Постанова
Іменем України
04 серпня 2021 року
м. Київ
справа № 182/11801/13-ц
провадження № 61-7091св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Бурлакова С. Ю., Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (третя особа за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2013 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 29 серпня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 12 % річних та терміном повернення до 28 серпня 2026 року.
На забезпечення виконання умов кредитного договору цього ж дня між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав в іпотеку банку належну йому на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 .
Своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 34 270,25 дол. США, що еквівалентно 271 132,51 грн. Вказана заборгованість стягнута на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року, про що 05 квітня 2011 року видано відповідний виконавчий лист у справі № 2-295-10. Однак, вказане рішення суду не виконане у зв`язку з відсутністю зареєстрованого за боржником майна, на яке можливо звернути стягнення у рахунок погашення цієї заборгованості, оскільки право власності на квартиру, яка є предметом іпотеки, зареєстроване за попереднім власником - ОСОБА_2 .
Враховуючи наведене, з урахуванням уточнень банк просив:
- у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 серпня 2006 року у розмірі 271 132,51 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: кватиру АДРЕСА_1 , належну на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О. С., яка зареєстрована комунальнимс підприємством «Бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_2 , шляхом її продажу за початковою вартістю, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження;
- виселити з квартири ОСОБА_2 та всіх зареєстрованих осіб;
- зобов`язати Нікопольський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області зняти з реєстраційного обліку зазначених осіб.
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору іпотеки недійсним.
Посилався на те, що на момент укладення договору іпотеки від 29 серпня 2006 року та до теперішнього часу він не набув права власності на предмет іпотеки, оскільки після укладення з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу не зареєстрував своє право власності на спірну квартиру в органах державної реєстрації.
Просив суд визнати недійсним договір іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладений між ним та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 29 серпня 2006 року щодо квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О. С., зареєстрований у реєстрі за № 2830. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», суд першої інстанції виходив із того, що на час укладення договору іпотеки від 29 серпня 2006 року ОСОБА_1 не набув права власності на спірну квартиру.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року скасовано. Позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково.
Вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: кватиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу від 29 серпня 2006 року, шляхом її продажу за початковою вартістю, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 29 серпня 2006 року у розмірі 271 132,51 грн.
Виселено ОСОБА_2 та всіх зареєстрованих осіб з квартири АДРЕСА_1 . У решті позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 03 лютого 2016 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2015 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 серпня 2006 року № 014/109587/3147/74 у розмірі 34 270, 25 дол. США, що еквівалентно 271 132,51 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки, за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2017 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року у частині первісного позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року в частині зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки недійсним залишено без змін.
Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції
При новому апеляційному розгляді постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року скасовано частково в частині відмови у задоволенні первісного позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення.
Позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення задоволено.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 29 серпня 2006 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , у розмірі 34 270,25 дол. США, яка складається з: заборгованості за простроченим кредитом в сумі 21 789,59 дол. США, заборгованості за відсотками за користування кредитом - 4 651,62 дол. США, пені за прострочення погашення тіла кредиту - 123 034,22 грн, пені за прострочення погашення відсотків - 88 741,31 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру, загальною площею 62,3 кв. м, житловою площею 46,5 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом її продажу за початковою вартістю, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, для задоволення грошових зобов`язань за кредитним договором від 29 серпня 2006 року перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в сумі 271 132,51 грн.
Встановлено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі - 151 100,00 грн.
Виселено ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором і наявністю в нього заборгованості банк набув право звернення на предмет іпотеки.
Суд зазначив, що предмет іпотеки, розташований за на АДРЕСА_3 , не використовується позичальником як єдине і постійне його місце проживання, а тому Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає застосуванню до виниклих у даній справі правовідносин.
Установивши, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , та яка була продана ОСОБА_2 за договором купівлі- продажу квартири від 29 серпня 2006 року ОСОБА_1 , суд виселив ОСОБА_2 із зазначеного житлового приміщення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржене судове рішення, ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову та про відмову у задоволенні первісного позову.
Рішення суду першої інстанції переглядалось в апеляційному порядку лише в частині вирішення первісного позову.
За таких обставин постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічного позову в касаційному порядку не переглядається.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
В матеріалах справи відсутні докази про направлення досудової вимоги про усунення порушень позичальнику за місцем його проживання та отримання її останнім. Крім того, ОСОБА_1 не є власником майна, яка перебуває в іпотеці банку, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 , якому письмова вимога іпотекодержателя чи нового власника про його виселення відповідно до статті 40 Закону України «Про іпотеку» не надсилалась.
Відзив/заперечення на касаційну скаргу
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» подало відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, яке ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якій підтримав доводи заявника та просив її задовольнити. Зазначив, що він не є власником іпотечного майна. Крім того, ринкова вартість спірної квартири, відповідно до звіту про незалежну оцінку, становить 510 000 грн, проте суд встановив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі 151 100 грн, що є заниженою ціною.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в даній справі.
Витребувано з Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу № 182/11801/13-ц.
Зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2020 року справу № 2-487/6129/17 призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 182/11801/13-ц до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 334/3161/17.
Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року касаційне провадження у справі № 182/11801/13-ц поновлено.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 29 серпня 2006 року між акціонерним почтово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 25 000 дол. США зі сплатою 12 % річних та кінцевим терміном його повернення до 28 серпня 2026 року.
Крім того, у цей же день (29 серпня 2006 року) ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Бережним О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2830, квартиру АДРЕСА_1 , яку відповідно до договору іпотеки передав іпотеку банку на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором.
Також установлено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , та яка була продана ОСОБА_2 на підставі договру купівлі- продажу квартири від 29 серпня 2006 року ОСОБА_1 .
Право власності на вищевказану квартиру № 2 зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 02 листопада 2005 року.
Згідно звіту з експертної оцінки від 21 серпня 2006 року ринкова вартість об`єкта оцінки - вищезазначеної квартири становить 151 100 грн.
Пунктом 3.1.5 договору іпотеки передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим або кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки та за рахунок його вартості задовольнити свою вимогу визначену підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 цього договору.
Згідно пункту 3.1.4 у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за цим або за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п. 6 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.
Відповідно до пункту 1.3 заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами в сумі 29 921 доларів США, що складає за курсом Національного банку України на день укладення цього договору 151 100,00 грн.
Згідно з пунктом 5.5.2 договору іпотеки реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, може проводитись, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження в порядку, визначеному чинним законодавством України. Початкова ціна продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах установлюється за рішенням суду, а в разі необхідності - спеціалізованою організацією, що проводить прилюдні торги, на підставі оцінки предмета іпотеки.
ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим станом на 22 жовтня 2010 року утворилася заборгованість в розмірі 34 270,24 дол. США, що еквівалентно 271 132,51 грн.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» вказану суму заборгованості за вищезазначеним кредитним договором та 05 квітня 2011 року у справі № 2-295-10 видано виконавчий лист.
Постановою старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нікопольського міськрайонного управління юстиції від 30 травня 2013 року виконавчий лист повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення.
19 червня 2013 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» направив на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, попереджаючи про намір звернути стягнення на предмет іпотеки у разі непогашення боргу та пропозицією добровільно звільнити квартиру, що є предметом іпотеки.
Обґрунтовуючи підстави позову, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилалися на те, що рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2010 року, яке набрало законної сили, не виконано, заборгованість за кредитним договором боржником не сплачена.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Системний аналіз норм процесуального законодавства свідчить про те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Звернувшись до суду з позовом до боржника ОСОБА_1 , банк просив у рахунок непогашеної останнім заборгованості звернути стягнення на належну йому квартиру АДРЕСА_1 , яка була придбана ним на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 , та у подальшому передана на забезпечення виконання умов кредитного договору. Водночас просив виселити з іпотечного майна його попереднього власника ОСОБА_2 .
Оскарженим рішення апеляційного суду позов банківської установи задоволено.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , який є відповідачем у справі, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та відмовити у задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» як до нього, так і ОСОБА_1 (боржника).
Тлумачення статті 3 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що особа може звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
ОСОБА_1 (боржник) судові рішення не оскаржує.
Аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що ОСОБА_2 не навів переконливих доводів, яким чином оскаржене судове рішення в частині звернення стягнення на іпотечне майно, яким задоволено позов до боржника ОСОБА_1 , порушує його ( ОСОБА_2 ) права та інтереси як відповідача. Наведені в касаційній скарзі мотиви щодо незгоди відповідача із задоволенням вимог кредитора до боржника, з врахуванням того, що ОСОБА_2 не є стороною цих правовідносин, є неприйнятними.
Що стосується вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про виселення ОСОБА_2 з квартири, що є предметом іпотеки, колегія суддів виходить із такого.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.
Частина третя цієї статті регулює порядок виселення громадян.
Справі, яка є предметом перегляду, встановлено, що 29 серпня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , яка у подальшому останнім передана в іпотеку банку на забезпечення виконання умов кредитного договору.
Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2018 року у справі № 182/6543/13-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року відмовлено.
Договір купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є чинним, а право власності ОСОБА_2 припинено на підставі укладення договору купівлі-продажу квартири, у зв`язку з чим він втратив право користування житлом.
Установивши, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у квартирі, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 29 серпня 2006 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 , при цьому, не є ні наймачем спірного житлового приміщення, ні членом сім`ї ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про його виселення.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що право власності на квартиру, яка перебуває в іпотеці банку, зареєстровано за ним, а ОСОБА_1 не є власником цього майна, є безпідставними, виходячи з такого.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 жовтня 2019 року з 19 грудня 2005 року і до теперішнього часу зареєстрованим власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 02 листопада 2005 року серії НОМЕР_1 .
У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188 цс 20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що, висловивши свою волю на відчуження об`єкта нерухомого майна, власник у межах свого суб`єктивного права власності реалізовує свої правомочності. Державна реєстрація правочину завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця). Тобто покупець набуває не лише правомочності власника, а й сам титул.
Особа, яка здійснила державну реєстрацію правочину відповідно до норм статей 334 657 ЦК України, набула титул власника майна. У свою чергу необхідність реєстрації права на нерухоме майно (на момент виникнення спірних правовідносин - до 01 січня 2013 року) не впливала на виникнення в покупця нерухомості прав власника на це майно.
Відтак, особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Підстави для скасування оскарженого судового рішення відсутні.
Верховний Суд не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та переоцінювати їх згідно з положеннями статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення в частині вирішення первісного позову постановлене без додержання норм матеріального права.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду в частині вирішення первісного позову - залишити без змін.
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2019 року зупинено виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження у справі, то виконання зазначеної постанови на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400 409 410 416 436 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року в частині вирішення позову публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення залишити без змін.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
І. О. Дундар
А. Ю. Зайцев
В. М. Коротун