Постанова
Іменем України
12 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 179/1299/15-ц
провадження № 61-42928св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Кузнєцова В. О.
суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Магдалинівська селищна рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року в складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Магдалинівська селищна рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.
Позовні вимоги мотивовано тим, що їй на праві приватної власності належать земельні ділянки: площею 0,15 га, призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 1222355100:03:002:0723), та площею 0,0391 га, призначена для ведення особистого селянського господарства (кадастровий номер 1222355100:03:002:0724), що знаходяться по АДРЕСА_1 .
У 2015 році їй стало відомо, що відповідач самовільно зайняв її земельні ділянки, а саме: побудував паркан, навіс та розмістив там свої автомобілі.
Посилаючись на те, що у добровільному порядку відповідач відмовляється усувати перешкоди в користуванні її земельними ділянками, ОСОБА_1 просила зобов`язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельними ділянками шляхом повернення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою, площею 0,15 га, призначеною для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий №1222355100:03:002:0723, та земельною ділянкою площею 0,0391 га, призначеною для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 1222355100:03:002:0724, розміщених по АДРЕСА_1 , шляхом повернення ОСОБА_1 самовільно зайнятої земельної ділянки. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що актом узгоджувальної комісії при виконкомі Магдалинівської селищної ради від 23 квітня 2015 року встановлено самовільне заняття земельних ділянок позивача ОСОБА_2 , який користується цими земельними ділянками без достатньої правової підстави.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що актом узгоджувальної комісії при виконкомі Магдалинівської селищної ради від 23 квітня 2015 року не визначено, яка саме земельна ділянка самовільно зайнята іншою особою та підлягає поверненню, а наданий в апеляційній інстанції акт від 21 червня 2018 року складено відносно земельної ділянки кадастровий номер 1222355100….9724, проте доказів на підтвердження права власності позивача саме на цю земельну ділянку не надано. Позивачем не було заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи з метою доведення обставин зайняття її земельної ділянки іншою особою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
У серпні 2018 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій остання, посилаючись на недотримання судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано, що нею в судовому засіданні надавалися проекти землеустрою щодо відведення вказаних вище земельних ділянок, а актом від 21 червня 2018 року підтверджується факт самовільного зайняття цих ділянок ОСОБА_2 . Крім того, відповідач не заперечував проти факту зайняття ним вказаних земельних ділянок, проте вважав, що вони були надані позивачу незаконно, оскільки були передані йому у 1997 році.
У серпні 2018 року ОСОБА_1 надала доповнення до касаційної скарги.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У листопаді 2018 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначав, що апеляційний суд дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено, що саме її земельні ділянки використовує інша особа, а тим паче відповідач.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу №179/1299/15-ц з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області.
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У жовтні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року справу №179/1299/15-ц призначено до розгляду.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що рішенням сесії Магдалинівської селищної ради №582/1-29/у від 30 квітня 2009 року ОСОБА_1 надано дозвіл на складання проекту відведення земельних ділянок по АДРЕСА_2 .
В 2012 році ОСОБА_2 звернувся до Магдалинівського районного суду з адміністративним позовом до Магдалинівської селищної ради, треті особи: відділ архітектури Магдалинівської райдержадміністрації, ОСОБА_1 про скасування рішення сесії Магдалинівської селищної ради № 582/1-29/у від 30 квітня 2009 року про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Постановою Магдалинівського районного суду від 04 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову.
Рішенням Магдалинівської селищної ради № 749-36/У1 від 07 травня 2014 року був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (0,15 га) та ведення особистого селянського господарства (0,1891 га) по АДРЕСА_2 .
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 17 листопада 2014 року, індексний номер 29557498, земельна ділянка площею 0,15 га, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка), що знаходиться по АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 .
Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 17 листопада 2014 року індексний номер 29559975, земельна ділянка площею 0,0391 га, призначена для ведення особистого селянського господарства, розміщена по АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 .
Згідно акта від 23 квітня 2015 року, складеного узгоджувальною комісією при виконкомі Магдалинівської селищної ради, земельні ділянки, які належать ОСОБА_1 та знаходяться по АДРЕСА_2 , самовільно зайняті ОСОБА_2 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі статтею 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем; ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.
Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; відшкодування заподіяних збитків.
Відповідно до частин першої та третьої статті 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Статтею 211 ЗК України визначено, що самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).
Частинами першою та другою статті 16 ЦК України передбачено, зокрема, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які
ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини першої-другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись з цим позовом до суду, ОСОБА_1 стверджувала, що ОСОБА_2 перешкоджає користуватись частиною належної їй земельної ділянки, а саме: побудував паркан, навіс та розмістив там свої автомобілі.
На підтвердження вказаним обставин нею надано акт узгоджувальної комісії при виконкомі Магдалинівської селищної ради від 23 квітня 2015 року.
Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду, що вказаний акт не відповідає вимогам закону, зокрема, ним не встановлено, яка саме земельна ділянка є спірною, кому вона належить, чи самовільно вона зайнята та ким, не визначено, яку площу земельної ділянки самовільно зайнято іншою особою, не зазначено її розмір, конфігурацію. Тобто цим актом взагалі не визначено, яка земельна ділянка самовільно зайнята іншою особою та підлягає поверненню.
Разом з тим, відхиляючи як доказ акт від 23 квітня 2015 року, апеляційний суд вдався до оцінки нового акту обстеження земельної ділянки узгоджувальної комісії Магдалинівської селищної ради Дніпропетровської області від 21 червня 2018 року, який був складений вже після винесення рішення судом першої інстанції та не був предметом його розгляду.
При цьому апеляційним судом не враховано, що сам відповідач ОСОБА_2 не заперечував факт зайняття ним земельних ділянок позивача, вважаючи, що такі належать йому з 1997 року, однак спір між сторонами щодо зазначених земельних ділянок вже був предметом судового розгляду і постановою Магдалинівського районного суду від 04 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про скасування рішення сесії Магдалинівської селищної ради № 582/1-29/у від 30 квітня 2009 року про надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 .
Таким чином суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, які, розглядаючи спір щодо усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, доводи сторін належним чином не перевірили і не встановили, яку площу земельної ділянки самовільно зайнято іншою особою (всю ділянку чи її частину) та чи здійснено на ній будівництво, зокрема, паркан та навіс.
З огляду на встановлення вказаних вище обставин справи суди мають перевірити, чи обрано позивачем належний спосіб захисту своїх прав, чи узгоджується такий спосіб захисту із способами захисту, визначеними у статті 152 ЗК України, та чи є він ефективним.
Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, а суди попередніх інстанцій не використали вказані повноваження, вказані обставини позбавляють Верховний Суд ухвалити власне рішення.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. О. КузнєцовСудді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов