№ 200/21931/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 200/21931/16-ц

провадження № 61-11682св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростіслав Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Ростіслав Олександрович, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна із чужого незаконного володіння

за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко Ольги Анатоліївни на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року у складі судді Цитульського В. І. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року у складі колегії суддів Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому, уточнивши позовні вимоги, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 серпня 2015 року між нею та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренком Р. О. за № 15561; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вказану квартиру.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2015 році позивачка познайомилася із чоловіком на ім`я ОСОБА_4 , який почав їй допомагати. 14 серпня 2015 року цей чоловік обманув її та під приводом підписання угоди про її утримання та лікування змусив підписати договір купівлі-продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 . Після цього ОСОБА_4 зник.

Підставою недійсності договору позивачка зазначила, що через похилий вік, незадовільний стан здоров`я та необхідність стороннього догляду її введено в оману. Крім того, вона не отримала коштів за квартиру, а ціна договору була значно заниженою. Квартира була її єдиним житлом, в якому вона залишилася проживати.

У зв`язку з цим позивачка просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 06 березня 2024 року позов задовольнив. Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 14 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Витребував від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. При цьому суд виходив з того, що висновок судової експертизи про те, що позивачка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними на момент укладення правочину є категоричним. Висновок ґрунтується на наданих судом медичних документах, огляді позивачки та узгоджується з показаннями допитаних у судовому засіданні свідків.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про недійсність договору купівлі-продажу від 14 серпня 2015 року, та, відповідно, про задоволення вимоги про витребування спірного майна в кінцевого набувача.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 16 липня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 залишив без задоволення. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2024 року представник ОСОБА_3 - адвокат Скочко О. А. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказувала те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що висновок судової психіатричної експертизи містить порушення, які викликають обґрунтовані сумніви щодо повноти та правильності висновку експерта, а тому є сумніви в його об`єктивності, достовірності та допустимості як доказу. Разом з цим суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, тобто відмовив учаснику справи у сприянні встановленню обставин, які мають суттєве значення у справі, а також не дослідив зібрані у справі докази. Крім того, суд не врахував, що позивачка не лише не довела недобросовісність дій передостаннього, а й останнього власника спірного майна.

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Усенко А. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що ці судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені відповідно до законодавства, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

09 вересня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Сьомою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 29 червня 2000 року за реєстровим номером 5-338 (дублікат від 09 квітня 2008 року за реєстровим номером 1-3767), ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 , що також підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24 липня 2008 року № 19655677.

Місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, з 31 жовтня 2000 року дотепер зареєстроване за цією ж адресою, що підтверджується копією її паспорта серії НОМЕР_1 , виданого Ленінським РВ ДМУ УМВС в Дніпропетровській області 20 вересня 2000 року.

14 серпня 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1561, відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність придатну для використання за призначенням квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 47,0 кв. м, і сплачує за неї грошову суму, визначену цим договором.

Згідно з пунктом 6 вказаного договору продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 125 000,00 грн. Зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і зміні після укладення договору не підлягає. Підписання цього договору продавцем є підтвердження факту повного розрахунку за вказану квартиру та свідчить про відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.

Також умовами вказаного договору погоджено, зокрема, що право власності покупця на відчужувану квартиру виникає з моменту державної реєстрації цього права (пункт 8 договору).

Сторони договору домовились, зокрема, що під передачею квартири за цим договором слід вважати передачу речі. Прийняття покупцем від продавця ключів від квартири та технічного паспорта свідчить про те, що передача речі відбулась (пункт 10 договору).

Право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру зареєстроване 14 серпня 2015 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 14 серпня 2015 року № 1561 (рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О. від 14 серпня 2015 року індексний номер 23682931).

04 березня 2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тимофєєвою А. О. за реєстровим номером 100.

Цього ж дня у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Тимофєєва А. О. зареєструвала право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3 (рішення від 04 березня 2016 року, індексний номер 28597708), що підтверджується інформаційною довідкою від 08 лютого 2017 року № 79840587.

Згідно з висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 05 жовтня 2023 року № 346, складеним експертами Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України», ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири (14 серпня 2015 року) виявляла хронічний стійкий психічний розлад у формі органічного маячного розладу. За своїм психічним станом у період укладення договору купівлі-продажу квартири вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Також встановлено, що згідно зі звітом про вартість майна, складеним суб`єктом оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_6 06 серпня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 06 серпня 2015 року становила 449 930,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно зі статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Норми статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 359/3849/14-ц, від 16 травня 2022 року у справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року у справі № 752/5238/16-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 757/28174/18-ц.

Обов`язковість норм статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним згідно зі статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Для визначення психічного стану ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири суд першої інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України призначив судову психіатричну експертизу.

Згідно з висновком комісійної судово-психіатричної експертизи від 05 жовтня 2023 року № 346 ОСОБА_1 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири (14 серпня 2015 року) виявляла хронічний стійкий психічний розлад у формі органічного маячного розладу. За своїм психічним станом в період укладення договору купівлі-продажу квартири вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Судово-психіатричну експертизу проводила комісія у складі трьох експертів Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України».

При проведенні вказаної експертизи експерти досліджували безпосередньо стан ОСОБА_1 шляхом її огляду, спілкування з нею, матеріали цивільної справи № 200/21931/16-ц, медичні документи (медична карта б/н амбулаторного хворого із Комунального закладу «Дніпровська міська поліклініка № 1 ДМР», медичну карту № 28 амбулаторного хворого із Комунального закладу «Дніпропетровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 2», медичні карти № 521, № 203 стаціонарного хворого з ПНД ДЗ «СБЛ №1 МОЗ України») ОСОБА_1 , показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Зокрема, експерти встановили, що ОСОБА_1 у 2011 році перенесла гостре порушення мозкового кровообігу, інсульт. 28 вересня 2015 відмічалася плаксивість, головний біль, запаморочення. У 2017 році встановлено діагноз: органічний емоційно-лабільний розлад.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції 16 липня 2024 року був допитаний експерт ОСОБА_10 , який, зокрема, пояснив, що висновок експертизи зроблений після детального вивчення та аналізу сукупності усіх наданих у розпорядження експертів доказів і матеріалів, а також з урахуванням огляду власне самої іспитової - ОСОБА_1 , яку комісія оглядала усім складом у приміщенні Дніпровської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» за адресою: вул. Надії Алексєєнко, 84 у м. Дніпрі.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що висновок експертизи не викликає сумнівів у його правильності, законності чи обґрунтованості, не є таким, що складений з порушенням норм чинного законодавства.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази, зокрема висновок комісійної судово-психіатричної експертизи від 05 жовтня 2023 року № 346, і надавши йому належну оцінку, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири від 14 серпня 2015 року ОСОБА_1 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, а тому відповідно до частини першої статті 225 ЦК України є підстави для визнання цього правочину недійсним.

При цьому суди не встановили підстав для призначення у справі повторної судово-психіатричної експертизи.

З огляду на зазначене суди дійшли правильного висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу квартири.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Установивши, що спірна квартира вибули з володіння позивачки поза її волею, адже у період укладення договору купівлі-продажу квартири вона не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про витребування цього майна з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , який є останнім набувачем спірного майна за правочинами щодо його відчуження.

Перевіряючи доводи відповідача в частині того, що він є добросовісним набувачем, апеляційний суд виходив з того, що, за встановлених судом обставин, станом на момент придбання ОСОБА_3 спірної квартири за договором від 04 березня 2016 року позивачка продовжувала фактично проживати у цьому житловому приміщенні, про що не могло бути невідомо ОСОБА_2 як продавцю за вказаним договором та мало бути б відомо покупцю ОСОБА_3 , який зобов`язаний був проявити розумну обачність, оглянути нерухоме майно, яке має намір придбати, затребувати у продавця докази відсутності інших зареєстрованих осіб у квартирі, тощо.

Зазначені обставини свідчать про те, що під час укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 . ОСОБА_3 проявивши розумну обачність і, за необхідності, отримавши правову допомогу, мав можливість оглянути квартиру де проживала позивачка, та зважити на ці обставини. Крім того, враховуючи занижену вартість квартири, не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Слід ураховувати, що цивільне законодавство не лише передбачає право витребування майна його власником (статті 387 388 ЦК України), а й визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до його продажу. Зокрема покупець має право на відшкодування продавцем завданих збитків (стаття 661 ЦК України), чим може скористатись і відповідач, пред`явивши відповідний позов.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до неправильного тлумачення заявником наведених правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це не входить до його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Скочко Ольги Анатоліївни залишити без задоволення.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 06 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко М. Ю. Тітов