Постанова
Іменем України
15 червня 2022 року
м. Київ
справа № 199/5331/19
провадження № 61-11216св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року у складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Макарова М. О., Ткаченко І. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про захист прав споживача.
Позовні вимоги мотивували тим, що ОСОБА_1 і АТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали:
депозитний договір від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 (вклад «Стандарт» на 12 місяців) на початкову суму 90 000,00 дол. США з правом поповнення та щомісячним зарахуванням процентів, строком на 12 місяців під 8,5 % річних;
депозитний договір від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 шляхом оформлення «Заявления № SAMDN25000737224020 на оформление вклада «Стандарт» на 12 мес.» з основною карткою № НОМЕР_1 на початкову суму 1 106 748,65 руб. (з правом поповнення та щомісячним зарахуванням процентів) на 12 місяців під 9 % річних.
ОСОБА_2 і АТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали депозитний договір від 16 вересня 2013 року № SAMDN250007376733323 шляхом оформлення «Заявление № SAMDN25000737673323 на оформление вклада «Стандарт» на 12 мес.» з основною карткою № НОМЕР_2 на початкову суму 110 000,00 дол. США (з правом поповнення та щомісячним зарахуванням процентів) на 6 місяців під 8 % річних.
15 травня 2019 року позивачі звернулися до регіонального відділення АТ КБ «ПриватБанк» у м. Дніпро з письмовими заявами про повернення їм грошових коштів за вищезазначеними депозитними договорами разом із процентами.
Відповідач добровільно в позасудовому порядку умови зазначених договорів не виконав, не розірвав та не повернув позивачам грошові кошти.
Ситуація в АР Крим не може бути підставою для невиконання відповідачем своїх зобов`язань, адже банк зареєстрований та перебував в м. Дніпро, зараз в м. Києві, де здійснює свою діяльність в звичайному режимі та виконує перед всіма клієнтами всі свої обов`язки.
Позивачі просили суд:
розірвати депозитний договір від 26 липня 201 року № SAMDN25000736773359 (вклад «Стандарт» на 12 місяців) з основною карткою № 26351621087444 та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у валюті договору в розмірі 90 000,00 дол. США; проценти у валюті договору за період з 27 липня 2013 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору; 3 % річних у валюті договору за період з 20 травня 2019 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору;
розірвати депозитний договір від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 укладений шляхом оформлення «Заявление № SAMDN25000737224020 на оформление вклада «Стандарт» на 12 мес.» з основною карткою № НОМЕР_1 та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у валюті договору за депозитним договором у розмірі 1 106 748,65 руб.; проценти у валюті договору за період з 22 серпня 2013 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору; 3 % у валюті договору за період з 20 травня 2019 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору;
розірвати депозитний договір 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323, укладений шляхом оформлення «Заявления № SAMDN25000737673323 на оформление вклада «Стандарт» на 12 мес. з основною карткою № НОМЕР_2 та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу у валюті договору за депозитним договором в розмірі 110 000,00 дол. США; проценти у валюті договору за період з 17 вересня 2013 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору; 3 % у валюті договору за період з 20 травня 2019 року до дня ухвалення судом рішення про розірвання договору.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 27 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Розірвав депозитний договір від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 в розмірі 90 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 2 189 700,00 грн, проценти за період з 26 липня 2013 року до 24 грудня 2019 року в розмірі 35 572,74 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 865 484,76 грн, 3 % за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20 травня 2019 року до 24 грудня 2019 року в розмірі 1 612,60 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 39 234,56 грн, а всього 127 185,34 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 3 094 419,32 грн.
Розірвав депозитний договір № SAMDN25000737224020, укладений 21 серпня 2013 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 в розмірі 1 106 748,65 руб., що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 431 631,97 грн, проценти за період з 21 серпня 2013 року до 24 грудня 2019 року в розмірі 230 996,65 руб., що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 90 088,69 грн, 3 % за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20 травня 2019 року до 24 грудня 2019 року в розмірі 19 830,51 руб., що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 7 733,90 грн, а всього: 1 357 575,81 руб. РФ, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 529 454,56 грн.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 11 141,80 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив.
Розірвав депозитний договір № SAMDN25000737673323, укладений 16 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та АТ КБ «ПриватБанк».
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 суму вкладу за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323 у розмірі 110 000,00 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 2 676 300,00 грн, проценти за період з 17 вересня 2013 року до 24 грудня 2019 року у розмірі 42 495,19 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 1 033 907,97 грн, 3 % за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 20 травня 2019 до 24 грудня 2019 року в розмірі 1 970,95 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 47 953,21 грн, а всього 154 466,14 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на 27 січня 2020 року становить 3 758 161,18 грн.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 10 373,40 грн.
Місцевий суд рішення мотивував укладенням договорів банківського вкладу з юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк», а тому саме юридична особа ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк) несе зобов`язання за договорами банківського вкладу і саме з АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню на користь позивачів суми вкладу та нараховані на цю суму проценти, а також 3 % за прострочення виконання грошового зобов`язання за розрахунком, наданим позивачами.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 13 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року скасував та ухвалив нове рішення про відмову в позові.
Постанову апеляційний суд мотивував недоведеністю позивачами факту укладення ними депозитних договорів та знаходження грошових коштів на депозитних рахунках банку за депозитними договорами.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Верховний Суд постановою від 21 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , подану адвокатом Бардаченком В. В., задовольнив частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції
Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що поза увагою апеляційного суду залишились обставини того, що надані позивачами договори мають особисті підписи клієнтів та працівника банку, а також відтворення відбитку печатки банку технічними печатними засобами, договори містять інформацію з реквізитами банку, договори банківських вкладів та квитанції завірені представником позивачів - адвокатом Бардаченком В. В. у відповідності до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та не перевірив чи не є зазначене доказами укладення вказаних договорів та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки.
Колегія суддів звернула увагу на те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неповного виконання його умов, з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, в разі, якщо договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов`язання за ним, з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу, відповідно до статті 1070 ЦК України.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року змінив в частині розміру суми процентів, стягнутих з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за депозитним договором від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 за період з 26 липня 2013 року до 24 грудня 2019 року, зменшивши його з 35 572,74 дол. США до 29 809,87 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на момент ухвалення рішення еквівалентно 725 274,14 грн; за депозитним договором від 21 серпня 2013 року № SAMDN25000737224020 за період з 21 серпня 2013 року до 24 грудня 2019 року, зменшивши його з 230 996,65 руб. до 218 256,57 руб., що за курсом Національного банку України станом на момент ухвалення рішення еквівалентно 859 930,87 грн; та суми процентів, стягнутих з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_2 за депозитним договором від 16 вересня 2013 року № SAMDN25000737673323 за період з 17 вересня 2013 року до 24 грудня 2019 року, зменшивши його з 42 495,19 дол. США до 35 754,36 дол. США, що за курсом Національного банку України станом на момент ухвалення рішення еквівалентно 869 903,58 грн.
У решті рішення місцевого суду залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції постанову мотивував тим, що надані позивачами докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення спірних договорів банківських вкладів.
Договори мають особисті підписи клієнтів та працівника банку, а також відтворення відбитку печатки банку технічними печатними засобами, договори містять інформацію з реквізитами банку, договори банківських вкладів та квитанції завірені представником позивачів - адвокатом Бардаченком В. В. відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що є доказами укладення вказаних договорів та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки.
Суд апеляційної інстанції вважав, що справа містить докази наявності волі у позивачів на розірвання депозитних договорів, укладених з відповідачем, що підтверджується заявами від 15 травня 2019 року, та виходячи з недоведеності повернення банком депозитних вкладів.
Отже є підстави для розірвання депозитних договорів, укладених між сторонами у справі та стягнення сум вкладів за ними.
Після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовими вкладами, виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу», тому колегія суддів вважала за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в цій частині, зменшивши розмір процентів, виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу».
Суд апеляційної інстанції вважав рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь позивачів сум грошових вкладів за договорами, 3 % річних, що передбачені статтею 625 ЦК України законним та обґрунтованим.
Посилання відповідача на те, що зобов`язання за дійсними договорами має виконувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Філіон» (далі - ТОВ «ФК «Філіон») суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не довів, що з позивачами досягнуто згоди на переведення боргу на ТОВ «ФК «Фінілон».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прохає скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмов у позові.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження АТ КБ «ПриватБанк» зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц.
АТ КБ «ПриватБанк» мотивував касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції не належно оцінив докази у справі, які свідчать про відсутність зобов`язання банку перед позивачами;
на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» 01 червня 2014 року була розміщена інформація про необхідність з`явитися у структурний підрозділ банку на материковій частині України, у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності банку на цій території, для уточнення інформації, ідентифікації та вивчення клієнта та надати довідку Агентства по страхуванню вкладів про відсутність виплат грошових коштів клієнту (пункт 1.1.7.58 Умов та правил надання банківських послуг) і повідомлено про те, що у разі не виконання клієнтом зазначених обов`язків, подальша взаємодія за договором клієнта з банком може бути змінена шляхом повідомлення, в тому числі на сайті банку у відповідному розділі. АТ КБ «ПриватБанк» керувався вимогами статті 205 ЦК України (мовчазна згода) (пункт 1.1.7.59 Умов та правил надання банківських послуг);
30 січня 2015 року на офіційному сайті АТ КБ «ПриватБанк» в розділі 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг повідомлено про внесені зміни у пункт 1.1.7.59 щодо порядку взаємодії за договорами клієнта з банком та у разі невиконання клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59, подальша взаємодія за договором клієнта з банком буде здійснюватися з ТОВ «ФК «Фінілон». У разі незгоди клієнта з переводом боргу, свої заперечення слід надіслати банку у строк до 15 лютого 2015 року, а ненадання клієнтом заперечень підтверджує здійснення банком переводу боргу за договорами на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди клієнта;
позивачі не надали своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 «Додаткові положення» Умов та правил надання банківських послуг, а тому банком переведено борг на ТОВ «ФК «Фінілон» зі згоди позивачів, а товариство є належним відповідачем;
суд апеляційної інстанції не перевірив наявність у позивачів оригіналів документів, що свідчить про відсутність доказів на підтвердження факту укладення договорів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди установили, що 26 липня 2013 року ОСОБА_1 і ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір № SAMDN25000736773359 на вклад «Стандарт на 12 місяців» в сумі 90 000,00 дол. США (з правом поповнення та щомісячним зарахуванням процентів) на 12 місяців під 8,5 % річних.
На виконання договору від 26 липня 2013 року № SAMDN25000736773359 ОСОБА_1 вніс 90 000,00 дол. США, квитанція засвідчена підписом касира банку та печаткою.
21 серпня 2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір № SAMDN25000737224020 з основною карткою № НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_3 вніс 1 106 748,65 руб. (з правом поповнення та щомісячним зарахуванням процентів) на 12 місяців під 9 % річних.
Факт внесення позивачем грошових коштів на рахунок № НОМЕР_1 , підтверджено копією довідки № 10380431 з інформацією щодо залишку вкладу станом на 13 травня 2014 року. Довідка засвідчена працівником банку ОСОБА_4 та містить печатку.
16 вересня 2013 року ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали договір № SAMDN25000737673323, за умовами якого ОСОБА_2 внесла на особовий рахунок 110 000,00 дол. США (з правом поповнення та щомісячним зарахуванням процентів) на 6 місяців під 8 % річних.
Внесення позивачем коштів на поточний рахунок № НОМЕР_2 підтверджується копією квитанції від 16 вересня 2013 року про внесення позивачкою 110 000,00 дол. США. Квитанція засвідчена підписом касира банку та печаткою.
15 травня 2019 року позивачі звернулися до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розірвання депозитних договорів та повернення грошових коштів, проте відповідачем грошові кошти вкладникам не повернуто.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною п`ятою статті 411 ЦПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив з того, що поза увагою апеляційного суду залишились обставини того, що надані позивачами договори мають особисті підписи клієнтів та працівника банку, а також відтворення відбитку печатки банку технічними печатними засобами, договори містять інформацію з реквізитами банку, договори банківських вкладів та квитанції завірені представником позивачів - адвокатом Бардаченком В. В. відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та не перевірив чи не є зазначене доказами укладення вказаних договорів та внесення грошової суми на вкладні (депозитні) рахунки.
При новому апеляційному розгляді цієї справи, суд апеляційної інстанції врахував вказівки, викладені в постанові суду касаційної інстанції та дійшов правильного висновку про те, що надані позивачами докази у своїй сукупності підтверджують факт укладення спірних договорів банківських вкладів.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення договорів банківських вкладів та зарахування коштів на рахунки, оскільки доказами зарахування коштів є оригінали договорів банківських вкладів та оригінали квитанцій про внесення грошових коштів на банківські рахунки, які позивачами не надавалися є неприйнятними.
Суд апеляційної інстанції вважав доведеним факт укладення між сторонами договорів банківських вкладів та внесення грошових коштів у заявлених розмірах на підставі наданих копій відповідних документів, посвідчених представником позивачів.
Надання стороною до суд копій документів, посвідчених особисто чи представником, відповідає положенням частини восьмої статті 43 ЦПК України.
Банк не спростував ані факту укладення депозитних договорів з позивачами, ані факту неповернення грошових коштів на вимогу вкладників.
Також колегія суддів Верховного Суду у постанові від 21 квітня 2021 року звернула увагу на те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неповного виконання його умов, з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, в разі, якщо договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неповного виконання грошового зобов`язання за ним, з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу, відповідно до статті 1070 ЦК України.
На виконання вказівки, що міститься в постанові суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування грошовим вкладом, зменшивши розмір процентів, виходячи із процентної ставки за вкладом «на вимогу».
Щодо неврахування висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача
Підставою для відкриття касаційного провадження АТ КБ «ПриватБанк» зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц.
Вирішення питання у разі пред`явлення позову до неналежного відповідача неодноразово було предметом розгляду Верховним Судом.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (про яку зазначав заявник, як на приклад неоднакового застосування норм права) викладено правовий висновок про те, що суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 51 ЦПК України).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц.
У справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вважали неприйнятними доводи АТ КБ «ПриватБанк» про те, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон» у зв`язку з переведенням на нього банком боргу.
Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 520 ЦК України передбачає, що у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником.
Звідси, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі статтею 521 ЦК України форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.
Статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на те, що договори банківського вкладу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (а. с. 9, 10, 11 том 1) укладені у письмовій формі, містять умови про їх двостороннє волевиявлення, то передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до правовідносин сторін у цій справі.
Із справи відомо, що позивачі не надавали згоду на заміну боржника АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», в зв`язку із чим доводи банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу, є безпідставними.
Оскільки стороною укладеного договору банківського вкладу є ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», то згідно зі статтями 526 631 651 653 1058 1075 ЦК України зобов`язання за договором має виконувати саме АТ КБ «ПриватБанк» як юридична особа.
Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє юридичну особу - відповідача від виконання обов`язків за укладеними і дійсними договорами.
Подібні висновки щодо правовідносин переводу боргу з АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» викладені Верховним Судом у постановах від 22 вересня 2021 року у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-9229св21); 03 листопада 2021 року у справі № 757/49871/18-ц (провадження № 61-18875св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 757/50904/17-ц (провадження № 61-9151св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 757/18534/19 (провадження № 61-13157св20).
Інші наведені у касаційній скарзі доводи також не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк І. М. Фаловська