29.06.2023

№ 200/4342/19-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2023 року

м. Київ

справа № 200/4342/19-а

адміністративне провадження № К/9901/834/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Чиркіна С.М.,

суддів: Єзерова А.А., Шарапи В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року (головуючий суддя: Арестова Л.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року (головуючий суддя: Геращенко І.В., судді: Арабей Т.Г., Міронова Г.М.) у справі № 200/4342/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання незаконними дій, визнання незаконною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі також позивач або ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області (далі також відповідач або ГУ Депржпраці), у якому просив:

визнати незаконним нерозгляд справи 21 лютого 2019 року, призначеної до розгляду на 21 лютого 2019 року уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Ганною Володимирівною (1);

визнати незаконним розгляд заяви ФОП ОСОБА_1 (вхід. № 2491/15-14-3/19 від 21 лютого 2019 року) неуповноваженою посадовою особою - начальником відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ГУ Держпраці у Донецькій області Костіциним Станіславом Володимировичем, який без законних підстав і без відповідних на то повноважень відклав розгляд справи, призначеної уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Ганною Володимирівною на 21 лютого 2019 року (2);

визнати незаконним розгляд заяви ФОП ОСОБА_1 (вхід. № 2491/15-14-3/19 від 21 лютого 2019 року) неуповноваженою посадовою особою, начальником управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області Ткаченком Геннадієм Миколайовичем; визнати незаконним прийняття рішення неуповноваженою посадовою особою - начальником відділу контролю північного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області Костіциним Станіславом Володимировичем про відкладення розгляду справи з 21 лютого 2019 року на 26 лютого 2019 року і про продовження строку розгляду справи до 26 лютого 2019 року всупереч призначеному уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника Головного управління у Донецькій області Зуб Ганною Володимирівною на 21 лютого 2019 року (3);

визнати незаконним розгляд справи 11 березня 2019 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дроздом Сергієм Вікторовичем про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на ФОП ОСОБА_1 (4);

визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ 180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11 березня 2019 року, винесену першим заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дроздом Сергієм Вікторовичем з порушенням Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою КМУ № 509 (далі також Порядок № 509)(5).

Донецький окружний адміністративний суд рішенням від 02 серпня 2019 року позовні вимоги задовольнив частково.

Визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Донецькій області № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11 березня 2019 року про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 584220,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Перший апеляційний адміністративний суд постановою від 25 листопада 2019 року рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 серпня 2019 року у справі № 200/4342/19-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання незаконними дії, визнання незаконною та скасування постанови скасував.

Прийняв нову постанову. У задоволенні позову відмовив.

Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, 30 грудня 2019 року позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить:

скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року частково (в частині відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог № 1-4) та змінити стосовно задоволеної позовної вимоги № 5 шляхом внесення доповнень (змін) його мотивувальної частини, залишивши без змін резолютивну частину стосовно вимоги № 5.

скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року і ухвалити нове рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі. Цією ж ухвалою витребувано справу з суду першої інстанції.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу, проте це не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв`язку зі звільненням головуючого судді ОСОБА_3 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, визначено новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Держпраці у Донецькій області було проведено інспекційне відвідування, за результатами якого складено акт та прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу на фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 , 11 березня 2019 року прийнята постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ 180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, яка на думку позивача прийнята з порушенням вимог Порядку № 509.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що Головне управління Держпраці у Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 11 березня 2019 року № ДЦ 180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС є законною та обґрунтованою, дії посадових осіб відповідають вимогам Порядку № 509, а тому відсутні підстави для її скасування.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

На виконання наказу ГУ Держпраці у Донецькій області № 120 від 18 січня 2019 року інспекторами управління Держпраці у період з 21 січня 2019 року по 22 січня 2019 року проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 .

За результатами проведеного інспекційного відвідування інспекторами праці 22 січня 2019 року складено акт інспекційного відвідування № ДЦ180/539/АВ, яким зафіксовано факт порушення законодавства, а саме не дотримано мінімальних гарантій в оплаті праці: робота в святкові, неробочі дні не оплачувалась у подвійному розмірі; індексація заробітної плати у 2017-2018 роках не проводилась; не здійснюються розрахунки з працівниками при звільненні в день звільнення; при звільненні працівника не виплачується грошова компенсація за всі невикористанні дні щорічної відпустки.

На підставі акта перевірки ГУ Держпраці у Донецькій області складено припис № ДЦ180/539/АВ/П від 30 січня 2019 року, в якому зазначено про необхідність усунення зафіксованих у акті порушень та письмово інформувати про виконання вимог припису державного інспектора праці.

30 січня 2019 року т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області Зуб Г.В. прийнято рішення № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ щодо розгляду справи про накладення штрафу на 13 лютого 2019 року об 11 годині 15 хвилин.

13 лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до т.в.о. начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Г.В. про відкладення розгляду справи та продовження розгляду до 10 днів, посилаючись на погіршення стану його здоров`я та госпіталізацію до медичного закладу на лікування 12 лютого 2019 року.

Заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Г.В. на адресу позивача надіслано повідомлення від 13 лютого 2019 року № 04.2-11-08/1485-19 про розгляд справи про накладення штрафу 21 лютого 2019 року об 11 год. 30 хв. згідно із частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі також КЗпП).

21 лютого 2019 року позивач звернувся з клопотанням до керівника ГУ Держпраці у Донецькій області про відкладення та продовження строку розгляду справи на 10 днів. В обґрунтування клопотання посилався на погіршення стану його здоров`я, у зв`язку з чим 12 лютого 2019 року він госпіталізований до медичного закладу на лікування.

Листом від 21 лютого 2019 року № 04.2-12-4/10/19 начальник відділу ГУ Держпраці у Донецькій області Костіцин С.В. повідомив представника ФОП ОСОБА_1 адвоката Моцика С.М., що згідно його клопотання від 21 лютого 2019 року перенесено розгляд справи про накладення штрафу на 26 лютого 2019 року об 14 год. 00 хв.

ФОП ОСОБА_1 на виконання вимог припису до ГУ Держпраці у Донецькій області надіслано лист про виконання припису, який отриманий 22 лютого 2019 року відповідачем, та докази виплати індексації заробітної плати за 2017-2018 роки, виплати компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки, та інше.

26 лютого 2019 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до керівника ГУ Держпраці у Донецькій області про відкладення розгляду справи та продовження розгляду на 10 днів. Обґрунтування аналогічні попереднім клопотанням. Зазначив, що бажає особисто прийняти участь у розгляді справи.

Листом першого заступника начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дрозд С.В. від 26 лютого 2019 року № 04.2-11-8/1787-19 повідомлено ФОП ОСОБА_1 про розгляд справи про накладення штрафу згідно частини 2 статті 265 КЗпП 11 березня 2019 року о 13 год. 00 хв.

На підставі висновків акту першим заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дроздом С.В. 11 березня 2019 року прийнято постанову про накладення штрафу № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 584 220,00 гривень на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України за порушення частини 4 статті 73, частини 1, 2 статті 107 КЗпП - недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці: робота у святкові та неробочі дні не оплачувалась у подвійному розмірі; частини 6 статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України «Про оплату праці»: непроведення індексації заробітної плати у 2017-2018 роках відповідним працівникам; частини 1 статті 83 КЗпП: невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористані відпустки.

За результатами перевірки ГУ Держпраці у Донецький області 22 січня 2019 року складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 41 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі також КУпАП), який направлений для розгляду по суті до Краматорського міського суду Донецької області.

Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 28 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в сумі 850,00 грн.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що доводи представника позивача про незаконні дії посадових осіб Головного управління Держпраці у Донецькій області 21 лютого 2019 року, 26 лютого 2019 року та 11 березня 2019 року, є безпідставними, оскільки наведені вище обставини свідчать про відповідність оскаржуваних дій відповідача вимогам Порядку № 509.

Судом акцентовано увагу на тому, що Порядок № 509 встановлює часові межі для прийняття постанови про накладення штрафу уповноваженими особами. Так, уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акту приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, а справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірна постанова винесена з порушенням норм чинного відповідачем не надано належних доказів, які підтверджують, що посадові особи Головного управління Держпраці у Донецькій області не мали часових меж для прийняття постанови про накладення штрафу уповноваженими особами, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що постанова № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11 березня 2019 року винесена з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Суд першої інстанції вважав за необхідне скористатися своїм правом та вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача виходячи з такого.

За позицією суду першої інстанції, у разі притягнення до відповідальності фізичної особи-підприємця на підставі частини 2 статті 265 КЗпП і частини 1 статті 41 КУпАП, повністю збігаються суб`єкт відповідальності і вид порушення.

Судом взято до уваги, що за порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплати її не в повному обсязі, інших порушень вимог законодавства про працю (у тому числі, не дотримання мінімальних гарантій в оплаті праці) ОСОБА_1 уже притягнуто до адміністративної відповідальності постановою Краматорського міського суду Донецької області від 28 березня 2019 року, що набрала законної сили. Застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 850,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскарження вищезазначених дій суб`єкта владних повноважень не є належним способом захисту, оскільки цими діями відповідач не порушив жодних прав позивача, а навпаки відкладав розгляд справи та продовжував строк розгляду, задовольняючи клопотання позивача з метою надання останньому можливості безпосередньої участі у розгляді справи відносно нього.

Судом апеляційної інстанції встановлено відсутність негативних наслідків для позивача у зв`язку з відкладенням розгляду справи відповідачем.

Водночас, за позицією суду апеляційної інстанції, диспозиція абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України та частини 1 статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення є різними.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

В обґрунтування вимог касаційної скарги стосовно позовних вимог № 1,2 позивач зазначає, що про невиконання вимог Порядку № 509 і нерозгляд справи ФОП ОСОБА_1 уповноваженою посадовою особою 21 лютого 2019 року, оскільки начальник відділу Костіцин С.В. не відноситься до таких осіб.

Стосовно позовних вимог № 3 стверджує, що суд не дав належної оцінки тій обставині, що начальник управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області Ткаченко Г.М. - не є уповноваженою особою в розумінні пункту 2 Порядку № 509 і тому не мав законних підстав для розгляду заяви від 21 лютого 2019 року (вхід.№ 2491/15-14-3/19), яка була подана на ім`я уповноваженої особи, а саме на ім`я керівника Головного управління Держпраці у Донецькій області.

Вважає, що саме на підставі цих незаконних (протиправних) дій неуповноважених осіб ГУ Держпраці у Донецькій області Ткаченка Г.М. і Костіцина С.В. , перший заступник начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дрозд С.В. незаконно (протиправно) всупереч вимогам пунктів 4,5 Порядку № 509 продовжив строк розгляду справи з 26-го лютого 2019 року до 11 березня 2019 року і незаконно (протиправно) розглянув 11 березня 2019 року справу про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовною вимогою № 4.

Щодо позовної вимоги № 5 зазначає, що оскаржена постанова першого заступника ГУ Держпраці у Донецькій області Дрозда С.В. про накладення штрафу № ДЦ 180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС на ФОП ОСОБА_1 і постанова Краматорського міського суду Донецької області у справі № 234/4419/19, яка набрала законної сили 09 квітня 2019 року, штраф сплачений - свідчить про те, що диспозиція правопорушень, в яких звинувачується позивач є абсолютно тотожною і мітить ідентичні обставини.

Покликається на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2018 року у справі № 814/2156/16.

Стверджує, що для ефективного захисту прав позивача, суду першої інстанції було б доцільним звернути увагу на те, що для здійснення інспекційного відвідування з питань дотримання мінімальних гарантій в оплаті праці у контролюючого органу не було, тому уповноважена особа Дрозд С.В. при винесені спірної постанови неправомірно керувався абзацом 4 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Акцентує увагу на тому, що уповноважена особа Дрозд С.В. взагалі знехтував рішення т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області Зуб Г.В., тобто не виконав рішення від 30 січня 2019 року про накладення штрафу згідно абзацу 8 частини 2 статті 265 КЗпП.

Наполягає на порушенні відповідачем строків розгляду справи про накладення штрафу, які передбачені пунктом 5 Порядку № 509.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги в межах касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Верховний Суд встановив таке.

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом № 877-V, дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина п`ята статті 2 Закону № 877-V).

Отже, з урахуванням положень частини п`ятої статті 2 цього Закону, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб`єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов`язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб`єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб`єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб`єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб`єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.

Зі змісту частин четвертої-п`ятої статті 2 Закону № 877-V вбачається, що органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю) керуються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року №96 Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

На час виникнення спірних правовідносин основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, що використовують найману працю були врегульовані Порядком № 295.

Згідно із пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Згідно пункту 27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що порушення, виявлені під час перевірки усунуті позивачем на виконання вимог припису до ГУ Держпраці у Донецькій області листом про виконання припису, який отриманий 22 лютого 2019 року відповідачем, з доказами виплати індексації заробітної плати за 2017-2018 роки, виплати компенсації за не використанні дні щорічної відпустки, та інше.

Проте згідно із пунктом 29 Порядку № 295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Враховуючи вимоги пункту 29 Порядку № 295, позивач не звільняється від притягнення до відповідальності, навіть за умови усунення порушень, встановлених відповідачем.

Водночас позивач не оскаржив правомірність інспекційного відвідування.

Згідно із частиною 11 статті 7 Закону № 877 у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Щодо позовних вимог про визнання незаконним розгляд 11 березня 2019 року першим заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дроздом С.В. справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на ФОП ОСОБА_1 , Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні цих позовних вимог, оскільки відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Отже, штраф накладено на позивача уповноваженою особою.

За позицією судів, з якою погоджується Верховний Суд, позовні вимоги про визнання незаконним розгляд заяви ФОП ОСОБА_1 (вхід. № 2491/15-14-3/19 від 21 лютого 2019 року) неуповноваженою посадовою особою - начальником управління з питань праці ГУ Держпраці у Донецькій області Ткаченком Г.М. задоволенню не підлягають, оскільки судами попередніх інстанцій встановлено відсутність в матеріалах справи доказів розгляду заяви позивача за вхід. № 2491/15-14-3/19 від 21.02.2019 року зазначеною посадовою особою.

Також суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про:

визнання незаконним нерозгляд справи 21 лютого 2019 року, призначеної до розгляду на 21 лютого 2019 року уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Ганною Володимирівною;

визнання незаконним розгляд заяви ФОП ОСОБА_1 (вхід. № 2491/15-14-3/19 від 21.02.2019 року) неуповноваженою посадовою особою - начальником відділу контролю північного напрямку управління з питань праці ГУ Держпраці у Донецькій області Костіциним С.В., який без законних підстав і без відповідних на то повноважень відклав розгляд справи, призначеної уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Ганною Володимирівною на 21 лютого 2019 року;

визнання незаконним прийняття рішення неуповноваженою посадовою особою - начальником відділу контролю північного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області Костіциним Станіславом Володимировичем про відкладення розгляду справи з 21 лютого 2019 року на 26 лютого 2019 року і про продовження строку розгляду справи до 26 лютого 2019 року всупереч призначеному уповноваженою посадовою особою т.в.о. начальника Головного управління у Донецькій області Зуб Ганною Володимирівною на 21 лютого 2019 року.

Згідно пункту 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункт 7 Порядку № 509).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Розгляд справ на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, акта, зазначеного в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку, здійснюється уповноваженими посадовими особами Держпраці та її територіальних органів.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

За позицією суду апеляційної інстанції, з якою погоджується Верховний Суд, питання про відкладення розгляду та продовження строку розгляду справи про порушення законодавства про працю належать до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень і суд не вправі втручатися в ці повноваження ГУ Держпраці.

Наявність резолюцій уповноваженої посадової особи на заявах позивача «до розгляду» підпорядкованим службовим особам, оформлення телефонограми та листа підпорядкованими службовими особами не є рішенням за результатами інспекційного відвідування, які є предметом спору у справі, відповідно не свідчить про розгляд справи про накладення штрафу неуповноваженою посадовою особою.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем часових меж для прийняття постанови про накладення штрафу уповноваженими особами, що, на його думку, є підставою для скасування спірного рішення, Верховний Суд зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 січня 2019 року т.в.о. начальника Головного управління Держпраці у Донецькій області Зуб Г.В. прийнято рішення № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ щодо розгляду справи про накладення штрафу на 13 лютого 2019 року об 11 годині 15 хвилин.

Заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Зуб Г.В. на адресу позивача надіслано повідомлення від 13 лютого 2019 року № 04.2-11-08/1485-19 про розгляд 21 лютого 2019 року об 11 год. 30 хв. справи про накладення штрафу згідно частини 2 статті 265 КЗпП

21 лютого 2019 року позивач знову звернувся з аналогічним клопотанням до керівника ГУ Держпраці у Донецькій області.

Листом від 21 лютого 2019 року № 04.2-12-4/10/19 начальник відділу ГУ Держпраці у Донецькій області Костіцин С.В. повідомив представника ФОП ОСОБА_1 адвоката Моцика С.М., що згідно його клопотання від 21.02.2019 року перенесено розгляд справи про накладення штрафу на 26 лютого 2019 року об 14 год. 00 хв.

26 лютого 2019 року позивач звернувся втретє з аналогічним клопотанням до керівника ГУ Держпраці у Донецькій області про відкладення розгляду справи та продовження розгляду на 10 днів.

Листом першого заступника начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дрозда С.В. від 26 лютого 2019 року № 04.2-11-8/1787-19 повідомлено позивача про розгляд справи про накладення штрафу згідно частини 2 статті 265 КЗпП 11 березня 2019 року о 13 год. 00 хв.

Згідно пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів (п. 5 Порядку № 509).

Судами встановлено, що рішення про розгляд справи про порушення законодавства про працю прийнято відповідачем 30 січня 2019 року, постанова про накладення штрафу прийнята 11 березня 2019 року.

Водночас тричі розгляд справи про порушення законодавства про працю відкладався у зв`язку із задоволенням клопотань позивача про відкладення розгляду та продовження строку розгляду справи.

За вставлених судами попередніх інстанцій обставин, вимоги позивача про визнання протиправними дій посадових осіб щодо відкладення розгляду та продовження строку розгляду справи свідчать про те, що позивач навмисно вчиняв заходи щодо відкладення розгляду справи, розраховуючи в подальшому на порушення посадовими особами відповідача вимог Порядку № 509 з урахуванням його наступної позиції, викладеної в позовній заяві та апеляційній скарзі.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій.

Суд звертає увагу позивача на те, що визнання вказаних вище оскаржених дій суб`єкта владних повноважень протиправними не є належним способом захисту, оскільки цими діями відповідач не порушив жодних прав позивача, а навпаки відкладав розгляд справи та продовжував строк розгляду, задовольняючи клопотання позивача з метою надання останньому можливості безпосередньої участі у розгляді справи відносно нього.

Отже, судом встановлено відсутність негативних наслідків для позивача у зв`язку з відкладенням розгляду справи відповідачем.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДЦ 180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11 березня 2019 року, винесену першим заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дроздом С.В., Верховний Суд зазначає таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, на підставі висновків акту першим заступником начальника ГУ Держпраці у Донецькій області Дроздом С.В. 11 березня 2019 року прийнято постанову про накладення штрафу № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою на позивача накладено штраф в розмірі 584 220,00 гривень на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України за порушення частини 4 статті 73, частини 1, 2 статті 107 КЗпП - недотримання мінімальних гарантій в оплаті праці: робота у святкові та неробочі дні не оплачувалась у подвійному розмірі; частини 6 статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України «Про оплату праці»: непроведення індексації заробітної плати у 2017-2018 роках відповідним працівникам; частини 1 статті 83 КЗпП: невиплати грошової компенсації при звільненні за невикористані відпустки.

З приводу доводів касаційної скарги про недопустимість притягнення особи двічі до одного й того самого виду відповідальності за одне правопорушення, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне вказати наступне.

Об`єднана палата Верховного Суду під час розгляду справи № 260/1743/19 за схожих правовідносин у постанові від 22 грудня 2020 року дійшла висновку, що в умовах одночасного застосування санкцій до фізичної особи - підприємця за статтею 265 КЗпП України та статтею 41 КУпАП, має місце подвійне застосування щодо однієї і тієї ж особи двох штрафних каральних заходів. Це є не лише непропорційним та надмірним обтяженням щодо такої особи, але й ставить у нерівне правове становище при вчиненні аналогічного правопорушення у діяльності юридичної особи та фізичної особи-підприємця не на користь останнього.

Розмежування статусу фізичної особи та фізичної особи - підприємця не зумовлює можливостей відходу від цих висновків, оскільки в обидвох випадках каральна мета відповідальності реалізується щодо єдиного суб`єкта права - фізичної особи, яка з метою законного здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (згідно з частиною першою статті 42 Конституції України та частиною першою статті 50 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 128 Господарського кодексу України) отримує додатковий правовий статус.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 22.12.2020 у справі №260/1743/19 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого:

штрафи, передбаченні статтею 265 КЗпП України, є заходами фінансової відповідальності, а тому підстав відносити їх до заходів адміністративної відповідальності немає;

фізична особа - підприємець, яка використовує найману працю, не може бути одночасно притягнута до відповідальності за частиною другою статті 265 КЗпП України та частиною третьою статті 41 КУпАП в частині допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору у зв`язку з порушенням принципу «non bis in idem» як складового елементу принципу верховенства права.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що диспозиція абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП України та частини 1 статті 41 КУпАП в частині визначення правопорушення є різними.

За змістом частини 1 статті 41 КУпАП порушення встановлених термінів виплати пенсій, стипендій, заробітної плати, виплата їх не в повному обсязі, терміну надання посадовими особами підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та фізичними особами - підприємцями працівникам, у тому числі колишнім, на їхню вимогу документів стосовно їх трудової діяльності на даному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця, необхідних для призначення пенсії (про стаж, заробітну плату тощо), визначеногоЗаконом України "Про звернення громадян", або надання зазначених документів, що містять недостовірні дані, порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення, а також інші порушення вимог законодавства про працю тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із абзацом 4 статті 265 КЗпП Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

За змістом статті 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Так, частина 1 статті 41 КУпАП передбачає також «інші порушення вимог законодавства про працю».

За змістом оскаржуваної постанови та постанови Краматорського міського суду Донецької області від 28 березня 2019 року позивача притягнуто до відповідальності за одні і ті ж правопорушення.

Стаття 61 Конституції України передбачає заборону притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення більше одного разу.

Варто зазначити, що перше притягнення особи до відповідальності не може визнаватись незаконним з підстав, передбачених статтею 61 Конституції України, у разі повторного притягнення тієї ж особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, яке відбулося за часом пізніше.

Відтак, ключовим питанням, яке підлягає розв`язанню при вирішенні цієї справи є визначення обставин, за яких особа вважається притягнутою до відповідальності вперше.

В контексті обставин цієї справи слід зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 №9-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) зазначив, що поняття «притягнення до кримінальної відповідальності» не тотожне поняттю «кримінальна відповідальність», як і поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність».

Норми Конституції України, зокрема, містять терміни: «за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (частина друга статті 60); «ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (стаття 61); «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом» (частина перша статті 63), «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (частина друга статті 68); «за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону» (частина друга статті 105); «за неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності» (частина п`ята статті 129). У контексті змісту положень названих статей Конституції України терміни «притягнення до юридичної відповідальності» та «юридична відповідальність» розмежовуються.

Притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України в аспекті порушених у конституційному поданні Міністерством внутрішніх справ України питань положення частини третьої статті 80 Конституції України розтлумачив так:

« 1.1. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

1.2. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.»

У межах предмету розгляду цієї справи Верховний Суд зазначає, що відносно позивача за наслідками проведеного інспекційного відвідування 22 січня 2019 року було складено протокол про адміністративне порушення . В подальшому вказаний протокол був розглянутий Краматорським міським судом Донецької області, який постановою від 28 березня 2019 року у справі № 234/4419/19 визнав винуватим у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 41 КУпАП та притягнув його до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 850,00 гривень.

Так, статтею 254 КУпАП передбачено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.

Відповідно до статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються зокрема відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Крім того, статтею 268 КУпАП регламентовані права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

За сталою судовою практику у справах цієї категорії, зміст наведених норм права КУпАП свідчить, що притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Прийняття ж постанови за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення є вирішенням такої справи по суті, яка передбачає встановлення наявності складу адміністративного правопорушення або його відсутності та, відповідно, застосування санкції, закриття справи, що відповідає положенням статті 284 КУпАП.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №824/1164/18-а, від 22 лютого 2022 року у справі № 260/511/19, від 18 травня 2022 року у справі №813/4354/17 та від 01 червня 2022 року у справі №440/698/20.

Отже, хоча спірна постанова була прийнята раніше (11 березня 2019 року) ніж постанова місцевого суду (28 березня 2019 року), подвійне притягнення до відповідальності все ж таки присутнє, оскільки притягнення до адміністративної відповідальності починається з моменту складання протоколу та його пред`явлення особі, яка притягається до адміністративної відповідальності (притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності), тобто у цій справі притягнення до відповідальності за частиною першою статті 41 КУпАП почалося з моменту складення протоколу 22 січня 2019 року.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем до позивача застосовані заходи впливу за правопорушення, передбачені в частині другій статті 265 КЗпП України шляхом прийняття постанови від 11 березня 2019 року № ДЦ 180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС про накладення штрафу, що є фінансовою санкцією, тобто оспорюваною у цій справі постановою позивача фактично повторно притягнуто до відповідальності за одні й ті самі порушення трудового законодавства, за які її вже було притягнуто до відповідальності за одне й те саме правопорушення, що заборонено статтею 61 Конституції України.

Така позиція відповідає і практиці Європейського суду з прав людини.

Так, у пункті 110 рішення Великої палати Європейського суду з прав людини від 15.11.2016 у справі «А та Б проти Норвегії» зазначено: «Суд також переконливо підтвердив, що стаття 4 Протоколу №7 не обмежується правом не бути покараним двічі, але поширюється і на право не піддаватися кримінальному обвинуваченню або засудженню двічі. Якби це було не так, то не було б необхідності використовувати слово «засуджений», а також слово «покараний», оскільки це було би дублюванням. Таким чином, Суд підтвердив, що стаття 4 Протоколу № 7 застосовується навіть коли людина була притягнута до відповідальності в провадженнях, які не призвели до визнання винним у вчиненні правопорушення.

Стаття 4 Протоколу №7 містить три різних гарантії і встановлює, що за одне і те саме правопорушення ніхто не може бути (І) притягнутий до відповідальності, (ІІ) засуджений, і (ІІІ ) покараний.».

За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Інші доводи скаржника не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки, фактично зводяться до переоцінки доказів.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача.

Статтею 352 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови Головного управління Держпраці у Донецькій області № ДЦ180/539/АВ/П/ПТ/МГ-ФС від 11 березня 2019 року про накладення штрафу на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 584 220,00 гривень.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року в частині задоволених позовних вимог змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови, залишаючи резолютивну частину без змін.

В решті постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С.М. Чиркін

А.А. Єзеров

В.М. Шарапа