ПОСТАНОВА
Іменем України
16 березня 2020 року
Київ
справа №200/13690/17(2-а/200/1084/17)
адміністративне провадження №К/9901/66464/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Стеценка С. Г.,
суддів Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську про зобов`язання поновити виплату пенсії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018 (головуючий суддя Чумак С. Ю., судді: Чабаненко С. В., Юрко І. В.),
В С Т А Н О В И В:
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську (далі - УПФ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила: зобов`язати відповідача поновити їй виплату пенсії за віком з 07.10.2009, шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
2. Обґрунтовуючи свій позов, позивач зазначала, що вона є громадянкою України 1941 року народження, якій починаючи з 22.12.1996 була призначена пенсія за віком й така виплачувалась їй до виїзду за кордон. Позивач вказувала на те, що до 2006 року проживала в Україні, а з 06.10.2006 виїхала до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Починаючи з 2006 року вона призначеної по закону пенсії не отримує. 25.05.2017 її представник, який діяв на підставі нотаріально засвідченої довіреності, подав до відповідача особисту заяву позивачки про поновлення їй пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану. Дана заява була прийнята відповідачем разом із усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчення копій. Проте, відповідач своїм листом №Л-44 від 02.06.2017 відмовив у призначенні пенсії.
3. Вважаючи такі дії відповідача неправомірними і дискримінаційними, такими, що суперечить чинному законодавству, зокрема, рішенню Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, яким були визнанні неконституційними деякі положення Закону №1058-IV стосовно виплати пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Постановою Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 20.10.2017 (головуючий суддя Шевцова Т. В.) у задоволенні позову відмовлено.
5. Не погоджуючись із таким судовим рішенням, позивач оскаржила його в апеляційному порядку.
6. Втім, ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі.
7. Постановляючи таку ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач пропустила строк апеляційного оскарження й наведені нею підстави не свідчать про наявність поважних причин для поновлення цього строку.
ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, а також узагальнений виклад позиції інших учасників справи
8. На вищевказану ухвалу апеляційного суду позивач подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
9. Аргументуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки доводам, наведеним нею в обґрунтуванні клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, не врахував усіх обставин справи і її значення для позивача, внаслідок чого, на думку скаржника, дійшов помилкового висновку про неповажність причин пропуску вказаного строку й незаконно відмовив їй у відкритті апеляційного провадження у справі.
10. У відзиві на касаційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФ) проти доводів та вимог останньої заперечує та наполягає на законності та обґрунтованості постановленої апеляційним судом ухвали, щодо якої позивачем порушується питання про касаційне оскарження.
11. Посилаючись на вищевикладене, ГУ ПФ просить у задоволенні касаційної скарги позивача відмовити, а оскаржуване нею судове рішення залишити без змін.
ІV. Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
12. У листопаді 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду надійшла зазначена касаційна скарга, для розгляду якої, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено колегію суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Гімона М. М., суддів: Анцупової Т. О., Кравчука В. М.
13. Ухвалою Верховного Суду від 28.11.2018 відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
14. У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Гімона М. М. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №14), на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги у складі судді-доповідача Стеценка С. Г., суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.
15. Суддею-доповідачем в порядку, визначеному статтею 340 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), проведено підготовчі дії й ухвалою Верховного суду від 24.02.2020 призначено справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
16. З матеріалів справи випливає, що постанова суду першої інстанції, прийнята по суті спору 20.11.2017, отримана представником позивача 14.02.2018 й такі обставини учасниками справи не заперечуються.
17. 30.07.2018 позивач засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу на прийняту судом першої інстанції постанову.
18. Апеляційна скарга зареєстрована в апеляційному суді 13.09.2018.
19. Однак, при поданні апеляційної скарги, питання поновлення строку апеляційного оскарження не порушувалось.
20. У зв`язку з пропуском встановленого процесуальним законом строку апеляційного оскарження та зважаючи на відсутність клопотання про поновлення цього строку, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14.09.2018 апеляційну скаргу залишено без руху. Позивачу встановлено десятиденний з дня отримання копії ухвали строк для усунення вказаних у ній недоліків апеляційної скарги шляхом подання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження.
21. На виконання вимог вищевказаної ухвали було подано клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, мотивоване тим, що оскаржувана в апеляційному порядку постанова суду першої інстанції від 20.11.2017 була прийнята за відсутності позивача та/або її представників й отримана стороною позивача поштою лише 14.02.2018. При цьому, 16.03.2018 позивачем була подана апеляційна скарга, однак, внаслідок зміни процесуального законодавства та помилки її представника, який неправильно обчислив строк апеляційного оскарження, ОСОБА_1 такий строк пропустила.
VI. Позиція Верховного Суду
22. Так, відповідно до частини другої статті 186 КАС України в редакції, яка діяла станом на день прийняття постанови Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 20.10.2017, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
23. Зважаючи, що, як встановлено апеляційним судом і не заперечується учасниками справи, копію вищезгаданого судового рішення позивач отримала 14.02.2018, строк апеляційного оскарження, у даному випадку, враховуючи встановлені статтею 103 КАС України правила обчислення процесуального строку, закінчився 26.02.2018 включно.
24. Натомість, апеляційна скарга була подана лише 16.03.2018, тобто з пропуском встановленого процесуальним законом строку для подання апеляційної скарги.
25. В той же час, Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон №2147-VIII) КАС України було викладено в новій редакції.
26. Закон №2147-VIII набрав чинності з 15.12.2017 й, відповідно, з цієї дати набрала чинності нова редакції КАС України.
27. Частиною третьою статті 3 КАС України у вищевказаній редакції встановлено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
28. Оскільки апеляційну скаргу подано позивачем у березні 2018 року, така повинна розглядатись за правилами КАС України, викладеного у редакції Закону №2147-VIII.
29. Згідно з положеннями частини третьої статті 298 КАС України. Чинної станом на момент подання апеляційної скарги позивачем у цій справі, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
30. В свою чергу, пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України установлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
31. Разом з тим, вирішуючи питання про поновлення строку апеляційного оскарження, необхідно виходити з такого.
32. Статтею 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
33. Із зазначеною правовою нормою Основного Закону України кореспондуються пункт шостий частини третьої статті 2 КАС України, який відносить до основних засад (принципів) адміністративного судочинства забезпечення права на апеляційний перегляд справи, а також стаття 13 цього Кодексу, якою визначено право учасників справи на апеляційний перегляд справи.
34. Водночас, колегія суддів звертає увагу на приписи статті 44 КАС України, якою передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п`ятої цієї статті).
35. Наведеною правовою нормою КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, тобто усвідомлювати наслідки своєї процесуальної поведінки, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку апеляційного оскарження, а також належного оформлення апеляційної скарги.
36. Для цього особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
37. Законодавче обмеження строку апеляційного оскарження, насамперед обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної (правової) визначеності у публічно-правових відносинах.
38. У звіті Венеціанської комісії (16 CDL-AD (2011) 003rev. Report on the Rule of Law. Adopted by the Venice Commission at its 86th plenary session (Venice, 25-26 March 2011) on the basis of comments by Mr Pieter van Dijk, Ms Gret Haller, Mr Jeffrey Jowell, Mr Kaarlo Tuori. - п. 46. - С. 11) наголошується, що правова визначеність вимагає, щоб правові норми були зрозумілими і точними та мали на меті гарантування, що ситуації і правовідносини будуть передбачуваними. Зворотна дія не відповідає принципу правової визначеності, щонайменше у кримінальному праві (відповідно до ст. 7 ЄКПЛ), оскільки особи повинні знати наслідки своєї поведінки; але також і в цивільному та адміністративному праві, оскільки це може впливати на права і законні інтереси. Також, правова визначеність вимагає поваги до принципу res judicata - остаточні рішення національних судів не мають ставитися під сумнів. Це також вимагає виконання остаточних судових рішень […]. Система, що дозволяє ставити під сумнів остаточні судові рішення без переконливих підстав у суспільних інтересах і без зазначення строку, не відповідає принципу правової визначеності
39. Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
40. Водночас, право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
41. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
42. Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
43. У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
44. Право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
45. Колегія суддів наголошує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Основного Закону).
46. Відтак, одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку апеляційного оскарження в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.
47. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для оскарження судового рішення в апеляційному порядку здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на апеляційний перегляд справи.
48. З`ясовуючи питання дотримання вищевказаного строку. необхідно, в контексті обставин кожної конкретної справи, звертати увагу на усі доводи особи-заявника; на тривалість строку, який пропущено; на поведінку позивача протягом цього строку; на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до подання апеляційної скарги та оцінювати їх в сукупності. Суди повинні гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
49. У даному ж випадку мотиви, наведені скаржником для поновлення строку апеляційного оскарження зводяться до того, що цей строк пропущено через помилку, допущену представником позивача при обчисленні строку, з огляду на зміни у законодавстві.
50. Проте, колегія суддів звертає увагу на суб`єктивний характер названих позивачем підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, а також на те, що процесуальний закон, викладений з 15.12.2017 у новій редакції, було офіційно оприлюднено у низці друкованих засобів масової інформації, зокрема, у газетах: Голос України, 2017, 11, 28.11.2017 N 221-222; Урядовий кур`єр, 2017, 12, 07.12.2017 N 231; Офіційний вісник України, 2017, N 96 (08.12.2017), ст. 2921; Відомості Верховної Ради України, 2017, N 48 (01.12.2017), ст. 436, а отже оновлені положення КАС України були публічно доступні до ознайомлення, до того ж, не змінювали тривалості строку апеляційного оскарження. Отже, посилання скаржника на зміни у процесуальному законодавстві правильно не взяті до уваги судом апеляційної інстанції, який, при цьому, надав належну правову оцінку доводам сторони позивача, наведеним в обґрунтуванні наявності підстав для поновлення строку апеляційного оскарження, оскільки такі не відповідали вищезгаданим критеріям, не мали об`єктивний і непереборний характер.
51. Зважаючи на вищезазначене, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах вимог і доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що таке є законни та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню, оскільки порушень норм процесуального права Верховним Судом не виявлено.
52. За правилами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
53. Керуючись статтями 345 349 350 355 356 КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX, Суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 11.10.2018 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С. Г. Стеценко,
Т. Г. Стрелець,
Л. В. Тацій,
Судді Верховного Суду