№ 1.380.2019.000006

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 липня 2021 року

Київ

справа №1.380.2019.000006

адміністративне провадження №К/9901/30311/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желєзного І.В.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В.,

розглянув у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області

на рішення Львівського окружного адміністративного суду у складі головуючого судді Костецького Н. В. від 09.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Гуляка В. В., суддів: Гудими Л. Я., Коваля Р. Й. від 18.09.2019

у справі № 1.380.2019.000006

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Львівській області

про визнання протиправними і скасування припису та постанови про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. У січні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі також - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі також - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якому просила: визнати незаконним та скасувати припис №ЛВ3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених правопорушень, винесений головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області Орнатом Т. М.; визнати незаконною та скасувати постанову №3319/474/АВ/ФС від 22.12.2018 про накладення штрафу у розмірі 223 380, 00 грн, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О. О.

2. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано припис № ЛВ 3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених правопорушень, винесений головним державним інспектором Головного управління Держпраці у Львівській області Орнатом Т. М., та постанову від 22.12.2018 № 3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380, 00 грн, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О. О.; присуджено на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у розмірі 4086,80 грн.

3. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 скасовано в частині задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису №ЛВ3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених порушень та в цій частині ухвалено нову постанову, якою відмовлено у задоволенні цієї позовної вимоги. В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 залишено без змін.

4. 04.11.2019 від відповідача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга, в якій він просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 в частині визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу.

5. Ухвалою Верховного Суду від 14.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі.

6. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: судді-доповідача Желєзного І. В., суддів Берназюка Я. О., Коваленко Н. В.

II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі листа Головного управління ДФС у Львівській області вх.№01-10/14008 від 28.08.2018, згідно з наказом №2829П від 26.11.2018 та відповідно до направлення №2631 від 26.11.2018, 27.11.2018 ГУ Держпраці у Львівській області проведено інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин з працівниками, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

8. 27.11.2018 інспектором праці ГУ Держпраці у Львівській області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю №ЛВ3319/474/АВ, згідно з яким в ході інспекційного відвідування виявлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015, а саме: допущено до роботи працівників по продажу продовольчих товарів ОСОБА_2 за адресою: м. Львів, пр. Чорновола, 67А (ринок « Старий Лицар ») та ОСОБА_3 у магазині за адресою: АДРЕСА_2 без укладення трудового договору, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

9. В акті зазначено, що в ході проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надано жодних документів (наказів про прийняття на роботу, трудових договорів, табелів обліку робочого часу, відомостей про нарахування та виплату заробітної плати) щодо працевлаштування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ведення яких передбачено законодавством при використанні найманої праці, що свідчить про неналежне оформлення трудових відносин.

10. На підставі вищевказаного акта винесено припис про усунення виявлених порушень №ЛВ3319/474/АВ/П від 27.11.2018, згідно з яким зобов`язано ФОП ОСОБА_1 усунути виявлені порушення вимог частин першої та третьої статті 24 КЗпП України у строк до 10.12.2018.

11. Також за результатами перевірки ФОП ОСОБА_1 головним державним інспектором Орнатом Т. М. за вищенаведеними фактами складені протоколи про адміністративне правопорушення від 07.12.2018 №3319/474/АВ/Н/1НТ та №ЛВ3319/474/АВ/Н/2НТ за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі також - КУпАП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), які направлені для розгляду в Шевченківський районний суд м. Львова та Франківський районний суд м. Львова.

12. На підставі вищевказаного акта 22.12.2018 відповідачем ГУ Держпраці у Львівській області винесено постанову №ЛВ3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, відповідно до якої на позивача ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 накладено штраф у розмірі 223 380,00 грн на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

13. Постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 17.01.2019 у справі № 466/9906/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП; стягнуто з ОСОБА_1 штраф в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500,00 грн в дохід держави.

14. Постановою Франківського районного суду м. Львова від 17.01.2019 у справі № 465/7631/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн.

15. Із змісту цих постанов вбачається, що вони ухвалені за результатами розгляду протоколів ГУ Держпраці у Львівській області про адміністративне правопорушення від 07.12.2018 №3319/474/АВ/Н/1НТ та №ЛВ3319/474/АВ/Н/2НТ щодо вчинення порушень частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015, а саме: допуск до роботи працівників по продажу продовольчих товарів за адресою: м. Львів, пр. Чорновола, 67А (ринок « Старий Лицар ») та за адресою: АДРЕСА_2 , без укладення трудового договору, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

16. Визначені у цих постановах від 17.01.2019 суми штрафів ОСОБА_1 сплатила до Державного бюджету 06.02.2019.

ІІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

17. Позивач свої вимоги обґрунтовувала тим, що неповідомлення її як керівника про проведення перевірки призвело до грубого порушення права ФОП ОСОБА_1 захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, так як саме на етапі допуску до перевірки об`єкт відвідування може порушити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення контролю щодо себе. Оскільки за допуск фізичних осіб до роботи без оформлення трудового договору підприємця ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановами Франківського та Шевченківського районних судів м. Львова, що набрали законної сили, застосовано до неї стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8 500, 00 грн згідно з кожною з цих постанов, відтак накладення на ОСОБА_1 штрафу за те саме правопорушення також постановою Управління Держпраці у Львівській області № 3319/474/АВ/ФС від 22.12.2018 є притягненням її до того ж виду відповідальності за те саме порушення вдруге, що є порушенням статті 61 Конституції України.

18. Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. Оскільки під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надано жодних документів (наказів про прийняття на роботу, трудових договорів, повідомлення про прийняття на роботу, табелів обліку робочого часу та ін.) щодо працевлаштування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ведення яких передбачено законодавством про працю при використанні найманої праці, оскаржуваний позивачем припис та постанови про накладення штрафу є законними та обґрунтованими, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 22.12.2018 № 3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380, 00 грн, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ФОП ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за порушення одних і тих же вимог трудового законодавства фізичною особою-підприємцем за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП, тому повністю збігаються суб`єкт відповідальності і види порушення. Водночас правопорушення, передбачені частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП, належать до адміністративної відповідальності. Відтак притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення порушує його права, передбачені статтею 61 Конституції України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

20. Ухвалюючи рішення про задоволення позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису № ЛВ 3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених правопорушень, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не спростовано доводи позивача та не надано суду жодного доказу, який би підтвердив належність об`єкта перевірки за адресами: м. Львів, пр. Чорновола, 67А (ринок « Старий Лицар ») та АДРЕСА_2 суб`єкту підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 на праві власності чи на праві користування, чи доказів фактичного здійснення підприємницької діяльності у вказаному закладі. Отже, відсутні правові підстави для визнання позивача суб`єктом перевірки, та, відповідно суб`єктом, що порушив законодавство про працю.

21. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, якою задоволено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування припису №ЛВ3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених порушень, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, виходив з того, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не підтверджено належність позивачу об`єкта перевірки за адресами: м. Львів, пр. Чорновола, 67А (ринок « Старий Лицар ») та АДРЕСА_2 , а також про те, що відсутні правові підстави для визнання ФОП ОСОБА_1 суб`єктом перевірки, тобто таким, що порушив законодавство про працю. Матеріалами інспекційного відвідування підтверджуються доводи ГУ Держпраці у Львівській області про те, що позивачем ФОП ОСОБА_1 допущено порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України. Також цей факт встановлений постановою Шевченківського районного суду м. Львова від 17.01.2019 у справі №466/9906/18 та постановою Франківського районного суду м. Львова від 17.01.2019 у справі №465/7631/18, які набрали законної сили.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції в частині, в якій позов задоволено, посилаючись на те, що судами під час ухвалення рішення враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.12.2018 у справі №814/2156/16, однак така суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у справі № 522/12566/18. Судами попередніх інстанцій не враховано, що чинним законодавством передбачено одночасно адміністративну відповідальність фізичної особи відповідно до положень статті 41 КУпАП та відповідальність суб`єкта господарювання у вигляді фінансової санкції за порушення законодавства про працю відповідно до частини другої статті 265 КЗпП України.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, з урахуванням положень статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

24. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, відповідач не згідний з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині, в якій визнано протиправною та скасовано постанову від 22.12.2018 № 3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380, 00 грн, винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О. О., відтак колегія суддів здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень у цих межах.

25. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

27. Частиною першою статті 259 КЗпП України передбачено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

28. Колегія суддів зважає на ту обставину, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.

29. Водночас за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

30. Зважаючи на викладене, постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019.

31. Інспекційне відвідування відповідачем проведено у період, коли Порядок №295 був чинним.

32. Згідно з приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

33. Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

34. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

35. За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

36. Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

37. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

38. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 24.12.2019 у справі №823/1167/16, від 05.02.2020 у справі №620/3913/18, від 06.02.2020 у справі №0840/3690/18, від 03.03.2020 у справі №1540/3913/18.

39. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, якою задоволено позовну вимогу про визнання протиправним та скасування припису №ЛВ3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених порушень та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги, виходив з того, що помилковими є висновки суду першої інстанції про те, що відповідачем не підтверджено належність позивачу об`єкта перевірки за адресами: м. Львів, пр. Чорновола, 67А (ринок « Старий Лицар ») та АДРЕСА_2 , а також про те, що відсутні правові підстави для визнання ФОП ОСОБА_1 суб`єктом перевірки, тобто таким, що порушив законодавство про працю. Факт допущення позивачем ФОП ОСОБА_1 порушення частин першої, третьої статті 24 КЗпП України є доведеним.

40. Колегія суддів зауважує, що в цій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується.

41. Щодо доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі про врахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення рішень правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.12.2018 у справі №814/2156/16, яка суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18, колегія суддів зазначає наступне.

42. Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

43. Частиною першою статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

44. Абзацом 2 частини другої статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

45. За змістом частин третьої, четвертої статті 265 КЗпП штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

46. Водночас відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також КУпАП.

47. Відповідно до частини третьої статті 41 КУпАП фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

48. Таким чином, частиною другою статті 265 КЗпП України і частиною третьою статті 41 КУпАП передбачено відповідальність для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

49. Стаття 265 КЗпП України і стаття 41 КУпАП викладені в зазначеній редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28.12.2014.

50. Ключовою відмінністю статті 265 КЗпП України і статті 41 КУпАП є суб`єктний склад правопорушення. Завдяки цьому одночасно до відповідальності може бути притягнуто юридичну особу як роботодавця за статтею 265 КЗпП України і посадову особу цієї юридичної особи за статтею 41 КУпАП за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин.

51. Зважаючи на наведене, при допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору в разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України та частини третьої статті 41 КУпАП можуть збігатися суб`єкт відповідальності та вид порушення.

52. Верховний Суд у постанові від 21.12.2018 у справі №814/2156/16 дійшов до висновку, що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП про адміністративні правопорушення, належить до адміністративної відповідальності.

53. Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі № 522/12566/18 дійшов висновку, що з огляду на наявність у частині третій статті 265 КЗпП України прямої вказівки на те, що штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями, ототожнення таких штрафів із адміністративною відповідальністю є неправильним, а накладення на юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, санкцій відповідно до статті 265 КЗпП України не охоплюються поняттям «притягнення до адміністративної відповідальності».

54. Однак Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19 відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №814/2156/16, в якій зазначено що правопорушення, передбачені у частині другій статті 265 КЗпП України, як і правопорушення, передбачене у частині третій статті 41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність, та сформував правовий висновок відповідно до якого: штрафи, передбачені статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає; фізична особа-підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

55. У подальшому зазначений висновок був підтриманий Верховним Судом у постановах від 26.04.2021 у справі №400/2755/18, від 27.05.2021 у справі № 824/1164/18-а та від 01.06.2021 у справі № 440/654/19 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від нього.

56. Як встановлено судами попередніх інстанцій, постановою Франківського районного суду м. Львова від 17.01.2019 у справі № 465/7631/18 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 41 КУпАП, та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500,00 грн.

57. Із змісту цих постанов вбачається, що вони ухвалені за результатами розгляду протоколів ГУ Держпраці у Львівській області про адміністративне правопорушення від 07.12.2018 №3319/474/АВ/Н/1НТ та №ЛВ3319/474/АВ/Н/2НТ щодо вчинення порушень частин першої, третьої статті 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015, а саме: допуск до роботи працівників по продажу продовольчих товарів за адресою: м. Львів, пр. Чорновола, 67А (ринок « Старий Лицар ») та за адресою: АДРЕСА_2 , без укладення трудового договору, оформлення наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

58. Водночас постановою №ЛВ3319/474/АВ/ФС від 22.12.2018 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 накладено штраф у розмірі 223 380,00 грн на підставі абзацу 2 частини другої статті 265 КЗпП України.

59. Ураховуючи висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладені у постанові від 22.12.2020 у справі № 260/1743/19, колегія суддів зауважує, що за встановлених судами обставин ФОП ОСОБА_1 не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням у такому випадку суб?єктом владних повноважень принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

60. Зважаючи на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови від 22.12.2018 № 3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу на позивача, винесеної першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О. О., однак з огляду на положення статей 350 351 КАС України та наведені вище висновки Верховного Суду рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення цієї позовної вимоги підлягають зміні в їх мотивувальній частині. В іншій частині оскаржувані судові рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями 341 349 350 351 356 359 КАС України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити частково.

2. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 в частині, в якій скасовано рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису №ЛВ3319/474/АВ/П від 27.11.2018 про усунення виявлених порушень, залишити без змін.

3. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 22.12.2018 № 3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380, 00 грн змінити шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови.

4. В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.09.2019 в частині вирішення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови від 22.12.2018 № 3319/474/АВ/ФС про накладення штрафу у розмірі 223 380, 00 грн залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Желєзний

Судді: Я. О. Берназюк

Н. В. Коваленко