16.11.2023

№ 200/16143/16-ц

Постанова

Іменем України

30 березня 2021 року

місто Київ

справа № 200/16143/16-ц

провадження №61-4748св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступником якого є ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 ,

третя особа - Служба у справах дітей Солом`янської районної у місті Києві державної адміністрації,

особа, яка приєдналася до апеляційної скарги, - ОСОБА_10 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачів

ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 у вересні 2016 року звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , у подальшому уточненим, про стягнення заборгованості за договорами поруки та позики за рахунок спадкового майна.

Позивачі обґрунтовували пред`явлені вимоги тим, що кожен з позивачів уклав з ОСОБА_11 договір позики. Для забезпечення виконання боргових зобов`язань, юридичного супроводу цих правовідносин, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали з ОСОБА_4 договір поруки від 27 липня 2015 року № НОМЕР_1 . ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до приватного нотаріуса Павлоградського міського нотаріального округу Іщика Миколи Васильовича, яким відкрито спадкову справу, заяви з вимогою (претензією) кредиторів до спадкоємців за обов`язками спадкодавця. Проте, на момент подання позову спадкоємці не задовольнили вимоги кредиторів спадкодавця, а поручитель не виконав свого обов`язку за договором поруки. Тому, посилаючись на положення статті 1282 ЦК України, просять стягнути зі спадкоємців ОСОБА_11 заборгованість за договорами поруки та позики за рахунок спадкового майна.

Стислий виклад заперечень відповідачів

ОСОБА_7 подала зустрічний позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, про визнання договорів позики, укладених між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , недійсними.

ОСОБА_7 обґрунтовувала вимоги зустрічного позову тим, що існують сумніви щодо вільного волевиявлення ОСОБА_11 під час укладення договорів позики, на підставі яких позивачі вимагають стягнути борг, а недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, є підставою для звернення до суду із зустрічним позовом про визнання договорів позики недійсними.

ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, подав зустрічний позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання припиненим договору поруки, укладеного між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки поручительство за ОСОБА_11 як за особу, яка в подальшому померла, припиняється зі смертю такої особи.

Також ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, звернувся до суду із зустрічними позовами до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання припиненим договору позики від 17квітня 2015 року № 2-2015; до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Служба у справах дітей Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання припиненим договору позики від 17 квітня 2015 року № 1-2015.

ОСОБА_8 просив визнати припиненими зазначені договори позики у зв`язку з їх виконанням, на підтвердження чого надав знайдену серед речей померлого ОСОБА_11 розписку. Позивач за зустрічним позовом вважав, що повернення позичальнику розписки про отримання грошових коштів за договором позики свідчить про виконання зобов`язань за договорами щодо повернення боргу.

ОСОБА_4 просив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором поруки, оскільки вважав договір поруки припиненим у зв`язку зі смертю боржника, а забезпечувати виконання зобов`язання новими боржниками (спадкоємцями позичальника) він не погоджується. Крім того, кредитори не пред`явили вимог до поручителя про погашення боргу протягом одного місяця з дати настання строку повернення боргу, що також припиняє дію договору поруки. Щодо інших позовних вимог - просив розглядати справу на розсуд суду відповідно до вимог чинного законодавства України.

ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 проти задоволення вимог позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 заперечували, стверджуючи, що неможливо підтвердити дійсність наміру позичальника в договорах позики, просили зустрічний позов ОСОБА_7 задовольнити.

ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_11 , а тому їх не можна визнати спадкоємцями. Проти задоволення вимог зустрічної позовної заяви ОСОБА_7 не заперечував.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2017 року позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено частково.

Суд визнав заборгованість ОСОБА_11 у розмірі 1 000 000, 00 дол. США, що за курсом НБУ на дату подання позову (1 дол. США = 27, 00 грн) становило 27 000 000, 00 грн, яка виникла на підставі договору позики від 27 липня 2015 року № 1-К, укладеного з ОСОБА_3 , такою, що підлягає стягненню та у зв`язку зі смертю ОСОБА_11 стягнув на користь ОСОБА_3 зазначену заборгованість із спадкоємців пропорційно до отриманого в спадщину майна (по 1/4 кожний), але в межах вартості спадкового майна, а саме з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 по 6 750 000, 00 грн; ухвалив здійснити виконання рішення щодо погашення зазначеної заборгованості виключно шляхом накладення стягнення на все спадкове майно:

- грошові кошти у розмірі 650 000, 00 дол. США, які знаходяться в сейфовій ячейці № НОМЕР_2 в сейфі № 4 у відділенні «Центральне» Публічного акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (далі - ПАТ «Банк Кредит Дніпро») на підставі договору від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених ОСОБА_11 з ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами; земельної ділянки, загальною площею 0, 1434 га, кадастровий

№ 1221455400:02:010:0035; земельної ділянки, загальною площею 0, 15 га, кадастровий № 1221455400:02:010:0038; земельної ділянки, загальною площею 0, 0393 га, кадастровий № 1221455400:02:010:0036;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке складається з частини незавершеної будівництвом адміністративної будівлі, у тому числі А-5, ступінь готовності 75 %;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з: домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами); земельної ділянки загальною, площею 0, 15 га, кадастровий № 1221455400:02:010:0320; земельної ділянки, загальною площею 0, 5553 га, кадастровий № 1221455400:02:010:0321.

- автомобіль ВАЗ-21063, 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 ;

- автомобіль HONDA CRV, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 , кузов НОМЕР_7 ;

- автомобіль MERCEDES BENZ S500, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 , кузов НОМЕР_9 ;

- автомобіль VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 , кузов НОМЕР_11 .

Суд визнав заборгованість ОСОБА_11 у розмірі 818 770, 00 дол. США, що за курсом НБУ на дату подання позову (1 дол. США = 27, 00 грн) становило 22 106 790, 00, яка виникла на підставі договору позики від 17 квітня 2015 року № 1-2015, укладеного з ОСОБА_2 , такою, що підлягає стягненню, та у зв`язку зі смертю ОСОБА_11 суд стягнув на користь ОСОБА_2 зазначену заборгованість зі спадкоємців пропорційно до отриманого в спадщину майна (по 1/4 кожний), але в межах вартості спадкового майна, а саме: з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 по 5 526 697, 50 грн; ухвалив здійснити виконання рішення щодо погашення зазначеної заборгованості виключно шляхом накладення стягнення на все спадкове майно:

- грошові кошти у розмірі 650 000, 00 дол. США, які знаходяться у сейфовій ячейці № НОМЕР_2 в сейфі № 4 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених ОСОБА_11 з ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з: домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами); земельної ділянки, загальною площею 0, 15 га, кадастровий № 1221455400:02:010:0320; земельної ділянки, загальною площею 0, 5553 га, кадастровий № 1221455400:02:010:0321;

- автомобіль ВАЗ-21063, 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 ;

- автомобіль HONDA CRV, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 , кузов НОМЕР_7 ;

- автомобіль MERCEDES BENZ S500, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 , кузов НОМЕР_9 ;

- автомобіль VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 , кузов НОМЕР_11 .

Суд визнав заборгованість ОСОБА_11 у розмірі 845 950, 00 дол. США, що за курсом НБУ на дату подання позову (1 дол. США = 27, 00 грн) становило 22 840 650, 00 грн, яка виникла на підставі договору позики від 17 квітня 2015 року № 2-2015, укладеного з ОСОБА_1 , такою, що підлягає стягненню, та у зв`язку зі смертю ОСОБА_11 стягнув на користь ОСОБА_1 зазначену заборгованість із спадкоємців пропорційно до отриманого в спадщину майна (по 1/4 кожний), але в межах вартості спадкового майна, а саме з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 по 5 710 162, 50 грн; ухвалив здійснити виконання рішення щодо погашення зазначеної заборгованості виключно шляхом накладення стягнення на все спадкове майно:

- грошові кошти у розмірі 650 000, 00 дол. США, які знаходяться у сейфовій ячейці № 122 в сейфі № 4 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених ОСОБА_11 з ПАТ «Банк Кредит Дніпро»;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нерухоме майно, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , яке складається з: домоволодіння (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами); земельної ділянки, загальною площею 0, 15 га, кадастровий № 1221455400 02 010 0320; земельної ділянки, загальною площею 0, 5553 га, кадастровий № 1221455400 02 010 0321;

- автомобіль ВАЗ-21063, 1985 року випуску, номерний знак НОМЕР_4 , кузов НОМЕР_5 ;

- автомобіль HONDA CRV, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_6 , кузов НОМЕР_7 ;

- автомобіль MERCEDES BENZ S500, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_8 , кузов НОМЕР_9 ;

- автомобіль VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2007 року випуску, номерний знак НОМЕР_10 , кузов НОМЕР_11 .

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 суд відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9 , про визнання припиненим договору поруки задоволено. Суд визнав припиненим договір поруки від 27 липня 2015 року № 27-07-15, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 .

Суд відмовив у задоволенні зустрічних позовів: ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними; ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, про визнання припиненим договору позики від 17 квітня 2015 року № 2-2015; ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, про визнання припиненим договору позики від 17 квітня 2015 року № 1-2015.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновків, що під час укладення оспорюваних договорів не встановлено порушень вимог статей 203 204 ЦК України. Спірні договори укладено в письмовій формі, засвідчено підписами сторін. Договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, передбачених цими договорами. Зміст спірних договорів відповідає вимогам Конституції України ЦК України.

Щодо припинення зобов`язань за договорами позики, то суд першої інстанції дійшов висновків, що договори від 17 квітня 2015 року № 2-2015 та № 1-2015 не передбачають спосіб виконання зобов`язання шляхом повернення розписки позичальника про отримання коштів за договорами позики. Отже, наявність серед речей померлого ОСОБА_11 розписок про отримання останнім коштів за договорами позики не може свідчити про виконання договорів позики від 17 квітня 2015 року № 2-2015 та №1-2015. Натомість під час судового розгляду доказів наявності розписок позикодавців про виконання ОСОБА_11 договорів позики або відмітки про отримання коштів на зворотному боці екземпляра договорів позичальника не надано. Таким чином, суд не встановив виконання договорів від 17 квітня 2015 року № 1-2015 та № 2-2015.

Суд дійшов висновків про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в частині визнання заборгованості ОСОБА_11 такою, що підлягає стягненню, та її стягнення зі спадкоємців пропорційно отриманого в спадщину майна (по 1/4 кожний), але в межах вартості спадкового майна.

Також суд дійшов висновку, що договір поруки від 27 липня 2015 року

№ 27-07-15 є припиненим відповідно до правил частини третьої статті 559 ЦК України, оскільки ОСОБА_4 не погоджувався забезпечувати виконання зобов`язання новими боржниками (спадкоємцями позичальника).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , до якої приєдналась ОСОБА_10 , задоволено частково.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, про визнання припиненим договору поруки відмовлено.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , апеляційний суд дійшов висновків, що таке рішення суду стосується прав та інтересів ОСОБА_10 , яка не була залучена до участі у справі. Відмовляючи у задоволенні позову про припинення поруки, апеляційний суд дійшов висновку, що із позовом про визнання поруки припиненою поручитель ОСОБА_4 не звертався та будь-яких заяв із цього приводу не подавав, а оскільки ОСОБА_11 не був стороною договору поруки, то, відповідно, його спадкоємці не можуть звертатися до суду із такими вимогами.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість вимог.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у березні 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , залишити в цій частині в силі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2017 року, в іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

ОСОБА_1 зазначає, що:

- суд апеляційної інстанції допустив порушення правил статті 363 ЦПК України, вирішуючи питання про приєднання ОСОБА_10 до апеляційної скарги ОСОБА_8 ;

- апеляційний суд не врахував преюдиційно встановлених в іншій справі обставин. ОСОБА_10 вже реалізувала свої права кредитора шляхом подання 28 квітня 2016 року позову до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 в інтересах малолітнього ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за договором позики

(справа № 200/7849/16-ц). У зазначеній справі суд встановив, що ОСОБА_10 фактично не надавала ОСОБА_11 як позику 2 776 332, 50 дол. США, а між ними щодо цієї суми грошових коштів виникли інші правовідносини;

- ОСОБА_10 має право звернути стягнення на спадкове майно у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_11 у межах іншого судового провадження;

- ОСОБА_10 не є суб`єктом застави щодо майна спадкоємців, а тому не наділена переважним правом на звернення стягнення на таке майно;

- позивачі у цій справі не мають будь-яких вимог до ОСОБА_10 , а тому помилковими є висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_10 мала бути залучена до участі у справі як відповідач.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_10 надала відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін. Вважає, що вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є безпідставними та такими, що суперечать нормам процесуального законодавства, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не оскаржували постанову апеляційного суду в касаційному порядку, а отже, погодилися з нею. Приєднуючись до апеляційної скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_10 виконала всі вимоги процесуального закону, а тому у апеляційного суду були відсутні перешкоди у прийнятті заяви ОСОБА_10 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_8 . Зазначає, що також є кредитором ОСОБА_12 , як і позивачі у цій справі, а тому рішення суду у цій справі вирішує питання про стягнення заборгованості на користь кредиторів без урахування права на задоволення своїх вимог з боку ОСОБА_10 , що є підставою для залучення її до участі у справі.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.

За частиною першою статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_11 письмовий договір позики № 2-2015, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в сумі 845 950, 00 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 10 липня 2017 року. На підставі цього договору ОСОБА_11 отримав грошові кошти в розмірі 845 950, 00 дол. США, що підтверджується відповідною розпискою.

17 квітня 2015 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_11 письмовий договір позики №1-2015, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в сумі 818 770, 00 дол. США, з кінцевим терміном повернення до 10 липня 2017 року. На підставі цього договору ОСОБА_11 отримав грошові кошти в розмірі 818 770, 00 дол. США, що підтверджується відповідною розпискою.

27 липня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_11 письмовий договір позики № 1-К, відповідно до умов якого позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в сумі 1 000 000, 00 дол. США, що на день укладення цього договору за офіційним курсом НБУ (2 207, 3520 грн за 100, 00 дол. США) було еквівалентно 22 073 520, 00 грн, з кінцевим терміном повернення до 27 липня 2016 року. На підставі цього договору ОСОБА_11 отримав зазначені грошові кошти, що підтверджується відповідною розпискою.

ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (кредитори) 27 липня 2015 року уклали з ОСОБА_4 (поручителем) договір поруки від 27 липня 2015 року № 27-07-15, згідно з умовами якого на виконання досягнутої між кредиторами та поручителем домовленості, поручитель взяв на себе зобов`язання перед кредиторами здійснити юридичну підтримку правовідносин між кредиторами та боржником, гарантував повне виконання боржником своїх зобов`язань щодо повернення боргу. Згідно з пунктом 1.3 договору поруки поручитель відповідає солідарно за зобов`язаннями позичальника перед кредиторами, а саме: у разі несплати позичальником за зазначеними договорами позики грошових коштів, поручитель повинен оплатити суму боргу, яка обмежується розміром по 25 000, 00 грн кожному кредитору.

ОСОБА_11 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватний нотаріус Павлоградського міського нотаріального округу Іщик М. В. завів спадкову справу № 51/2015, відповідно до якої заповіт ОСОБА_11 не складав. Заяви про прийняття спадщини подали: дочка ОСОБА_7 , син ОСОБА_8 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_9 , та батьки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є спадкоємцями першої черги спадкування за законом.

Суди також встановили, що 09 червня 2016 року ОСОБА_3 подав до приватного нотаріуса Іщика М. В. заяву про вимогу (претензію) кредитора до спадкоємців за зобов`язаннями спадкодавця. 13 червня 2016 року аналогічні заяви подали ОСОБА_1 та ОСОБА_2

01 серпня 2016 року позивачі надіслали на адресу ОСОБА_4 письмову вимогу про виконання зобов`язань за договором поруки від 27 липня 2015 року № 27-07-15, яка залишена без відповіді.

05 вересня 2016 року представник позивачів надіслав на адресу ОСОБА_7 , ОСОБА_5 письмові вимоги про сплату одноразовим платежем суми боргу за договорами позики, укладеними з померлим ОСОБА_11

30 листопада 2016 року представник ОСОБА_7 , ОСОБА_5 надав відповідь, в якій спадкоємці повідомили, що грошових коштів для погашення суми боргу ОСОБА_11 у них немає, а тому задовольнити вимоги кредиторів є неможливим.

Відповідно до матеріалів нотаріальної справи № 51/2015, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_11 , 09 червня 2016 року в межах строку, встановленого статтею 1281 ЦК України для заявлення вимог кредитором, із заявою про вимогу (претензію) кредитора до спадкоємців за обов`язками спадкодавця звернулася ОСОБА_10 , її заява зареєстрована в реєстрі за № 1210. Підставою для звернення стали договори позики (займу) від 01 жовтня 2013 року № 1 та від 01 листопада 2014 року № 2. Загальний розмір пред`явленої заборгованості складає за двома договорами 4 076 332, 50 дол. США.

ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 31 березня 2017 року уклали договір про часткове задоволення спадкоємцями вимог кредитора спадкодавця ОСОБА_11 , згідно з умовами якого ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 передали ОСОБА_10 162 500, 00 дол. США кожний, за рахунок грошових коштів, що належать до спадкової маси та знаходяться у сейфовій ячейці № 122 в сейфі № 4 у відділенні «Центральне» ПАТ «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору від 11 вересня 2014 року № 83-2014 та додаткової угоди до нього від 04 вересня 2015 року № 4-2015, укладених між ОСОБА_11 та ПАТ «Банк Кредит Дніпро», що разом становить 487 500, 00 дол. США.

ОСОБА_10 08 червня 2017 року на адреси спадкоємців ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надіслала вимогу щодо здійснення продажу частки у праві спільної часткової власності майна, отриманого у спадщину після смерті ОСОБА_11 , з направленням суми виторгу на погашення боргу перед ОСОБА_10 як кредитором. Листами від 09 червня 2017 року спадкоємці повідомили кредитора про небажання продавати та купувати частки у спадщині та не заперечували проти задоволення вимог кредитора за рахунок спадкового майна відповідно до частки кожного з них.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Спадкування, перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників.

Основною метою універсального правонаступництва є збереження стабільності цивільного обороту за допомогою забезпечення заміни третіми особами особи, яка вибула зі складу учасників цивільного обороту.

За правилом статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Законодавством визначено, що у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов`язки на нового боржника.

Право на захист є складовою будь-якого суб`єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 1282 ЦК України (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців.

Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора.

Як встановив суд апеляційної інстанції, із вимогами кредитора після смерті ОСОБА_11 звернулися ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також із вимогою кредитора звернулася і ОСОБА_10 .

Враховуючи норми статті 1282 ЦК України, Верховний Суд дійшов висновку, що спадкоємці боржника відповідають всім успадкованим майном за усіма зобов`язаннями спадкодавця в цілому. Наведене свідчить, що ухвалення рішення про стягнення заборгованості за договорами позики із спадкоємців позичальника стосується прав та інтересів іншого кредитора, який не був залучений до участі у справі, оскільки такий кредитор так само, звернувшись із претензією до спадкоємців боржника, має право на задоволення своїх вимог кредитора за рахунок того ж спадкового майна, що і позивачі (кредитори) у цій справі. Таким чином, реалізація спадкового майна з метою погашення заборгованості, яка виникла у спадкодавця перед кредиторами, які звернулися до суду з позовом про стягнення боргу із спадкоємців за рахунок спадкового майна, стосується прав та інтересів інших кредиторів, не залучених до участі у справі, оскільки інші кредитори мають таке ж право на погашення боргу за рахунок спадкового майна боржника. Таким чином, між кредиторами померлого боржника виникає спір щодо погашення заборгованості у межах вартості успадкованого майна спадкоємцями позичальника.

Верховний Суд врахував, що позивачі у цій справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зверталися до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 серпня 2017 року у справі № 201/9231/17, за результатами розгляду якої суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_7 , ОСОБА_6 (особисто та як правонаступника ОСОБА_5 ), ОСОБА_8 , в інтересах якого діє ОСОБА_9, про звернення стягнення на частку майна, що є у спільній частковій власності. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_10 , апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 до участі у справі як відповідачі не були залучені судом першої інстанції, в той час як ухваленим рішенням вирішено питання щодо їхніх прав на отримання від спадкоємців задоволення вимог кредитора спадкодавця ОСОБА_11 , а отже, апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_10 у зв`язку з неналежним складом відповідачів, а не по суті заявлених позовних вимог.

Таким чином, між кредиторами спадкодавця у цій справі та іншим його кредитором ОСОБА_10 , яка звернулася до суду з окремим позовом в іншому провадженні до спадкоємців, існує спір щодо погашення заборгованості за договорами позики у межах вартості спадкового майна.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що за належне та ефективне задля гарантування надання захисту прав усіх кредиторів спадкодавця є виключно спільний розгляд їхніх вимог до спадкоємців боржника. Розгляд позовних вимог кредиторів в окремих судових провадженнях призведе до порушення прав кредиторів, які не брали участі у розгляді такої справи, враховуючи, що вимоги кожного із кредиторів можуть бути задоволені за рахунок того ж самого спадкового майна. Таким чином, реалізація спадкового майна в рахунок погашення заборгованості одного з кредиторів призведе до неможливості задоволення вимог іншого з кредиторів спадкодавця за рахунок цього ж спадкового майна.

У пунктах 30, 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 461/3581/16-ц (провадження № 14-421цс19) викладено правовий висновок, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Відповідачем є особа чи держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до якої звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

У зв`язку з наведеним, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена із дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши фактичні обставини, суд апеляційної інстанції правильно визначив правову природу цивільних відносин між сторонами, предмет спору та належний склад відповідачів у справі.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Таким чином, доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у частині вирішення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

Д. Д. Луспеник

О. В. Ступак