№ 1840/3557/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 1840/3557/18

адміністративне провадження № К/9901/16218/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс»

до Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області

про визнання протиправними та скасування постанови та припису

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс»

на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року (ухвалене у складі головуючого судді Шаповала М.М.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Донець Л.О., суддів Бенедик А.П., Гуцала М.І.),

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

19 вересня 2018 року ТОВ «Технафтагазсервіс» (далі також - позивач) звернулося до суду з позовом до Управління Державної праці у Сумській області (далі також - відповідач), в якому просило скасувати постанову відповідача від 20 серпня 2018 року №СМ 1078/186/АВ/ТД про накладення штрафу на позивача в розмірі 1 228 590 грн та визнання протиправним і скасування припису відповідача від 8 серпня 2018 року №СМ 1078/186/АВ/П про усунення виявлених порушень.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що діюче законодавство забороняє вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин. Посилання суб`єктів господарювання на укладення з працівниками цивільно-правових угод саме по собі не може звільнити від відповідальності за допущення до роботи працівників без оформлення трудових відносин, якщо вказані угоди спрямовані на приховування фактично існуючих трудових відносин між найманими працівниками та позивачем.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до суду касаційної інстанції, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідачем безпідставно прийнято припис від 8 серпня 2018 року №СМ 1078/186/АВ/П про усунення виявлених під час інспекційного відвідування порушень та постанову від 20 серпня 2018 року №СМ 1078/186/АВ/ТД, якою накладено на позивача штраф у розмірі 1 228 590 грн за скоєння порушень, передбачених частиною першою, частиною третьою статті 24 КЗпП України, оскільки відповідачем не доведено факт існування трудових відносин між ТОВ «Технафтагазсервіс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Позивач наполягає на тому, що із зазначеними особами було укладено цивільно-правові договори, ці договори надавалися відповідачу під час інспекційного відвідування, однак відповідач відмовився надавати їм оцінку.

Крім того, скаржник зазначає, що встановлення факту перебування вказаних осіб у трудових відносинах з позивачем на підставі відомостей по заробітній платі є помилковим, оскільки відповідно до цих відомостей перераховувалася заробітна плата як штатним працівникам так і винагорода особам, які виконували роботу за цивільно-правовими договорами.

На думку позивача, на підставі зазначених обставин відповідач мав можливість вірно встановити характер правовідносин, однак прийняв рішення без перевірки документів первинного обліку.

Позиція інших учасників справи

5 липня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Касаційна скарга надійшла до суду 7 червня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі №1840/3557/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 3 вересня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 4 вересня 2020 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що працівниками відповідача проведено інспекційне відвідування позивача, про що складений акт від 25 липня 2018 року №СМ 1078/186/АВ.

Під час інспекційного відвідування виявлено порушення частини першої статті 24 КЗпП України, а саме: неукладання трудових договорів у письмовій формі з такими особами, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , та частини третьої статті 24 КЗпП України, а саме: допущення до роботи без укладання трудових договорів з такими особами - ОСОБА_12 , ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

За результатами інспекційного відвідування складений припис про усунення недоліків від 8 серпня 2018 року №СМ1078/186/АВ/П, відповідно до якого позивачу наданий строк для усунення порушень до 31 серпня 2018 року, та зобов`язано забезпечити дотримання вимог частини першої статті 24 КЗпП в частині укладання трудових договорів у письмовій формі з найманими працівниками; зобов`язано забезпечити дотримання вимог частини третьої статті 24 КЗпП шляхом укладання трудових договорів з працівниками, оформлених наказом або розпорядженням власника або уповноваженим ним органу та з повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою відповідача від 20 серпня 2018 року №СМ 1078/186/АВ/ТД накладено на позивача штраф у розмірі 1 228 590 грн за скоєння порушень, передбачених частиною першою, частиною третьою статті 24 КЗпП України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року та постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Визначальним для вирішення спору у цій справі є правильне встановлення змісту та сутності правовідносин, які виникли між ТОВ «Технафтагазсервіс» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а саме за правилами КЗпП України або Цивільного кодексу України (ЦК України).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі статтею 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295).

Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Визначення трудового договору міститься у частині першій статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядчик) зобов`язується на свій ризик, виконати певну роботу за завданням іншої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок підрядника виконати роботу або виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні підрядних робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19).

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено наступні обставини, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі.

Підставою для накладення на позивача штрафу стало допущення позивачем до роботи 11 осіб, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 без оформлення трудових договорів у письмовій формі.

В своїх запереченнях на акт інспекційного відвідування, позивачем не заперечувалась вказана обставина, а лише зауважено про виконання названими особами своєї роботи відповідно до укладеного договору підряду. Інших спростувань даної обставини, зокрема, характеристиці предмету виконаних робіт даними особами, яка б дала можливість наглядно під час здійснення інспекційного відвідування працівникам відповідача відокремити їх роботу від роботи, що виконується іншими працівниками, із загального процесу виробництва, що проводиться позивачем, заперечення на акт інспекційного відвідування не містять.

При цьому, судами було встановлено, що під час інспекційного відвідування позивачем не надавалися представникам відповідача копії цивільно-правових договорів на ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Директор ТОВ "Технафтагазсервіс" Цебінога В.В. в судовому засіданні суду першої інстанції надав пояснення про те, що всі договори цивільно-правового характеру були оформлені і знаходилися на підприємстві, однак посадовими особами відповідача не були затребувані.

Також в судовому засіданні судом першої інстанції достовірно встановлено із пояснень представника ТОВ "Технафтагазсервіс" Цебінога В.В. та свідка ОСОБА_12 , яка є бухгалтером цього підприємства, що журнал обліку договорів на підприємстві не ведеться взагалі.

Крім цього, під час інспекційного відвідування не надались документи податкової звітності про виконання позивачем податкових зобов`язань зі сплати податків.

Із аналізу отриманих від позивача копії відомостей №01 для зарахування заробітної плати на карткові рахунки працівникам позивача за квітень 2018 року встановлено перерахування заробітної плати 12 найманим працівникам (платіжне доручення від 20 квітня 2018 року №102), зокрема, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 разом з іншими працівниками позивача; з копії відомостей №02 для зарахування заробітної плати на карткові рахунки працівникам за квітень 2018 року заробітну плату за квітень 2018 року перераховано 14 найманим працівникам (платіжне доручення від 4 травня 2018 року №112), зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 разом з іншими працівниками позивача.

На підставі зазначених обставин суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що зарахування заробітної плати на карткові рахунки працівникам позивача є свідченням фактичного допуску осіб до роботи без укладення трудового договору.

Суд критично ставиться до доводів касаційної скарги про те, що ним під час інспекційного відвідування надавалися копії цивільно-правових договорів, однак вони не були враховані відповідачем, оскільки в судовому засіданні директор ТОВ «Технафтагазсервіс» дав свідчення про те, що цивільно-правові договори не були надані, оскільки представники позивача не вимагали їх надання.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що в матеріалах справи наявна вимога про надання документів, вручена представнику позивача Цебінозі В.В. 24 липня 2018 року, відповідно до якої у позивача вимагалося надати копії документів, що підтверджують виконання робіт на умовах укладених договорів та інших документів, передбачених чинним законодавством, а також вимога від 25 липня 2018 року, отримана цим же представником, про надання доказів про укладення трудових договорів з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , які отримували заробітну плату відповідно до відомостей 1 та 2.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачем дійсно вчинено правопорушення, а саме допущення до роботи 11 працівників без належного оформлення трудових правовідносин, а тому відповідачем правомірно винесено припис про усунення недоліків від 8 серпня 2018 року №СМ1078/186/АВ/П та винесено постанову від 20 серпня 2018 року №СМ 1078/186/АВ/ТД, якою на позивача накладено штраф у розмірі 1 228 590 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується із судами попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс» до Управління Державної служби України з питань праці у Сумській області про визнання протиправними та скасування постанови та припису, а доводи касаційної скарги зазначених у цій справі висновків суду не спростовують.

Згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технафтагазсервіс» залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: І.В. Желєзний

Н.В. Коваленко