№ 200/3471/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2023 року

м. Київ

справа № 200/3471/21

адміністративне провадження № К/990/22327/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Мартинюк Н. М., Соколова В. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 (колегія суддів у складі: Гаврищук Т. Г., Блохіна А. А., Міронової Г. М.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 26.02.2021 № 43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську;

- поновити ОСОБА_1 в органах Державного бюро розслідувань на посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську з 02.03.2021 або на посаді, що є рівнозначною з посадою начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську;

- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.03.2021 по день фактичного поновлення на роботі та вказане рішення звернути до негайного виконання.

Позов обґрунтований тим, що скорочення посади державної служби з 01.03.2021, яку обіймав позивач, здійснено без додержання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань. Зазначає, що наказ про звільнення видано усупереч гарантій, встановлених підпунктом 4 пункту 3 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення діяльності Державного бюро розслідувань», а наказ про звільнення підписано не уповноваженою особою; при звільнені порушено право на працю, та не запропоновано аналогічну посаду в реорганізованому органі. Крім того, позивач стверджує, що станом на момент звільнення уважався увільненим від виконання службових обов`язків у зв`язку зі вступом на військову службу в особливий період, що надає гарантії, передбачені статтею 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач з 25.06.2019 обіймав посаду начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську.

28.10.2020 позивач та Міністерство оборони України уклали контракт про проходження військової служби в Донецькому зональному відділі Військової служби правопорядку Східного територіального управління Військової служби правопорядку.

Наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.10.2020 № 38-РС ОСОБА_1 призначено стрільцем роти охорони та патрульно-постової служби.

Наказом начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 № 39-РС скасовано як нереалізований наказ від 28.10.2020 № 38-РС.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 200/10899/20-а (яке набрало законної сили 21.07.2021) частково задоволено позов ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 № 39-РС в частині скасування як нереалізованого наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.10.2020 № 38-РС щодо укладання контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, призначення на посади та присвоєння військового звання та в частині визнання таким, що не набув чинності контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 28.10.2020 Міністерством оборони України в особі начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку з громадянином ОСОБА_1 .

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську від 29.10.2020 № 184-ос позивача увільнено від роботи після проведення позачергової інвентаризації матеріалів досудового розслідування у кримінальних провадженнях, які здійснюються слідчими Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську та затвердження акту інвентаризації на час проходження ним військової служби за контрактом під час дії особливого періоду на строк дії його закінчення або до дня фактичного звільнення з військової служби.

07.12.2020 Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську листом від 19.11.2020 № 10-13-34/365 письмово повідомило позивача про наступне вивільнення у зв`язку із змінами у штатному розписі з 01.02.2021.

20.01.2021 Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську листом від 19.01.2021 № 13-09-38/53 письмово повідомило позивача про наступне вивільнення у зв`язку із змінами у штатному розписі з 01.03.2021.

Наказом Державного бюро розслідувань від 23.02.2021 № 125дск «Про затвердження змін до штатного розпису територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2021 рік» затверджено та введено в дію з 01.03.2021 зміни до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську на 2021 рік, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 25.01.2021 № 47 ДСК.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську від 26.02.2021 № 43-ос позивача звільнено з посади відповідно до пунктів 2, 5 частини третьої статті 13 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу» 01.03.2021 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненням державної служби, внаслідок затвердження змін до штатного розпису Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську, відповідно до наказів Державного бюро розслідувань від 20.10.2020 № 199 дск та від 30.12.2020 № 303 дск.

Під час апеляційного провадження позивачем надано довідку Донецького зонального відділу військової служби правопорядку від 20.06.2021 № 1904, відповідно до якої позивач перебуває на військовій службі з 28.10.2020 по теперішній час на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 200/10299/20-а.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську від 26.02.2021 № 43-ос «Про звільнення ОСОБА_1 » з посади начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську. Поновлено ОСОБА_1 в органах Державного бюро розслідувань на посаді начальника Третього слідчого відділу (відділу з розслідування військових злочинів) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську з 01.03.2021. Стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.03.2021 по 13.09.2021 в сумі 463 910,65 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем до суду не надано доказів зміни правового статусу, обсягу завдань i основних функцій слідчого відділу, в якому працював позивач. Крім того, суд вважав, що звільнення особи, кваліфікація якої підтверджена конкурсом на зайняття відповідної посади, лише через 2 роки після його проведення з формальних причин зміни належності відповідної посади до іншої категорії (та без зміни посадових обов`язків) не відповідає принципу належного урядування та правової визначеності. Окрім цього, суд виходив з того, що позивач уклав контракт та був прийнятий на військову службу, а тому його звільнення є порушенням статті 119 КЗпП України.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач обіймав посаду державного службовця та не був переведений на посаду рядового і начальницького складу. Отже, оскільки посаду державної служби, яку обіймав позивач, було виведено із штатного розпису, то це є підставою для припинення державної служби у відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Крім того, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції безпідставно було застосовано до спірних правовідносин положення частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки наведена норма не містить в собі заборони на звільнення працівника з ініціативи роботодавця при скороченні чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 та залишити в силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно протиправного звільнення працівника Державного бюро розслідувань, який займав посаду категорії «Б» і був прийнятий та проходив військову службу за контрактом під час особливого періоду.

Також за доводами позивача, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: статті 1, 3, частину четверту статті 17 19 Конституції України; статті 1, 1-2, абзац перший пункту 1 статті 8 Закону України «про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; пункти 18, 19 частини першої розділу І Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України»; частину другу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»; частину третю статті 199, частину сьому статті 265 КЗпП України; статті 2, 4, 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»; статті 3 Закону України «Про військову службу правопорядку»; пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»; пункт 5 частини третьої статті 13, статті 20 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»; статей 2 73 КАС України.

Крім того, скаржник наголошує на тому, що станом на подачу касаційної скарги він не звільнився з військової служби і продовжує виконувати завдання за призначенням.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

18.08.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Соколова В. М. для розгляду судової справи № 200/3471/21.

Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 22.03.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, в межах доводів позивача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції частини третьої статті 119 КЗпП України у системному зв`язку з частиною другою статті 39 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ) за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах стосовно протиправного звільнення працівника Державного бюро розслідувань, який займав посаду категорії «Б» і був прийнятий та проходив військову службу за контрактом під час особливого періоду.

Виходячи з цього, судові рішення підлягають касаційному перегляду виключно у зазначеній частині.

Отже, Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, враховує, що Верховним Судом за подібних правовідносин вже сформовано правовий висновок щодо застосування приписів частини третьої статті 119 КЗпП України у системному зв`язку з частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, який викладено у постанові від 20.12.2022 у справі № 560/3489/21, та який є застосовним і до обставин цієї справи.

Вирішуючи спірні правовідносини у справі № 560/3489/21 Верховний Суд виходив з того, що статтею 119 КЗпП України передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків.

Так, згідно з частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Наведеній нормі кореспондують приписи частини другої статті 39 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якої громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Отже, законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин, було гарантовано збереження місця роботи, посади і середнього заробітку за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Виходячи з визначення поняття «особливий період», наведеного у статті 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України», статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо початку і закінчення цього періоду, викладені в постанові від 26.08.2020 у справі № 813/402/17, особливий період в Україні настав із 17.03.2014 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та на час виникнення спірних у цій справі правовідносин продовжував діяти.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону унормовано, що початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Порядок проходження військової служби, у тому числі форма, порядок і правила укладення контракту, визначені в Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

За приписами пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За змістом пункту 26 Положення № 1153/2008 контракт укладається у двох примірниках, підписується сторонами контракту. Підпис посадової особи скріплюється відповідною гербовою печаткою. Один примірник контракту зберігається в особовій справі військовослужбовця, другий - у військовослужбовця. Контракт про проходження військової служби є підставою для видання відповідного наказу по особовому складу про зарахування особи до списків особового складу Збройних Сил України та призначення її на відповідну посаду чи продовження військової служби.

Згідно з абзацом другим пункту 117 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, призвані та прийняті на військову службу із запасу, призначаються на посади не пізніше ніж через два тижні з дня вибуття до місця служби, зазначеного у приписі військового комісаріату.

За приписами пункту 23 Положення № 1153/2008 строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності та залежно від категорії військовослужбовців та особливостей проходження військової служби контракт набирає чинності: 1) з дня присвоєння військового звання офіцерського складу; 2) з дня призначення на посаду сержантського і старшинського складу; 3) з дня укладення контракту, визначеного в наказі по особового складу; 4) з дня видання наказу про прийняття на військову службу за контрактом; 5) з дня зарахування до списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 2.8 Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, зарахування до списків військової частини прибулого особового складу (прийом на роботу працівників) проводиться наказом по стройовій частині, у день прибуття особового складу до військової частини.

За наведеного нормативно-правового регулювання особа вважається прийнятою на військову службу за контрактом з дня видання наказу по особовому складу про прийняття її на військову службу за контрактом, зарахування до списків особового складу Збройних Сил України та призначення на відповідну посаду (якщо призначення на посаду здійснюється одночасно з прийняттям на військову службу).

Водночас з дня зарахування особи, прийнятої на військову службу за контрактом, до списків особового складу військової частини згідно з наказом по стройовій частині набирає чинності контракт про проходження військової служби та розпочинається строк проходження такою особою військової служби, який визначений в укладеному контракті.

Про виникнення у особи, прийнятої на військову службу за контрактом, певних прав та обов`язків до початку проходження військової служби свідчать й положення статті 21 Закону № 2232-ХІІ, якими передбачено звільнення такої особи від роботи на час, необхідний для виконання обов`язків, пов`язаних з прийняттям на військову службу (зокрема, проходження медичного огляду, лікування), із збереженням за нею місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати, оплату проїзду до місця служби за рахунок коштів Державного бюджету України тощо.

Крім того, приписами частини першої статті 38 Закону № 2232-ХІІ на органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та заклади освіти незалежно від підпорядкування і форми власності покладено, зокрема, обов`язок сповістити призовників, військовозобов`язаних і резервістів про їх виклик до військових комісаріатів та забезпечити їх своєчасне прибуття за цим викликом.

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення винних осіб до встановленої законом відповідальності (частина перша статті 42 Закону № 2232-ХІІ).

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України гарантії щодо збереження місця роботи, посади і середнього заробітку поширюються на працівника з дня прийняття його на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду, яким є день видання відповідного наказу по особовому складу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 200/10899/20-а (яке набрало законної сили 21.07.2021) частково задоволено позов ОСОБА_1 до Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку, зокрема, визнано протиправним та скасовано наказ начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 06.11.2020 № 39-РС в частині скасування як нереалізованого наказу начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку (по особовому складу) від 28.10.2020 № 38-РС щодо укладання контракту про проходження громадянином України ОСОБА_1 військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, призначення на посади та присвоєння військового звання та в частині визнання таким, що не набув чинності контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного 28.10.2020 Міністерством оборони України в особі начальника Донецького зонального відділу Військової служби правопорядку з громадянином ОСОБА_1 .

Отже, оскільки ОСОБА_1 уклав контракт та був прийнятий на військову службу, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що звільнення позивача є порушенням статті 119 КЗпП України.

Крім того, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідно до довідки Донецького зонального відділу військової служби правопорядку від 20.06.2021 № 1904 позивач перебуває на військовій службі з 28.10.2020 по теперішній час на підставі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 200/10299/20-а.

Отже, посилання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську на те, що контракт визнано неукладеним, а на військову службу позивача все ж не прийнято, правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки суперечить встановленим судом обставинам справи, а також висновкам Донецького окружного адміністративного суду, викладеним у рішенні від 30.03.2021 у справі № 200/10899/20-а.

За наведених обставин та зважаючи на обізнаність відповідача з фактом прийняття позивача на військову службу за контрактом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині того, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням статті 119 КЗпП України, що указує на незаконність такого звільнення та відповідно до вимог статті 235 КЗпП України є підставою для поновлення позивача на займаній посаді з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Натомість висновок суду апеляційної інстанції про те, що стаття 119 КЗпП України не містить в собі заборони на звільнення працівника з ініціативи роботодавця при скороченні чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, не ґрунтується на правильному застосуванні цієї норми Кодексу в системному зв`язку з положеннями нормативно-правових актів, що визначають засади проходження в Україні військової служби.

Крім того, помилковим є посилання суду апеляційної інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03.02.2021 у справі № 0940/1503/18, оскільки правовідносини в цій справі та у справі, яка розглядається, не є подібними, адже правовідносини у справі № 0940/1503/18 стосувались звільнення позивача з посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України «Про державну службу» у зв`язку із втратою права на державну службу або його обмеженням внаслідок встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави.

Доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не повідомлено його про розгляд справи 26.07.2022, колегія суддів відхиляє, оскільки в матеріалах справи наявна заява позивача від 23.06.2022, в якій він просив суд апеляційної інстанції розгляд справи № 200/3471/21 провести за його відсутності за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Крім того, позивач у цій заяві просив повідомити його додатково про дату, час і місце судового засідання, але відповідно до змісту статті 194 КАС України про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи, якщо розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішення суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 скасувати.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 13.09.2021 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко В.М. Соколов Н.М. Мартинюк