ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 200/5338/19-а
адміністративне провадження № К/9901/3814/20, № К/9901/9084/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 200/5338/19-а
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, прийняте в складі: головуючого судді Кочанової П.В., і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Сіваченка І.В., Міронової Г.М.,
УСТАНОВИВ:
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач) з вимогами:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо непроведення повного розрахунку в день звільнення з Національної поліції 29.09.2017;
1.2. стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 в сумі 165 240 грн;
1.3. зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області надати протягом одного місяця із дня набрання рішення суду законної сили звіт про виконання судового рішення.
2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що при звільненні 29.09.2017 відповідач протиправно не здійснив з ним усіх необхідних розрахунків. Так, лише після його неодноразових звернень відповідачем установлено, що позивачу не виплачено компенсацію за невикористані 17 днів відпустки. У зв`язку з цим 30.01.2019 на банківський рахунок позивача відповідачем зараховано 5 693,32 грн. Позивач уважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
3. Відповідач позов не визнав. На обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що ОСОБА_1 було звільнено на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.09.2017 №468/о/с. Цим же наказом встановлено невикористану відпустку за 2017 рік у кількості 17 діб. Отже, позивач був обізнаний про зазначені обставини ще у 2017 році, у зв`язку з чим убачається пропущення строків звернення до суду з указаним позовом. Щодо правильності розрахунку середнього заробітку, який підлягав стягненню, відповідач зазначив, що сума стягнення повинна бути значно меншою ніж та, яку розрахував позивач.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
4. Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29.09.2017 №468 о/с відповідно до розділу VII Закону України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статі 77 (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції) ОСОБА_1 - начальника відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, Слідчого відділу Слов`янського відділу поліції з 30.09.2017. Вислуга років на 30.09.2017 у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги складає - 14 років 07 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні - 20 років 09 місяців 29 днів. Також у наказі зазначено, що необхідно вважати невикористану відпустку за 2017 рік у кількості 17 діб.
5. Грошовим атестатом №12 Головне управління Національної поліції в Донецькій області засвідчено, що ОСОБА_1 наказом від 07.11.2015 №49 о/с задоволений такими видами грошового забезпечення: посадовий оклад в сумі - 2 700,00 грн на місяць до 30.09.2017 включно; оклад за спеціальним званням в сумі - 2 000,00 грн на місяць до 30.09.2017; надбавка за стаж служби у розмірі 30% в сумі - 1 410,00 грн на місяць до 30.09.2017; премія затверджена НПУ у розмірі 66,940% - 2 045,02 грн з 16.09.2017 по 30.09.2017; премія затверджена НПУ у розмірі 63,670% - 1 945,12 грн з 01.09.2017 по 15.09.2017. Усього нараховано в сумі 10 100,14 грн до 30.09.2017. Відраховано податків в сумі 151,50 грн. Матеріальна допомога на оздоровлення з окладу у сумі 2 500,00 грн. У графі 14 зазначеного атестату вказано: «Відпустка не використана за 2017 рік у кількості 17 діб» і відсутня сума грошового забезпечення.
6. 15.01.2019 позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Донецькій області із запитом щодо надання інформації про розмір його грошового забезпечення, яке він отримав помісячно у 2017 році з 01.01.2017 по день його звільнення, указавши помісячно всі його складові частини (розміри окладу, премії, надбавки тощо).
7. 24.01.2019 Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління національної поліції в Донецькій області надано відповідь на запит позивача, в якій, зокрема, зазначено про те, що грошове забезпечення на день звільнення складало 10 200,03 грн, в тому числі: посадовий оклад - 2 700,00 грн; оклад за спеціальним званням - 2 000,00 грн; надбавка за вислугу років (30%) - 1 410,00 грн; премія (66,94%) - 4 090,03 грн. Отже, при звільненні з поліції було нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 71 400,21 грн з розрахунку: посадовий оклад 2 700,00 грн, оклад за спеціальне звання (майор поліції) 2 000,00 грн + надбавка за вислугу років (30%) 1 410,00 грн + премія (66,94%) 4 090,03 грн=10 200,03 грн*14 повних років=71 400,21грн.
8. Як убачається з виписки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (АТ КБ «Приватбанк») по надходженням по картці/рахунку НОМЕР_1 і додатковим рахункам договору ОСОБА_1 за період 30.01.2019 по 30.01.2019, від Головного управління Національної поліції в Донецькій області 30.01.2019 надійшла зарплата в сумі 5 693,32 грн.
9. На запит ОСОБА_1 від 19.02.2019 щодо надання інформації про виплачені кошти у січні 2019 року, Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління національної поліції в Донецькій області листом від 28.02.2019 №35зі/26/02-2019 повідомлено останнього про те, що компенсація за невикористану в році звільнення відпустку складає із розрахунку: посадовий оклад 2 700,00 грн + оклад за спеціальне звання 2 000,00 грн + надбавка за вислугу років (30%) 1 410грн + премія (66,94%) 4 090,03 грн = 10 200,03/30днів*17днів = 5 780,00 грн. Із відрахуванням обов`язкових податків і зборів на особовий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ КБ «Приватбанк», зараховано 5 693,32 грн (платіжне доручення від 29.01.2019 №210). Що стосується терміну виплати компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, то повідомлено, що при формуванні відповіді на його запит від 21.01.2019 вх.№10зі було виявлено, що кошти за невикористану в році звільнення відпустку нараховані не були, про що було повідомлено по телефону. Також у листі проінформовано, що працівник, який допустив помилку, на теперішній час звільнений з Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Таким чином, в січні 2019 року була нарахована та виплачена компенсація за невикористану в році звільнення відпустку.
10. У зв`язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації позивач просить стягнути на його користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 01.10.2017 по 29.01.2019.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
11. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку в день звільнення з Національної поліції. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 01.10.2017 по 29.01.2019 у розмірі 10 749,94 грн. В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.
12. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Водночас у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
13. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач допустив протиправні дії щодо несвоєчасної виплати позивачу компенсації за невикористану в році звільнення відпустку, чим порушив права позивача. При визначенні суми суд першої інстанції врахував, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, а також те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інші обставини справи.
14. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020 рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 в справі №200/5338/19-а змінено. В абзаці третьому резолютивної частини рішення слова та цифри « 10 749, 94 грн» замінено словами та цифрами « 10 521,64 грн» В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 залишено без змін.
15. Змінюючи рішення суду першої інстанції у вказаній частині, суд апеляційної інстанції керувався тим, що звільнення позивача відбулося 30.09.2017, середній розмір грошового забезпечення позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи перед звільненнями, за правилами передбаченими пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, оскільки іншого нормативно-правового акту, який би встановлював правила такого обрахунку, на теперішній час не існує, а саме: за серпень та вересень 2017 року. Отже, помилковим є розрахунок позивача та суду першої інстанції, виходячи лише з одного місяця перед звільненням.
16. Стосовно посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Суд апеляційної інстанції вказав на наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до суду. Наголосивши, що статочний розрахунок з позивачем проведено 30.01.2019, при цьому про проведення остаточного розрахунку та виплати компенсації за невикористану відпустку позивачу стало відомо з відповіді відповідача від 28.02.2019, отож саме з цієї дати позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав.
ІV. Провадження в суді касаційної інстанції
17. 07.02.2020 до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020.
18. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.
19. Скаржник зазначає, що загальна сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на його користь, становить 165 240 грн. Однак суди попередніх інстанцій стягнули на його користь лише 10 521,64 грн, застосувавши формулу зменшення не передбачену жодним нормативним актом. Необхідність стягнення повної суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підтверджена судовою практикою, зокрема судовими рішенням Верховного Суду від 17.07.2019 у справі №823/615/16, від 25.07.2019 у справі №806/82/17, від 06.08.2019 у справі №806/931/16, від 22.08.2019 у справі №п/811/570/16. Також, розраховуючи середній заробіток за час затримки розрахунку, суди попередніх інстанцій вказали суму грошового забезпечення на день звільнення - 10 100,14 грн на місяць, тоді як, згідно з листом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 24.01.2019 №10зі/26/02-2019, його грошове забезпечення на день звільнення становило 10 200,03 грн і саме з цієї суми необхідно розрахувати середній заробіток. Суди попередніх інстанцій безпідставно, на думку скаржника, відмовили у встановленні судового контролю.
20. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
21. Ухвалою Суду від 17.03.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
22. Від відповідача надійшли заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких він наполягає на безпідставності останньої, просить у її задоволенні відмовити.
23. 30.03.2020 до Суду надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2019 і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2020.
24. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, просить їх скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким залишити позов без розгляду.
25. Скаржник зазначає, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, оскільки фактичний розрахунок з ним було здійснено в січні 2019 року, а позов підписано лише 15.04.2019. Також, посилаючись на висновки Верховного Суду у постанові від 21.01.2020 у справі №826/15879/18, скаржник указує, що предметом цього спору є стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунку при звільненні, який не входить до складовою заробітної плати, а тому підстави для застосування статті 233 КЗпП України відсутні.
26. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.
27. Ухвалою Суду від 01.06.2020 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
28. Відзиву на касаційну скаргу від відповідача не надходило.
V. Джерела права та акти їхнього застосування
29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
30. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
31. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їхній розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
32. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
33. Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
34. За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
35. Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
36. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
37. Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
38. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
VI. Позиція Верховного Суду
39. Як уже констатовано, у день звільнення позивача відповідачем не проведено всіх належних йому виплат, у зв`язку з чим ОСОБА_1 має право на застосування статті 117 КЗпП України у частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки.
40. Відповідач в суді першої інстанції заявляв клопотання про залишення позову без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. Водночас на етапі звернення до суду з позовом у цій справі позивач не заявляв клопотання про поновлення строку, вважаючи його не пропущеним, на підставі частини другої статті 233 КЗпП України.
41. Суд першої інстанцій, вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду, в судовому рішенні обмежився цитуванням статті 233 КЗпП України. Суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду, в судовому рішенні зазначив про необхідність застосування саме трьохмісячного строку звернення до суду у подібних правовідносинах.
42. Позиція відповідача у касаційній скарзі зводиться до того, що звернення до суду з цим позовом відбулося з пропуском місячного строку. На спір у цій справі не поширюється дія частини другої статті 233 КЗпП України, адже в позові заявлені вимоги про стягнення коштів на підставі статті 117 КЗпП України, які за своєю суттю не прирівнюються до заробітної плати.
43. Аналіз положень частини другої статті 233 КЗпП України дає підстави для висновку, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
44. Суд зазначає, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями.
45. Так, у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94 116 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
46. Отже, твердження позивача про необхідність застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України є безпідставними, адже передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням).
47. Також 11.02.2021 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
48. Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції, що для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, є помилковим. У цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
49. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
50. З матеріалів справи встановлено, що відповідачем остаточний розрахунок з позивачем проведено 30.01.2019, тоді як з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні сум останній звернувся 16.04.2019, тобто з пропуском строку, встановленого частиною п`ятої статті 122 КАС України.
51. При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, позивач, не будучи проінформованим щодо того за який період роботи та яке цільове призначення сплачених коштів (заробітна плата, лікарняні, відпускні тощо), та з якої причини ці кошти не були сплачені у день звільнення, подав заяву до Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19.02.2019.
52. Однак отримання позивачем листа від 28.02.2019 №35зі/26/02-2019 від відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав.
53. Суд зазначає, що передбачені частиною першою статті 117 КЗпП України юридичні наслідки настають у разі невиплати роботодавцем працівнику у день його звільнення будь-яких сум, право на отримання яких він має на момент звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій.
54. Отож законодавець не ставить в залежність передбачені в статті 117 КЗпП України юридичні наслідки з конкретним видом невиплачених сум, що належать працівнику. Визначальним юридичним фактом у таких спорах є факт виплати зазначених сум після звільнення із затримкою.
55. Отримавши від відповідача на свій банківський рахунок 30.01.2019 суму коштів 5 693,32 грн з призначенням «Заробітна плата» позивач мав би знати (не міг не знати), що відповідач частину належних йому при звільненні сум виплатив несвоєчасно.
56. Суд констатує, що лише за умови дотримання позивачем строку звернення до суду або визнання причин пропуску строку поважними суд може розглядати справу і вирішувати спір по суті.
57. Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом з метою забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.
58. Суди попередніх інстанцій в цій справі не з`ясували, не дослідили і не встановили фактичних обставин, за яких позивач своєчасно не реалізував своє право на звернення до суду з цим позовом, і не надали їм належної оцінки.
59. Водночас суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
60. За змістом статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
61. Оскільки при ухваленні рішень судами першої та апеляційної інстанції були допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що має значення для правильного вирішення справи, зазначені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно дослідити причини пропуску позивачем строку звернення до суду на предмет їх поважності. У зв`язку з цим, Суд не надає оцінки решті доводів касаційних скарг.
VII. Судові витрати
62. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
63. Оскільки Суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
64. Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
65. Касаційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Національної поліції в Донецькій області задовольнити частково.
66. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2020 року скасувати.
67. Адміністративну справу №200/5338/19-а направити на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
68. Судові витрати не розподіляються.
69. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: О.В. Кашпур
С.А. Уханенко