№ 2011/20950/12

Постанова

Іменем України

21 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 2011/20950/12

провадження № 61-8891св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» в особі філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року у складі колегії суддів: Маміної О. В. Пилипчик Н. П., Тичкової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У грудні 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське Фінансове Агентство «Верус» (далі - ТОВ «УФА «Верус») в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова, третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 14 серпня 2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № НАН2GА00000038, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 40 070,44 доларів США під 11,04 % річних з кінцевим терміном повернення до11 серпня 2017 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним кредитним договором 14 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки НАН2GА00000038, за яким поручитель зобов`язалася перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором. Крім того, 01 вересня 2010 року банк уклав з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова договір поруки, за умовами якого відповідальність поручителя перед кредитором була обмежена сумою 200 грн. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 27 листопада 2012 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі66 253,78 доларів США, з яких: 30 280,72 доларів США - тіло кредиту; 16 534,67 доларів США - проценти; 3 205 доларів США - комісія за користування кредитом; 16 233,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило: стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № НАН2GА00000038 в розмірі 66 228,75 доларів США, що на час пред`явлення позову еквівалентно 529 167,70 грн; стягнути солідарно з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова та ОСОБА_1 на свою користь 200 грн.

Рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року у складі судді Цвіра Д. М. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 529 167,70 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова, ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 200 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з поручителя ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Крім того, відповідачі несуть солідарну відповідальність перед кредитором в межах суми, визначеної в договорі поруки від 01 вересня 2010 року.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року в частині солідарного стягнення з ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 200 грн скасовано. Провадження у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «УФА «Верус» в особі філії ТОВ «УФА «Верус» у Дзержинському районі міста Харкова про стягнення заборгованості в цій частині закрито.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № НАН2GА00000038 в розмірі 55 520,51 доларів США, що еквівалентно 443 611,28 грн, з яких: 30 280,72 доларів США - тіло кредиту; 16 534,67 доларів США - проценти; 69 553,91 грн - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з поручителя ОСОБА_1 заборгованості за тілом кредиту, процентами та неустойкою доведено й обґрунтовано належним чином. Відмовляючи у стягненні комісії, суд виходив з того, що умовами кредитного договору встановлено щомісячну комісію за супроводження кредиту, однак не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 квітня 2018 року в частині задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала про неправомірне підвищення банком процентної ставки за кредитом, без її повідомлення, без укладення з нею додаткової угоди, що впливає на розмір кредитної заборгованості. Однак апеляційний суд взагалі не дослідив та не дав оцінки доводам скарги про те, що банк в односторонньому порядку, без повідомлення і без укладення з поручителем додаткової угоди до кредитного договору, починаючи з 14 серпня 2007 року, збільшив проценти за користування кредитом з 0,92 % до 11 %, а розрахунок процентів від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом зроблено з використанням ставки 29,52 % на місяць замість 2,46 %. Перевірка зазначених обставин може вплинути на розмір кредитної заборгованості, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2355цс15. Крім того, в касаційній скарзі заявник вказувала на те, що задовольняючи позов банку, суди попередніх інстанцій не встановили строк виконання боржником ОСОБА_2 окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язань та не застосували положення частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яке суд, на відміну від позовної давності, застосовує самостійно. Так, з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами); у разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Згідно з пунктом 7.1 кредитного договору, у разі порушення термінів оплати, передбачених пунктом 7.1 на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі) - останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів. З наданого банком розрахунку встановлено, що ОСОБА_2 перестала належним чином сплачувати заборгованість за кредитним договором із серпня 2008 року. Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом у цій справі 21 грудня 2012 року, апеляційному суду слід надати належну правову оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_1 щодо правильного застосування положень статей 554 559 ЦК України в частині строку дії поруки за зобов`язанням ОСОБА_2 щодо погашення кредитної заборгованості. Задовольняючи позов, апеляційний суд не проаналізував умови договору поруки, розмір процентів, за які поручитель зобов`язався відповідати перед кредитором. Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційний суд не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, та не надав мотивування усім доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 , що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду.

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року скасовано. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі № 2034/2-5352/11 в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № HAH2GA00000038 в розмірі 49 295,44 доларів США було звернено стягнення на житловий будинок загальною площею 98,10 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу банком вказаного предмета іпотеки (укладанням від імені позичальника договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем).Доказів того, що згадане судове рішення виконано, матеріали справи не містять. Пунктом 7.1 кредитного договору визначено обов`язок позичальника повернути суму кредиту (повністю) після спливу 120 днів з дня затримки (не сплати) чергового платежу. Позичальник ОСОБА_2 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання в серпні 2008 року, тому строк повернення всієї суми кредиту, з урахуванням спливу 120 днів, настав у грудні 2008 року. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з цим позовом 21 грудня 2012 року, тобто поза межами шестимісячного строку чинності поруки ОСОБА_1 . Не пред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання в разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення поруки, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов`язанням. Таким чином, оскільки порука ОСОБА_1 припинена, то відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з неї як поручителя кредитної заборгованості. Доводи апеляційної скарги про неправомірне обчислення банком заборгованості за кредитом за підвищеною відсотковою ставкою без укладення додаткової угоди та повідомлення поручителя про зміну такої ставки колегія суддів не взяла до уваги, оскільки ці доводи не впливали на висновок суду.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У вересні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року, а рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 11 жовтня 2013 року залишити в силі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України). Сторони договору поруки від 14 серпня 2007 року встановили строк чинності поруки в пункті 12, погодивши, що порука ОСОБА_1 припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 14 серпня 2007 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 . Строк повного погашення кредиту в умовах кредитного договору було визначено 11 серпня 2017 року, а з позовом до суду банк звернувся 21 грудня 2012 року, тобто у межах строку чинності поруки, у зв`язку з чим порука ОСОБА_1 не була припинена.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Дзержинського районного суду міста Харкова.

01 листопада 2022 року справа № 2011/20950/12 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині відмови в задоволенні позову банку до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею,а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише у вказаній частині.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції в повній мірі не відповідає.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно достаттею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, яка залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 550, частин першої, другої статті 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Судами встановлено, що 14 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № НАН2GА00000038, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в пункті 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим договором, зазначені в розділі 7 договору.

Згідно з пунктом 7.1 розділу 7 кредитного договору банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк з 14 серпня 2007 року по 11 серпня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 40 070,44 доларів США на такі цілі: 35 000 доларів США - на ремонт житлового будинку, 5 070,44 доларів США - на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом; винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та щомісяця в період сплати у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту; відсотки за дострокове погашення кредиту, що визначено у пункті 3.11 цього договору, та винагороди за проведення додаткового моніторингу. Періодом сплати вважати період з 14 по 19 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в такому порядку: щомісяця в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.4; винагороду, розраховану відповідно до пунктів 1.1, 3.7 цього договору. Погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1). У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема, оплати заборгованості не в повному обсязі), передбаченого графіком погашення заборгованості на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Пунктом 3.4 кредитного договору передбачено, що нарахування відсотків здійснюється в останню дату сплати відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Згідно з пунктом 4.1 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктами 2.2.2, 2.2.3 цього договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на день сплати.

Пунктом 7.4. кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов`язань з погашення кредиту, передбачених пунктами 1.1, 2.2.4, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,46 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за вищезгаданим кредитним договором 14 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № НАН2GА00000038, за умовами якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно з пунктами 5, 6 договору поруки у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого пунктом 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати зобов`язання, зазначені в письмовій вимозі кредитора, протягом 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору.

Пунктом 12 договору поруки передбачено, що порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Згідно з пунктом 13 договору поруки зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

У пункті 16 договору поруки визначено, що предметом цього договору є надання поруки поручителем за виконання ОСОБА_2 (боржник) зобов`язань за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № НАН2GА00000038, за яким кредитор надав боржнику кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 40 070,44 доларів США на такі цілі: 35 000 доларів США - на ремонт житлового будинку, 5 070,44 доларів США - на сплату страхових платежів, а боржник зобов`язався: повернути кредит в строк з 14 серпня 2007 року по 11 серпня 2017 року зі сплатою у період з 14 по 19 число кожного місяця відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 %; щомісячно у період сплати надавати банку грошові кошти (щомісячні платежі) у сумі 555 доларів США для погашення заборгованості за договором, яка включає заборгованість за кредитом, процентами, комісією; сплати відсотки за користування кредитом при порушенні боржником зобов`язань з погашення кредиту в розмірі 2,46 % на місяць від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом. Розраховані за цим пункту договору відсотки сплачуються боржником окремо понад суми щомісячного платежу за кредитним договором разом із несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу; сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20 % виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотків за дострокове погашення кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, відповідно до умов та строків, передбачених кредитним договором. Погашення за кредитним договором здійснюється у строк з 14 по 19 число щомісяця або у строк графіку погашення кредиту; сплати пені у розмірі 1 % від суми непогашеної заборгованості, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується у гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на день сплати.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником зобов`язань, передбачених умовами договору, банк, на власний розсуд, має право згідно зі статтею 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальнику відповідного повідомлення. У зазначену в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому в останній день дії договору позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду і відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов`язання за договором. Одностороння відмова від договору не звільняє позичальника від відповідальності за порушення зобов`язань. У випадках: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на 10 %; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5 % суми кредиту; іншого істотного порушення умов цього договору, позичальник має право повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк його користування, в повному обсязі виконати інші зобов`язання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про таку вимогу від банку. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов договору, вимога банку втрачає чинність.

Згідно з пунктом 2.3.7 кредитного договору банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1 цього договору (11 серпня 2017 року), у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених пунктом 2.3.3 цього договору.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору, ПАТ КБ «ПриватБанк» у листопаді 2011 року звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення кредиту в повному обсязі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі № 2034/2-5352/11 позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. В рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором від 14 серпня 2007 року № HAH2GA00000038 в розмірі 49 295,44 доларів США звернено стягнення на житловий будинок загальною площею 98,10 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки (на підставі договору іпотеки від 14 серпня 2007 року № HAH2GA00000038) АТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані і проживають в будинку на АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Матеріали справи не містять і суду не надано доказів на підтвердження виконання вищезгаданого заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 19 жовтня 2012 року у справі № 2034/2-5352/11.Під час розгляду справи сторони не заперечували факт існування заборгованості.

За наданим банком розрахунком останній платіж на погашення кредитної заборгованості позичальник здійснила в серпні 2008 року. Станом на 27 листопада 2012 року в ОСОБА_2 утворилася заборгованість у розмірі 66 253,78 доларів США, з яких: 30 280,72 доларів США - тіло кредиту; 16 534,67 доларів США - проценти; 3 205 доларів США - комісія за користування кредитом; 16 233,39 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», пред`явленому до поручителя ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що: пунктом 7.1 кредитного договору визначено обов`язок позичальника повернути суму кредиту (повністю) після спливу 120 днів з дня затримки (не сплати) чергового платежу; позичальник ОСОБА_2 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання в серпні 2008 року, тому строк повернення всієї суми кредиту, з урахуванням спливу 120 днів, - настав у грудні 2008 року, а банк звернувся до суду з цим позовом 21 грудня 2012 року; не пред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення поруки, а отже, й обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом з боржником за основним зобов`язанням; оскільки порука ОСОБА_1 припинена, то відсутні підстави для задоволення позову та стягнення з неї як поручителя кредитної заборгованості.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 725/3981/14 (провадження № 61-10358сво19) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 24 травня 2022 року у справі № 754/11448/15 (провадження № 61-5317св21), на які заявник послався на обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- у справі № 725/3981/14: сторони договору поруки від 04 квітня 2008 року визначили строк чинності поруки у пункті 12, погодивши, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 04 квітня 2008 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позичальником. Аналізуючи зміст частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку, що визначений вказаною нормою строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки. Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду в частині солідарного стягнення заборгованості з поручителя на користь АТ КБ «ПриватБанк», суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки умовам спірного договору поруки від 04 квітня 2008 року, зокрема пункту 12, при цьому неправильно застосував положення частини четвертої статті 559 ЦК України;

- у справі № 754/11448/15: аналізуючи зміст частини четвертої статті 559 ЦК України, слід дійти висновку, що визначений вказаною нормою строк припинення поруки (який на момент виникнення спірних правовідносин складав шість місяців) застосовується виключно у тому разі, якщо такий строк не встановлено у самому договорі поруки. Зміна строку виконання основного зобов`язання шляхом реалізації кредитором права на дострокове стягнення суми заборгованості не змінює строк чинності поруки, визначений сторонами у договорі поруки. Таким чином, зазначивши у пункті 12 договору поруки, що порука Особи-1 припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором, сторони погодили п`ятирічний строк чинності поруки. Строк повного погашення кредиту в умовах кредитного договору було визначено 10 липня 2014 року, а з позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося 10 серпня 2015 року. Отже, звернення банку до суду з позовом відбулося у межах строку чинності поруки, тому порука Особи-1 не є припиненою.

У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позичальник ОСОБА_2 перестала належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання в серпні 2008 року, тому строк повернення всієї суми кредиту, з урахуванням визначеного пунктом 7.1 кредитного договору спливу 120 календарних днів, - настав у грудні 2008 року.

Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали в договорі питання дострокового повернення кредиту, тобто зміни строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення.

Після зміни строку виконання зобов`язання (грудень 2008 року) всі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки згідно з пунктом 7.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний був повернути кредит у повному обсязі до вказаного часу.

Разом з тим в пункті 12 договору поруки від 14 серпня 2007 року сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука ОСОБА_1 припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Отже, зміна строку кредитування не змінює істотних умов договору поруки, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання. Порука припиняється через 5 (п`ять) років з дня настання терміну повернення кредиту (пункт 12 договору поруки), а змінюється тільки строк, від якого вказані 5 (п`ять) років поруки починають свій відлік (в даному випадку вони відраховуються не із серпня 2017 року - строку повернення кредиту, визначеного умовами кредитного договору, а з грудня 2008 року - після настання зміненого згідно з пунктом 7.1 договору строку виконання основного зобов`язання).

Таким чином, безпідставно не застосувавши до спірних правовідносин правові висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, на які послався заявник в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що порука ОСОБА_1 не може вважатися припиненою, оскільки після зміни строку кредитування (грудень 2008 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з цим позовом 21 грудня 2012 року, тобто в межах визначеного договором п`ятирічного строку дії поруки.

З огляду на викладене Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Висновки суду апеляційної інстанції про припинення поруки ОСОБА_1 на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Таким чином, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та допустивши зазначені порушення норм матеріального права, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову банку до поручителя ОСОБА_1 з наведених в оскаржуваній постанові підстав.

Водночас з матеріалів справи вбачається, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилалася також на те, що її порука припинена з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України, так як банк в однострунному порядку та без згоди поручителя підвищив відсоткову ставку за кредитним договором з 0,92 % до 11 %, а розрахунок процентів від суми непогашеної у строк заборгованості за кредитом зробив з використанням ставки 29,52 % замість 2,46 %.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо (частина перша статті 653 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (частина перша статті 654 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Зі змісту вказаної норми випливає, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом; установлення нових умов порядку зміни процентної ставки в бік збільшення; розширення змісту основного зобов`язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення) розміру неустойки тощо.

У зобов`язаннях, у яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або без відповідної умови в договорі поруки, не дає підстав для покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань перед банком.

Такі правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 753/21637/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 758/8433/15-ц, від 18 грудня 2018 року у справі № 369/7339/16-ц, від 04 липня 2019 року у справі № 758/13055/16-ц.

Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/18438/16-ц зазначено, що висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, в порушення вимог частини першої статті 417 ЦПК України апеляційний суд не виконав наведених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року вказівок, не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів ОСОБА_1 про припинення поруки з підстав, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В оскаржуваному рішенні суд апеляційної інстанції в достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення в цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення в частині вирішення позовних вимог банку до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, в тому числі й те, що ця справа вже направлялася судом касаційної інстанції на новий апеляційний розгляд, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи втретє на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентами та пенею скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук