Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 183/55/17
провадження № 61-1023св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року у складі судді Сороки О. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,
ВСТАНОВИВ:
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2017 року Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позовних вимог зазначило, що в жовтні 1991 року військовослужбовцю ОСОБА_3 була надана у користування квартира АДРЕСА_1 , в яку він та члени його сім`ї, у тому числі дружина - ОСОБА_2 , вселилися на підставі ордеру, виданого Гвардійською квартирно-експлуатаційною частиною району від 14 жовтня 1991 року № 295.
З 19 серпня 1998 року ОСОБА_1 у наданому житловому приміщенні постійно не проживає, про своє місцезнаходження позивача не повідомляла, будь-яких заяв про відсутність з поважних причин в зазначеній квартирі від відповідача до Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району не надходило. З серпня 1998 року ОСОБА_1 з`являлася в зазначеній квартирі періодично, але не на тривалий час, після чого знову виїжджала.
Повноважною комісією декілька разів були складені акти про не проживання ОСОБА_1 в спірній квартирі, останній такий акт був складений в 2016 році.
Позивач вказує, що наявність довідки про те, що відповідачка здійснює постійний догляд за своєю хворою матір`ю ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає в м. Єкатеринбург Російської Федерації, не має значення, оскільки вважає, що ОСОБА_1 , з метою штучного збереження за собою права користування спірною квартирою, використовує ситуацію, що склалася зі станом здоров`я її матері. Тому позивач наполягає, що відповідачка фактично виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації.
При зміні підстав позову позивач посилався на статтю 107 Житлового кодексу Української РСР та просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування зазначеним вище житловим приміщення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 вибула на постійне місце проживання до Російської Федерації, де проживає її член сім`ї, а тому втратила інтерес до спірного житла, як до місця свого постійного проживання.
Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на нього.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила суд оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції судові рішення ухвалені без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
24 лютого 2020 року на адресу Верховного Суду від Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
11 лютого 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що на підставі ордеру на жиле приміщення № 295, виданого 14 жовтня 1991 року Гвардійською квартирно-експлуатаційної частини району,ОСОБА_5 на сім`ю з трьох чоловік, зокрема на ОСОБА_1 (дружину) та ОСОБА_6 (сина), було надано право на заняття квартири АДРЕСА_1 .
Вказані особи вселились та зареєструвались у вказаному житловому приміщенні.
Згідно поквартирноїкартки ОСОБА_5 знятий з реєстраційного обліку у квартирі по АДРЕСА_2 році, ОСОБА_1 була знята 17 квітня 1999 року, потім поновлена в реєстрації 10 лютого 2004 року, ОСОБА_7 (донька) знята з реєстраційного обліку 02 вересня 2004 року, ОСОБА_6 - 02 вересня 2004 року.
Станом на грудень 2016 року у зазначеній квартирі зареєстрованою значиться ОСОБА_1 .
Згідно акту про непроживання від 30 вересня 2011 року та від 19 грудня 2016 року ОСОБА_8 в зазначеній квартирі не проживає.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам судові рішення судів першої та апеляційної інстанції не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 30856/03) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
За правилом статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Положеннями частини другої статті 107 ЖК Української РСР передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Основною умовою втрати права користування житловим приміщенням з підстав, передбачених статтею 107 ЖК Української РСР, є наявність у наймача або члена його сім`ї іншого постійного місця проживання. При цьому слід встановити таке місце проживання із зазначенням його адреси та дослідити належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.
На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд до іншого населеного пункту, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Звертаючись до суду з цим позовом та уточнивши його підстави у подальшому, Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району вказувало на те, що відповідачка фактично виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації, тому є такою, що втратила право користування зазначеним вище житловим приміщення у відповідності до статті 107 ЖК Української РСР.
При цьому в частині оцінки обґрунтованості підстав втрати права користування спірним житловим приміщенням у зв`язку з вибуттям в інше місце проживання Верховний Суд визнає за необхідне враховувати обставини, встановлені стосовно відповідача іншими судовими рішеннями, а також обставини, встановлені під час розгляду цієї справи.
Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набув законної сили. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Так, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року встановлено, що згідно довідки від 10 липня 2012 року, видану МБЗ «Міська клінічна лікарня № 14» м. Єкатеринбург Російської Федерації ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати відповідачки), має діагноз: «хроническая ВБН. Остаточные явления ишемического инсульта в ВБН (ноябрь 2007 года, декабрь 2010 года). Синдром грубых статокоординарных нарушений, и т.д.». В зв`язку з цим ОСОБА_9 перебуває на обліку з 1968 року та потребує постійного догляду, що також підтверджується витягами з історії хвороби останньої. Мати відповідача є громадянкою Російської Федерації.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністратівній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, відомості щодо стану здоров`я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, на її потреби у сторонньому постійному нагляді підтверджуються довідками територіальної поликлініки Екатеринбурзького консультативно-діагностичного центру від 04 вересня 2017 року, що містяться у матеріалах справи.
Також вказаними довідками підтверджується факт того, що ОСОБА_1 особисто здійснює догляд за хворою ОСОБА_9 .
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не є громадянкою Російської Федерації, не володіє нерухомістю на теріторії цієї держави, періодично проживає у спірній квартирі, заборгованості по сплаті комунальних послуг не має.
Наявність у ОСОБА_1 іншого, крім спірного, постійного місця проживання не встановлено.
Зазначене спростовує доводи позивача щодо вибуття наймача на постійне проживання до іншого населеного пункту та виключає можливість застосування приписів статті 107 ЖК УРСР до спірних правовідносин.
Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 на підставі статті 107 ЖК Української РСР.
При цьому посилання судів попередніх інстанції у своїх рішеннях на законодавство Російської Федерації є безпідставними, оскільки суперечать приписам статті 3 ЖК Української РСРта статті 6 ЦК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
За приписами частин першої, третьої статті 412 ЦК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Враховуючи те, що як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції припустилися неправильного застосування норм матеріального права, то Верховний Суд дійшов висновку про скасування судових рішень обох інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 з підстав, наведених у цій постанові.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатила 4 823,00 грн (2 067,00 + 2 756,00), які підлягають стягненню з позивача.
Керуючись статтями 402 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасувати, ухвалити у справі нове рішення.
У задоволенні позову Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району до ОСОБА_1 про визнання відповідача такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 відмовити.
Стягнути з Будинкоуправління № 2 Гвардійської квартирно-експлуатаційної частини району на користь ОСОБА_1 4 823,00 грн судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної та касаційної скарг.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: С. Ю. Бурлаков
А. Ю. Зайцев
Є.В. Коротенко
В. М. Коротун