№ 199/3784/19

Постанова

Іменем України

11 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 199/3784/19

провадження № 61-458св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про визнання договору міни дійсним та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , у травні 2019 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила визнати дійсним договір міни від 18 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з однієї сторони та нею з іншої сторони, квартири АДРЕСА_1 , а також визнати в рівних частках право власності на зазначену квартиру за нею та ОСОБА_2 по 1/2 часток за кожною.

Зазначений позов мотивований тим, що вона та її малолітня дочка проживають за адресою: АДРЕСА_2 , яка раніше належала ОСОБА_5

ОСОБА_5 разом із цивільною дружиною ОСОБА_4 та їх дітьми: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (факт їх проживання однією сім`єю та встановлення батьківства був підтверджений рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 січня 2010 року, яке набрало законної сили 01 березня 2012 року) проживав у зазначеній квартирі до 18 серпня 2007 року.

До придбання квартири вона мешкала у АДРЕСА_3 .

Познайомившись із ОСОБА_5 (останній бажав жити за містом та придбати для себе та своєї сім`ї будинок), вони домовилися про обмін житлового будинку на його квартиру з доплатою нею 20 000 доларів США.

Між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , з однієї сторони, та нею, з іншої сторони, було укладено договір міни, відповідно до якого вона обміняла житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3 , який належав їй, на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 , з доплатою в розмірі 20 000 доларів США, про що було складено письмовий договір міни.

Згідно з умовами зазначеного договору вони домовилися оформити всі правовідносини, надавши один одному повноваження на оформлення квартири та будинку на себе, оформивши один на одного довіреності: ОСОБА_5 15 серпня 2007 року видав нотаріально посвідчену довіреність на її ім`я, а вона того ж дня видала довіреність на цивільну дружину ОСОБА_5 - ОСОБА_4

ОСОБА_5 видав 08 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на отримання необхідних документів, укладення та підписання договору купівлі-продажу вищевказаної квартири в установленому законом порядку.

Фактично передача грошей та майна (були передані ключі від квартири і від будинку та документи на квартиру і будинок) відбулася у серпні 2007 року.

Вона почала користуватися квартирою, як своєю власністю, а ОСОБА_5 разом із сім`єю - житловим будинком, не маючи один до одного претензій щодо фактичного укладеного договору.

ОСОБА_5 знявся з квартирного обліку 28 грудня 2007 року та зареєстрував місце проживання 31 січня 2008 року у житловому будинку, про що свідчить довідка Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області.

Згідно з довідкою про склад сім`ї, виданою виконкомом Вільненської сільської ради від 11 квітня 2008 року за № 707, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 дійсно проживають у АДРЕСА_3 .

Після здійснення обміну житлом вона з вересня 2007 року почала проживати разом зі своїм чоловіком ОСОБА_9 спірній у квартирі, ними були здійснені витрати на переїзд та капітальний ремонт квартири.

Факт проживання її з ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 з вересня 2007 року підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2008 року у справі № 2о-184/08.

Згідно з довідкою з житлово-експлуатаційної організації від 10 грудня 2008 року вона проживає разом з ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , з вересня 2007 року.

ОСОБА_10 зазначила про те, що нотаріальне посвідчення договору міни могло б бути здійснено у той же день, але їй було необхідно отримати дозвіл органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради на купівлю 1/2 частини квартири від імені малолітньої дочки, отримання якого і відстрочило продаж квартири.

Рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 16 травня 2008 року № 157/2 ОСОБА_1 було надано дозвіл, як законному представнику малолітньої ОСОБА_2 , на купівлю в рівних частках спірної квартири, на своє ім`я і малолітньої дочки, а також надано дозвіл на підписання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири від імені ОСОБА_2 .

Уклавши письмовий договір міни та чекаючи рішення виконкому Амур- Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради щодо надання згоди на купівлю 1/2 частини квартири від імені малолітньої дочки для нотаріального посвідчення договору міни, вона дізналася про те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 помер.

Спірна квартира є єдиним місцем її проживання та місцем проживання неповнолітньої дитини.

Вона разом зі своєю дитиною ОСОБА_2 є добросовісними набувачами зазначеної квартири на законних підставах, оскільки квартира була придбана нею за гроші, передані ОСОБА_5 та його цивільній дружині ОСОБА_4 , з отриманням дозволу органу опіки та піклування на купівлю квартири від імені неповнолітньої дитини.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 09 вересня 2019 року відмовив у задоволенні позову. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що укладення договору у простій письмовій формі (тоді як нотаріальне посвідчення договору є обов`язковим), при наявності якої може бути визнаний дійсним нікчемний договір від 18 серпня 2007 року, та при відсутності доказів на підтвердження висловлених позивачем суду доводів щодо неможливості іншою стороною вчасно звернутися для нотаріального посвідчення договору станом на дату звернення із позовом до суду, текст якого взагалі викладається на спеціальних бланках нотаріальних документів з лицьового та зворотного боку цих бланків, не є тією умовою, за наявності якої може бути визнаний дійсним нікчемний договір.

Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження підстав пред`явлення вказаного позову саме до визначеного позивачем кола відповідачів ( ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), оскільки відповідно до договору міни від 18 серпня 2007 року сторонами вказаного правочину були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з одного боку, та ОСОБА_1 з іншого, та позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджували право власності вказаних осіб на спірне нерухоме майно, в тому числі і відповідача ОСОБА_3 .

Також місцевий суд зазначив про те, що правонаступництво ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 в даних правовідносинах ОСОБА_4 не допускається.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року залишив без змін.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що висновки районного суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , у січні 2021 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суддя повинна була вивчити додані до матеріалів справи документи та рішення судів і звернутися до учасників справи з проханням долучити до матеріалів справи оригінали судових рішень, а у разі неможливості, за своєю ініціативою витребувати їх самостійно за ухвалою суду.

Суд першої інстанції підійшов формально до розгляду справи та не дослідив рішення суду від 15 травня 2013 року у справі № 401/611/12, в якому було встановлено те, що на праві власності ОСОБА_5 належала 1/3 частина спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським заводом валків 01 вересня 1995 року, 1/3 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2007 року після смерті матері ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , та 1/3 частина - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 листопада 2007 року після смерті батька ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Висновки суду першої інстанції про те, що суду не було надано доказів ухилення іншої сторони від нотаріального посвідчення правочину є помилковими. Суд не взяв до уваги, що зазначені докази всебічно, повно та об`єктивно були досліджені в рішенні Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 401/611/12.

У ОСОБА_5 не були належним чином оформлені документи, тому обмін відбувся шляхом надання генеральної довіреності на його цивільну дружину ОСОБА_4 та після отримання ним свідоцтва про право на спадщину, він видав 08 лютого 2008 року на ім`я ОСОБА_3 довіреність на здійснення усіх дій, пов`язаних з відчуженням спірної квартири.

Факт проживання ОСОБА_1 разом з чоловіком ОСОБА_9 у спірній квартирі з вересня 2007 року підтверджується рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 17 грудня 2008 року у справі № 2о-184/08.

У матеріалах справи наявні докази, які свідчать про те, що сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, а також рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська вже були встановлені всі ці обставини, тому вони не підлягають доказуванню.

Судом не досліджено чи має право ОСОБА_13 спадкувати майно померлого батька, чи були нею дотримані строки прийняття спадщини, чому вона звернулася до нотаріуса і не отримала свідоцтво про прийняття спадщини.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_3 у травні 2021 року подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила задовольнити касаційну скаргу, посилаючись на те, що суд формально підійшов до розгляду справи, не встановив факту того, чому ОСОБА_1 була вимушена звернутися до суду з цим позовом. Судами залишилося поза увагою те, що ОСОБА_5 був власником в цілому спірної квартири, її обмін був здійснений за його життя. Договір міни було вчинено у простій письмовій формі, спірна квартира фактично була передана ОСОБА_1 у власність ще 18 серпня 2007 року.

Від ОСОБА_4 у серпні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 11 серпня 2021 року відзив ОСОБА_4 повернув заявнику без розгляду, у зв`язку з тим, що він поданий поза межами встановленого строку на його подання.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду ухвалою від 29 березня 2021 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.

Справа № 199/3784/19 надійшла до Верховного Суду 08 квітня 2021 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та її малолітня дочка ОСОБА_2 проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Між ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 (перебували з ОСОБА_5 в цивільному шлюбі), ОСОБА_5 , з іншої сторони, 18 серпня 2007 року було укладено договір міни у простій письмовій формі, відповідно до якого позивач обміняла житловий будинок, розташований в АДРЕСА_3 , на квартиру АДРЕСА_1 з доплатою в розмірі 20 000 доларів США, про що був складений договір міни у простій письмовій формі.

Сторони за даним договором домовилися оформити всі правовідносини, надавши один одному повноваження на оформлення квартири та будинку на себе, оформивши один на одного довіреності: ОСОБА_5 видав довіреність ОСОБА_1 від 15 серпня 2007 року, посвідчену Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою зареєстровану в реєстрі за № 5688, а позивач видала довіреність на цивільну дружину ОСОБА_5 - ОСОБА_4 від 15 серпня 2007 року посвідчену Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстровану в реєстрі за № 5692. ОСОБА_4 видала довіреність позивачу для оформлення та отримання ідентифікаційного номеру від 15 серпня 2007 року, зареєстровану в реєстрі за № 5687, посвідчену Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою.

ОСОБА_5 08 лютого 2008 року видав ОСОБА_3 нотаріально посвідчену довіреність на отримання необхідних документів, укладення та підписання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 в установленому законом порядку.

Сторони визнали, що фактично передача грошей та майна (були передані ключі від квартири і від будинку та документи на квартиру і будинок) відбулася у серпні 2007 року.

ОСОБА_1 почала користуватися квартирою, як своєю власністю, в свою чергу, ОСОБА_5 разом із сім`єю (цивільною дружиною та дітьми) почали користуватися житловим будинком АДРЕСА_3 .

Сторони один до одного претензій щодо фактичного укладеного договору не мали, ОСОБА_5 знявся з квартирного обліку 28 грудня 2007 року та зареєстрував місце проживання 31 січня 2008 року за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить довідка Вільненської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, згідно з якою ОСОБА_5 з 31 січня 2008 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 був зареєстрований за вказаною адресою.

Після здійснення обміну житлом позивач з вересня 2007 року стала проживати разом із своїм чоловіком ОСОБА_9 у квартирі АДРЕСА_1 .

Рішенням виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпропетровську ради від 16 травня 2008 року за № 157/2 ОСОБА_1 було надано дозвіл, як законному представнику малолітньої ОСОБА_2 , на купівлю в рівних частках квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , на своє ім`я і малолітньої дочки та надано дозвіл на підписання договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири від імені ОСОБА_2

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання (стаття 716 ЦК України).

Згідно із статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_1 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 (перебували з ОСОБА_5 в цивільному шлюбі), ОСОБА_5 , з іншої сторони, 18 серпня 2007 року було укладено договір міни у простій письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладеним у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17.

Крім того, згідно вимог частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першої статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь-якого іншого договору, є відповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина третя статті 209, частина перша статті 203 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під ухиленням від нотаріального посвідчення договору має розумітися як активна протидія цьому, так і пасивне небажання вчинити цю дію.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено факту ухилення від нотаріального посвідчення договору.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, не встановлено факту ухилення від нотаріального посвідчення правочину, що є обов`язковою умовою для визнання правочину дійсним на підставі частини другої статті 220 ЦК України.

Також суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно зазначив про те, що сторонами договору міни від 18 серпня 2017 року були ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_1 - з іншого, проте позивачем не надано доказів, які б підтверджували право вказаних осіб на спірне нерухоме майно, в тому числі і відповідача ОСОБА_3 .

Крім того, твердження позивача про доведеність підстав для визнання договору дійсним, не заслуговують на увагу, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено таких підстав, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції підійшов формально до розгляду справи та не дослідив рішення суду від 15 травня 2013 року у справі № 401/611/12 не заслуговують на увагу, оскільки згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 15 травня 2013 року у справі № 401/611/12 скасовано рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2013 року, тому зазначене судове рішення в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України не є преюдиційним.

Посилання у касаційні скарзі на те, що суддя повинна звернутися до учасників справи з проханням долучити до матеріалів справи оригінали судових рішень, а у разі неможливості, за своєю ініціативою витребувати їх самостійно за ухвалою суду, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Аргументи касаційної скарги про те, що судом не досліджено чи має право ОСОБА_13 спадкувати майно померлого батька, чи були нею дотримані строки прийняття спадщини, чому вона звернулася до нотаріуса і не отримала свідоцтво про прийняття спадщини є безпідставними, оскільки зазначені обставини не були предметом розгляду цієї справи, а відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 09 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька А. І. Грушицький