ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 200/11299/18-а
провадження № К/9901/21785/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Стародуба О.П.
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (суддя Лазарєв В.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року (головуючий суддя Арабей Т.Г., судді Сіваченко І.В., Геращенко І.В.)
у справі № 200/11299/18-а
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Донецькій області
про визнання протиправною та скасування постанови.
І. РУХ СПРАВИ
1. У жовтні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнень, просив про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 09 жовтня 2018 року №ДЦ1049/553/АВ/П/ТД-ФС.
2. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року, позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області від 09 жовтня 2018 року №ДЦ1049/553/АВ/П/ТД-ФС в частині накладення штрафу у розмірі 111690,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Не погодившись частково із вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог, в яких було відмовлено, та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову повністю.
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
4. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 06 вересня 2018 року начальником Головного управління Держпраці у Донецькій області, відповідно до п.п. 1, 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України» та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Порядок №295), на підставі письмового звернення громадянки ОСОБА_2 від 28 серпня 2018 року №П-376 видано наказ № 1064 про проведення інспекційного відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
5. На підставі вищевказаного наказу видано направлення на перевірку від 06 вересня 2018 року № 701/04.3/15-14-12 про проведення інспекційного відвідування позивача з 10 вересня 2018 року, тривалістю два робочих дні.
6. 10 вересня 2018 року посадовими особами Головного управлінням Держпраці у Донецькій області, проведено інспекційне відвідування позивача щодо додержання вимог законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування.
7. 11 вересня 2018 року інспекторами Головного управлінням Держпраці у Донецькій області складено акт № ДЦ 1049/553/АВ про інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у якому зафіксовано порушення з боку позивача вимог ч. 1 ст. 21, ч.ч. 1 та 3 ст.24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в частині допуску до роботи ОСОБА_2 та особи на ім`я ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади.
8. З урахуванням вищевказаного акту та на підставі абз. 2 ч. 2 ст.265 КЗпП України, Головним управлінням Держпраці у Донецькій області прийнято оскаржувану постанову від 09 жовтня 2018 року № ДЦ 1049/553/АВ/П/ТД-ФС про накладання на позивача штрафу у розмірі 223 380,00 грн. за порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України в частині допуску до роботи ОСОБА_2 та особи на ім`я ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника, та повідомлення центрального органу виконавчої влади.
9. Незгода з цією постановою стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
10. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що фактичний допуск працівників до роботи без належного оформлення трудового договору відповідачем доведено частково (щодо ОСОБА_2 ). У частині прийняття постанови за порушення норм законодавства про працю щодо особи на ім`я ОСОБА_3 , суд першої інстанції відмовив у зв`язку з недостатністю доказів вчинення позивачем таких порушень.
11. Касаційну скаргу мотивовано порушенням місцевим і апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права і неповним дослідженням обставин справи.
12. Заявник, обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що при проведені інспекційних заходів Головним управлінням Держпраці у Донецькій області безпосередньо не встановлено допуску ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору. При цьому між позивачем і ОСОБА_2 трудові відносини не виникли, трудова угода не була скріплена печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Також скаржник вважає, що суд безпідставно визнав як доказ того, що ОСОБА_2 працювала у позивача, письмове пояснення ОСОБА_1 та покази свідка ОСОБА_4 .
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
13. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, виходить з такого.
14. Обґрунтування вимог касаційної скарги зводиться до незгоди позивача із постановою відповідача в частині порушення норм трудового законодавства, виявлених у відносинах з ОСОБА_2 , тому Суд переглядає судові рішення в частині, якою відмовлено у задоволенні позову і не переглядає судові рішення в частині скасування постанови відповідача, що стосується допуску до роботи особи, на ім`я ОСОБА_3 .
15. У ст. 1 Закону України «Про охорону праці» визначено, що працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).
16. Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
17. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
18. Згідно з ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
19. Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
20. За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
21. З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.
22. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).
23. Згідно зі ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
24. У постанові про накладення штрафу від 09 жовтня 2018 року №ДЦ1049/553/АВ/П/ТД-ФС зазначено, що під час інспекційного відвідування не були надані документи, що підтверджують додержання КЗпП України, а саме: наказ чи розпорядження про прийом на роботу ОСОБА_2 , повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску та загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийом на роботу ОСОБА_2 , табелі обліку використання робочого часу за січень- серпень 2018 року та станом на 11 вересня 2018 року, що свідчить про допущення працівника до роботи з порушенням ст. 24 КЗпП України.
25. У матеріалах справи є трудова угода між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 01 березня 2018 року. Вказана угода підписана сторонами.
26. Позивач наполягає на тому, що на вказаній угоді відсутня печатка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , у зв`язку з чим він вважає, що між сторонами трудові відносини не виникли і у нього не було обов`язку подальшого оформлення працівника за нормами трудового законодавства.
27. Вимоги щодо обов`язкового проставлення печатки роботодавцем на трудовій угоді не визначені чинним законодавством.
28. Крім того, у матеріалах справи є трудові угоди з іншими працівниками ( ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ), на яких також не проставлено печатки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , проте наявність у позивача трудових відносин з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 через відсутність печатки роботодавця на трудових угодах позивачем не заперечується.
29. Трудова угода, між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не розірвана у встановленому законом порядку, немає відомостей про її припинення.
30. Водночас, позивач не підтвердив того, що після підписання угоди було оформлено наказ чи розпорядження про прийом на роботу ОСОБА_2 , а також подано повідомлення центральному органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску та загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийом на роботу ОСОБА_2 , на вимогу відповідача не надано табелі обліку використання робочого часу за січень-серпень 2018 року та станом на 11 вересня 2018 року.
31. Незважаючи на те, що при проведені інспекційних заходів Головним управлінням Держпраці у Донецькій області безпосередньо не встановлено допуску ОСОБА_2 до роботи, суди попередніх інстанцій встановили на підставі наявних у справі матеріалів між позивачем та ОСОБА_2 наявність фактичних трудових відносин.
32. Так, суд першої інстанції встановив, що 28 серпня 2018 року на адресу Головного управління Держпраці у Донецькій області надійшло звернення ОСОБА_2 щодо ненадання їй належно оформленої трудової книжки і не проведення з нею розрахунку з боку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
33. Згідно з письмовими поясненнями ОСОБА_2 , вона працювала у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , отримувала заробітну плату, підпорядковувалась графіку роботи магазину, на час інспектування трудова книжка їй не повернута, розрахунок не проведений, факт здійснення нею роботи продавця можуть підтвердити працівники магазинів.
34. Допитана у якості свідка ОСОБА_2 підтвердила вищевикладені пояснення та зазначила, що дійсно працювала продавцем аксесуарів у фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в крамниці «ІНФОРМАЦІЯ_1».
35. У письмових поясненнях ОСОБА_3 зазначено, що вона засвідчує факт роботи ОСОБА_2 в крамниці позивача в період лютий-березень, травень-серпень 2018 року.
36. Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у серпні 2018 року стажувалася у відділі на другому поверсі. Позивач зазначив, що ОСОБА_2 не працювала, а декілька днів «вникала у роботу».
37. Суди попередніх інстанцій, оцінивши всі докази у сукупності, дійшли висновку про те, що ОСОБА_2 працювала у фізичної особи-підпримця ОСОБА_1 , відносини між ними мали ознаки трудових.
38. У касаційній скарзі позивач не погоджується з письмовими поясненнями, у тому числі й тими, які він сам написав (в частині місяця, в якому у нього стажувалася ОСОБА_2 ). Проте Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, оскільки вони не підтверджені належним чином і зводяться до переоцінки доказів, наданих судам попередніх інстанцій.
39. Суд першої інстанції вірно зазначив про те, що ні під час проведення інспекційного відвідування, ні в процесі розгляду справи про накладення штрафу, ні до суду позивачем не надано належних доказів на підтвердження обставин щодо укладення договору про проходження стажування. Також, відсутні докази того, що вищевказаний працівник є студентом вищого чи учнем професійно-технічного навчального закладу або що вказана особа зареєстрована як безробітна, як і відсутні індивідуальна програма стажування, договір про стажування, робочі навчальні плани і програми. Не надано також і наказ про стажування вказаних осіб із зазначенням місця проходження стажування, спеціальності (кваліфікації) або професії (кваліфікаційного рівня) стажиста, режимом стажування, а також керівника стажування.
40. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.
41. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
42. За приписами ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
43. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
44. Враховуючи наведене, Суд не встановив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновком суду апеляційної інстанції у справі.
45. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
46. З огляду на викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
47. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись ст. ст. 2 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі № 200/11299/18-а - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А.А. Єзеров
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб