Постанова
Іменем України
24 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 200/18309/18
провадження № 61-360св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ КБ «Надра»), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (далі - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп»), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння, скасування запису про державну реєстрації права власності та здійснення державної реєстрації права власності.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 31 серпня 2007 року придбав квартиру АДРЕСА_1 шляхом укладання договору купівлі-продажу з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9
31 серпня 2007 року між ним та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір та договір іпотеки. Право власності на вказану квартиру за ним зареєстроване у встановленому законом порядку.
03 березня 2018 року він дізнався, що право власності на його квартиру зареєстроване за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т. М.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2017 року у справі №202/3470/17 право власності на спірну квартиру визнано за ОСОБА_3 , а також визнано недійсним та припинено договір іпотеки від 31 серпня 2007 року № 8/2007/840-К/1296-Н. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2018 року заочне рішення Індустірального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2017 року скасовано. Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року передано цивільну справу за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду. Ухвала суду набрала законної сили та не оскаржувалася.
Таким чином право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 зареєстроване на підставі заочного рішення суду, яке було скасоване, а отже підстава за якою ОСОБА_3 набуто право власності на квартиру, відпала.
З відомостей із реєстру нерухомості встановлено, що спірну квартиру вже декілька разів перепродано та останнім власником спірної квартири є ОСОБА_2 .
Враховуючи наведені обставини, позивач просив суд:
- витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 на його користь квартиру АДРЕСА_1 ;
- скасувати запис від 25 липня 2018 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності 27202247) на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,7 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, яка складається з: 1 - коридор, 2, 5, 6 - житлові кімнати, 3, 9 - кладова, 4 - кухня, 7 - ванна, 8 - туалет, І - лоджія;
- здійснити державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,7 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, яка складається з: 1 - коридору, 2, 5, 6 - житлових кімнат, 3, 9 - кладової, 4 - кухні, 7 - ванної, 8 - туалет, І - лоджії. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи вимоги про витребування майна, суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачу майно вибуло з його володіння поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та набуте відповідачем без відповідних на те правових підстав.
Відмовляючи у задоволенні вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на квартиру та здійснення державної реєстрації права власності за позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 про скасування запису, в цій частині постановлено нове рішення про задоволення вимог.
Скасовано запис від 25 липня 2018 року № 42233558, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 (номер запису про право власності 27202247) на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68,7 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, яка складається з: 1 - коридор, 2, 5, 6 - житлові кімнати, 3, 9 - кладова, 4 - кухня, 7 - ванна, 8 - туалет, І - лоджія. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належне позивачу нерухоме майно вибуло з його володіння поза його волею з порушенням норм чинного законодавства та в подальшому набуте відповідачем без достатніх на те правових підстав, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про витребування у відповідача на користь позивача спірної квартири.
Враховуючи, що судом задоволено вимогу про витребування нерухомого майна у відповідача на користь позивача, тому підлягає задоволенню вимога про скасування запису, вчиненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кретовою Н. Б. про державну реєстрацію права власності відповідача на спірну квартиру.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 16 грудня 2020 року у справі № 496/3663/16.
У березні 2023 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду та їх оцінці.
У квітні 2023 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_10 подано відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що у спірних правовідносинах майно вибуло з володіння позивача на підставі заочного рішення, яке у подальшому скасовано, а тому позивач має право витребувати таке майно від відповідача. Посилання у касаційній скарзі на не врахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 16 грудня 2020 року у справі № 496/3663/16-ц, не можуть бути врахованими, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними тим, які виникли у справі № 200/18309/18.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Обставини, встановлені судами
31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 8/2007/840-К/1296-Н, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 92 700,00 доларів США для проведення розрахунків по договору купівлі-продажу від 31 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , строком до 02 серпня 2037 року (а. с.18, 19 т. 1).
31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 (продавці) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавці зобов`язалися передати майно у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти майно та сплатити за нього обговорену грошову суму. Квартира, що відчужується за цим договором, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 22, 23 т. 1).
31 серпня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Надра» з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 31 серпня 2007 року № 8/2007/840-К/1296-Н укладено договір іпотеки № 8/2007/840-К/1296-Н, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 20, 21 т. 1).
23 жовтня 2012 року право власності на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 зареєстроване у встановленому законом порядку за ОСОБА_1 (а. с.15 т. 1).
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2017 року у справі № 202/3470/17 визнано договір купівлі-продажу квартири, загальною площею 68,7 кв. м, житловою площею 38,4 кв. м, в житловому будинку літ. А-16, яка складається з: 1 - коридор, 2, 5, 6 - житлові, 3, 9 - кладова, 4 - кухня, 7 - ванна, 8 - туалет, І лоджія, за адресою: АДРЕСА_2 , укладений 01 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсним. Визнано та зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на зазначену квартиру. Визнано недійсним та припинено іпотечний договір від 31 серпня 2007 року № 8/2007/840-К/1296-Н, укладений між ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І. за реєстровим № 2203. Скасовано та вилучено заборону № 5585664 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, накладену 31 серпня 2007 року на зазначену квартиру на підставі договору іпотеки від 31 серпня 2007 року № 8/2007/840-К/1296-Н та внесено відомості про виключення квартири із Державного реєстру обтяження нерухомого майна. Припинено та вилучено іпотеку за № 6518104 в Державному реєстрі іпотек, накладену 04 лютого 2008 року, на підставі договору іпотеки від 31 серпня 2007 року № 8/2007/840-К/1296-Н, внесено до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру, щодо об`єкта нерухомого майна, за адресою: АДРЕСА_2 . Зобов`язано органи нотаріату (державним або приватним нотаріусам), які здійснюють функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, здійснити державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на зазначену квартиру (а. с. 54, 55 т. 2).
30 червня 2017 року на підставі заочного рішення суду Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2017 року право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_3 (а. с. 26 т. 1).
30 червня 2017 року право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири, серії та номер № 791, виданим 30 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Шуваєвою О. С. (а. с. 26 т. 1).
03 листопада 2017 року право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 03 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т. М. (а. с.15, 16 т. 1).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 квітня 2018 року у справі № 202/3470/17 заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду задоволено. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення суду. Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2017 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження (а. с. 56, 57 т. 2).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 15 травня 2018 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «КБ «Надра», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., про визнання права власності передано на розгляд за підсудністю до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (а. с. 58, 59 т. 2).
25 липня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (а. с. 25 т. 1).
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ПАТ «КБ «Надра», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Куліш В. І., про визнання права власності залишено без розгляду. Вказана ухвала суду набрала законної сили (а. с. 60, 61 т. 2).
Правове обґрунтування
Правилом частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.
За змістом статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.
Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).
Отже, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Встановивши, що спірна квартира вибула з володіння власника ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 червня 2017 року, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому скасоване, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, у зв`язку з чим підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що витребування спірної квартири з володіння відповідача як добросовісного набувача, є безумовним порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки відповідач, із власності якої витребовується спірна квартира, не позбавлена можливості відновити своє право, пред`явивши вимогу до особи, у якої вона придбала цю квартиру, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Аналогічне право може реалізувати і відповідач, пред`явивши відповідну вимогу до продавця квартири.
Отже, Верховний Суд вважає, що витребування квартири у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності, оскільки втручання держави у право особи мирно володіти своїм майном за заявленими позивачем вимогами визначається законним заходом, який ставить за мету як особистий інтерес позивача, спрямований на захист його порушеного права власності на майно, так і суспільний інтерес, спрямований на утвердження в країні суспільного правопорядку щодо недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав власності на майно, і є пропорційним передбачуваним таким втручанням цілям.
Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки розглянув справу без участі відповідача та її представника, які не мали можливості бути присутніми у судовому засіданні з поважних причин, є необґрунтованими, з огляду на те, що сторона відповідача була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового засідання, поважність причин неявки відповідача та її представника судом не встановлена, заявник реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у відзиві на позовну заяву, а тому розгляд судом першої інстанції справи у відсутності сторони відповідача не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішень. Водночас, представник відповідача брав участь у розгляді справи у суді апеляційної інстанції, а отже, його право на участь у розгляді його справи ним реалізовано, що свідчить про забезпечення йому права на справедливий суд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач перебуває у шлюбі з ОСОБА_11 , спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, суди не залучили її чоловіка до участі у розгляді справи, є необґрунтованими, оскільки питання про права та обов`язки ОСОБА_11 у справі не вирішувалися, вимог до нього не заявлялося, а посилання не те, що він перебуває у шлюбі з відповідачем ще не свідчить про порушення його прав ухваленим рішення про витребування майна.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Оцінка доводів касаційної скарги щодо неврахування висновків Верховного Суду
У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 521/8368/15, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 16 грудня 2020 року у справі № 496/3663/16.
Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведену заявником як приклад на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.
Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
У справі № 521/8368/15 судами встановлено, що спірне майно належало особі, яка померла, після чого інша особа незаконно заволоділа таким майном, що встановлено під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, та у подальшому відчужила його добросовісному набувачеві, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
У справі № 2-4352/11 судами встановлено, що спірне майно набуто особою незаконно в порядку приватизації та у подальшому відчужено добросовісному набувачеві, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
У справі № 496/3663/16 судами встановлено, що особа набула право власності на земельну ділянку на підставі підробленого документа, розділила її на чотири частини та відчужила добросовісному набувачу, тому суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.
Висновки судів в частині вирішення вимог про витребовування майна у розглядуваній справі не суперечать висновкам, сформульованим Верховним Судом у наведених як приклад справах, оскільки вони здійснені за інших фактичних обставин - спірне майно вибувало шахрайським шляхом.
У цій справі спірна квартира вибула із власності позивача на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано. Відомості Єдиного державного реєстру судових рішень в частині інформації про об`єкти нерухомості, які перебувають у спорі, є відкритими, що дає змогу віднайти таку інформацію. Крім того, за обставинами цієї справи спірна квартира в короткий період з 30 червня 2017 року по 25 липня 2018 року тричі відчужувалась, а тому такі обставини не могли не враховуватись покупцем, як би він діяв розсудливо.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника, зазначені у доповненнях на касаційну скаргу, на пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження), оскільки доповнення на касаційну скаргу подані заявником із порушенням строків, встановлених частиною першою статті 398 ЦПК України.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова суд апеляційної інстанції - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Керуючись статтями 400 401 402 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 лютого 2022 року в нескасованій частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Ступак
І. Ю. Гулейков
С. О. Погрібний