Постанова
Іменем України
27 червня 2022 року
м. Київ
справа № 199/5949/18
провадження № 61-15881св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: Амур-Нижньодніпровська районна у м. Дніпрі рада, виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи: Південно-Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції України (м. Дніпро), Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л.
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Південно-Східне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції України (м. Дніпро), Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., про визнання незаконними рішення виконкому та розпорядження органу приватизації, визнання недійсними свідоцтва про право власності на квартиру та договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року у складі судді Спаї В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової В. С.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2018 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати незаконним рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради від 19 лютого 2010 року № 23/4, що мало наслідком виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 ;
- визнати незаконним розпорядження органу приватизації - Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 02 липня 2010 року № 4/64-10 та недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 02 липня 2010 року № 4/64-10, видане на підставі цього розпорядження органу приватизації;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 листопада 2011 року, реєстр. номер 621, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. (ВРМ № 777461, ВРМ № 777462), та скасувати державну реєстрацію права власності від 01 грудня 2011 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 28358902;
- витребувати від ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради квартиру АДРЕСА_1 та передати її до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що квартира АДРЕСА_1 належала до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, та відповідно до статті 4 ЖК України входила до складу житлового фонду.
У 2008 році Дніпровська міська рада спірну квартиру виділила Головному управлінню юстиції у Дніпропетровській області як службове житлове приміщення. Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради від 19 вересня 2008 року № 275/4 «Про введення житлових приміщень в число службових» зазначене приміщення включено до числа службових.
Відповідно до протоколу спільного засідання керівництва Головного управління юстиції у Дніпропетровській області та комітету профспілки органів юстиції Дніпропетровської області від 23 грудня 2008 року № 2 спірну квартиру як службове житло надано заступнику начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області - начальнику відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 на сім`ю у складі 5 осіб.
На підставі підробленого документа виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради 19 лютого 2010 року прийняв незаконне рішення № 23/4 про виключення з числа службових приміщень квартири АДРЕСА_1 , чим порушено майнові права територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, оскільки це рішення стало підставою для приватизації спірної квартири і отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на житло від 02 липня 2010 року № 4/64-10, в результаті чого з комунальної власності територіальної громади незаконно вибуло нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право власності від 02 липня 2010 року № 4/64-10 ОСОБА_1 відчужив зазначену квартиру покупцям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (кожному по 1/2 частці).
Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 17 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване необґрунтованістю та недоведеністю заявлених вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 серпня 2021 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) задовольнив частково. Змінив рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, однак з позовом Дніпровська міська рада звернулася до суду поза межами позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї, їх узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 вересня 2021 року, Дніпровська міська рада просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, від 22 травня 2018 року у справі № 69/6892/15-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо переривання перебігу строку позовної давності шляхом пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими та незаконними, ухвалені з порушенням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням правил обчислення позовної давності, їх переривання та зупинення Дніпровська міська рада вважає, що позовна давність не пропущена, оскільки перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Правомірно очікуючи результатів розслідування кримінального провадження, в якому було пред`явлено цивільний позов, Дніпровська міська рада довідалась про постанову від 28 грудня 2016 року з листа Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 01 березня 2018 року № 06-69/1146.
Постанову про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2016 року Дніпровська міська рада отримала 08 серпня 2018 року. З цього часу позивач дізнався, що цивільний позов у кримінальному провадженні не може бути задоволений через закриття провадження. Отже, позовна давність позивачем не пропущена, оскільки цивільний позов у кримінальному провадженні пред`явлено 27 січня 2015 року, що мало наслідком переривання та початок заново трирічної позовної давності.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості позовних вимог, але неправильно застосував норми матеріального права та неправильно визначив обставини щодо переривання та зупинення позовної давності у цій справі.
При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно застосував наслідки спливу позовної давності, передбачені частиною четвертою статті 267 ЦПК України.
25 жовтня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на касаційну скаргу, який мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
Постанова апеляційного суду щодо правового обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог є незаконною та необґрунтованою, а тому має бути змінена у цій частині із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Спірна квартира не вибула з володіння територіальної громади, а була виведена зі складу службового житлового фонду і введена до складу житлового фонду, а в подальшому приватизована у встановленому законодавством порядку, на підставі рішення від 19 лютого 2010 року № 23/4.
Усі докази Дніпровської міської ради ґрунтуються виключно або на вибіркових матеріалах незакінченого кримінального провадження № 12014040650002823, або на документах, підготовлених Південно-Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Кримінальне провадження було закрито щодо ОСОБА_1 , стосовно ж розслідування факту можливого підроблення листа від 10 лютого 2010 року № 12- 4/1491 досудове розслідування ще триває.
Отже, посилання позивача на докази і документи, які містяться у цьому кримінальному провадженні, є передчасними.
Посилання позивача та третьої особи на висновок експерта від 18 вересня 2014 року № 70/04-612 є неналежним доказом, оскільки експерт Соколенко Л. О. всупереч чинному законодавству, з власної ініціативи та з перевищенням повноважень, провів повторну експертизу, яка взагалі ніким не призначалась, замість додаткової, яка була призначена постановою слідчого Желізняка А. С. від 01 вересня 2014 року, що, у свою чергу, також була винесена безпідставно та з порушенням порядку, передбаченого чинним законодавством.
Намагання позивача і третьої особи повторно розглянути в апеляційному та касаційному порядку питання безпідставності призначення експертизи судом першої інстанції, проведення якої було зірване позивачем і яка є єдиним належним способом встановлення виконавця підпису на листі від 10 лютого 2010 року № 12-4/1491, а також питання переваги одного неналежного письмового доказу над іншим, які вже були предметом апеляційного розгляду і за результатами якого апеляційний суд прийняв постанову від 15 липня 2020 року, суперечить чинному процесуальному закону.
Будь-яких інших доказів на обґрунтування позову, крім матеріалів незавершеного кримінального провадження, матеріали справи не містять.
29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до Верховного Суду доповнення до відзиву на касаційну скаргу, мотивовані тим, що позивач стверджує, що спірна квартира мала використовуватися виключно як службове приміщення і на цій умові була виділена Головному управлінню юстиції у Дніпропетровській області, тому право останнього було порушено вже фактом приватизації цієї квартири, тобто з моменту прийняття управлінням житлового господарства Дніпровської міської ради розпорядження від 02 липня 2010 року № 4/64-10 про приватизацію квартири, яка могла використовуватися виключно як службове приміщення, а отже не могла бути приватизована.
Більше того, вже в 2014 році позивач безпосередню бере участь кримінальному провадженні № 12014040650002823, в якому є інформація щодо приватизації ОСОБА_1 спірної квартири 02 липня 2010 року та її продажу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договором від 28 листопада 2011 року, а 27 січня 2015 році подає цивільний позов у кримінальному провадженні, обравши спосіб захисту порушеного, на його думку, права у формі відшкодування матеріальної шкоди, хоча він мав можливість обрати будь-який інший спосіб захисту.
05 листопада 2021 року через систему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Лавринович О. В. як представника ОСОБА_1 на касаційну скаргу, мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, ухвалене з повним з`ясуванням обставин справи, у повній відповідності із положеннями норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано застосував положення статті 388 ЦК України, оскільки, як стверджує сам позивач, квартира, що належала до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра, з волі її представницького органу - Дніпровської міської ради вибула з володіння територіальної громади, була відчужена за відплатним договором особою, яка не мала права його відчужувати, - відповідачем ОСОБА_1 , добросовісним набувачам. Відповідачі - подружжя ОСОБА_2 є добросовісними набувачами, оскільки право власності відповідача ОСОБА_1 пройшло належну державну реєстрацію, отже, відповідачі ОСОБА_2 не знали та не могли знати про те, що ОСОБА_1 не мав права відчужувати спірну квартиру. Згідно зі статтею 330 ЦК України Яцунські набули право власності на спірну квартиру, тому вона не може бути у них витребувана відповідно до положень статті 388 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції частині обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог, продемонстрував позбавлене сенсу поєднання норм житлового законодавства України та постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16.
Суд апеляційної інстанції не проаналізував спірні правовідносини в контексті їх регулювання статтею 388 ЦК України.
Безпідставний висновок апеляційного суду про незаконність рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради про надання дозволу на приватизацію спірної квартири, про її незаконне вибуття з комунальної власності територіальної громади суд обґрунтовує доказами у справі: постановою про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2016 року, висновком експерта від 18 вересня 2014 року № 70/04-612, довідкою від 16 березня 2020 року № 3017/0965/1025.
Постанова про закриття кримінального провадження від 28 грудня 2016 року не є належним доказом щодо незаконності рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради про надання дозволу на приватизацію спірної квартири, незаконності вибуття з комунальної власності територіальної громади.
Також у справі є результати висновку двох почеркознавчих експертиз, які виконані експертними закладами, що знаходяться в одній територіальній одиниці, на яку поширюється компетенція СУ ГУМВС України в Дніпропетровській області, на якій виконавча влада зосереджена в руках позивача, отже, відповідачі мали обґрунтовані сумніви щодо правильності цих експертиз та підстави вважати, що висновки експертизи були зроблені із втручанням власних органів.
Позивач перекручує рішення суду першої інстанції щодо його позиції про початок перебігу позовної давності та його переривання, наводячи фрагменти судового рішення, де суд першої інстанції викладає позицію самого позивача, а не власні висновки.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
03 листопада 2021року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Квартира АДРЕСА_1 належала до комунальної власності територіальної громади м. Дніпра.
Рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 19 вересня 2008 року № 275/4 «Про введення житлових приміщень в число службових» спірну квартиру включено до числа службових.
Відповідно до протоколу від 23 грудня 2008 року № 2 спільного засідання керівництва Головного управління юстиції у Дніпропетровській області та комітету профспілки органів юстиції Дніпропетровської області зазначену квартиру як службове житло надано заступнику начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області - начальнику відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 на сім`ю у складі 5 осіб.
На підставі листа від 10 лютого 2010 року № 12-4/1491, підписаного начальником Головного управління юстиції у Дніпропетровській області Кармазіним В. Я., на ім`я голови Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради ОСОБА_6 , прийнято рішення виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 19 лютого 2010 року № 23/4, яким спірну квартиру виключено з числа службових та включено до складу житлового фонду для постійного проживання ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_7 - дружина, ОСОБА_8 - мати, ОСОБА_9 - донька, ОСОБА_10 - донька.
24 березня 2010 року ОСОБА_1 видано ордер на вказане житлове приміщення.
Розпорядженням Управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 02 липня 2010 року № 4/64-10 квартиру АДРЕСА_1 передано ОСОБА_1 у власність та видано свідоцтво про право власності на житло від 02 липня 2010 року № 4/64-10.
На підставі договору купівлі-продажу, який був укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідченого 28 листопада 2011 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., співвласниками спірної квартири є ОСОБА_11 і ОСОБА_3 .
Прокурор відділу процесуального керівництва у провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області Гула А. М. (кримінальне провадження № 12014040650002823) 28 грудня 2016 року виніс постанову про закриття кримінального провадження, згідно з якою кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 209, частинами другою, третьою статті 358 КК України, закрито у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Згідно з висновком експерта від 18 вересня 2014 року № 70/04-612 підпис від імені ОСОБА_12 у листі Головного управління юстиції у Дніпропетровській області від 10 лютого 2010 року № 12-4/1491 на адресу голови Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради «Про зняття квартири із числа службових» виконаний не ОСОБА_12 , а іншою особою.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 31 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР ЖК та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР, Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.
Частиною першою статті 118 ЖК України передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради від 19 вересня 2008 № 275/4 «Про введення житлових приміщень в число службових» спірна квартира включена до числа службових та відповідно до протоколу від 23 грудня 2008 року № 2 спільного засідання керівництва Головного управління юстиції у Дніпропетровській області та комітету профспілки органів юстиції Дніпропетровської області надана як службове житло заступнику начальника Головного управління юстиції у Дніпропетровській області - начальнику відділу державної виконавчої служби ОСОБА_1 на сім`ю у складі 5 осіб.
Отже, власником спірного майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, яка виділила це майно в управління певному державному органу (орган юстиції) для використання лише з певною метою - як службове житло.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб (з урахуванням положення частини другої статті 2 цього Закону), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції, не підлягають приватизації, зокрема, квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових.
Отже, спеціальний статус службового житла не передбачає можливості реалізації права на приватизацію такого житла, тому передача такого майна у приватну власність без дотримання встановленого законом порядку про передачу майна, яке перебуває у державному житловому фонді, до комунальної власності, є незаконною.
Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викраденеу власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Встановивши, що незаконна (безпідставна) зміна статусу житлового приміщення зі службового на яку не було згоди Головного управління юстиції у Дніпропетровській області, призвела до приватизації ОСОБА_1 спірного житла та його подальше відчуження за договором купівлі-продажу, апеляційний суд дійшов правильних висновків про вибуття вказаної квартири з володіння власника не з його волі іншим шляхом та обґрунтованість позовних вимог.
Аргументи відзивів на касаційну скаргу про те, що такі висновки апеляційного суду не відповідають фактичним обставинам справи, адже суд порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд не перевіряє, оскільки відповідачі з касаційними скаргами не зверталися, а доводи касаційної скарги міської ради свідчать про згоду з такими висновками суду.
Разом з цим 18 жовтня 2019 року відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 звернулися із заявами про застосування позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; від 20 вересня 2011 року у справі «Відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Апеляційний суд встановив, що у 2014 році позивачу стало відомо про наявність оскаржуваного рішення виконкому Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 19 лютого 2010 року № 23/4, розпорядження Управління житлового господарства Дніпровської міської ради від 02 липня 2010 року № 4/64-10, свідоцтва про право власності на спірну квартиру від 02 липня 2010 року № 4/64-10, договору купівлі-продажу від 28 листопада 2011 року, реєстровий номер 621, про реєстрацію права власності на цю квартиру за ОСОБА_2 .
27 січня 2015 року Дніпровська міська рада подала цивільний позов у кримінальному провадженні № 12014040650002823 про відшкодування матеріальної шкоди.
Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина друга статті 264 ЦК України).
Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, перебіг позовної давності переривається саме в день пред`явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) дійшла правового висновку, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.
З огляду на викладене, беручи до уваги вимоги, заявлені міською радою у позові від 27 січня 2015 року, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що немає передбачених статтею 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред`явлення цього позову, які свідчили б про дотримання при поданні позову встановленої законом позовної давності.
За викладених обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про недотримання Дніпровською міською радою позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Аргументи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків щодо недотримання позовної давності, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови апеляційного суду, значною мірою зводяться до трактування норм права на свій розсуд і незгоди заявника з висновками щодо оцінки встановлених судом обставин та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов