Постанова
Іменем України
19 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 199/782/21
провадження № 61-1323св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Панченко Оксана Василівна, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Авраменка А. М., від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Биліна Т. І., Максюти Ж. І., Зайцевої С. А., від 22 грудня 2022 року, і виходив з наступного.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування рішення державного реєстратора.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська
від 16 листопада 2005 року у справі № 2-1/05 про розподіл житлового будинку, вона є власником 1/2 частини житлового будинку літ. В-2, розташованого по АДРЕСА_1 . Право власності на вказану (частку) будинку вона зареєструвала в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 вересня 2014 року. Відповідач ОСОБА_2 своє право власності на 1/2 частку спірного будинку не зареєстрував.
3. Зазначала, що рішенням Дніпропетровської міської ради № 54/62
від 11 березня 2015 року відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у спільну сумісну власність передано земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,066 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови). На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право спільної сумісної власності на вказану земельну ділянку із кадастровим № 1210100000:01:294:0023.
4. Позивачка вказувала, що приймаючи рішення за № 54/62
від 11 березня 2015 року Дніпровська міська рада не врахувала її право власності на 1/2 частку у праві спільної власності на будинок літ. В-2 по АДРЕСА_1 . Вказане рішення унеможливлює реалізацію права на приватизацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної їй частини вказаного житлового будинку, як наслідок порушує її право на вільне та безперешкодне користування власним майном. Прийняття міською радою спірного рішення зумовлено тим, що відповідачі для здійснення приватизації земельної ділянки у складі технічної документації надали документи про право власності на старий глинобитний будинок літ. А-1 по АДРЕСА_1 , який на час їх звернення вже був знесений, а на його місці подружжям ОСОБА_4 збудовано новий двоповерховий будинок літ. В-2, частка в якому після розподілу майна належить їй.
5. Позивачка також зазначала, що Дніпропетровська міська рада не перевірила фактичну належність сторонам будинку по АДРЕСА_1 , не врахувала реєстрацію права власності на частину будинку літ. В-2, а тому протиправно ухвалила рішення № 54/62 від 11 березня
2015 року.
6. 18 листопада 2020 року вона звернулась до Дніпровської міської ради із заявою про передачу їй у власність земельної ділянки за вказаною адресою, необхідної для обслуговування належної їй частки спільного будинку. 07 грудня 2020 року від Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради вона отримала відмову, мотивовану тим, що земельна ділянка, зазначена у її зверненні, вже передана у власність відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
7. Із урахуванням зазначеного, позивачка просила визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради № 54/62 від 11 березня
2015 року в частині передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,066 га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови) по АДРЕСА_1 , а також скасувати рішення № 22078600 від 15 червня 2015 року державного реєстратора про реєстрацію за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
9. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявлені позивачкою позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними у повному обсязі, що могло б бути підставою для задоволення позову, однак сторонами відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ході розгляду справи подано заяви про застосування строку позовної давності, доводи яких є обґрунтованими і такими, що підлягають до задоволення.
10. Суд першої інстанції зазначив, що позивачка про існування оспорюваного нею рішення Дніпровської міської ради від 11 березня 2015 року була обізнана щонайменше станом на 27 липня 2017 року, коли вперше у судовому порядку оскаржила таке рішення Дніпропетровської міської ради. Внаслідок подання у 2017 році позову відбулось переривання трирічного строку позовної давності, який почав обчислюватись знову з 27 липня 2017 року відносно позовної вимоги про оскарження рішення Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року та сплив відповідно 27 липня 2020 року.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
11. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня
2022 року - без змін.
12. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дійсне порушення відповідачами права позивачки на землю, однак заявлені позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки позивачка звернулася до суду із цим позовом з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено стороною спору.
13. Позивачка про існування оспорюваного нею рішення міської ради
від 11 березня 2015 року була обізнана щонайменше станом на 27 липня 2017 року, коли намагалась перший раз оскаржити таке рішення Дніпропетровської міської ради до суду. Внаслідок зазначеного не може бути задоволена і вимога щодо скасування рішення державного реєстратора від 15 червня 2015 року, як похідна від першої, на яку також розповсюджується, з огляду на положення статті 266 ЦК України, наслідки пропуску позовної давності.
Узагальнені доводи касаційної скарги
14. 25 січня 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат
Панченко О. В., через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня
2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
15. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Панченко О. В., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-895цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,
та у постановах Верховного Суду від 07 червня 2018 року у справі
№ 668/8830/15-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 904/191/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
16. У касаційній скарзі заявницявказує, що новий строк позовної давності розпочався з 05 листопада 2020 року та закінчився 04 листопада 2023 року, оскільки постанова Дніпровського апеляційного суду у справі
№ 199/5175/17 вступила в силу 04 листопада 2020 року, відповідно і перебіг строку позовної давності розпочався спочатку 04 листопада 2020 року та на дату подачі цього позову не сплив. Звертає увагу, що позивачка у справі № 199/5175/17 вчинила активні дії щодо захисту порушеного права, позов розглядався протягом 2017-2020 років, але суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з формальних підстав.
17. Також заявниця звертає увагу на те, що другою підставою, яка виключає застосування позовної давності у цій справі, є те, що початок позовної давності необхідно рахувати з 07 грудня 2020 року, з дати, коли вона дізналася про її порушене права (отримання відмови Дніпровської міської ради у передачі у її власність спірної земельної ділянки).
18. Доводи касаційної скарги містять доводи про те, що порушення права на житло позивачки має триваючий характер і може бути припинено у єдиний спосіб - відновлення стану, який існував до порушення права, судовим рішенням, а тому до спірних правовідносин не застосовуються строки позовної давності.
19. Також заявниця посилається на продовження строків позовної давності у зв`язку із карантинними обмеженнями, введеними Кабінетом Міністрів України у відповідності до постанови від 11 березня 2020 року № 211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19».
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
20. Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 199/782/21.
21. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 рокусправу
№ 199/782/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
22. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті судових рішень судів першої та апеляційної інстанції. Вважає, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, зроблено правильні та обґрунтовані висновки про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позовної давності при зверненні позивачки до суду із цим позовом.
23. У поданому відзиві на касаційну скаргу Дніпровська міська рада посилається на те, що касаційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що ухвалені відповідно до вимог чинного законодавства, з додержанням норм матеріального та процесуального права. Дніпровська міська рада зазначає, що позивачці станом на 27 липня 2017 року достеменно було відомо про наявність оскаржуваного рішення Дніпровської міської ради та здійснення державної реєстрації прав. Новий перебіг позовної давності (після його переривання) починається наступного дня після пред`явлення позову.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного народного суду
м. Дніпропетровська від 16 березня 1990 року у справі № 2-551-90 виділено ОСОБА_3 на праві особистої власності 32/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складалось в тому числі з житлового будинку літ. А-1, а також інших господарських будівель та споруд, а ОСОБА_5 - 68/100 частин того ж домоволодіння, встановлено порядок користування сторонами земельною ділянкою, на якій розташоване зазначене домоволодіння.
АДРЕСА_2 . Згідно з копією договору дарування від 05 серпня 1992 року
ОСОБА_5 подарував, а відповідач ОСОБА_2 прийняв у дар 68/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , а саме: в житловому будинку літ. А-1, приміщення 1-2, 1-3, 1-6, сарай Б, погріб В, вбиральня Г, колодязь К, паркан № 2 та огородження № 1-3 загального користування.
26. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 16 листопада 2005 року у справі № 2-1/05 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та в порядку поділу спільного сумісного майна колишнього подружжя визнано за кожною із вказаних сторін право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. В-2 у домоволодінні
АДРЕСА_1 . Цим же рішенням суду встановлено, що будівництво зазначеного житлового будинку літ. В-2 розпочалось замість частини глинобитного житлового будинку літ. А-1. Викладене підтверджується копією вказаного рішення суду від 16 листопада 2005 року, яке набрало законної сили 09 лютого 2006 року, а отже у відповідності до частини п`ятої статті 82 ЦПК України має преюдиційне значення для розгляду цієї справи.
27. Згідно з листом КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 09 листопада
2017 року станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі містяться відомості про реєстрацію права спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 за відповідачами ОСОБА_2 (68/100 частин) та ОСОБА_3 (32/100 частин). Також в матеріалах справи наявна копія рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2005 року у справі
№ 2-1/05 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку літ. В-2 у домоволодінні
АДРЕСА_1 , однак остання до КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради за реєстрацією цього права не зверталась.
28. 23 липня 2014 року здійснено державну реєстрацію права власності позивачки на підставі рішення суду від 16 листопада 2005 року на 1/2 частину житлового будинку літ. В-2 у домоволодінні АДРЕСА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копією постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року по справі № 804/2183/14, копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
29. 11 березня 2015 року Дніпропетровської міською радою прийнято оспорюване рішення № 54/62 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам у м. Дніпропетровську», яким, окрім іншого, вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), виготовлену суб`єктами господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченим чинним законодавством, та передати безоплатно у власність, у тому числі спільну сумісну власність, земельні ділянки для обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд громадян у м. Дніпропетровську (додатки 1-16). Також зобов`язано громадян, яким передаються земельні ділянки у власність, звернутись до органу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації свого прав власності. Згідно з додатком № 2 до вказаного рішення міської ради відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано у спільну сумісну власність для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку із кадастровим № 1210100000:01:294:0023, площею 0,066 га, розташовану за адресою
АДРЕСА_1 . Викладені обставини підтверджуються копією означеного рішення міської ради з додатками.
30. 20 травня 2015 року державним реєстратором Дніпропетровського міського управління юстиції Іванченко Л. І. на підставі рішення № 22078600 від 15 червня 2015 року здійснено державну реєстрацію за відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку кадастровий № 1210100000:01:294:0023, площею 0,066 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності - свідоцтво про право власності. Викладене підтверджується копією інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
31. Відповідно до копій технічних паспортів на домоволодіння
АДРЕСА_1 , виготовлених станом на 08 червня 1992 року та 15 вересня 1994 року, вказане домоволодіння містить у своєму складі житловий будинок літ. А-1, а також інші господарські будівлі та споруди. При цьому саме зазначені технічні паспорти надавались відповідачами
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 серед інших документів при зверненні ними до відповідного суб`єкта для виготовлення технічної документації із землеустрою відносно спірної земельної ділянки, а також Дніпропетровській міській раді для прийняття нею оскаржуваного рішення. Така фактична обставина підтверджується копією технічної документації на спірну земельну ділянку.
32. Відповідно до копії технічного паспорту на домоволодіння
АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 18 вересня
1998 року, вказане домоволодіння містить у своєму складі житлові будинки літ. А-1 та літ. В-2, а також інші господарські будівлі та споруди.
33. Відповідно до копії технічного паспорту на домоволодіння
АДРЕСА_1 , виготовленого станом на 06 серпня
2013 року, вказане домоволодіння не містить у своєму складі житловий будинок літ. А-1, лише житловий будинок літ. В-2, а також інші господарські будівлі та споруди.
34. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду
м. Дніпропетровська від 12 лютого 2019 року по справі № 199/348/18, яке набрало законної сили 15 березня 2019 року, на підставі акту ФОП ОСОБА_6 від 23 грудня 2015 року встановлено факт знищення житлового будинку літ. А-1 у складі домоволодіння АДРЕСА_1 . Однак вказаним рішенням відмовлено у припиненні права власності ОСОБА_3 на зареєстровані за нею 32/100 частини того ж домоволодіння з тих підстав, що таке право власності охоплює не тільки частку у житловому будинку літ. А-1, але й інші господарські будівлі та споруди у складі цього домоволодіння. Крім того, суд послався на неподання ОСОБА_3 , як власником, на підставі статті 349 ЦК України заяви про внесення змін до державного реєстру про припинення її права власності.
35. 27 липня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Дніпровської міської ради, Департаменту з надання адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання недійсним рішення міської ради, визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, визнання співвласником земельної ділянки. У вказаному позові позивачка, посилаючись окрім іншого на належність їй на праві власності 1/2 частини житлового будинку літ. В-2 у домоволодінні АДРЕСА_1 та порушення її прав, просила суд визнати недійсним рішення Дніпропетровської міської ради № 54/62 від 11 березня 2015 року в частині передачі спірної земельної ділянки відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визнати її співвласницею спірної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , визнати недійсним свідоцтво про реєстрацію спірної земельної ділянки. За наслідками розгляду по суті вказаної позовної заяви судом 27 березня 2019 року ухвалено рішення у справі № 199/5175/17, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі з посиланням на те, що позивачка не зверталась до Дніпровської міської ради із заявою про передачу їй у приватну власність спірної земельної ділянки, не надала доказів про порушення її права власності на земельну ділянку.
36. 16 листопада 2020 року позивачка звернулась до Дніпровського міського голови із заявою про надання їй безоплатно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд (землі житлової та громадської забудови), орієнтовною площею 0,0314 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У відповідь на цю заяву Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради своїм листом від 07 грудня 2020 року заяву позивача залишено без опрацювання з тієї підстави, що земельна ділянка за вказаною адресою рішенням Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року № 54/62 вже передана у спільну сумісну власність відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за якими зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
37. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
38. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
39. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
40. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
41. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
42. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
43. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
44. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
45. Ухвалюючи судові рішення, суди виходили з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак до задоволення не підлягають, оскільки позивачка звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено стороною спору.
46. Згідно зі статтею 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності.
47. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.
48. Відповідно до статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
49. Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в ході розгляду справи подали заяви про застосування строку позовної давності, які суди вважали обґрунтованими.
50. За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
51. Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
53. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
54. Судами встановлено, що позивачка була обізнана про наявність оскарженого рішення Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року, оскільки вона вже зверталась до суду 27 липня 2017 року з позовом у зв`язку із порушенням своїх прав на земельну ділянку, в якому просила суд, окрім іншого, визнати недійсним вказане рішення Дніпропетровської міської ради.
55. За наслідками розгляду позову ОСОБА_1 рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська по суті 27 березня 2019 року ухвалено рішення у справі № 199/5175/17 про відмову у задоволенні позову, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року залишено без змін.
56. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина друга статті 264 ЦК України).
57. Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення.
58. Указаний правовий висновок підтримано у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13-ц (провадження
61-3872св18), від 27 червня 2022 року у справі № 199/5949/18 (провадження № 61-15881св21).
59. Із урахуванням зазначеного слід погодитися із судами попередніх інстанцій про те, що внаслідок подання у 2017 році позову відбулось переривання трирічного строку позовної давності, який почав обчислюватись знову після переривання з 27 липня 2017 року відносно позовної вимоги про оскарження рішення Дніпропетровської міської ради від 11 березня 2015 року та сплив відповідно 27 липня 2020 року.
60. Однак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував, що постановою Кабінету Міністрів України
від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
61. Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
62. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
63. У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
64. Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду
від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження
№ 61-5238св22).
65. Вирішуючи спір, апеляційний суд не надав належної оцінки тим обставинам, що останнім днем для звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 27 липня 2020 року, однак Законом України
від 30 березня 2020 року № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
66. Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із застосуванням наслідків спливу позовної давності. До того ж суд апеляційної інстанції не надавав оцінки причинам звернення позивачки до суду з позовом у лютому 2021 року.
67. У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
68. З урахуванням наведеного, а також меж касаційного оскарження, необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, оскільки фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, у повній мірі не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень (стаття 400 ЦПК України) позбавлений такої можливості, при цьому не враховувано висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
69. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно надати належну оцінку всім вищевикладеним обставинам та застосувати норми права у відповідності до висновків суду касаційної інстанції.
Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Панченко Оксана Василівна,задовольнити частково.
2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович