ПОСТАНОВА
Іменем України
04 березня 2020 року
Київ
справа №200/12082/19-а
адміністративне провадження №К/9901/892/20, №К/9901/2176/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шевцової Н.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 200/12082/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного акціонерного товариства «Компанія «Райз», третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, компанії «Nibulon S.A.», про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів у виконавчому провадженні, зняття арешту з коштів,
за касаційними скаргами Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та компанії «Nibulon S.A.»
на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року прийняте в складі головуючого судді Христофорова А.Б.,
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Ястребової Л.В., суддів: Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г.,
УСТАНОВИВ:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 10 жовтня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» (далі - позивач, ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Департаменту ДВС МЮУ) в якому просив:
1.1 визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Іванюти І.М. від 23 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 55583162, про арешт коштів;
1.2 зняти арешт з грошових коштів, що містяться на рахунках ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», у АТ «Універсал Банк»; у Філії «Донецьке регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк»; у АТ «Укрсоцбанк»; у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві; у АТ «Укрсиббанк»; у Філії «Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» та на всіх інших відкритих рахунках.
2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 23 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 55583162, про арешт коштів, якою був накладений арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська», ухвалена передчасно, протиправно, та є такою, що перешкоджає здійсненню позивачем підприємницької діяльності.
3. Представник відповідача проти позовних вимог заперечив посилаючись на законність оскаржуваної постанови державним виконавця про арешт коштів позивача, з підстав недоведеності відсутності у ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» заборгованості перед ПрАТ «Компанія «Райз», що виникла на підставі рішення господарського суду Донецької області від 20 грудня 2010 року по справі №39/229.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» є юридичною особою, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ:30486409, місцезнаходження юридичної особи: 85352, Донецька область, Покровський район., с. Новоолександрівка, вулиця Гагаріна, види діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
5. Згідно з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС МЮУ Іванюти І.М. від 23 вересня 2019 року про арешт коштів, у виконавчому провадженні № 55583162, з примусового виконання виконавчого листа № 759/16206/14 виданого 28 грудня 2017 року Святошинським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «Компанія Райз» на користь компанії «Nibulon S.A.» 17 536 000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 06 грудня 2017 року становить 476 354 918,40 грн в якості відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4% (чотири відсотки) з дати невиконання зобов`язань - 11 січня 2011 року, і до дати повної сплати відшкодування збитків, був накладений арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»; у АТ «Універсал Банк»; у Філії «Донецьке регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк»; у АТ «Укрсоцбанк»; у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві; у АТ «Укрсиббанк»; у Філії «Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» та на всіх інших відкритих рахунках, - на підставі положень частини десятої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
6. В постанові державного виконавцем встановлено, що рішенням господарського суду Донецької області від 20.12.2010 року по справі № 39/229 за позовом ПАТ «Компанія «РАЙЗ» до ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» про стягнення 1123944,82 грн, з ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» на користь ПАТ «Компанія «Райз» стягнуто основний борг в сумі 107 439,82 грн, проценти за товарним кредитом в сумі 11 233,10 грн, пеню в сумі 51 133,82 грн, 28% річних в сумі 69 264,30 грн, курсову різницю 66 973,83 грн, витрати за державним митом в сумі 3 060,25 грн, на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,17 грн (разом 309 183 грн 29 коп.).
7. Відповідно до статуту ПрАТ «Компанія «Райз», останнє, є новим (зміненим) найменуванням ПАТ «Компанія «Райз».
8. Згідно із довідкою ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» б/н від 31 жовтня 2019 року, за даними бухгалтерського обліку підприємства, станом на 23 вересня 2019 року, а також станом на час розгляду даної адміністративної справи в суді, у ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» відсутня заборгованість перед ПАТ «Компанія «Райз» відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 20 грудня 2010 року по справі №39/229.
9. Згідно із довідкою наданою ПрАТ «Компанія «Райз`б/н від 30 жовтня 2019 року, за даними бухгалтерського обліку підприємства, станом на 23 вересня 2019 року, а також станом на час розгляду даної адміністративної справи в суді, у ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» відсутня заборгованість перед ПрАТ «Компанія «Райз» відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 20 грудня 2010 року по справі №39/229.
10. Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків за період з 23 вересня 2019 року по 30 жовтня 2019 року включно, між ПрАТ «Компанія «Райз» та ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська», будь-яка заборгованість між товариствами відсутня.
11. Згідно із листом ПрАТ «Компанія «Райз» від 25 січня 2019 року № 25-01/19 до Покровського міськрайонного відділу ДВС ГТ УЮ у Донецькій області, ПрАТ «Компанія «Райз», як стягувачем за наказом виданим Господарським судом Донецької області у справі №39/229 про стягнення з ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» коштів в загальній сумі 309183,29 грн., було повідомлено державному виконавцю про те, що станом на час складання даного листа, борг ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» повністю погашений, та за даними бухгалтерського обліку, такий відсутній.
12. 23 вересня 2019 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванютою І.М., в рамках виконавчого провадження № 55583162, з примусового виконання виконавчого листа виданого Святошинським районним судом м. Києва щодо примусового виконання на території України рішення апеляційної колегії арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами ГАФТА від 23 травня 2014 року №4323А(і), на підставі положень частини десятої статті 56 Закону № 1404, була винесена постанова про арешт коштів, якою був накладений арешт на грошові кошти, що містяться на всіх існуючих рахунках ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська», з посиланням на рішення господарського суду Донецької області від 20 грудня 2010 року по справі № 39/229, за яким з ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» на користь ПАТ «Компанія «Райз», який є боржником у виконавчому провадженні № 55583162, було присуджено до стягнення 309 183,29 грн.
13. Згідно із постановою про закінчення виконавчого провадження №24077369 від 30 вересня 2019 року, виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Донецької області у справі №39/229 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Новоолександрівська» на користь Публічного акціонерного товариства «Компанія «Райз» основного боргу в сумі 107 439,82 грн, процентів за товарним кредитом в сумі 11 233,10 грн, пені в сумі 51 133,82 грн, 28% річних в сумі 69 264,30 грн, курсової різниці 66 973,83 грн, витрат за державним митом в сумі 3 060,25 грн, на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 78,17 грн, а всього - 309 183,29 грн, - закінчено на підставі положень пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження» згідно з повідомлення стягувача ПрАТ «Компанія «Райз» про повне погашення заборгованості боржником ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська».
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
14. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року позовні вимоги «Агрофірма «Новоолександрівська» задоволено в повному обсязі.
14.1. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 23 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 55583162, про арешт коштів.
14.2. Скасовано арешт накладений на підставі постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 23 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 55583162, про арешт коштів, а саме з грошових коштів, що містяться на рахунках ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» у ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»; у АТ «Універсал Банк»; у Філії «Донецьке регіональне управління» ПАТ КБ «Приватбанк»; у АТ «Укрсоцбанк»; у АТ «Райффайзен Банк Аваль» у м. Києві; у АТ «Укрсиббанк»; у Філії «Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» та на всіх інших відкритих рахунках.
14.3. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на користь ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» судовий збір в сумі 3 842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн 00 коп.
15. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли висновку, що станом на час ухвалення відповідачем спірної постанови, а саме 23 вересня 2019 року, так і станом на час розгляду даної адміністративної справи, у ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» заборгованість перед ПрАТ «Компанія «Райз» відповідно до рішення господарського суду Донецької області від 20 грудня 2010 року по справі № 39/229, та взагалі, будь-яка інша заборгованість відсутня.
15.1. Отже, як зазначено судами попередніх інстанцій, станом на час прийняття відповідачем спірного рішення від 23 вересня 2019 року, правові підстави для арешту коштів позивача ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська», відповідно до положень частини десятої статті 56 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), - були відсутні, у зв`язку із повним погашенням ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» заборгованості перед ПрАТ «Компанія «Райз» відповідно до рішення Господарського суду Донецької області від 20 грудня 2010 року у справі № 39/229.
ІV. Касаційне оскарження
16. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Департамент ДВС МЮУ подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 03 січня 2020 року.
17. У касаційній скарзі представник ДВС МЮУ зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до вказаних правовідносин норми статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (позивач, який не є стороною виконавчого провадження має право оскаржувати вказану постанову про накладення арешту), та повинні були застосувати положення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, а саме, що позивач повинен був звернутися до суду який видав виконавчий документ.
17.1. Також, заявник касаційної скарги зауважує на тому, що суди попередніх інстанцій в порядку визначеному частинами третьою та четвертою статті 124 КАС України, не направили на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, компанії «Nibulon S.A.», повідомлення про виклик у суд.
17.2. Додатково заявник касаційної скарги зауважує на тому, що позивачем, не виконано вимоги частини одинадцятої статті 171 КАС України, а саме: позивачем не пізніше двох днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі, не направлено компанії «Nibulon S.A.» копії позовної заяви з додатками та судами попередніх інстанцій не звернуто на це увагу.
17.3. Також, заявник касаційної скарги, вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій фактично вирішили цивільне право, що в свою чергу не відноситься до предметної підсудності адміністративного судочинства, а саме: вирішили кому належить грошові кошти у сумі 309183 грн 29 коп.
17.4. Суди першої та апеляційної інстанцій, на думку заявника касаційної скарги, постановили рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, а саме: докази не є ані первинними документами, ані обліковими регістрами, в розумінні статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
17.5. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
18. 13 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Губської О.А., Калашнікової О.В. відкрито касаційне провадження. Витребувано справу № 200/12082/19-а із Донецького окружного адміністративного суду.
19. 23 січня 2020 року справа № 200/12082/19-а надійшла до Верховного Суду.
20. 13 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якій він посилається на законність та обґрунтованість рішень попередніх інстанцій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.
21. Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, компанія «Nibulon S.A.» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 17 січня 2020 року.
22. У касаційній скарзі представник компанії «Nibulon S.A.» зазначає, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до вказаних правовідносин норми статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) (позивач, який не є стороною виконавчого провадження має право оскаржувати вказану постанову про накладення арешту), та повинні були застосувати положення частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII, а саме, що позивач повинен був звернутися до суду який видав виконавчий документ, тобто даний спір не підвідомчий адміністративному суду.
22.1. Додатково заявник касаційної скарги зауважує на тому, що позивачем, не виконано вимоги частини одинадцятої статті 171 КАС України, а саме: позивачем не пізніше двох днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі, не направлено компанії «Nibulon S.A.» копії позовної заяви з додатками та судами попередніх інстанцій не звернуто на це увагу.
22.2. Також, заявник касаційної скарги зауважує на тому, що суди попередніх інстанцій в порядку, визначеному частиною четвертою статті 124 КАС України, не направили на адресу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, компанії «Nibulon S.A.», повідомлення про виклик у суд та не задовольнили клопотання компанії «Nibulon S.A.» про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
22.3. Суди першої та апеляційної інстанцій, на думку заявника касаційної скарги, постановили рішення на підставі неналежних та недопустимих доказів, в порушення статей 77 79 КАС України.
22.4. За таких обставин заявник касаційної скарги просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог та передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
23. 27 січня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого судді Шевцової Н.В., суддів Губської О.А., Калашнікової О.В. відкрито касаційне провадження.
24. 10 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ПАТ «Компанія «Райз» на касаційну скаргу, в якій він посилається на законність та обґрунтованість рішень попередніх інстанцій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
25. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
26. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
27. Частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
28. Згідно із статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
28.1. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
28.2. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
29. Положеннями статті 72 КАС України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
30. Згідно із статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
31. За приписами статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
32. Порядок і умови виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулюються Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження».
33. Згідно з частиною першою статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
34. Частиною першою статті 5 Закону №1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
35. Відповідно до статті 14 Закону №1404-VIII, учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 512 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом.
36. Стаття 15 Закону №1404-VIII передбачає, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
37. Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
VІ. Позиція Верховного Суду
38. Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
39. Щодо вимог касаційної скарги компанії «Nibulon S.A.» стосовно передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
40. Стаття 447 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачає, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
41. Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
42. Зміст фактичних обставин і системний аналіз нормативних положень свідчить, що питанням, яке підлягає вирішенню, є належність заявлених позовних вимог до юрисдикції адміністративного суду.
43. Як зазначалося, предметом спору у цій справі є дії державного виконавця по арешту коштів у виконавчому провадженні № 55583162/
44. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повинен здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, повинен вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
45. Такі приписи не обмежують його повноважень на здійснення виконавчих дій, але водночас зобов`язують використовувати свої правомочності таким чином, щоб не порушувати права чи законні інтереси, зокрема, юридичних осіб.
46. Якщо суб`єкт владних повноважень порушує право чи законні інтереси, зокрема, юридичної особи, що спричиняє спір саме у сфері публічно-правових відносин, така юридична особа вправі звернутися до суду адміністративної юрисдикції й очікувати судового захисту від цього суду, позаяк саме цей суд є тим судом, юрисдикція якого поширюється на справи в публічно-правових спорах юридичної особи із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішення, дій чи бездіяльності.
47. Звернення позивача до цивільного суду, який видав виконавчий документ не можна вважати зверненням до належного суду, оскільки позивач не належить до суб`єктів оскарження, оскільки не є стороною виконавчого провадження, які відповідно до вимог статті 447 ЦПК України мають право звернутися до суду із скаргою.
48. При цьому, Суд уважає за необхідне звернути увагу на те, що як положення статті 447 ЦПК України, так положення частини 1 статті 74 Закону № 1404-VIII стосуються виконання виконавчого листа, що виданий судом на підставі судового рішення.
49. Як зазначалося положенням пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII крім примусового виконання рішення на підставі виконавчого листа, виданого судом на підставі судового рішення, виокремлено також примусове виконання виконавчих листів, виданих судом на підставі рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
50. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в цій справі виконавчий лист був виданий на виконання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду Міжнародної організації торгівлі зерном та кормами, тобто на виконання рішення іншого органу, а не судового рішення.
51. Оскарження дій державного виконавця щодо виконання рішень іншого органу згідно з частиною 2 статті 74 Закону № 1404-VIII здійснюється до відповідного адміністративного суду.
52. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року від 22 квітня 2019 року в справі № 757/53656/17-а та в постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року в справі № 1840/3710/18 і Верховний Суд не вбачає підстав відступати від неї.
53. Частиною шостою статті 346 КАС України встановлено, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції, крім випадків, якщо:
53.1. учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах;
53.2. Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.
54. Таким чином, оскільки компанія «Nibulon S.A.» не виконано вимоги пункту 2 частини шостої статті 346 КАС України та Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах Верховний Суд не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
55. Щодо доводів касаційної скарги стосовно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права у частині неповідомлення компанії «Nibulon S.A.» про час та місце розгляду справи та відмову у задоволенні клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
56. Частинами восьмою та десятою статті 126 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
56.1. Вручення повістки представнику учасника справи вважається також врученням повістки і цій особі.
57. Відповідно до частин першої та третьої статті 131 КАС України учасники судового процесу зобов`язані під час провадження у справі повідомляти суд про зміну місця проживання (перебування, знаходження), роботи, служби. У разі неповідомлення про зміну адреси повістка надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку в порядку, визначеному статтею 129 цього Кодексу, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
57.1. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі зміни адреси електронної пошти, номера факсу, телефаксу, телефону, які учасник судового процесу повідомив суду.
58. Верховний Суд зауважує, що судами першої та апеляційної інстанції у відповідності з вимогами статті 126 КАС України направлялися повідомлення та виклики в суд за адресами (для листування), зазначеними представниками компанії «Nibulon S.A.» у документах, поданих до суду першої та апеляційної інстанцій.
59. Докази відкликання довіреностей виданих компанією «Nibulon S.A.» своїм представникам в матеріалах справи відсутні.
60. Так, відповідно до частини першої статті 195 КАС України, учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.
61. Згідно із частиною другою статті 195 КАС України, учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи.
62. Постановляючи ухвали про відмову в задоволенні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано зазначили, що заявником, в порушення частини другої статті 195 КАС України, направлено зазначене клопотання пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, та за відсутності можливість проведення відеоконференцій через проведення раніше заброньованих судових засідань.
63. Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд першої та апеляційної інстанції діяли в межах та у спосіб визначений КАС України при здійсненні повідомлення представників компанії «Nibulon S.A.» про час та місце розгляду справи та при постановленні ухвал про відмову в задоволенні клопотання представників компанії «Nibulon S.A.» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції .
64. Щодо доводів касаційної скарги стосовно правомірності дій відповідача, відповідно до Закону № 1404-VIII, при прийнятті постанови про накладенні арешту на майно позивача.
65. Положеннями статті 53 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.
65.1. Зазначені особи зобов`язані подати на запит виконавця у визначений ним строк відомості про належне боржнику майно, що перебуває у них, та майно чи кошти, які вони повинні передати боржнику.
65.2. Після надходження відомостей про наявність майна боржника виконавець проводить опис такого майна, накладає на нього арешт, вилучає його і реалізує в установленому цим Законом порядку. Якщо особа, в якої перебуває майно боржника, перешкоджає виконавцю у вилученні такого майна, воно вилучається виконавцем у примусовому порядку.
65.3. На належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому цим Законом.
66. Аналіз наведених норм свідчить про те, що зверненню стягнення на кошти, що належать боржнику від інших осіб, в тому числі накладення на них арешту, передують конкретні дії з боку державного виконавця, а саме здійснення певних дій, направлення відповідних запитів, метою яких є отримання відомостей про належне боржнику майно (кошти), що перебуває у нього, та майно чи кошти, які «інші особи» повинні передати боржникові.
67. Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що вищевказаний порядок відповідачем додержаний не був, факт існування заборгованості позивача перед боржником у виконавчому провадженні перевірений не був, що призвело до передчасного прийняття рішення про арешт коштів ТОВ «Агрофірма «Новоолександрівська» та як наслідок постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. від 23 вересня 2019 року у виконавчому провадженні № 55583162, про арешт коштів є протиправною, та такою, що підлягає скасуванню.
68. Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
69. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
70. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди попередніх інстанцій, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та компанії «Nibulon S.A.» залишити без задоволення.
2. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року в справі № 200/12082/19-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді О.А. Губська
О.В. Калашнікова