30.05.2023

№ 201/17087/16-ц

Постанова

Іменем України

18 січня 2022 року

м. Київ

справа № 201/17087/16

провадження № 61-5396св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», акціонерне товариство «ОКСІ Банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс груп»,

треті особи: ОСОБА_2 , Управління - Служба у справах дітей Соборної районної у місті Дніпрі ради,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року в складі колегії суддів Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

У грудні 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «ОКСІ Банк», ТОВ «Укрфінанс груп» про визнання правочинів недійсними.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2019 року замінено сторону позивача за первісним позовом з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ОСОБА_2 .

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 04 лютого 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки залишено без розгляду за заявою позивача. Цією ж ухвалою зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 постановлено вважати основними.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 15 серпня 2006 року з метою придбання квартири вона уклала з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитний договір № 014/107958/3172/74, за умовами якого повинна була отримати 395 000 дол. США, але фактично отримала кредит у розмірі 1 994 750 грн, які після підписання договору перераховані банком на рахунок продавця квартири. Тому вона вважала, що кредитний договір укладено у тому розмірі та у тій валюті, які вона реально отримала від банку (1 994 750 грн). 10 грудня 2014 року між сторонами укладено кредитний договір №014/81-1-0-00/10386 для реструктуризації заборгованості за первісним кредитним договором. Позивачка вказувала, що жодних коштів від банку за новим кредитним договором вона не отримувала: банк спочатку в односторонньому порядку неправильно визначив розмір залишку її заборгованості за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року (2 924 671,07 грн), а потім перерахував зазначені кошти на рефінансування її заборгованості за первісним кредитним договором. Позивачка зазначала, що кредитний договір №014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року та усі похідні від нього правочини вчинені нею під впливом помилки, оскільки в неї не було жодної можливості перевірити розмір своєї заборгованості, що підлягала рефінансуванню.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким визнати недійсним кредитний договір №014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року, укладений між нею та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та визнати недійсними договори відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором і забезпечувальними зобов`язаннями від 24 вересня 2018 року, укладені між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ Банк», а також між ПАТ «ОКСІ Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс груп».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 жовтня 2020 року позов задоволено:

- визнано недійсним кредитний договір №014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»;

- визнано недійсними договір відступлення права вимоги за кредитним договором № 014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року та договір відступлення права вимоги за іпотечним договором № 014/81-1-0-00/10386 від 09 листопада 2007 року, укладені 24 вересня 2018 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «ОКСІ Банк»;

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в результаті проведених судових економічних експертиз не вдалося встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року, а тому при укладенні іншого кредитного договору з метою реструктуризації кредитної заборгованості позивачка також могла помилятися щодо істотних обставин договору, зокрема, щодо розміру наявної в неї заборгованості. Суд прийняв до уваги, що фізична особа зазвичай є слабшою стороною у цивільних правовідносинах з банком, а також те, що саме ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виготовлено текст кредитного договору № 014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року, у якому зазначено розмір заборгованості ОСОБА_1 за її попереднім кредитним договором. Суд також урахував, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» не надав судовому експерту необхідні документи для визначення наявності та розміру заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором та застосував концепцію Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав).

З огляду на викладене суд першої інстанції зробив висновок про наявність підстав для визнання недійсним кредитного договору № 014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року як такого, що був укладений ОСОБА_1 під впливом помилки відносно його істотної умови, а саме визначення розміру заборгованості за попереднім кредитним договором. Суд також уважав наявними підстави для визнання договорів відступлення права вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами недійсними, оскільки вони є похідними від кредитного договору.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року апеляційну скаргу відповідача задоволено, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що позивач не довела факту укладення оспорюваного правочину під впливом помилки та, як наслідок, не довела факту порушення її прав внаслідок укладення оспорюваних правочинів. Колегія суддів прийняла до уваги факт погодження сторонами істотних умов кредитного договору при його укладенні та подальше їх виконання позивачкою.

Аргументи учасників справи

31 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду й просила її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

У касаційній скарзі позивачка наполягає на тому, що оспорюваний кредитний договорі укладено нею під впливом помилки в частині визначення розміру заборгованості, фінансування якої було метою укладення цього договору. Уважає, що апеляційний суд не надав належної оцінки висновку додаткової судової економічної експертизи, який, на думку позивачки, підтвердив факт неправильного визначення банком у односторонньому порядку розміру кредитної заборгованості ОСОБА_1 за договором № 014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року.

У серпні 2021 року від АТ «Райффайзен Банк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову - без змін.

Посилається на те, що позивачка не довела наявність помилки під час укладення нею оспорюваного кредитного договору, зокрема, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 14 червня 2021 року зазначено, що заявник оскаржує судове рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, вказуючи що суди не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16, від 07 лютого 2018 року в справі № 908/3262/16.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 серпня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/107958/3172/74, за умовами якого кредитор надає позичальнику споживчий кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 395 000 дол. США з терміном повернення до 15 серпня 2024 року та сплатою 11,5% відсотків річних.

15 серпня 2006 року ОСОБА_1 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

У пункті 3 договору купівлі-продажу вказано, що продаж квартири вчинено за 1 994 750 грн, які продавець одержав повністю при підписанні цього договору. Відповідно до офіційного курсу валют НБУ станом на 15 серпня 2006 року 1 дол. США = 5,05 грн, а тому сума придбання квартири була еквівалентна 395 000 дол. США.

15 серпня 2006 року на забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали іпотечний договір №014/107958/3172/74/329.

10 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір №014/81-1-0-00/10386, за умовами якого позивачка отримала кредит у розмірі 2 924 671,07 грн на рефінансування заборгованості позичальника перед кредитором за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року.

10 грудня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено іпотечний договір №014/81-1-0-00/10386.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. допущено однотипні описки у договорах про відступлення прав вимоги, а саме помилково зазначена дата укладення договору іпотеки «09 листопада 2007 року» замість вірної дати «10 грудня 2014 року».

11 грудня 2014 року ОСОБА_1 отримала від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредит у сумі 2 924 671, 07 грн, який відразу перераховано на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у рахунок погашення її заборгованості за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2017 року було призначено проведення судової економічної експертизи.

Судовий експерт зробив наступні висновки: «згідно з заявою на видачу готівки №172/399-92 від 15 серпня 2006 року зазначено отримання 15 серпня 2006 року від ВАТ «Дніпропетровська ОД АППБ «Аваль» грошових коштів у сумі 395,00 дол. США»; «метод нарахування процентів відповідає умовам кредитних договорів».

При цьому експерт не зміг встановити дійсний розмір заборгованості ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що на дослідження не надано виписки банку по оплаті кредиту та відсотків за користування кредитом.

За клопотанням ОСОБА_1 ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 липня 2019 року по справі було призначено додаткову судову економічну експертизу, на вирішення якої поставлено ряд запитань для з`ясування усіх обставин справи, які входять до предмету доказування.

Судовий експерт у своєму висновку зазначила, що внаслідок ненадання банком усіх запитуваних експертом документів не видається за можливе визначити суму заборгованості за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року станом на 10 грудня 2014 року - на дату укладання кредитного договору №014/81-1-0-00/10386, укладеного для рефінансування заборгованості за попереднім кредитним договором та документально підтвердити розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року.

За наявними документами судовий експерт зробила наступні висновки: «у додатку 2 наведена інформація із виписки по рахунку № НОМЕР_1 за період з 13 листопада 2008 року по 16 грудня 2014 року з урахуванням зазначеного призначення платежу. При цьому, у виписці по рахунку № НОМЕР_1 існують операції щодо систематичного перенесення заборгованості на інші рахунки, а потім повторного зарахування цієї заборгованості на рахунок. Для проведення експертизи не надані первинні документи, на підставі яких здійснювались такі операції…. При цьому заява на видачу готівки №172/399-92 від 15 серпня 2006 року не містить інформацію щодо видачі коштів відповідно до умов кредитного договору №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року або посилання на зазначений кредитний договір…. По рахунку № НОМЕР_2 за 11 грудня 2014 року значиться видача кредиту на суму 2 924 671,07 грн, що не відповідало сумі коштів, що була необхідна для погашення заборгованості по кредитному договору №014/107958/3172/74 від 15 червня 2006 року у розмірі 1 880 327,92 грн. Різниця становить 1 044 343, 15 грн… За результатами додаткової судової економічної експертизи в межах наданих документів документально не підтверджується видача ОСОБА_1 кредитних коштів згідно кредитного договору №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року у сумі 395 000 дол. США… За результатами додаткової судової економічної експертизи в межах наданих документів не надається за можливе документально підтвердити наявність грошових коштів у сумі 395 000 дол. США у касі Дніпропетровської ОД АППБ «Аваль» сумі, яка відповідала розміру коштів, передбаченого кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року».

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів не приймає доводи, викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог про визнання правочину недійсним посилалася на те, що допустила помилку під час укладання кредитного договору №014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року, яка виразилась у тому, що банк запропонував їй укласти такий договір для погашення залишку заборгованості за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року у розмірі 2 924 671,07 грн, однак у ході розгляду цієї справи на підставі висновків судових експертів було з`ясовано, що розмір заборгованості за кредитним договором №014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року встановити неможливо.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20) зазначено, що: «Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 не довела, що на момент укладення оспорюваних договорів дарування вона помилялася стосовно правової природи укладених нею правочинів та існували обставини, які зумовлюють визнання договорів дарування недійсними, оскільки, укладаючи ці договори, вона усвідомлювала їх істотні умови і правові наслідки їх укладення. Наступна зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали у майбутньому, тобто після укладення такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладення оспорюваного правочину. Суд виходить з того, що підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладення, усі сумніви та зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати виключно підставами для його розірвання, якщо це передбачено законом для такої правової ситуації».

Пред`являючи позов про визнання кредитного договору недійсним як такого, що укладений нею під впливом помилки, ОСОБА_1 фактично обґрунтовувала свої позовні вимоги допущенням іншою стороною правочину (банком) помилки при визначенні розміру заборгованості позивачки за кредитним договором № 014/107958/3172/74 від 15 серпня 2006 року, рефінансуванням якої і було обумовлено укладення оспорюваного правочину. При цьому вказувала, що про таку помилку стало відомо в ході розгляду цієї справи з урахуванням висновку додаткової судової економічної експертизи.

Апеляційний суд установив, що, підписавши кредитний договір № 014/81-1-0-00/10386 від 10 грудня 2014 року, ОСОБА_1 погодилася з його істотними умовами та в подальшому їх виконувала, а додаткових вимог до банку з приводу уточнення розміру її заборгованості за попереднім кредитним договором не висувала.

За таких обставин, установивши, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення оспорюваного правочину під впливом помилки щодо його природи (характеру), а також прав та обов`язків сторін у момент укладення кредитного договору, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним. Колегія суддів також вірно вважала, що позовні вимоги про визнання договорів відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальними зобов`язаннями недійсними не підлягають задоволенню з огляду на їх похідний характер від вирішення позовної вимоги про визнання кредитного договору недійсним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 161/17523/16-ц (провадження № 61-3916св20), не дають підстав уважати, що оскаржене судове рішення прийняте без дотримання норм матеріального або процесуального права, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук