03.11.2023

№ 179/2006/19

Постанова

Іменем України

08 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 179/2006/19

провадження № 61-15702св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Першотравенська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року у складі судді Ковальчук Т.А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першотравенської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про визнання права користування земельною ділянкою за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог посилалась на те, що неподалік від неї, по АДРЕСА_1 проживала її троюрідна тітка ОСОБА_2 . Вона мала присадибну земельну ділянку площею 0,50 га. Тітка змінила місце проживання, а навесні 1999 р. передала їй в користування вказану земельну ділянку, якою позивач безперервно користувалася по жовтень 2017 року, обробляла її, вирощувала городину для власних потреб. Тітка позивача померла у 2015 році, після її смерті якої позивач безперешкодно продовжувала користуватися земельною ділянкою. Восени 2017 року позивач звернулася до сільської ради з клопотанням визнати за нею право власності на присадибну земельну ділянку, але їй було відмовлено. Постановою Дніпровського апеляційного суду теж було відмовлено у задоволенні зазначених вимог, скасовано рішення суду першої інстанції. 15 лютого 2019 р. звернулася до відповідача з письмовою заявою про передачу їй в користування за набувальною давністю земельної ділянки площею 0,50 га, розташованої в АДРЕСА_1 . Рішенням сесії Першотравенської сільської ради від 13 червня 2019 року їй відмовлено в додатковому відведенні в користування земельної ділянки.

Позивач просила суд визнати за нею право користування за набувальною давністю на земельну ділянкуплощею 0,50 га, розташованої в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 вже використала право на безоплатну передачу їй земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, оскільки в неї вже є в наявності у приватній власності земельні ділянки загальною площею 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. Суд вказав, що зазначені обставини виключають можливість застосування інституту набувальної давності для передачі земельної ділянки у власність або користування позивачу. Окрім того, власником спірної земельної ділянки площею 0,3863 га, кадастровий номер 1222385800:02:001:0540 є ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано з Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області матеріали цивільної справи № 460/5445/18.

У січні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений в постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір щодо передачі земельної ділянки позивачу за набувальною давністю триває з 2018 року. У той час, коли земельна ділянка перебувала у фактичному користуванні позивачки, орган місцевого самоврядування навмисно позбавив позивача можливості на отримання спірної земельної ділянки, передавши її у власність іншій особі.

Наявність у позивача у власності приватизованої земельної ділянки 2 га для ведення селянського господарства не є підставою для відмови для передачі іншої земельної ділянки у користування за набувальною давністю.

Факт користування земельною ділянкою протягом 17 років надає їй повне право на користування вказаною земельною ділянкою.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно цільового призначення відноситься до землі населених пунктів для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, згідно інформації з ДЗК п. 1.2 Українського класифікатора цільового використання землі.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 січня 2019 року у справі № 179/367/18 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Першотравенської сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 за набувальною давністю.Рішення суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 вже використалаправо на безоплатну передачу їй земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, вона має в наявності у приватній власності земельні ділянки загальною площею 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби ( а.с. 5-7).

15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулась з заявою до Першотравенської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про передачу їй в користування земельної ділянки площею 0,50 га, розташованої в АДРЕСА_1 , за набувальною давністю (а. с. 4).

Рішенням 34 сесії VII скликання Першотравенської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області від 13 червня 2019 рокувідмовлено ОСОБА_1 в додатковому відведенні в користування земельної ділянки та наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої в АДРЕСА_1 . Орієнтовний розмір земельної ділянки 0,5000 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, оскільки ОСОБА_1 вже використане право на безоплатну передачу їй земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, вона має на праві власності земельні ділянки загальною площею 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби (а. с. 3).

ОСОБА_1 на праві приватної власності володіє земельними ділянками: кадастровий номер 1222385800:02:001:0033, цільове призначення 1.2 (для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби), площею 0,2175 га, місце розташування: АДРЕСА_1 ; та кадастровий номер 1222385800:02:001:0035, цільове призначення 1.2 (для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби), площею 1,7825 га, місце розташування: АДРЕСА_1 . (а. с. 33, 34).

Рішенням 31 сесії VII скликання Першотравенської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області № 349-31/VII від 12 лютого 2019 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в кількості 0,3863 га за адресою: АДРЕСА_1 , на території Першотравенської сільської ради. Передано земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_3 площею 0,3863 га, кадастровий номер - 1222385800:02:001:0540, в т. ч. для ведення особистого селянського господарства - 0,3863 га за адресою: АДРЕСА_1 . Землевласникові використовувати землю за цільовим призначенням ( а.с.30).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власником земельної ділянки площею 0,3863 га, кадастровий номер 1222385800:02:001:0540 є ОСОБА_3 ( а.с.31).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 119 Земельного Кодексу України, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених ЗК України. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 121 ЗК України «Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам», громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому ЗК України.

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів. Тобто, при бажанні набути право власності на земельну ділянку, яка перебуває у комунальній чи державній власності не має значення, що особа відкрито та добросовісно нею користувалася 15 і більше років.

В загальному порядку необхідно звертатися до органу місцевого самоврядування чи органу державної влади та за встановленою законодавством процедурою набувати право власності на земельну ділянку в межах норм безоплатної передачі земельної ділянки, визначених статті 121 ЗК України. При цьому компетентний орган може відмовити у набутті права заявнику із підстав, передбачених ЗК України, незважаючи на відкрите та добросовісне користування земельною ділянкою понад 15 років.

Судами було встановлено, що ОСОБА_4 вже використане право на безоплатну передачу їй земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, оскільки вона має на праві приватної власності земельні ділянки загальною площею 2,0 га для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Законодавством не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій статті 119 ЗК України, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю.

Окрім того, судами було встановлено, що спірна земельна ділянка вже на праві власності належить ОСОБА_3 , що позбавляє можливості надання спірної земельної ділянки у користування ОСОБА_1 .

Право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку не скасовувалось у судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суди дійшли правильних висновків, що зазначені обставини виключають можливість застосування інституту набувальної давності для передачі земельної ділянки у власність або користування позивачу.

Посилання у касаційній скарзі на давність користування спірною земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки вказаний факт не надає позивачу перевагу у наданні вказаної земельної ділянки, а лише надає позивачу право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність.

Доводи касаційної скарги відносно того, що наявність у позивача у власності приватизованої земельної ділянки 2 га для ведення селянського господарства не є підставою для відмови для передачі іншої земельної ділянки у користування, не заслуговують на увагу, оскільки судами було вірно взято до уваги, що стаття 119 ЗК України передбачає встановлення до земельних ділянок які передаються у власність та користування за набувальною давністю граничного розміру у межах норм, визначених цим Кодексом. Судами було встановлено, що ОСОБА_4 вичерпала можливість отримання земельних ділянко з комунальної власності у встановлених розмірах відповідно до статті 121 ЗК України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги відносно того, що до спірних правовідносин необхідно застосувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, оскільки у наведеній справі предмет спору не є тотожним із спором у даній справі, а стосується оскарження рішення ради про відмову відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства у зв`язку із тим, що дана земельна ділянка відводиться іншій особі. В цій справі, право власності на спірну земельну ділянку вже належить іншій особі на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке ні ким не скасовано.

Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінки зібраним у справі доказам та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, який на думку позивача свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук