ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 січня 2021 року
м. Київ
справа № 201/4408/17
провадження № 61-32265 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі - прокуратура Одеської області, Державна казначейська служба України,
третя особа - Уповноважений Верховної Ради з прав людини,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу заступника прокурора Одеської області на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року в складі колегії суддів Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
23 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до прокуратури Одеської області, Державної казначейської служби України та просила стягнути з прокуратури за рахунок коштів державного бюджету України5 000 000 грну рахунок відшкодуванняморальної шкоди та 74 850 грн на повернення витрат, пов`язаних із проведенням експертиз, перекладів документів та отриманням правничої допомоги.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указувала, що внаслідок бездіяльності прокуратури Одеської області щодо розслідування причин смерті її чоловіка ОСОБА_2 , яка тривала понад 10 років, вона зазнала моральних страждань та вимушена була самостійно вживати заходів для встановлення дійсних обставин його смерті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцїі
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 01 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив із того, що твердження позивача про бездіяльність прокуратури, неприйняття нею жодного рішення, невжиття заходів для встановлення винних у смерті її чоловіка є безпідставними, не відповідають дійсності, а вимоги щодо відшкодування витрат, пов`язаних з проведенням експертиз та перекладів документів, є недоведеними.
Короткий зміст рішення суду апеляційної існтанції
Постановою апеляційного суду Одеської області від 30 березня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровськ від 01 грудня 2017 року скасовано та прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто на користь ОСОБА_1 5 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 74 850 грн на повернення витрат за рахунок коштів державного бюджету України.
Апеляційний суд виходив із того, що бездіяльність прокуратури Одеської області під час здійснення розслідування свідчить про недотримання конституційних положень та покладених на неї державою обов`язків, що завдало позивачеві значних моральних страждань, принизило її гідність, а також завдало майнової шкоди.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
19 квітня 2018 року заступник прокурора Одеської області подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказане судове рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в даній справі, клопотання прокурора Одеської області задоволено, зупинено виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року до завершення розгляду касаційної скарги. В задоволенні клопотання прокурора Одеської області про розгляд указаної справи в судовому засіданні з викликом сторін справи відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року дана справа призначена до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Прокуратура вказує, що здійснення нагляду за додержанням законів на транспорті на момент звернення позивача до правоохоронних органів відносилося до компетенції Чорноморської транспортної прокуратури та саме цим органом приймалися процесуальні рішення в порядку статті 97 КПК України за результатами розгляду заяв ОСОБА_1 про вчинення злочину.
Зазначає, що усі дії в межах повноважень прокуратури Одеської області були вчинені вчасно та у встановлений законом спосіб, а обставина бездіяльності відповідача встановлена судом без обґрунтування належними та допустимими доказами.
Відзив на касаційну скаргу
У вересні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на дану касаційну скаргу, в якому вона просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Указує, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про тривалу бездіяльність прокуратури Одеської області щодо розслідування причин смерті ОСОБА_2 та формальний підхід відповідача до здійснення власних повноважень, що знайшло своє вираження в судових рішеннях, прийнятих за скаргами позивача.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що в листопаді 2005 року ОСОБА_2 через морське агентство «Укркрюінг» м. Одеса працевлаштувався на теплохід «Congueror» на посаду другого помічника капітана.
15 січня 2006 року в 01 год. 00 хв. у м. Росаріо, Республіка Аргентина під час швартування судна, на якому перебував ОСОБА_2 , останній зазнав травм обох ніг, в результаті чого потерпілого доставлено до шпиталю «Mapaci» (м.Росаріо, Аргентина), де ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер.
Згідно даних державного Регістру Громадянського Стану в м. Росаріо, провінція Санта-Фе, Республіка Аргентина 23 січня 2006 року внесений запис про смерть ОСОБА_3 з зазначенням причини смерті - «насильницька смерть».
01 лютого 2006 року тіло ОСОБА_2 повернуте в Україну без частини внутрішніх органів.
09 лютого 2006 року вдова загиблого ОСОБА_1 звернулась до Чорноморської транспортної прокуратури з заявою про порушення кримінальної справи за фактом смерті ОСОБА_2 та крадіжки його речей та цінностей.
04 травня 2006 року Чорноморською транспортною прокуратурою прийнято постанову про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України.
05 травня 2006 року постановою прокуратури Одеської області вказана постанова транспортної прокуратури скасована як необґрунтована з направленням матеріалів Чорноморському транспортному прокурору для додаткової перевірки та прийняття рішення в порядку статті 97 КПК України.
25 травня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України.
22 серпня 2006 року вказана постанова скасована постановою Генеральної прокуратури України з підстав неповноти проведеної перевірки звернення ОСОБА_1
20 вересня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України.
21 вересня 2006 року прокуратурою Одеської області вказана постанова скасована в зв`язку з неповним виконанням вказівок Генеральної прокуратури України та прокуратури Одеської області щодо проведеної перевірки, матеріали знову направлені Чорноморському транспортному прокурору на додаткову перевірку для прийняття рішення у порядку статті 97 КПК України.
03 жовтня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України.
08 листопада 2006 року постановою прокуратури Одеської області вказана постанова скасована, матеріали направлені Чорноморському транспортному прокурору на додаткову перевірку для прийняття рішення у порядку статті 97 КПК України з врахуванням отриманих із Аргентини матеріалів перевірки причин і обставин смерті ОСОБА_4 та видалення його внутрішніх органів.
04 грудня 2006 року постановою Чорноморської транспортної прокуратури відмовлено у порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події та складу злочину на території України.
06 грудня 2006 року прокуратура Одеської області надала Висновок про законність прийнятого 04 грудня 2006 року рішення про відмову в порушенні кримінальної справи та про відсутність підстав для його скасування з посиланням на те, що смерть ОСОБА_4 сталася на території іноземної держави Аргентини, розслідування проводилося компетентними органами Аргентини, слідством об`єктивних ознак насильницької смерті ОСОБА_4 не встановлено.
28 квітня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до прокуратури Одеської області зі скаргою на незаконність постанови від 04 грудня 2006 року з посиланням на допущені у ній конкретні протиріччя. Однак 07 червня 2007 року прокуратурою Одеської області її повідомлено про свою згоду з даною постановою та про її законність.
31 жовтня 2007 року прокуратурою Одеської області на скаргу ОСОБА_1 щодо неналежно проведеної Чорноморською транспортною прокуратурою перевірки з`ясування причин та обставин смерті її чоловіка повідомлено, що питання щодо наявності складу злочину у діях медичних працівників медичних установ Аргентини мають вирішувати компетентні органи Аргентини та роз`яснено її право звертатися до вказаних органів самостійно.
Суди також установили, що за зверненням ОСОБА_1 постановою Чорноморської транспортної прокуратури від 28 вересня 2009 року в порушенні кримінальної справи за фактом неналежного виконання медичними працівниками шпиталю «Mapaci» м. Росаріо професійних обов`язків, що спричинило смерть ОСОБА_2 (стаття 140 КК України), відмовлено на підставі пункту 1 статті 6 КПК України в зв`язку з відсутністю події злочину на території України.
На повторні звернення ОСОБА_1 прокуратура Одеської області повідомила заявницю про те, що вона погоджується із законністю прийнятих Чорноморською транспортною прокуратурою постанов від 04 грудня 2006 року та від 28 вересня 2009 року.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2011 року скарга ОСОБА_1 задоволена, скасовано постанови Чорноморської транспортної прокуратури про відмову у порушенні кримінальної справи від 04 грудня 2006 року та від 28 вересня 2009 року. Суд установив необґрунтованість, передчасність, формальність прийнятих прокуратурою рішень, неповноту та поверхневість проведеної перевірки з порушенням чинного КПК України, статті 8 КК та Конституції України. У цьому зв`язку суд зазначив, що Чорноморська транспортна прокуратура повинна була після проведення перевірки звернутись до Прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України з метою, щоб ці органи звернулись у відповідні міжнародні організації, МЗС України для вирішення питання про проведення слідчих дій правоохоронними органами Аргентини, чого зроблено не було. Суд постановив направити матеріали в прокуратуру Одеської області для організації проведення виконання вказаних дій.
На виконання вказаної постанови відповідач передав матеріали за зверненням ОСОБА_1 до Чорноморської транспортної прокуратури, яка, в свою чергу, направила їх для додаткової перевірки та прийняття рішення до Приморського РВ ОМУ ГУМВС в Одеській області, після чого матеріали заяви неодноразово направлялися з одного правоохоронного органу до іншого.
Постановою Чорноморської транспортної прокуратури від 13 липня 2012 року на підставі пункту 1 статті 6 КПК України відмовлено в порушенні кримінальної справи, а 16 липня 2012 року матеріали перевірки скеровані до Приморського РВ, який направив матеріали до СУР Шевченківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, який, у свою чергу, 17 вересня 2012 року прийняв рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі пунктів 1, 2 статті 6 КПК України.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року скаргу ОСОБА_1 на постанову СУР Шевченківського ВМ Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області від 17 вересня 2012 року задоволено, постанову скасовано.
03 червня 2014 року ОСОБА_1 за фактом загибелі чоловіка повторно звернулася до прокуратури Одеської області, яка вказане звернення направила до Чорноморської транспортної прокуратури, звідки звернення перенаправлено до Приморського РВ ОМ ГУМВС України в Одеській області.
30 червня 2015 року ОСОБА_1 у скарзі до прокуратури Одеської області вимагала розібратися у фактах грубого порушення правоохоронними органами своїх обов`язків, на що листом від 02 липня 2015 року отримала від прокуратури відповідь про відсутність у розпорядженні відповідача відомостей про скасування постанови Шевченківського ВМ Приморського РВ від 17 вересня 2012 року про відмову в порушенні кримінальної справи.
28 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до Генеральної прокуратури України зі скаргою на бездіяльність прокуратури Одеської області та незаконні дії працівників останньої, яка направлена для належного реагування до прокуратури Одеської області. У свою чергу, прокуратура Одеської області перенаправила скаргу до прокуратури Приморського району м. Одеси, яка за результатами перевірки направила матеріали до СВ Приморського РВ ОМ ГУМВС України в Одеській області для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі постанови суду від 02 грудня 2013 року.
17 листопада 2015 року СВ Приморського РВ ОМ ГУМВС України в Одеській області заведено кримінальне провадження за фактом неналежного виконання професійних обов`язків медичними працівниками шпиталю «Mapaci» (Росаріо, Аргентина), що призвело до смерті ОСОБА_2 (частина перша статті 140 КК України).
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси зі скаргою на бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області.
Ухвалою слідчого-судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2016 року встановлено факт допущеної посадовими особами прокуратури Одеської області бездіяльності в частині невнесення ними відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 30 червня 2015 року; зобов`язано їх внести до ЄРДР відомості про злочин відповідно до заяви позивачки.
02 липня 2016 року прокуратура Одеської області відкрила кримінальне провадження за частиною першою статті 115 КК України за фактом смерті ОСОБА_2 .
За результатами досудового розслідування, приймаючи до уваги, що смерть ОСОБА_2 наступила на території іноземної держави, що обставини отримання травми і розслідування проводилися компетентними органами країни перебування судна (Аргентина) та відсутні будь-які об`єктивні дані щодо неналежного виконання медичними працівниками шпиталю «Маpaci» (Росаріо, Аргентина) своїх професійних обов`язків, а також відсутність будь-яких об`єктивних даних, які вказують на наявність ознак складу злочину або насильницької смерті ОСОБА_2 на території України, 23 грудня 2015 року СВ Приморського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області прийнято рішення про закриття кримінального провадження № 120151605000010843 від 17 листопада 2015 року за частиною першою статті 140 КК України та 28 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження № 42016160000000521 від 02 липня 2016 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 115 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України(тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173 1174 ЦК України)».
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначила, що «необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Дії (бездіяльність) ГУ НП у Сумській області, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України)».
Звертаючись до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди саме до прокуратури Одеської області, позивачка вказувала на те, що бездіяльність відповідача полягала у відмові здійснення розслідування за фактом смерті ОСОБА_2 та не внесенні відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Застосовуючи статті 1173 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постановиВеликої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).
У випадку, якщо порушення (дія/бездіяльність) уповноваженого органу має триваючий характер, встановленню підлягає також конкретно визначений період бездіяльності такого органу, оскільки вказана обставина впливає на визначення розміру моральної шкоди.
Встановивши факт бездіяльності прокуратури Одеської області, починаючи з 2006 року, апеляційний суд не врахував, що на момент звернення позивачки до правоохоронних органів був чинним Закон України «Про прокуратуру» в редакції від 02 лютого 2006 року та наказ Генерального прокурора України від 19 вересня 2015 року №3/3гн «Про сферу та особливості організації діяльності органів прокуратури на транспорті», за положеннями яких компетентним органом з розгляду заяв ОСОБА_1 була Чорноморська транспортна прокуратура, ліквідація якої відбулася лише 05 грудня 2014 року у відповідності з наказом Генерального прокурора України №152ш.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що прокуратура Одеської області в межах наданих їй законом повноважень неодноразово (05 травня 2006 року, 21 вересня 2006 року, 08 листопада 2006 року) скасовувала постанови Чорноморської транспортної прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи; надавала відповіді на звернення ОСОБА_1 , направляла їх за належністю.
Дійшовши висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача, апеляційний суд керувався судовими рішеннями, ухваленими за скаргами ОСОБА_1 , а саме: постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2011 року, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року та ухвалою слідчого-судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2016 року.
При цьому, суд не з`ясував бездіяльність якого органу встановлено постановою Приморського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2011 року, а також не взяв до уваги, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року питання законності дій та/або бездіяльності прокуратури Одеської області не досліджувалося.
Ухвалою слідчого-судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 червня 2016 року встановлено, що посадовими особами прокуратури Одеської області була допущена бездіяльність, яка полягає у не внесенні відомостей про злочин, викладених у заявах ОСОБА_1 від 03 червня 2014 року та від 30 червня 2015 року, до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Відтак, правильно встановивши факт бездіяльності прокуратури Одеської області, апеляційний суд не надав належної оцінки вказаним судовим рішенням на предмет періоду бездіяльності, допущеної відповідачем, а також не визначився в чому саме полягала така бездіяльність.
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Наявність зазначених вище обставин згідно частини третьої статті 12 ЦПК України підлягає доказуванню позивачем.
За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
З огляду на викладене, неповно встановивши обставини справи щодо періоду та сутності протиправної бездіяльності відповідача, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про доцільність стягнення на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 5 000 000 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов'язаних з перекладом та легалізацією документів, а також витрат на правничу допомогу, то задовольняючи позов у вказаній частині, апеляційний суд керувався положеннями статей 133 137 141 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції в порушення пункту 1 частини третьої статті 141 ЦПК України не з'ясував чи відносяться витрати, заявлені ОСОБА_1 до відшкодування в частині перекладу та легалізації документів, до судових витрат, які в силу положень частини першої статті 133 ЦПК України складаються виключно з судового збору тавитрат, пов`язаних з розглядом справи.
Вирішуючи питання про розподіл понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, суд не перевірив наявність договорів про надання правничої допомоги;документів, що свідчать про оплату гонорарута доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене, наявні підстави для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Із моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року втрачає законну силу.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук