Постанова
28 жовтня 2024 року
м. Київ
cправа № 185/5253/14-к
провадження № 51-3616 ск 20
Суддя Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 , розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_2 на вирок Павлоградського міськрайонного суду від 27 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року щодо неї,
встановив:
23 жовтня 2024 року до Касаційного кримінального суду Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , у якій остання порушує питання про перевірку вказаних судових рішень у касаційному порядкущодо неї в частині її засудження.
Перевіривши подану касаційну скаргу, Суд дійшов наступного висновку.
Зокрема, відповідно до вимог ч. 2 ст. 387 КПК 1960 року, зміст касаційної скарги повинен відповідати положенням ст. 350 цього Кодексу та узгоджуватись з положеннями ст. 398 КПК 1960 року.
Проте наведених вимог процесуального закону засудженою ОСОБА_2 не дотримано.
Так, відповідно до вказаної норми закону, в касаційній скарзі скаржницею повинно бути зазначено конкретні істотні порушення закону, що можуть бути підставами для скасування судових рішень, які, на її думку, допущені судом першої та апеляційної інстанцій при постановленні цих рішень, навести конкретні докази і аргументи в обґрунтування кожної позиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року, підставами для скасування або зміни оскаржуваних рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (ст. 370 КПК 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (ст. 371 КПК 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст. 372 КПК 1960 року).
Зокрема, в порушення вимог п. 4 ч. 1 ст. 350 КПК 1960 року в касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає незаконність судових рішень, а саме не конкретизовано допущеного місцевим судом та судом апеляційної інстанції істотного порушення кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону, з огляду на положення статей 370 371 КПК 1960 року.
Натомість засуджена у касаційній скарзі взагалі не наводить конкретних підстав для скасування зазначених судових рішень та не вказує обґрунтувань про те, у чому полягало порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильність застосування закону про кримінальну відповідальність.
До того ж, ОСОБА_2 , порушуючи питання про визнання її невинною у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 190, ч. 2 ст. 364 КК України та виправдання останньої, не звернула уваги, що такі вимоги не узгоджуються із повноваженнями суду касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги, визначеними ст. 396 КПК України 1960 року.
Крім того, заявляючи вимогу про закриття кримінальної справи згідно ст. 6 КПК 1960 року щодо неї в частині її засудження, конкретних підстав для закриття справи, передбачених вказаною статтею не навела, а також не обґрунтувала належним чином свої доводи у цій частині щодо кожного з обвинувачень, за яким її вироком суду визнано винуватою.
Не містить касаційна скарга засудженої і посилань на те, які саме доводи її апеляційної скарги не були належним чином розглянуті у порядку апеляційної процедури, а також доводів на обґрунтування допущених, на переконання скаржника, судом апеляційної інстанції порушень статті 377 КПК 1960 року.
Всупереч вимогам ч. 1 ст. 387 КПК 1960 року, ОСОБА_2 не додано до касаційної скарги завірених належним чином копій вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, які нею оскаржуються.
Відповідно до змісту частини 2 статті 388 КПК 1960 року, справа не витребовується, якщо скарга відповідно до вимог статті 350, частини другої статті 383, статті 384, частини другої статті 386, частини першої статті 398 цього Кодексу не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.
З урахуванням того, що касаційний суд відповідно до правил ст. 395 КПК 1960 року перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень в тій частині, в якій вони були оскаржені, недотримання засудженою вимог ст. 350 цього Кодексу перешкоджає вирішенню питання про витребування справи.
У зв`язку із зазначеним, відповідно до вимог ч. 2 ст. 388 КПК 1960 року, справа може бути витребувана для її перевірки у касаційному порядку, лише за умови усунення засудженою зазначених недоліків та надходження повторної касаційної скарги до суду касаційної інстанції не пізніше одного місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні матеріалів справи.
На підставі викладеного та керуючись статтею 388 КПК 1960 року, пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженій ОСОБА_2 у витребуванні справи за її касаційною скаргою на вирок Павлоградського міськрайонного суду від 27 грудня 2023 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року щодо неї для перевірки в касаційному порядку.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1