ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2025 року
м. Київ
справа №200/5237/22
адміністративне провадження № К/990/20177/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року (судді: Казначеєв Е.Г., Гайдар А.В., Блохін А.А.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , третя особа ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), з вимогами:
- -визнати протиправним рішення військової частини НОМЕР_1 щодо відрахування аліментів з додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 та виплачується на період воєнного стану;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснювати відрахування аліментів без врахування додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 та виплачується або виплачуватиметься у період дії воєнного стану.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що з 16 листопада 2022 року відповідач неправомірно стягує з нього аліменти у розмірі 1/6 грошового забезпечення, в тому числі з додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168. Позивач вважає, що зазначена додаткова винагорода не має постійного характеру, а тому не підлягає включенню до грошового забезпечення, з якого підлягають утриманню аліменти. Він вказує, що додаткова винагорода не враховується при обрахуванні пенсійного забезпечення, індексації, вихідної допомоги. Крім того, відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 ця виплата належить до одноразових видів грошового забезпечення.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відрахування аліментів з додаткової винагороди ОСОБА_1 , яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 та виплачується на період дії воєнного стану. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 відрахування аліментів здійснювати без врахування додаткової винагороди, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 та виплачується ОСОБА_1 у період дії воєнного стану, починаючи з 15 листопада 2022 року.
Приймаючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, яка виплачується на період воєнного стану, належить до одноразових видів грошового забезпечення і не включається до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, через позовні вимоги вважав обґрунтованими. При цьому, суд наголосив, що порушення прав позивача відбулося через фактичні дії відповідача за відсутності прийняття відповідачем спеціального індивідуального акта з приводу спірних відносин, відтак визнав протиправними саме дії військової частини НОМЕР_2 .
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року рішення суду першої інстанції від 05 травня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи протилежне рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, вона має постійний характер та належить до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб. Як зазначив суд, така правова позиція відповідає висновкам, викладеним Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №209/3260/13-ц, ухвалі від 07 лютого 2024 року у справі №331/4185/19.
Суд апеляційної інстанції також підкреслив, що немає підстав вважати, що законодавець, маючи на меті належне забезпечення дитини для її повноцінного духовного та фізичного розвитку, міг з будь-яких причин не охоплювати аліментними зобов`язаннями додаткову винагороду на період воєнного стану.
Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування
ОСОБА_1 не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційну скаргу подано з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Мотивуючи касаційну скаргу скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема частини другої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2024 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», пункту 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146. Скаржник наголошує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права.
Скаржник зазначає, що згідно з частиною другою статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення аліментів в тому числі не здійснюється із сум грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.
Порядок і умови виплати додаткової винагороди для військовослужбовців законодавцем було делеговано керівнику Міністерства оборони, який у пункті 2 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, визначив додаткову винагороду як одноразовий додатковий вид грошового забезпечення, тобто такий, що не має постійного характеру.
При цьому поняття «інші випадки», в яких не здійснюється стягнення аліментів, мають бути передбачені виключно законом. Закон при визначенні «інших випадків» не делегує повноваження із визначення випадків стягнення аліментів на підзаконні нормативно-правові акти, а саме акти Кабінету Міністрів України.
Окремо скаржник зауважує, що постанова Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року №1263 «Про внесення змін до пункту 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» суперечить частині другій статті 73 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки «інші випадки» встановлюються законом та в системі інших актів Кабінету Міністрів України створюється «подвійний стандарт», за яким при обчисленні допомоги на оздоровлення, допомоги при звільненні, пенсії та інше, вона вважається одноразовою та не має постійного характеру, а при обчисленні аліментів з доходу військовослужбовця нібито має постійний характер.
Крім того, скаржник зазначає, що редакція пункту 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб (зі змінами) є суперечливою та допускає подвійне тлумачення, оскільки в одному реченні одночасно і дозволяє, і забороняє стягнення аліментів з додаткової винагороди.
Скаржник також вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на правові висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №209/3260/13-ц та ухвалі від 07 лютого 2024 року у справі № 331/4185/19, оскільки ці справи стосувалися поліцейських, а не військовослужбовців. На думку скаржника, у розглядуваному випадку наявні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у зазначених судових рішеннях.
Позиція інших учасників справи
Відповідач через підсистему «Електронний суд» 11 червня 2024 року подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Позивач через підсистему «Електронний суд» 01 лютого 2025 року подав до Верховного Суду заяву про уточнення до касаційної скарги, в якій просить доповнити касаційну скаргу додатковою підставою для касаційного оскарження, зокрема пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
З цього приводу Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.
Вказані уточнення до касаційної скарги надійшли до Верховного Суду після закінчення строку на касаційне оскарження, а відтак, враховуючи, що положеннями КАС України не передбачено можливості поновлення такого строку, розгляд цієї адміністративної справи судом касаційної інстанції проводиться в межах доводів та вимог касаційної скарги без врахування вказаних уточнень та доповнень до неї.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року у справі №200/5237/22.
Ухвалою Верховного Суду (суддя: Загороднюк А.Г.) від 25 червня 2025 року призначено справу до розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2024 року (судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О., Соколов В.М.) виправлено описку в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2024 року в частині судових рішень, що оскаржуються в касаційному провадженні.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), будучи призваним під час мобілізації з 18 липня 2022 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішеннями Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 15 лютого 2022 року у справі №644/827/22, Київського районного суду м. Полтави від 20 січня 2023 року у справі №552/9050/22 постановлено стягувати з ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 та дружини ОСОБА_4 по 1/6 частини доходів на кожного.
Позивач під час служби отримує грошове забезпечення та додаткову винагороду під час дії воєнного стану, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 в розмірі від 30 000,00 грн до 100 000,00 грн, що підтверджується в тому числі з випискою по картковому рахунку.
На звернення позивача відповідачем надано лист від 01 грудня 2022 року № 3244, в якому зазначено, що в зв`язку з набранням чинності пунктом 8 «Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, інших осіб», які були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263 з 16 листопада 2022 року проведено перерахунок розміру стягуваних аліментів із врахуванням додаткової винагороди, яка виплачується під час воєнного стану.
Уважаючи протиправним прийняте відповідачем рішення про відрахування аліментів з додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом.
Статтею 73 цього ж Закону визначено перелік коштів, на які не може бути звернено стягнення.
Відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю;5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 73 Закону стягнення не здійснюється також із сум вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами статті 81 Сімейного кодексу України перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 затверджено Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.
Пунктом 8 зазначеного Переліку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 122) передбачено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263, яка набула чинності 16 листопада 2022 року, внесено зміни до пункту 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Цією постановою доповнено його після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується за період воєнного стану».
Отже, зміненим пунктом 8 згаданого Переліку (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263) встановлено, що з військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів внутрішніх справ, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, БЕБ, служби цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, співробітників Служби судової охорони утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується на період воєнного стану, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців Збройних Сил України, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
У частині другій статті 9 Закону № 2011-XII установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами першим і другим частини четвертої статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.
Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Пунктом 1 цієї постанови визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодекс адміністративного судочинства України).
Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо утримання з 16 листопада 2022 року відповідачем аліментів з додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, яка виплачується позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України під час дії воєнного стану.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що зазначена додаткова винагорода має постійний характер, належить до одноразових видів грошового забезпечення і, на думку суду, не включається до переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Відтак суд вважав відрахування аліментів із зазначеної виплати протиправним та зобов`язав відповідача утриматися від стягнення аліментів з цієї винагороди.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, з посиланням на висновки Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №209/3260/13-ц та ухвалі від 07 лютого 2024 року у справі №331/4185/19, вважав, що вказана додаткова винагорода не є одноразовим нерегулярним видом грошового забезпечення, має постійний характер та належить до видів доходів, які враховуються при визначення розміру аліментів на одного з подружжя, дітей батьків, інших осіб. Відповідно утримання аліментів із зазначеної додаткової винагороди вважав правомірним.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з огляду на:
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 73 Закону України «Про виконавче провадження», пункту 2-1 Постанови №168, пункту 2 Розділу І Порядку № 260, пункту 1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 в контексті правомірності утримання аліментів із додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168;
необхідність відступлення від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №209/3260/13-ц та ухвалі від 07 лютого 2024 року у справі №331/4185/19.
Ключове питання, яке належить вирішити Верховному Суду в цій справі полягає в тому, чи належить додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, до переліку доходів, з яких здійснюється утримання аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків чи інших осіб.
Оцінюючи правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права з урахуванням доводів і вимог касаційної скарги, Суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», порядок стягнення аліментів визначається законом.
Статтею 73 цього Закону встановлено вичерпний перелік видів доходів, на які не може бути звернено стягнення, зокрема й у межах аліментних зобов`язань. У цьому зв`язку заслуговує на увагу положення пункту 3 частини другої статті 73 цього Закону, згідно з яким стягнення не здійснюється із сум грошового забезпечення, що не має постійного характеру, а також в інших випадках, передбачених законом.
Отже, законодавець чітко визначив обмеження щодо доходів, із яких може проводитися стягнення аліментів, виключивши з цього переліку, зокрема, грошове забезпечення, яке не має постійного характеру.
Водночас слід врахувати, що норма статті 73 Закону України «Про виконавче провадження» є загальною нормою, яка регулює вчинення виконавчих дій, та яка, при цьому, не містить приписів щодо належності додаткової винагороди, яка виплачується за період воєнного стану, до переліку видів доходів, на які не може бути звернено стягнення.
Натомість, спеціальним законом у сфері сімейних правовідносин, а саме статтею 81 Сімейного кодексу України, законодавець надав Кабінету Міністрів України повноваження затверджувати перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб.
У пункті 8 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 року № 146 в редакції, чинній до 16 листопада 2022 року, було передбачено, що з військовослужбовців Збройних Сил України утримання аліментів провадиться з усіх видів грошового забезпечення, крім грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та інших випадків, передбачених законом.
З 16 листопада 2022 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263 пункт 8 Переліку було змінено та доповнено, зокрема після слів «з усіх видів грошового забезпечення» словами «інших виплат, установлених законодавством, зокрема додаткової винагороди, яка виплачується за період воєнного стану».
Указаними змінами Кабінет Міністрів України виокремив додаткову винагороду, яка виплачується за період воєнного стану, з-поміж переліку доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, визначивши її як джерело, з якого здійснюється утримання аліментів. Іншими словами, Уряд прямо включив додаткову винагороду, яка виплачується за період воєнного стану, до механізму аліментного стягнення.
У контексті доводів касаційної скарги слід підкреслити, що зміни до пункту 8 Переліку, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263, не створили нових аліментних зобов`язань, а лише уточнили, що додаткова винагорода, яка виплачується за період воєнного стану, є доходом, з якого здійснюється утримання аліментів. Її згадка в оновленій редакції пункту 8 Переліку є нормативним уточненням, а не розширенням чи зміною правового регулювання.
Твердження скаржника про відсутність у Кабінету Міністрів України повноважень визначати випадки стягнення аліментів є безпідставним, оскільки саме закон (стаття 81 Сімейного кодексу України) надає Уряду право формувати перелік доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Зміни, внесені Постановою №?1263, є реалізацією цього повноваження і не виходять за межі делегованої йому компетенції.
Посилання скаржника на нібито існування подвійних стандартів щодо врахування додаткової винагороди при обрахуванні пенсійного забезпечення, індексації, вихідної допомоги не заслуговують на увагу. Механізм обчислення пенсійного забезпечення, соціальних виплат та аліментних зобов`язань є відмінним, регулюється окремими нормативно-правовими актами і не є взаємозалежним.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про суперечливість редакції пункту 8 Переліку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 року № 1263, яка начебто допускає подвійне тлумачення. Зміст пункту 8 Переліку у зміненій редакції послідовно встановлює правило щодо утримання аліментів з усіх видів грошового забезпечення, виокремлює додаткову винагороду, яка виплачується за період воєнного стану, як об`єкт стягнення аліментів, і лише після цього визначає загальні винятки, за яких аліменти не стягуються, які на зазначену додаткову винагороду не поширюються.
Твердження скаржника про непостійний характер додаткової винагороди та віднесення її до одноразових додаткових видів грошового забезпечення не мають визначального значення для оцінки правомірності утримання аліментів у цій справі, оскільки виокремивши її серед переліку доходів, які враховуються для аліментних утримань, Кабінет Міністрів України фактично надав їй статус такого джерела, в незалежності від її правової природи та специфічного характеру.
Принагідно необхідно зазначити, що відповідно до судових рішень про стягнення аліментів позивач визнав обов`язок щомісячно сплачувати аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу).
У пункті 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб вказується, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків.
Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб. Отже, Перелік видів доходів, які враховуються при визначені розміру аліментів, не є вичерпним.
Такий правовий висновок викладено Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц.
Отже, відповідаючи на питання, поставлене в цьому касаційному провадженні, Верховний Суд зазначає, що з 16 листопада 2022 року додаткова винагорода, встановлена Постановою №168, належить до доходів, з яких відповідно до чинного законодавства здійснюється утримання аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків чи інших осіб.
Зазначений підхід до утримання аліментів з додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, застосовано Другою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 209/3260/13-ц, який суд апеляційної інстанції врахував під час розгляду цієї справи.
Заявник касаційної скарги, натомість, не обґрунтував належним чином необхідність відступлення від зазначеного підходу до застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 28 лютого 2024 року у справі №209/3260/13-ц.
Доводи скаржника в цій частині касаційної скарги зводяться переважно до незгоди з тим, що суд апеляційної інстанції врахував судові рішення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду під час розгляду цієї справи, оскільки, на думку скаржника, правовідносини у справі №209/3260/13-ц не є подібними до обставин справи, що розглядається.
Водночас Верховний Суд підкреслює, що незважаючи на певну відмінність у фактичних обставинах, характер спірних правовідносин, правове регулювання спірного питання у справі № 209/3260/13-ц та у цій справі є однаковими, тому суд апеляційної інстанції цілком правомірно врахував її під час вирішення цього спору.
Верховний Суд також акцентує, що предметом відступу можуть бути виключно правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду. Тож посилання скаржника на необхідність відступу від висновку Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду, викладеного в ухвалі від 07 лютого 2024 року у справі №331/4185/19, відхиляються як безпідставні.
Підсумовуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що врахування додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, під час визначення розміру аліментів є правомірним та узгоджується з вимогами законодавства.
Верховний Суд також констатує, що відсутні підстави для формування окремого висновку щодо застосування норми права за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України у цій справі, оскільки відповідний висновок уже сформовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у справі №209/3260/13-ц, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду поділяє цей висновок, вважає його застосовним до спірних правовідносин і не вбачає підстав для відступу від нього.
Отже, доводи касаційної скарги, наведені в обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктами 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками, викладеними у цій постанові.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов