Постанова
Іменем України
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 178/90/18-ц
провадження № 61-12353св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі - ПАТ «ОТП Банк»), про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна.
Позовна заява мотивована тим, що з 2003 року вона проживала з ОСОБА_2 у житловому будинку, який належить її матері на підставі свідоцтва про право на спадщину та розташований по АДРЕСА_1 . Разом з ними проживали її діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4
07 грудня 2006 року вона з відповідачем на підставі договору купівлі-продажу, який укладено з ОСОБА_2 , за спільні кошти придбали житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2 .
Для придбання вказаного будинку 07 грудня 2006 року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, а вона у цей самий день, 07 грудня 2006 року, уклала із ЗАТ «ОТП Банк» договір поруки, за умовами якого поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.
Житловий будинок № 31 за вищевказаною адресою розташований на земельній ділянці площею 0,1215 га, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта на земельну ділянку, виданого 24 вересня 2008 року Аульською селищною радою Криничанського району Дніпропетровської області.
У грудні 2015 року вона та ОСОБА_2 припинили підтримувати сімейні відносини, погляди на життя стали протилежними та відповідач почав проживати окремо, залишивши їй спірний житловий будинок. На даний час між ними виникли спірні відносини щодо розпорядження зазначеним житловим будинком.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: встановити факт її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2003 року до січня 2016 року; визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на 1/2 частину спірного житлового будинку; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1215 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2003 року до січня 2016 року.
Визнано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 , загальною площею 65,8 кв. м, житловою площею 36,1 кв. м, який складається з: літньої кухні Б-1, сараю В-1,
погребу п/д, вбиральні Г-1, паркану № 1, хвіртки № 2 та водопроводу № 3.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1215 га, розташовану по АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час придбання житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_2 , позивачка надала докази, що сторони проживали однією сім`єю, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, тому відповідно до статей 60 70 СК України наявні підстави для визнання цього майна спільним сумісним майном та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та 1/2 частину земельної ділянки, що знаходиться за цією самою адресою (стаття 120 ЗК України).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2019 року скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що посилання ОСОБА_1 на періодичне спільне проживання не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Позивачка не надала належних і допустимих доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.
Крім того, відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, якевидано 03 липня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криничанського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано 04 грудня 2006 року на підставі рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2004 року (а. с. 62, т. 2), тому факт спільного проживання ОСОБА_1 з відповідачем у період з 2003 року до 04 грудня 2006 року спростовуються встановленими обставинами та зібраними у справі доказами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржене судове рішення й направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає те, що: суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України:
від 23 березня 2015 року у справі № 6-1026цс15, від 07 вересня 2016 року
у справі № 6-801цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1568цс16, у постановах Верховного Суду: від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 178/90/18-ц з Криничанського районного суду Дніпропетровської області.
Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ «ОТП Банк», про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що відповідно до частини другої статті 114 СК України уразі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу та дійшов помилкового висновку, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано 04 грудня 2006 року, оскільки він припинився у день набрання чинності рішенням Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2004 року про розірвання шлюбу.
При цьому судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Позивачка зазначала, що з 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати разом у житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 та належить матері позивачки на підставі свідоцтва про право на спадщину.
07 грудня 2006 року, за твердженням позивачки, вони придбали житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований по АДРЕСА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 07 грудня 2006 року покупцем будинку є ОСОБА_2 (а. с. 146, т. 1).
Для придбання вказаного житового будинку на підставі кредитного договору, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 , останнім отримано кредитні кошти у розмірі 11 000 дол. США для купівлі нерухомого майна - житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 (а. с. 132, т. 1).
07 грудня 2006 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно умовами якого остання поручилась перед банком за належне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, яке видано 03 липня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Криничанського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано 04 грудня 2006 року (а. с. 62, т. 2).
Згідно з актовим записом про розірвання шлюбу № 110 від 04 грудня 2006 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано на підставі рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2004 року.
Позивачка зазначає, що в кінці 2015 року вони припинили підтримувати сімейні відносини, погляди на життя стали протилежними та відповідач почав проживати окремо, ОСОБА_1 залишилась мешкати у спірному будинку.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 ЦК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.
Частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.
Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц (провадження № 61-12879св20).
Судом установлено, що шлюб, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , було розірвано на підставі рішення Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 24 травня 2004 року, тому вимога позивачки про встановлення факту її проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з 2003 року є безпідставною й не відповідає вимогам закону.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.
Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
У зв`язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.
Таким чином, посилання позивачки на періодичне спільне проживання з ОСОБА_2 не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні статті 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї.
Крім того, ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірну квартиру.
Отже, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не надала належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком у силу статей 12 81 ЦПК України.
Вирішуючи спір, апеляційний суд з дотриманням вимог статей 89 263-264 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду попередньої інстанції.
Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Посилання касаційної скарги на те, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано 04 грудня 2006 року, не можуть бути підставами для скасування судових рішень, тому що не призвели до неправильного вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді попередньої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець