ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.002761
адміністративне провадження № К/9901/12176/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в касаційному порядку адміністративну справу № 1.380.2019.002761
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Львівській області
про визнання протиправним і скасування припису та постанови
за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року (головуючий суддя: Кузан Р. І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року (колегія у складі: головуючого судді: Іщук Л. П., суддів: Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.)
В С Т А Н О В И В:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У травні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем припис від 11 квітня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/П та постанову про накладення штрафу від 03 травня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/ФС-1.
2. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив про те, що не використовував працю найманих осіб без належного оформлення з ними трудових відносин, що свідчить про недопущення ним порушень вимог статті 24 Кодексу законів про працю України та безпідставність прийняття оскаржуваних припису та постанови. Поряд з цим, відносини з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали виключно цивільно-правовий характер, оскільки такі надавали рекламні послуги - розповсюджували рекламну продукцію на підставі укладених з ними цивільно-правових договорів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 23 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року позов задовольнив частково. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 11 квітня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/П в частині зобов`язання усунення виявлених порушень ч. 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 03 травня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/ФС-1, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 250 380 грн. В задоволенні позовної вимоги щодо визнання протиправним та скасування припису Головного управління Держпраці у Львівській області від 11 квітня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ/П відмовлено.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України з боку позивача, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надавали рекламні послуги на підставі цивільно-правових угод, укладених з ФОП ОСОБА_1 , а відтак, у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваних припису в частині усунення таких порушень та постанови про накладення штрафу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, 04 травня 2020 року Головне управління Держпраці у Львівській області звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову.
6. Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник зазначає про те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Так судами не взято до уваги, що надані позивачем цивільно-правові договори не мають мету певного матеріального результату, а згідно цих договорів предметом є процес трудової діяльності та організація праці. Вказане, дає підстави для висновку, що відповідні відносини носили характер трудових, так як робота виконувалася у відповідності до завдань та за повним контролем роботодавця, а не самостійно організовувалася на власний страх і ризик, що притаманно цивільним правовідносинам.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
7. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Стеценко С. Г., судді: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю.
8. Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року вказану касаційну скаргу залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання документа про сплату судового збору.
9. На підставі службової записки судді-доповідача Стеценка С. Г. від 23 червня 2020 року № 1573/0/64-20 щодо настання обставин, які унеможливлюють розгляд судових справ, у зв`язку з відпусткою судді Мороз Л. Л., яка входить до складу постійної колегії суддів, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 23 червня 2020 року № 1059/0/78-20, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 червня 2020 року визначено склад колегії суддів: Головуючий суддя (суддя-доповідач) Стеценко С. Г., судді Бучик А. Ю, Тацій Л. В.
10. Скаржником вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху виконано та усунуто зазначені в ній недоліки, у зв`язку з чим ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року.
11. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року закінчено підготовку справи до касаційного розгляду і, враховуючи приписи п. 3 ч. 1 ст. 345 КАС України постановлено здійснювати такий в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 23 вересня 2021 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з наказом Головного управління Держпраці у Львівській області від 04 квітня 2019 року № 0790-П зобов`язано головних державних інспекторів в термін з 10 квітня 2019 року по 11 квітня 2019 року провести інспекційне відвідування у ФОП ОСОБА_1 на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.
13. За результатами проведеної позапланової перевірки інспекторами праці складено акт перевірки від 11 квітня 2019 року № ЛВ2130/1553/АВ, який містить висновок про порушення позивачем вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України, що полягало в допуску до роботи працівників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
14. У вказаному акті зафіксовано порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці»; що полягало у нездійснені виплати заробітної плати не менше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата; а також порушення вимог частин першої, другої статті 107 КЗпП, що полягало в тому, що оплата у святкові і неробочі дні не проводиться у подвійному розмірі.
15. 11 квітня 2019 року інспектором праці Макаром В. А. видано припис № ЛВ2130/1553/АВ/П, яким зобов`язано позивача забезпечити дотримання вимог ч. 1, 3 ст. 24 107 115 КЗпП, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» та у строк до 22 квітня 2019 року письмово інформувати про виконання вимог припису.
16. 19 квітня 2019 року відповідач прийняв рішення № ЛВ2130/1553/АВ/ТД/МГ/ІП щодо розгляду справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 . Розгляд справи призначено на 03 травня 2019 року.
17. За результатами розгляду матеріалів перевірки додержання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1 , Головне управління Держпраці у Львівській області 03 травня 2019 року прийняло постанову про накладення штрафу № ЛВ 2130/1553/АВ/ФС-1, якою за порушення вимог ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України на позивача накладено штраф у розмірі 250 380 грн.
18. Вважаючи такий припис та постанову про накладення штрафу протиправними та необґрунтованими, ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
19. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених ст. 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
20. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
22. Отже, суди, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, у першу чергу повинні з`ясувати, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
23. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
24. Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
25. Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
26. Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.
27. Зокрема, згідно частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V органи Держпраці при проведення заходів державного нагляду (контролю), додержуються принципів державного нагляду (контролю); місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмеження у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактування норм на корить суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборона на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерії ризику; право суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальність посадових осіб органу державного нагляду (контролю); права суб`єктів господарювання; право на консультативні підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю); та умови віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі не Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
28. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
29. Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).
30. Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
31. За приписами підп. 6, 9 п. 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.
32. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що ГУ Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.
33. Так, відповідно до частини першої та другої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
34. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295)
35. Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
36. Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
37. Згідно з пунктом 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.
38. Пунктами 27, 28, 29 Порядку № 295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
39. Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентовано статтею 256 КЗпП України, частиною першою якої передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
40. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (пункт 2 частини другої статті 256 КЗпП України).
41. Згідно із частиною четвертою статті 256 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
42. Судами попередніх інстанцій встановлено, що оспорювану постанову про накладення на позивача штрафу прийнято відповідачем за порушення вимог частини першої, третьої статті 24 КЗпП України, а саме за допуск до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 2-ох працівників.
43. Так, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України від 05 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
44. Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
45. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
46. Відповідно до статті 1 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» (далі - Закон № 2694-XII) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
47. Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.
48. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 КЗпП України).
49. Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.
50. Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
51. Відповідно частин першої та другої статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
52. Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
53. За правилами положень статей 902-903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
54. Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.
Характерними ознаками трудових відносин є:
систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);
підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;
виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;
обов`язок роботодавця надати робоче місце;
дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.
55. Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.
56. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
57. З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.
58. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.
59. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.
60. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 та від 02 лютого 2021 року у справі № 0540/5987/18-а.
61. Як убачається з матеріалами справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність у сфері розваг, шляхом облаштування «кімнати страху «ІНФОРМАЦІЯ_1» та організації і проведення шоу та квестів.
62. 10 квітня 2019 року між позивачем та фізичними особами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено цивільно-правові договори про надання послуг промоутера, а додатковими угодами від 11 квітня 2019 року, якими змінено предмет таких договорів на розповсюдження рекламної продукції позивача в обсязі 100 флаєрів за одну годину в день. Винагорода виконавців за виконану роботу становить 0,01 грн за один розданий флаєр, разом 10 грн за 100 флаєрів. Термін дії договорів з 10 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року.
63. 02 травня 2019 року сторонами підписано акти передачі виконаних робіт (наданих послуг), згідно з якими ОСОБА_2 та ОСОБА_3 протягом 15 днів в період з 10 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року розповсюджено по 6 000 флаєрів, винагорода за виконану роботу нарахована в розмірі 600 грн кожному.
У зв`язку з оплатою зазначених вище послуг з доходу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позивачем сплачено до бюджету 264 грн єдиного соціального внеску, 18 грн військового збору та 216 грн податку з доходів фізичних осіб.
64. Отже, у справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом укладених цивільно-правових договорів позивача з фізичними особами є виконання послуг, пов`язаних з наданням рекламних послуг, а саме: здійснювати розповсюдження рекламної продукції замовника в центральній частині міста Львова в строк з 11 квітня до 30 квітня 2019 року.
Судами у цій справі також встановлено, що роботи, визначені в договорах, мають тимчасовий характер, у договорах відсутня будь-яка регламентація трудової діяльності, визначення робочого часу та часу відпочинку виконавців, їх обов`язку дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку тощо.
Оплата робіт у відповідності за умовами договорів проводилась саме по факту виконаних робіт за відповідними актами виконаних робіт, а не за сам процес виконання трудових обов`язків протягом трудового дня. Підставою для складення вказаних актів виконаних робіт є фактичні об`єми робіт (наданих послуг), підтвердженні замовником.
65. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що цивільно-правові угоди, з урахуванням додаткових угод про зміну цивільно-правового договору, між позивачем та фізичними особами укладалися саме для виконання конкретної роботи, яка спрямована на одержання певних результатів праці. У зв`язку з досягненням зазначеної мети взаємовідносини між позивачем та відповідними працівниками припинилися.
Судами у цій справі також правильно враховано, що за договорами оплата здійснювалась фізичним особам не систематично, а одноразово, а підставою для виплати суми нагороди слугували фактично надані послуги, надання яких в свою чергу підтверджується актами виконаних робіт. Отже вказані угоди містять умови притаманні саме цивільно - правовим угодам, та не регламентують сам процес праці, що є ознакою трудових договорів.
66. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності припису про усунення порушень та постанови про застосування штрафу.
67. Доводи про переоцінку цих доказів містяться у касаційній скарзі, однак суд касаційної інстанції, в силу приписів частини 2 статті 341 КАС України, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
68. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією викладено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 280/6131/19.
69. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
70. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
71. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
72. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
73. Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
74. Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
75. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржуваних судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
76. Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіС.Г. Стеценко А.Ю. Бучик Л.В. Тацій