власності.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Позов про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України пред`являється на захист існуючого (наявного) права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду.

Позивач за позовом про визнання права власності - це особа, яка вже є власником спірного майна, а відповідач - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або особа, що має до майна власний інтерес.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права (див. пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03 січня 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 був укладений договір № 1 оренди будинку з правом викупу.

Відповідно до умов вказаного договору об`єкт оренди переходить у власність орендаря після закінчення строку оренди у разі внесення орендодавцю всієї належної до сплати орендної плати за час оренди. Перехід права власності на об`єкт від орендодавця до орендаря оформлюється шляхом складання (підписання та скріплення печатками) сторонами відповідного договору купівлі-продажу. Договір купівлі-продажу об`єкта повинен бути укладений у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (розділ 8 «Порядок викупу об`єкта»).

12 лютого 2008 року між ТОВ «Міжнародна будівельна компанія «Україна-Канада» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до вказаного договору, за умовами якої ОСОБА_1 орендна плата за договором була внесена у повному обсязі, а об`єкт, що орендується, переходить у власність ОСОБА_1 після закінчення строку оренди (2 роки і 6 місяців).

Зазначене свідчить про існування іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок загальною площею 234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира

НОМЕР_3 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,3 кв. м, з господарськими спорудами, замощення літ. 1 (тротуарна плитка), огорожа літ. № 1-6 (метал), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин у контексті цієї справи положень статті 392 ЦК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання про задоволення позовних вимог у зазначеній частині, не звернули увагу на викладене вище, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права,

а тому оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині визнання права власності.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права в частині позову, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і скасування рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 01 червня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду

від 09 червня 2021 року у частині позовних вимог про визнання права власності з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог. У частині позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 20627749 від 09 квітня 2015 року. В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 01 червня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду

від 09 червня 2021 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 09 червня 2021 року в частині позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності, номер запису 9346654, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 617031812214, змінити, виклавши у такій редакції:

«Скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Лариси Леонідівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер - 20627749

від 09 квітня 2015 року».

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 09 червня 2021 року в частині позовних вимог про визнання права власності скасуватита ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок загальною площею

234,8 кв. м, житловою площею 164,4 кв. м, що складається з двох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 117,4 кв. м, житловою площею 82,1 кв. м; квартира

В іншій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. А. Стрільчук