ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2021 року
м. Київ
справа № 200/6826/20-а
адміністративне провадження № К/9901/32720/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М. М.,
суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 200/6826/20-а
за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Донецькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Донецькій області на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду (головуючий суддя: Логойда Т. В.) від 20 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: І. В. Геращенко, А. А. Блохін, Г. М. Міронова) від 20 серпня 2020 року,
УСТАНОВИВ:
І. РУХ СПРАВИ
1. У липні 2020 року Головне управління ДПС у Донецькій області звернулося до суду з вказаним адміністративним позовом, у якому просило стягнути з відповідача на його користь податковий борг у загальному розмірі 226 699 грн., яка утворилася внаслідок несплати узгоджених сум.
2. До початку розгляду справи по суті від позивача до суду надійшла заява про відмову від позову, яка обґрунтовувалася сплатою відповідачем податкового боргу після подачі позову, що підтверджується даними інтегрованої картки платника податків. Крім того, просив стягнути з відповідача на його користь сплачений за подання позову судовий збір у розмірі 3400,49 грн., посилаючись на те, що відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви.
3. Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, закрито провадження у справі на підставі частини третьої статті 189, пункту 2 частини першої, частини другої статті 238 КАС України; в задоволенні клопотання ГУ ДПС у Донецькій області про стягнення з ФОП ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання даної позовної заяви відмовлено.
4. 01 грудня 2020 року, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, Головним управлінням ДПС у Донецькій області подано до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 3400,49 грн. та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року та прийняти у цій частині нову, якою стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 34009,49 грн..
5. Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
6. Ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
7. Письмового відзиву на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило, що не перешкоджає її подальшого розгляду.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
08. Закриваючи провадження у справі на підставі частини третьої статті 189, пункту 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмова позивача від позову внаслідок задоволення вимог позивача не суперечить закону, не порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси, а тому суди вважали за можливе прийняти відмову від позову та закрити провадження у справі.
09. Щодо питання про розподіл між сторонами судових витрат (клопотання позивача - суб`єкта владних повноважень про стягнення з відповідача на його користь судового збору), яке є предметом касаційного оскарження у даній справі, суди попередніх інстанцій вирішуючи вказане питання виходили з того, що положення статті 140 КАС України підлягають застосуванню в комплексі з положеннями частини другої статті 139 вказаного Кодексу, згідно з якою при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
10. Отже, якщо після подання позовної заяви позов суб`єкта владних повноважень задоволено відповідачем, який не є суб`єктом владних повноважень, то з відповідача на користь такого позивача підлягають стягненню виключно судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
11. З огляду на наведене, суди вважають, що правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача - суб`єкта владних повноважень судового збору, сплаченого за подання даної позовної заяви, відсутні.
12. Щодо повернення судового збору з бюджету судами зазначено, що оскільки позивачем не подавалося клопотання про повернення п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, судом першої інстанції не вирішувалося питання про повернення судового збору.
13. Водночас, судом першої інстанції роз`яснено позивачу - суб`єкт владних повноважень право звернення з клопотанням про повернення 50 відсотків сплаченої суми судового збору в порядку, визначеному Законом України «Про судовий збір».
14. При цьому, садами попередніх інстанцій посилання позивача на постанову Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі №260/1378/18 відхилили, оскільки судом надано загальний аналіз положень частини першої статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України без застосування їх щодо позивача - суб`єкта владних повноважень. Крім того, в цій справі в частині такого позивача судом вирішувалося питання щодо повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, на підставі частини першої статті 142 вказаного Кодексу, а не питання про застосування щодо такого позивача положень частини першої статті 140 Кодексу.
15. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, вважає її необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.
16. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його заяви про відмову від позову в частині стягнення судового збору та апеляційної скарги, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваними судовими рішеннями, а тому повторному зазначенню не потребують.
ІV. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
17. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норми процесуального права, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.
18. Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
19. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
20. Частиною другою цієї ж статті визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
21. Варто зауважити, що КАС містить спеціальні норми, які регулюють питання розподілу витрат у разі відмови позивача від позову (стаття 140 КАС України), а також повернення судового збору (стаття 142 КАС України).
22. За приписами статті 142 КАС України, якій кореспондують норми частин третьої, четвертої статті 7 Закону України «Про судовий збір», у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.
23. Водночас відповідно до статті 140 КАС України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.
24. Як уже зазначено, висновок судів про відсутність підстав для розподілу судових витрат, понесених позивачем, ґрунтується на нормі частини другої статті 139 КАС України, згідно з якою при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
25. Верховний Суд зауважує на помилковості застосування частини другої статті 139 КАС України, а тому розподіл понесених позивачем у цій справі судових витрат слід здійснювати з урахуванням та в залежності від обставин та умов, які призвели до відмови від позову.
26. Варто зауважити, що стаття 139 КАС України є загальною для вирішення питання розподілу судових витрат за наслідками розгляду справи по суті та задоволені позову.
27. Суд звертає увагу, що положення статті 140 та 142 КАС України у порівнянні із частиною 1 та частиною 2 статті 139 КАС України не конкретизують та не ставлять в залежність можливість отримання відшкодування понесених судових витрат від приналежності позивача до певного суб`єктного складу, чи то позивачем є фізична особа, юридична особа чи суб`єкт владних повноважень. Приналежність до такого складу та вид понесених витрат, не мають впливу на вирішення цього питання відповідно до наведених норм. Наведені норми мають різний предмет регулювання, правову природу виникнення та застосування.
28. Разом з тим, стаття 140 КАС України встановлює спеціальне та відмінне у співвідношенні з нормами статті 142 КАС України та статті 7 Закону України «Про судовий збір» правило, згідно з яким якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача. Тобто, якщо позивач відмовляється від позову з будь - яких інших причин, що є наслідком закриття провадження у справі (крім випадку задоволення його вимог відповідачем після подання позовної заяви), то в такому випадку позивачу підлягає повернення лише п`ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. В той же час, коли відмова позивача від позову обумовлена задоволенням позовних вимог відповідачем після подання позовної заяви, тоді застосовуються правила розподілу судових витрат відповідно до статті 140 КАС України.
29. У цій справі суд першої інстанції закрив провадження у справі, задовольнивши заяву позивача про відмову від позову у зв`язку з задоволенням відповідачем позову після подання позовної заяви, а тому цілком обґрунтованим є покладення на відповідача обов`язку відшкодувати понесені позивачем витрати як міра відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку.
30. Отже, аналіз приведеного правового регулювання та тлумачення статей 139 140 КАС України у їх взаємозв`язку, з урахуванням наведених обставин справи, дають підстави для висновку про те, що за наявності відповідної заяви, всі понесені позивачем у цій справі та документально підтверджені судові витрати підлягають присудженню на його користь.
31. Натомість апеляційний суд наведеного не врахував і, помилково застосувавши правила частини другої статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат не вирішив.
32. Суд вважає, що суди попередніх інстанцій помилково не взяли до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2020 року у справі № 260/1378/18, оскільки в ній було надано правову оцінку щодо застосування відповідних положень статті 142 КАС України у взаємозв`язку зі статтею статті 139 КАС України, відповідно до яких, положення статей 139 та 142 КАС України мають різну правову природу, які не пов`язані, оскільки підстави та порядок їх застосування регулюються по-різному. В межах цієї справи, оцінці підлягали положення статей 139 та 140 КАС України відносно одна одній, які так само по різному регулюють спірні правовідносини щодо розподілу судових витрат.
33. Отже, ухвала Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року та постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням вимог процесуального закону.
34. У іншій частині оскаржуваних судових рішень не є предметом касаційного оскарження.
35. Таким чином, з огляду на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - скасуванню в частині відмови у розподілі судових витрат із направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд питання розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 3 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області задовольнити.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року в частині відмови у розподілі судових витрат та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2020 року скасувати, а справу № 200/6826/20-а направити до суду першої інстанції на новий розгляд в частині вирішення питання розподілу судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М. М. Яковенко
Судді І. В. Дашутін
О. О. Шишов