№ 200/4642/19

Постанова

Іменем України

21 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 200/4642/19

провадження № 61-15291св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Первинна професійна спілка «Правозахисники країни»,

відповідач - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2019 року у складі судді Лукінової К. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2019 року Первинна професійна спілка «Правозахисники країни» (далі - ППС «Правозахисники країни») звернулась до суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області) про зобов`язання вчинити дії, в якому просила зобов`язати відповідача утримувати та здійснювати перерахунок членських профспілкових внесків на користь ППС «Правозахисники країни» за заявами/окремими угодами про безготівкове утримання з грошового забезпечення членських профспілкових внесків її членів, які отримані ГУ НП в Дніпропетровській області від ППС «Правозахисники країни» в період з 07 листопада 2015 року до 25 березня 2019 року, а також стягнути понесені судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що ППС «Правозахисники країни» 21 березня 2019 року стало відомо, що ГУ НП в Дніпропетровській області має намір припинити перерахунок на рахунки профспілки членських профспілкових внесків. За твердженням позивача, законодавством про профспілки визначено, що роботодавець повинен сприяти діяльності профспілок. Неперерахування членських профспілкових внесків є прямим перешкоджанням діяльності профспілки, оскільки внаслідок затримки коштів діяльність профспілки призупиняється фактично повністю.

При цьому за рахунок коштів профспілки утримується офіс, здійснюється сплата судового збору за подання позовних заяв в інтересах членів профспілки щодо протиправних дій або бездіяльності, які вчиняються щодо них, справляються витрати на юридичну допомогу, витрати на страхування членів профспілки за відповідними договорами, витрати на пошту, канцелярію та інше. Профспілка є неприбутковою організацією та існує лише за рахунок вказаних внесків.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2019 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Суд першої інстанції, керуючись статтями 19 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), з урахуванням пункту 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та у відкритті провадження слід відмовити, оскільки між сторонами виник спір, пов`язаний із здійсненням господарської діяльності позивача, роз`яснивши останньому, що він має право звернутися із позовом до господарського суду за правилами положень ГПК України в порядку господарського судочинства.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу ППС «Правозахисники країни» залишено без задоволення, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність юрисдикції господарського суду для розгляду цієї справи, оскільки сторонами у цій справі є юридичні особи та між сторонами виник спір, пов`язаний із здійсненням господарської діяльності позивача.

Також апеляційний суд, посилаючись на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), зазначив, що трудовий колектив не має статусу юридичної особи і не може виступати учасником господарського або цивільного процесу, відповідно професійна спілка не може виступати представником трудового колективу в господарському чи цивільному процесі, а при зверненні з позовом в інтересах трудового колективу має вважатись такою, що діє від власного імені. Документи, що підтверджують представництво профспілкою фізичних осіб - членів трудового колективу, не були надані суду. Таким чином, у цій справі професійна спілка в особі голови ППС «Правозахисники країни» не може представляти члена трудового колективу - фізичну особу в цивільному процесі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У серпні 2019 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ППС «Правозахисники країни» на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», частину першу статті 19 ЦПК України, наполягає, що права та інтереси ППС «Правозахисники країни» підлягають захисту за правилами цивільного судочинства, спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, ґрунтуються на трудових відносинах, а захист таких прав віднесений до компетенції місцевого суду загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.

Заявник зазначає, що взаємодія профспілкової організації з організацією-роботодавцем ґрунтується на трудових відносинах, які випливають із взаємовідносин членів профспілкової організації, які одночасно є працівниками організації-роботодавця, із таким роботодавцем та профспілкою, а також взаємодії профспілкової організації з роботодавцем щодо свого функціонування з метою захисту прав своїх членів. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір, та помилковим є намагання поширення юрисдикції господарських судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідач у справі є суб`єктом господарювання.

У жовтні 2019 року на адресу Верховного Суду засобами поштового зв`язку надійшов відзив ГУ НП в Дніпропетровській області на касаційну скаргу ППС «Правозахисники країни», в якому, посилаючись на безпідставність її доводів, відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Крім того, у відзиві викладено клопотання про розгляд справи за участю представника ГУ НП в Дніпропетровській області.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 серпня 2019 року касаційну скаргу ППС «Правозахисники країни» передано на розгляд судді-доповідачу Сердюку В. В.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2019 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 21 серпня 2019 року про надання строку для усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ППС «Правозахисники країни», витребувано матеріали справи № 200/4642/19 з Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У грудні 2019 року матеріали справи № 200/4642/19 надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 вересня 2020 року № 2211/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2020 року касаційну скаргу ППС «Правозахисники країни» та матеріали справи № 200/4642/19 передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за участю представника ГУ НП в Дніпропетровській області та справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частиноюдругою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України(у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

У статті 19 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання позову) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком справ, розгляд яких прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа), по-третє, пряма вказівка закону про вирішення спору в порядку певного судочинства.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 10 частини статті 20 ГПК України (у редакції, чинній на дату подання позову) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Згідно з частинами першою-третьою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Частиною першою статті 4 ГК України встановлено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, трудові відносини.

Правове становище професійних спілок, їх статус та повноваження регулюються зокрема КЗпП України та Законом України від 15 вересня 1999 року №1045-XIV «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Працівники мають право, зокрема, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку (частина друга статті 2 КЗпП України).

Згідно з частинами першою, другою статті 246 КЗпП України та частиною першою статті 37 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» первинні профспілкові організації на підприємствах, в установах, організаціях та їх структурних підрозділах представляють інтереси своїх членів і захищають їх трудові, соціально-економічні права та інтереси. Первинні профспілкові організації здійснюють свої повноваження через утворені відповідно до статуту (положення) виборні органи, а в організаціях, де виборні органи не утворюються, - через профспілкового представника, уповноваженого згідно зі статутом на представництво інтересів членів професійної спілки, який діє в межах прав, наданих цим Законом та статутом професійної спілки.

Статтею 244 КЗпП України передбачено, що права професійних спілок, їх об`єднань визначаються Конституцією України, Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами.

Професійна спілка (профспілка) - це добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - це добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному навчальному закладі (частина перша статті 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Частиною першої статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачено, що роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації.

Роботодавці зобов`язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань (стаття 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України від 03 березня 1998 року № 137/98-ВР «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Установлені цим Законом норми поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання (стаття 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо: встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.

Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (стаття 3 вказаного Закону).

Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачений у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 указаного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).

Колективні трудові спори - це спори між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, у яких ідеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин і порядок вирішення яких визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17 (провадження № 12-92гс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 174/580/16-ц (провадження № 14-127цс19), підстав відступити від нього не вбачається.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду господарських і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них юридичних осіб - суб`єктів господарювання). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.

Враховуючи, що сторонами цього спору є первинна профспілкова організація та роботодавець, а спір виник у зв`язку з невиконанням роботодавцем вимог законодавства про працю щодо забезпечення діяльності професійної спілки з питань, віднесених до її повноважень, зокрема, щодо утримання та перерахунку членських профспілкових внесків, а отже цей спір є трудовим та віднесений до цивільного судочинства.

Отже, зважаючи на характер правовідносин, суд першої інстанції помилково відмовив у відкритті провадження у справі на тій підставі, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а апеляційний суд при апеляційному перегляді справи не виправив допущену судом першої інстанції помилку. У результаті зазначеного право заявника на доступ до правосуддя було порушено.

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 17 травня 2018 року у справі № 910/11188/17 (провадження № 12-92гс18), від 26 червня 2019 року у справі № 174/580/16-ц (провадження № 14-127цс19) та від 17 вересня 2019 року у справі № 904/4107/18 (провадження № 12-68гс19).

З огляду на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду посилання апеляційного суду в оскаржуваній постанові на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/9010/17 (провадження № 12-82гс18), відхиляється. Окрім цього, у зазначеній справі предмет позову (про зобов`язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні підприємства та визнання недійсним наказу в частині збільшення статутного капіталу) є відмінним від справи, що переглядається в касаційному порядку.

Таким чином, колегія суддів вважає касаційну скаргу обґрунтованою, а оскаржувані судові рішення такими, що постановлені з порушенням вимог процесуального законодавства і підлягають скасуванню.

У частині третій статті 406 ЦПК України передбачено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).

У частині четвертій статті 411 ЦПК України вказано, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).

Оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із характером спірних правовідносин та постановив ухвалу про відмову у відкритті провадження, а суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді цієї ухвали не виправив допущені судом першої інстанції порушення, тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Під час продовження розгляду справи суду першої інстанції належить врахувати викладене у цій постанові, розглянути позовну заяву з додатками ППС «Правозахисники країни» на предмет відповідності вимогам ЦПК України та вирішити питання щодо відкриття або відмови у відкритті провадження у справі.

Оскільки розгляд справи не закінчено, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 400 406 411 416 ЦПК України (у редакції, чинній на дату подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Первинної професійної спілки «Правозахисники країни» задовольнити.

Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 липня 2019 року скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний Г. І. Усик В. В. Яремко