ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.002433
адміністративне провадження № К/9901/19964/21 , К/9901/21807/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Тацій Л.В.,
суддів: Рибачука А.І., Стеценка С.Г., -
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2020, додаткове рішення цього ж суду від 27.01.2021 (прийняті судом у складі судді Гулика А.Г.) та дві постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 (ухвалені судом у складі: головуючого судді Шинкар Т.І., суддів: Онишкевича Т.В., Шевчук С.М.) у справі за позовом Приватного підприємства «Львів-ПАК» (далі - ПП «Львів-ПАК») до ГУ Держпраці про визнання протиправними і скасування припису та постанов, -
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
15.05.2019 ПП «Львів-ПАК» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати припис від 19.04.2019 № ЛВ 2320/471/АВ/П.
02.07.2019 ПП «Львів-ПАК» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати постанови від 10.05.2019 №ЛВ2320/471/АВ/ФС-1, №ЛВ2320/471/АВ/ФС-2, № ЛВ 2320/471/АВ/ФС-3.
Ухвалою від 17.09.2019 Львівський окружний адміністративний суд об`єднав в одне провадження справу № 1.380.2019.003236 із справою № 1.380.2019.002433.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач видав наказ від 19.04.2019 № 19/04 про скасування наказу на звільнення ОСОБА_1 № 55 від 23.10.2017, а тому висновок відповідача про порушення вимог пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України є безпідставним. Позивач не є отримувачем чи розпорядником бюджетних коштів, а тому на нього не поширюються вимоги Кодексу законів про працю України щодо збереження середнього заробітку за працівниками, призваними на військову службу. Необґрунтованими є висновки відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, оскільки наказ про звільнення від 23.10.2017 втратив чинність на підставі наказу від 19.04.2019 № 19/04. Позивач вказав, що Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників містить посилання на недійсну типову форму П-2, а тому не може бути застосована. Позаплановий захід здійснено за зверненням громадянина, однак за відсутності погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері дотримання законодавства про працю. Інспекційне відвідування проведено за відсутності відповідного правового регулювання. Крім цього, позивач зазначав, що відповідач не повідомив його про розгляд справи.
Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 11.11.2020 позов задовольнив частково.
Визнав протиправними і скасував постанови ГУ Держпраці №ЛВ2320/471/АВ/ФС-1, №ЛВ2320/471/АВ/ФС-2, №ЛВ 2320/471/АВ/ФС-3 від 10.05.2019.
У задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування припису ГУ Держпраці №ЛВ2320/471/АВ/П від 19.04.2019 відмовив.
Постановив стягнути з ГУ Держпраці за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ПП «Львів-ПАК» судовий збір у сумі 5763,00 грн.
Львівський окружний адміністративний суд додатковим рішенням від 27.01.2021 постановив стягнути з ГУ Держпраці за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ПП «Львів-ПАК» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп. У задоволенні решти заяви відмовив.
Восьмий апеляційний адміністративний суд двома постановами від 19.04.2021 рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що виклик на розгляд справи № 289/1/11-39 вручено невстановленій особі, належність працівника охорони до ПП «Львів-ПАК», а також його повноваження на отримання поштової кореспонденції в інтересах позивача не встановлена. Оскільки ПП «Львів-ПАК» не поінформоване про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи, то відповідач не виконав свого обов`язку щодо належного повідомлення про розгляд справи, а тому оскаржені постанови прийняті без належного повідомлення про розгляд справи та участі позивача. Щодо оскаржуваного припису, то суд першої інстанції дійшов висновку, що такий винесено правомірно, підстави для скасування відсутні.
При винесені додаткового судового рішення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, вказав, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Виходячи з критерію пропорційності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2500 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31.05.2021 та 14.06.2021 ГУ Держпраці звернулося до Верховного Суду із касаційними скаргами, у яких просить судові рішення, постановлені у цій справі, у частині задоволення позову скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову, змінити розподіл судових витрат. Скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.
У скаргах, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- від 12.06.2019 у справі № 813/3415/18, де суд щодо повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу зазначив про те, що, з`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні;
- від 17.10.2019 у справі № 420/5895/18, де суд зазначив, що позивач повинен самостійно організувати відносини з оператором поштового зв`язку, кур`єрською службою тощо, з метою забезпечення отримання надісланої йому кореспонденції уповноваженою особою. Відносини між оператором поштового зв`язку, кур`єрською службою, які забезпечують доставку відповідного відправлення та адресатом такого відправлення, перебувають поза контролем відправника, яким у даному випадку виступає відповідач. Відправник не знає і не може знати хто саме та за яких обставин отримає поштове відправлення і чи отримає взагалі. Тому відправник не може відповідати за доставку кореспонденції;
- від 16.04.2021 у справі № 804/7832/17, де суд зазначив, що ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
Посилається на те, що 26.04.2019 було надіслано виклик на розгляд справи № 289/1/11-39 (на підтвердження чого є квитанція оплати відправлення за списком № 3836 групованих поштових відправлень листів рекомендованих поданих до Львів 8 (№ 521 у даному списку за штрихкодовим ідентифікатором № 7900821304519) розгляд справи надіслано за чотирнадцять днів до дати розгляду.
АТ «Укрпошта» у листі № 12.2.1-04-1152 від 18.11.2019 повідомило, що за інформацією ВПЗ Сілець Жовківського району, рекомендоване відправлення за № 7900821304519 було вручено 04.05.2019 особисто.
Зазначає, також й про те, що суд першої інстанції неправильно обчислив та розподілив судові витрати за вимогу майнового характеру (визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу), оскільки, на його думку, правильна сума 1921,00 грн.
Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу, суди не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.02.2019 у справі № 756/2114/17, де зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Посилається на те, що заяву про ухвалення додаткового рішення та долучених до неї документів не було направлено до ГУ Держпраці.
Також, як зазначає скаржник, наявне процесуальне порушення з боку суду першої інстанції, а саме частини четвертої статті 143 КАС. Так, відповідно до цієї норми для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Разом із тим, рішення першої інстанції ухвалено 11.11.2020, а додаткове рішення - 27.01.2021.
У відзиві на касаційну скаргу від 31.05.2021 (на судові рішення, прийняті по суті спору) ПП «Львів - ПАК» просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Відповідно до протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021 та 14.06.2021 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Тацій Л.В., судді: Рибачук А.І., Стеценко С.Г.
Верховний Суд ухвалою від 15.06.2021 відкрив касаційне провадження.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Згідно з довідкою АБ № 590587 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ПП «Львів-ПАК» (код ЄДРПОУ 34489981) зареєстроване 20.12.2012. Види діяльності ПП «Львів-ПАК» за КВЕД-2010: лісопильне та стругальне виробництво; вантажний автомобільний транспорт; надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; виробництво інших виробів з деревини; виготовлення виробів з корка, соломки та рослинних матеріалів для плетіння; виробництво дерев`яної тари.
12.04.2019 відповідач на підставі наказу ГУ Держпраці від 12.04.2019 № 0874-П та звернення працівника видав направлення № 0874 для проведення інспекційного відвідування у ПП «Львів-ПАК» на предмет дотримання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, гарантії прав неповнолітніх та військовослужбовців.
У період з 18.04.2019 по 19.04.2019 у ПП «Львів-ПАК» проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 19.04.2019 №ЛВ2320/471/АВ, в якому зафіксовано порушення ПП «Львів-ПАК» вимог пункту 2.5 глави 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58, статті 44, частини першої статті 116, статті 119, пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.
На усунення виявлених порушень відповідач виніс припис від 19.04.2019 №ЛВ2320/471/АВ/П (далі - оскаржений припис).
На підставі акта інспекційного відвідування відповідач прийняв:
- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.05.2019 №ЛВ2320/471/АВ/ФС-1 за порушення вимог пункту 2.5 глави Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58;
- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.05.2019 №ЛВ2320/471/АВ/ФС-2 за порушення вимог статті 119, пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України;
- постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 10.05.2019 №ЛВ2320/471/АВ/ФС-3 за порушення вимог статті 44, частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України.
Вважаючи вказані припис та постанови протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.
Як видно з касаційних скарг, ГУ Держпраці оскаржує судові рішення у частині визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, розподілу судових витрат, а саме визначення суми судового збору та вирішення питання про розмір витрат на правничу допомогу.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абзацу 3 статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Інспекційне відвідування у позивача проведено на підставі підпункту 1 пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (чинного на час проведення інспекційного відвідування позивача; далі - Порядок № 295), відповідно до якого інспекційні відвідування проводяться за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (у редакції, чинній на час винесення оскаржуваних постанов; далі - Порядок №509).
Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку №509 штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.
Уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа) (пункт 3 Порядку №509).
Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Відповідно до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку №509).
Суди першої та апеляційної інстанцій слушно послалися на те, що Верховним Судом у постанові від 15 січня 2021 року у справі №1340/3731/18 вказано, що ключовим правовим питанням у справі є застосування пункту 6 Порядку №509, а саме зміст обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
Положення пункту 6 Порядку №509 покладає цей обов`язок на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов`язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Для інформування особи про час та місце розгляду справи можуть використовуватися різні способи: рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам. Множинність способів повідомлення дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається обов`язок з`ясувати чи поінформовано особу. При цьому, саме лише надсилання повідомлення (без доказів його отримання) не свідчить про її поінформованість. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
З огляду на це, обов`язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п`ять днів до дати розгляду справи. Обов`язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Таке тлумачення пункту 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком більш ефективний захист права та інтереси фізичних та юридичних осіб.
З`ясовуючи поінформованість особи про час та місце розгляду справи, суд також повинен зважати на поведінку особи, яка притягується до відповідальності. Ухилення від одержання повідомлення або інші недобросовісні дії, які свідчать про намагання уникнути участі в засіданні, не можуть бути підставою для скасування постанови.
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи, яка її стосується. У разі одержання повідомлення до засідання, але у строк, що є меншим за п`ятиденний, особа повинна вживати розумних заходів для реалізації своїх прав на участь у засіданні.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 26.04.2019 ГУ Держпраці сформувало виклик на розгляд справи №289/1/11-39, адресований позивачу, в якому повідомлено, що прийнято рішення про розгляд справи про накладення штрафу за результатами інспекційного відвідування ПП «Львів-ПАК», що відбудеться 10.05.2019 о 12:00.
Вказаний виклик відправлено позивачу 26.04.2019 (відправлення № 7900821304519), що підтверджується квитанцією оплати відправлення за списком № 3836 згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих.
Відповідно до листа АТ «Укрпошта» від 18.11.2019 №12.2.1-04-1152 за інформацією ВПЗ Сілець Жовківського району рекомендоване відправлення за № 7900821304519 вручено 04.05.2019 особисто.
Відповідно до долученої до матеріалів справи копії Журналу реєстрації вхідної документації 2019 року ПП «Львів ПАК» лист ГУ Держпраці від 26.04.2019 №289/1/11-39 зареєстровано позивачем 06.05.2019.
Листом АТ «Укрпошта» від 29.10.2020 №33-К-10298 адресованим суду першої інстанції на виконання ухвали від 05.10.2020 повідомлено, що рекомендований лист №7900821304519 вручений без довіреності працівнику охорони під підпис, який знаходився за адресою місцезнаходження ПП «Львів-ПАК». Крім цього, з вини працівника відділення поштового зв`язку Сілець попередня інформація щодо вручення рекомендованого листа №7900821304519 особисто ПП «Львів-ПАК» зазначена помилково.
Отже, враховуючи те, що виклик на розгляд справи № 289/1/11-39 вручено 04.05.2019 невстановленій особі, належність працівника охорони до ПП «Львів-ПАК», а також його повноваження на отримання поштової кореспонденції в інтересах позивача, не встановлена (водночас встановлена вина працівника відділення поштового зв`язку в тому, що лист вручений без довіреності працівнику охорони), а ПП «Львів ПАК» отримало даний виклик (повідомлення) 06.05.2019, тобто менше, ніж за 5 днів до розгляду справи, при цьому, представник позивача не брав участі у розгляді справи 10.05.2019, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було поінформовано позивача відповідно до вимог пункту 6 Порядку № 509 та протиправно розглянуто справу без участі такого представника.
Також суди попередніх інстанцій додатково зазначили, що обраний відповідачем спосіб повідомлення позивача не є єдино можливим, а його використання не виключає можливості одночасного використання будь-якого іншого способу, із передбачених пунктом 6 Порядку №509, з метою належного доведення до відома позивача інформації про розгляд його справи, однак застосування інших способів повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу з матеріалів справи не встановлено; відповідачем такі не вказані.
Водночас, у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що позивач ухилявся від одержання повідомлення або ж вчиняв інші недобросовісні дії, намагаючись уникнути участі у розгляді справи, а тому неналежне повідомлення позивача про проведення відповідачем розгляду справи (менше ніж за п`ять днів до дати розгляду) є самостійною підставою для скасування оспорюваної постанови відповідача про накладення штрафу на позивача.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом в частині належного повідомлення уповноваженими посадовими особами суб`єктів господарювання/роботодавців про розгляд справи про накладення штрафу, у постановах від 12.06.2019 у справі №813/3415/18 та від 15.01.2021 у справі № 1340/3731/18, від 04.03.2021 у справі №160/8027/18.
Висновки Верховного Суду у постановах, на які в касаційній скарзі зроблено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, не є іншими, ніж висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях. Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справ №№ 813/3415/18, 420/5895/18, 804/7832/17, обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів.
Що стосується розміру судового збору розподіленого судом першої інстанції у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 слід зазначити таке.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно зі статтею 7 Закону України від 28.02.2019 №2696- VIІІ «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року становить 1921,00 гривня.
Розміри ставок судового збору визначені статтею 4 Закону № 3674-VI. Так, за подання суб`єктом владних повноважень, юридичною особою до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить майнового характеру судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за вимогу немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Цей позов, зокрема містить вимоги про скасування трьох постанов відповідача про накладення штрафів. Тобто позивачем заявлено три вимоги майнового характеру.
За звернення до суду за кожну з цих вимог позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки розміри штрафів за постановами № ЛВ 2320/471/АВ/ФС-1, № ЛВ 2320/471/АВ/ФС-2, № ЛВ 2320/471/АВ/ФС-3 від 10.06.2019 складають 4173 грн, 41 730 грн та 12 519 грн відповідно, то за подання цього позову позивач сплатив судовий збір у сумі 5763 грн (1921 грн + 1921 грн + 1921 грн).
Отже, суд першої інстанції, задовольнивши позовні вимоги про визнання протиправними та скасування трьох постанов про накладення штрафів, обґрунтовано постановив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 5763,00 грн.
Що стосується оскарження додаткового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити таке.
Як видно з матеріалів справи, 18.11.2020 судом першої інстанції зареєстровано заяву представника ПП «Львів-ПАК» від 16.11.2020, здану на пошту 16.11.2020, про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Разом із заявою надано копію договору №24/09 про надання правової допомоги від 24.09.2019, копію рахунку №25/09-02 від 12.03.2020, копії виписок по рахунку від 16.03.2020 та від 23.03.2020.
Статтею 132 КАС встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18), від 29 січня 2021 року (справа № 808/1436/18).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.
Відповідно до Договору №24/09 про надання правової допомоги ОСОБА_2 приймає на себе обов`язок надавати правову допомогу (юридичний супровід) щодо захисту прав та представництва інтересів ПП «Львів-ПАК» при розгляді цивільних, адміністративних, кримінальних, справ про адміністративні правопорушення в судах будь-якої інстанції, інших органах державної влади. Виплати за цим Договором складаються з: а) суми гонорару, що виплачується Клієнтом Адвокату; б) сум, що виплачуються Клієнтом Адвокату як покриття фактичних видатків, пов`язаних з наданням правової допомоги за Договором.
У рахунку № 25/09-02 від 12.03.2020 відображено тарифи на оплату правової допомоги, перелік наданих послуг, вартість таких та примітку про виконання.
Згідно з рахунком №25/09-02 від 12.03.2020 клієнту надані такі послуги: вивчення та правовий аналіз справи (700 грн); участь у підготовчому засіданні 25.09.2019 (400 грн); ознайомлення 01.10.2020 з матеріалами справи в суді (500 грн); участь у підготовчих судових засіданнях 02.10.2019, 23.10.2019, 11.11.2019, 27.11.2019, 13.01.2020 (400*5=2000грн); участь у судових засіданнях 10.02.2020, 26.02.2020 (700*2=1400грн).
Надані адвокатом послуги оплачені позивачем 16.03.2020 та 23.03.2020.
З огляду на викладене, проаналізувавши належним чином матеріали справи та долучені представником позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що витрати на правовий аналіз справи, ознайомлення з її матеріалами та участь у семи засіданнях на загальну суму 5000 грн не відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та є явно завищеними.
Тому, з врахуванням наданих позивачем документів, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п`ятою статті 134 КАС, Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що виходячи з критерію пропорційності розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, становить 2500 грн.
Висновки Верховного суду у постанові, на яку в касаційній скарзі зроблено посилання в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС, не є іншими, ніж висновки викладені в оскаржуваних судових рішеннях. Інше вирішення судом апеляційної інстанції спору у цій справі в порівнянні із результатами касаційного перегляду справи № 756/2114/17, обумовлено іншим складом обставин у справі та оцінкою доказів.
Процесуальні порушення, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не є такими, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та не свідчать про те, що це могло призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, доводи касаційних скарг не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували наведені висновки судів.
У них також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду апеляційної інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
В аспекті наведеного слід також зазначити, що відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи наведене, Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 343 349 350 355 356 359 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року та дві постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2021 року - без змін.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.В. Тацій
Судді : А.І. Рибачук
С.Г. Стеценко