Постанова
Іменем України
23 січня 2023 року
м. Київ
справа № 199/8873/21
провадження № 61-9811св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 ,
третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року у складі судді Богун О. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 , третя особа - Служба у справах дітей Амур-Нижньодніпровської районної у м. Дніпрі ради, про виселення,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») у листопаді 2021 року звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 , та зняти їх з реєстрації.
На обґрунтування позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що між ними та ОСОБА_1 28 березня 2008 року укладено кредитний договір № DNC0GI0000006680, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 291 600 грн на строк до 28 березня 2015 року.
01 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду № DNC0GI0000006680 до кредитного договору № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року, відповідно до якої змінено валюту кредитування на долар США.
Згідно з додатковою угодою № DNC0GI0000006680 від 01 серпня 2008 року до кредитного договору № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року АТ КБ «ПриватБанк» змінило валюту кредиту з гривні на долар США.
У зв`язку з викладеним, заборгованість ОСОБА_1 зазначена в пункті 8.1 Додаткової угоди на дату укладання додаткової угоди становить 61 254,517 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28 березня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 46,20 кв. м, житловою 29,8 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Майно належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 388 850 грн.
Відповідно до пункту 1.7.1 договору іпотеки від 28 березня 2008 року визначений обов`язок іпотекодавця не передавати майно в оренду (майновий найом), у лізинг, у спільну діяльність або у безоплатне користування, не здійснювати їх відчуження або інше розпорядження майном без письмової згоди Іпотекодержателя.
Проте, вказаний обов`язок відповідач порушив, зареєструвавши у вказаному будинку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 03 червня 2022 року відмовив у задоволенні позову.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що ОСОБА_1 не порушував умови іпотечного договору при реєстрації членів своєї сім`ї у спірному будинку, а виселення відповідача та членів його сім`ї із іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту, неможливе без надання іншого постійного жилого приміщення.
Крім того, суду не надано доказів наявності, на час вирішення судом даного спору, судового рішення або виконавчого напису нотаріуса щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.
Вимоги в частині зняття з реєстраційного обліку є похідними вимогами від виселення відповідача та членів його сім`ї та зважаючи на те, що вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в частині виселення не підлягають задоволенню, відповідно похідна вимога про зняття з реєстраційного обліку задоволенню теж не підлягає.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року залишив без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції правильно встановлено правовідносини та норми, якими вони регулюються.
Спірна квартира не була придбана за рахунок отриманих кредитних коштів, тому саме позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідачі можуть бути переселені, а не враховувати факт наявності у них іншого житла.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ КБ «ПриватБанк» у жовтні 2022 року подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційним судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц (провадження № 61-18802св18).
Суд апеляційної інстанції не дослідив та не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, придатності цих об`єктів до проживання, оскільки сама по собі реєстрація осіб у будинку не є підтвердженням наявності права користування цим майном, тому суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення частини другої статті 109 ЖК України.
Висновки апеляційного суду ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, оцінка доводів учасників справи не може вважатися належною, а висновки обґрунтованими.
Апеляційним судом не встановлено чи проживають та користуються відповідачі спірним майном, чи мають вони інше житло, оцінити доводи щодо співмірності втручання у право на мирне володіння майном з дотриманням балансу між правами учасників спору.
18 червня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис № 771, яким запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року у розмірі 5 076 573,28 грн на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Від ОСОБА_1 у листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що на час укладення договору іпотеки у квартирі були зареєстровані він, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 була зареєстрована 06 лютого 2009 року у спірній квартирі. Про намір провести реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 у квартирі іпотекодержатель був письмово повідомлений 17 січня 2009 року, заперечень від банку щодо реєстрації не надходило.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , народилися після передання квартири в іпотеку, тому їх місце проживання та реєстрація були визначені відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України і не потребували погоджень.
Висновки Верховного Суду, на якій посилається заявник у касаційній скарзі, не стосуються підстав для відмови у задоволенні позову.
Виконавчий напис від 18 червня 2021 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. за № 771, на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного міста Дніпропетровська, яке набрало законної сили, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 25 жовтня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
Справа № 199/8873/21 надійшла до Верховного Суду 10 листопада 2022 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 28 березня 2008 року було укладено кредитний договір № DNC0GI0000006680, за умовами якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 291 600 грн на строк до 28 березня 2015 року.
01 серпня 2008 року було укладено додаткову угоду № DNC0GI0000006680 до кредитного договору № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року, якою змінено валюту кредиту в гривні та визначено такою валютою долар США, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 зазначена в пункті 8.1 додаткової угоди на дату укладання додаткової угоди і становить 61 254,517 доларів США.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 28 березня 2008 року укладено договір іпотеки, згідно з пунктом 1.1 якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 , і належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки дорівнює 388 850 грн.
Відповідно до пункту 1.7.1 договору іпотеки від 28 березня 2008 року іпотекодавець не має права без письмової згоди іпотекодержателя вчиняти будь-які дії, що можуть вплинути, як безпосередньо, так і опосередковано, як тепер, так і в майбутньому, на кількісні та якісні показники предмета іпотеки, зокрема іпотекодавець не повинен без згоди іпотекодержателя розпоряджатись будь-яким чином предметом іпотеки або його частиною; зменшувати без належних на те підстав, наявність яких повинна бути письмово обґрунтована іпотекодавцем, якісні та кількісні показники предмета іпотеки; проводити капітальний ремонт предмета іпотеки; укладати стосовно предмета іпотеки договори оренди (найму), лізингу, та будь-які інші договори, що встановлюють обтяження предмета іпотеки.
Звертаючись до суду з цим позовом банк посилався на те, що на порушення умов договору іпотеки іпотекодавець зареєстрував у спірному житловому приміщенні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Заперечуючи проти задоволення позову, ОСОБА_1 посилався на те, що на час укладення договору іпотеки, а саме з 02 листопада 2007 року він був зареєстрований у спірній квартирі, а 10 квітня 2008 року - виписаний; 22 квітня 2008 року він повторно зареєструвався у спірній квартирі; ОСОБА_2 зареєстрована з 06 листопада 2007 року, а ОСОБА_5 - з 14 листопада 2006 року, про що банк був обізнаний під час укладення договору іпотеки.
ОСОБА_3 була зареєстрована у іпотечній квартирі 06 лютого 2009 року, про що іпотекодержатель був письмово поінформований 17 січня 2009 року та заперечень з цього приводу не висловив.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Стаття 391 ЦК України наділяє власника правом вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до положень статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення) - предмета іпотеки у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, надається інше постійне житло тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (частина друга статті 109 ЖК України).
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).
Суди попередніх інстанцій встановили, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти, оскільки належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. 22 вересня 2006 року за реєстровим № 2199; право власності за ОСОБА_1 зареєстровано в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 26 жовтня 2006 року.
Зазначена квартира була передана в іпотеку банку відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки від 28 березня 2008 року.
Тобто, вказане вище нерухоме майно набуте у власність ОСОБА_1 не за рахунок кредитних коштів, а в порядку купівлі-продажу, ще до укладення іпотечного договору від 28 березня 2008 року, на підставі якого спірна квартира була передана в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором про іпотечний кредит від 28 березня 2008 року № DNС0GI0000006680.
Разом із тим, згідно зі статтею 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Вимога позивача про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування майном, зокрема житлом, суперечить статті 47 Конституції України, якою передбачено і закріплено право кожного на житло, за якою ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду вирішення питання про виселення особи з житла у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 ЖК України.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесені зміни до статті 109 ЖК України, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; та практику Суду як джерело права.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) виклала висновок про те, що … [до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню норми статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України].
Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на те, що у відповідачів є інше житло, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності іншого помешкання, зареєстрованого за відповідачами на праві власності.
Суди попередніх інстанцій правильно вказали, що ОСОБА_1 був зареєстрований у спірній квартирі з 02 листопада 2007 року до 10 квітня 2008 року, 22 квітня 2008 року ОСОБА_1 повторно зареєструвався у спірній квартирі; ОСОБА_2 зареєстрована з 06 листопада 2007 року, а ОСОБА_5 - з 14 листопада 2006 року, про що банк був обізнаний під час укладення договору іпотеки.
Також судами встановлено, що ОСОБА_3 була зареєстрована у іпотечній квартирі 06 лютого 2009 року, про що іпотекодержатель був письмово поінформований 17 січня 2009 року та заперечень з цього приводу не висловив.
Місце проживання неповнолітніхОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , було зареєстровано у спірній квартирі після їх народження.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
Згідно з частинами другою, третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не припускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не порушував умови іпотечного договору при реєстрації членів своєї сім`ї у спірній квартирі, а виселення відповідача та членів його сім`ї з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту, неможливо без надання іншого постійного жилого приміщення.
Також підставою для відмови у задоволенні позову суди попередніх інстанцій правильно зазначили про відсутність на час розгляду справи судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги про зняття відповідачів з реєстрації є похідними вимогам про виселення, тому суди правильно відмовили у їх задоволенні.
Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21), від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц (провадження № 61-18802св18), суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].
У постанові від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21) Верховний Суд виклав висновки про те, що … [переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявній у матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій міститься інформація про належність відповідачці на праві власності іншої житлової нерухомості. Отже апеляційний суд не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідача, придатності цих об`єктів до проживання та неправильно застосував положення частини другої статті 109 ЖК України; не надав належної оцінки добросовісності поведінки особи, яка при зверненні іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки через невиконання боржником своїх зобов`язань, відмовляється звільняти спірну квартиру, маючи у власності декілька інших об`єктів житлової нерухомості].
Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, виклав висновок про те, що … [оскільки відповідачі під час розгляду різних судових справ вказували, що мають одночасно два постійних та єдиних місця проживання, то такі дії відповідачів спрямовані на зловживання своїми цивільними правами всупереч вимогам статей 3 13 ЦК України. Встановивши, що позивач є власником садового будинку та земельної ділянки як об`єктів нерухомості і, разом з тим, відмовляючи в задоволенні його позовних вимог про зобов`язання відповідача не чинити перешкод у користуванні та розпорядженні садовим будинком і земельною ділянкою, апеляційний суд через неправильне застосування норм матеріального права, позбавив власника можливості здійснення прав власності на зазначені об`єкти].
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) Верховний Суд зробив висновок про те, що … [дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що спірний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який набувши права власності на земельну ділянку, уклав додатковий договір з орендарем щодо умов договору].
Направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21) виклав висновок про те, що … [за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки позивач набула право власності на спірне жиле приміщення та стала новим власником спірного майна, яке належало відповідачам. Отже, відповідачі, як колишні власники спірної квартири, яка була предметом іпотеки і не придбавалась за кредитні кошти, відповідно до частини другої статті 109 ЖК України можуть користуватись цією квартирою до забезпечення іншим постійним жилим приміщенням. При цьому, з огляду на необхідність дотримання балансу інтересів сторін, а саме: нового власника безперешкодно користуватись своїм майном, та попередніх власників, для яких законом передбачена можливість збереження права користування до забезпечення іншим постійним житлом, необхідно враховувати потребу колишніх власників у забезпеченні житлом.
Якщо колишні власники фактично не проживають у спірному житлі, яке набуто новим власником за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та забезпечені іншим постійним житлом, відповідно, відсутні передбачені законом підстави для збереження за ними права на користування вже чужим майном на підставі частини другої статті 109 ЖК України.
Отже, для вирішення питання щодо визнання осіб такими, що втратили право користування майном (наслідок виселення), необхідно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правом власності позивача на квартиру та правом користування цією квартирою відповідачами].
У постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц (провадження № 61-18802св18)Верховний Суд зробив висновок про те, що … [відповідачі були зареєстровані в будинку після того, як набрало законної сили рішення суду про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором на предмет іпотеки, в порушення умов договору іпотеки від 28 квітня 2007 року, а саме пункту 20.12, без письмової згоди Іпотекодержателя (Банку). Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли обґрунтованого висновку, щовідповідачі підлягають виселенню, оскільки їх реєстрація в будинку, в тому числі реєстрація неповнолітньої дитини, була спрямована лише на те, щоб уникнути реалізації майна, на яке звернуто стягнення заборгованості за кредитним договором].
Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц (провадження № 61-9059св21) та від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), на які заявник посилається у касаційній скарзі.
Висновки Верховного Суду, сформульовані у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), від 06 лютого 2019 року у справі № 570/3689/16-ц (провадження № 61-18802св18), на які посилається заявник у касаційній скарзі, не релевантні до спірних правовідносин та не обов`язкові для застосування у справі, що переглядається.
Аргументи касаційної скарги про неналежну оцінку доказів судами попередніх інстанцій суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Отже, заявником не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що 18 червня 2021 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. вчинено виконавчий напис № 771, яким запропоновано звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року у розмірі 5 076 573,28 грн на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_1 , суд касаційної інстанції також відхиляє.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 21 червня 2022 року у справі № 199/7699/21, яке набрало законної сили 22 липня 2022 року та оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень 25 липня 2022 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., третя особа - Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. від 18 червня 2021 року за № 771, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки № DNC0GI0000006680 від 28 березня 2008 року.
Інші доводи касаційної скарги є аналогічними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки судів попередніх інстанцій є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.
Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 03 червня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров