Постанова
Іменем України
02 вересня 2020 року
м. Київ
справа № 201/5925/18
провадження № 61-13947св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецька Вероніка Іванівна,
особа, яка звернулася до суду із апеляційною скаргою, - ОСОБА_2 ,
особа, яка звернулася до суду із касаційною скаргою, - суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщев Сергій Сергійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., та судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева Сергія Сергійовича на окрему ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із клопотанням про визнання рішення Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17, що не підлягає примусовому виконанню.
На обґрунтування клопотання посилалася на те, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується рішенням Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17 та наявне в оригіналі у перекладі українською мовою. Зазначене рішення видане компетентними органами, містить гербову печатку, тому є офіційним документом і має доказову силу. Також зазначала, що вона вчасно прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується листом приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л. про заведення спадкової справи №9/2016.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 18 липня 2018 року про виправлення описки, клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заінтересована особа - державний нотаріус Першої дніпровської державної нотаріальної контори Білецька В. І., задоволено. Визнано в Україні рішення Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17 про встановлення факту родинних відносин, яким встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_3 . Рішення набрало чинності 20 червня 2017 року.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутні підстави для відмови у задоволенні клопотання, передбачені статтею 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція),та статті 468 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому рішення Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17 підлягає визнанню на території України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 18 червня 2019 року скасовано. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, розглядаючи клопотання ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що, звертаючись з заявою про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, заявник зазначала, що подальшою її метою є отримання спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті проживав на АДРЕСА_1 . За таких обставин питання щодо спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України повинно вирішуватися відповідно до законодавства України та відноситься до компетенції відповідних органів держави Україна.
Крім того, Дніпровським апеляційним судом постановлено окрему ухвалу від 12 червня 2019 року, якою доведено до відома Вищої ради правосуддя інформацію про факти порушень вимог законодавства України суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщевим С. С. під час розгляду цього клопотання.
Окрема ухвала мотивована тим, що, розглядаючи клопотання ОСОБА_1 , суд першої інстанції не врахував, що заявник зазначала, що подальшою її метою є отримання спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , який на день смерті проживав на АДРЕСА_1 . За таких обставин питання щодо спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України, має вирішуватися відповідно до законодавства України та відноситься до компетенції відповідних органів держави Україна. Тобто під час розгляду зазначеного питання суд допустив грубе порушення норм права. Крім того, суддя Федоріщев С. С. визнав в Україні рішення Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17, у той час коли відповідно до пояснювальної записки Європейської конвенції про імунітет держав ЕTS від 16 травня 1972 року № 074, розробленої Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету Міністрів Ради Європи, - державний імунітет є концепцією міжнародного права, яка склалася з принципу par in parem non habet imperium (рівний над рівним сили не має), відповідно до якого одна держава не підлягає юрисдикції іншої держави. Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-ІІІ «Про звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором» встановлено, що Україна залишається об`єктом збройної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак; вчиняючи проти життя та здоров`я людини злочини, які визнаються ООН найбільш тяжкими злочинами проти людяності, Російська Федерація не виконує обов`язки, передбачені Статутом ООН, а отже не може використовувати право імунітету, надане цим же Статутом. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції констатував, що вказані факти є недопустимими і свідчать про свідоме, грубе порушення суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщевим С. С. норм цивільно-процесуального законодавства України та присяги судді, та вважав за необхідне довести викладене до відома Вищої ради правосуддя з метою недопущення порушень вимог процесуального закону та з метою запобігання аналогічних порушень в майбутньому.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг і позиції інших учасників
У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гусакова О. Б. звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення іноземного суду стосується лише встановлення родинного зв`язку між особами, а тому суд апеляційної інстанції помилково послався на норми законодавства щодо спадкування. Суд апеляційної інстанції порушив право заявника на подання відзиву. Крім того, суд апеляційної інстанції мав закрити провадження у справі, оскільки апеляційну скаргу подано особою, чиї права рішенням суду не порушені.
У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С. С. на окрему ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково відніс процедуру визнання рішення іноземного суду про встановлення факту родинних відносин до питань щодо спадкування нерухомого майна, оскільки у цій справі взагалі відсутній спір щодо будь-якого нерухомого майна, а тому помилково застосував статтю 71 та пункт 1 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» та помилково послався на пояснювальну записку Європейської конвенції про імунітет держав ETS від 16 травня 1972 року № 074, розроблену Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету Міністрів Ради Європи, оскільки зазначений документ не можна віднести до норм матеріального права, на підставі яких має ухвалюватися судове рішення; на Постанову Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII «Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державною-агресором», оскільки цією постановою дію Конвенції не скасовано та не зупинено.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової О. Ю. у справі та витребувано її матеріали.
Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С. С.
Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).
Касаційна скарга у цій справі подана у серпні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а касаційна скарга судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С. С. піддягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо вирішення судами попередніх інстанцій заяви про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню
Суди встановили, що рішенням Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17 встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та те, що ОСОБА_1 є двоюрідною сестрою ОСОБА_3 . Рішення набрало чинності 20 червня 2017 року відповідно до відмітки на рішенні суду (переклад з російської від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_5 , засвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О. В.).
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визнання рішення іноземного суду - поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом.
В Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили (частина перша статті 81 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до статті 52 Конвенції винесені установами юстиції кожної з договірних сторін, що вступили в законну силу рішення, що не вимагають за своїм характером виконання, визнаються на територіях інших договірних сторін без спеціального провадження за умови якщо: а) установи юстиції запитуваної договірної сторони не винесли раніше у цій справі рішення, що вступило в законну силу; б) справа відповідно до цієї Конвенції, а у випадках, не передбачених нею, відповідно до законодавства договірної сторони, на території якої рішення повинне бути визнане, не відноситься до виняткової компетенції установ юстиції цієї договірної сторони.
Згідно із частиною першою статті 472 ЦПК України клопотання про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, подається заінтересованою особою до суду в порядку, встановленому статтями 464-466 цього Кодексу для подання клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду, з урахуванням особливостей, визначених цією главою.
Відповідно до частини сьомої статті 473 ЦПК України у визнанні в Україні рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, може бути відмовлено з підстав, встановлених статтею 468 цього Кодексу.
Згідно з пунктом третім частини другої статті 468 ЦПК України у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо рішення ухвалене в справі, розгляд якої належить виключно до компетенції суду або іншого уповноваженого відповідно до закону органу України.
Відповідно до статті 70 Закону України «Про міжнародне приватне право» з урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.
Згідно зі статтею 71 Закону України «Про міжнародне приватне право» спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт.
У справі, яка розглядалась судом Російської Федерації, предметом заяви було встановлення факту родинних відносин, проте, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулася з клопотанням до суду з приводу визнання зазначеного рішення Російської Федерації з метою подальшого прийняття та оформлення спадщини на території України.
З урахуванням наведеного, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та ухвалюючи постанову про відмову у задоволенні клопотання в повному обсязі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що питання щодо спадкування нерухомого майна, яке знаходиться на території України, вирішується відповідно до законодавства України та відноситься до компетенції відповідних органів держави Україна.
Аналогічний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2018 року у справі № 303/2072/17 (провадження
№ 61-14926св18).
Тому доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права Верховний Суд відхиляє.
Метою звернення ОСОБА_1 до суду Російської Федерації про встановлення факту родинних відносин було оформлення її спадкових прав на майно, що залишилося в Україні після смерті ОСОБА_3 .
Водночас апеляційним судом встановлено, що з приводу спадщини існує спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішення Дзержинського районного суду м. Пермі (Російська Федерація) від 19 травня 2017 року у справі № 2-1685/17, щодо визнання якого ОСОБА_1 звернулася до компетентого суду України, ухвалене за правилами окремого провадження.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Аналогічні за змістом норми містить процесуальне законодавство Російської Федерації (стаття 263 Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації).
Отже, за наявності спору про право на спадщину такий спір має розглядатися у порядку позовного провадження відповідно до законодавства України, а не шляхом визнання в Україні рішення іноземного суду про встановлення факту родинних відносин.
ОСОБА_1 як іноземець і спадкоємець відповідно до норм Закону України «Про міжнародне приватне право» ЦК України може звернутися до судів України за вирішенням спору про право на спадщину, в межах якого доводити і наявність родинних відносин зі спадкодавцем.
Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_2 , оскільки остання оскаржила рішення апеляційного суду як спадкоємець після смерті ОСОБА_3 , а встановлення за рішенням суду, щодо якого ставиться питання про визнання в Україні, родинних відносин ОСОБА_1 зі спадкодавцем впливає на права ОСОБА_2 .
Ухвалення апеляційним судом рішення без додержання строків, визначених в ухвалі для подання відзиву, не привело до порушення прав ОСОБА_1 , оскільки відзив останньої було враховано під час розгляду справи. Крім того, відомості, зазначені у відзиві, не впливають на висновки суду апеляційної інстанції.
Щодо оскарження окремої ухвали апеляційного суду
Відповідно до частини восьмої статті 262 ЦПК України окрему ухвалу може бути постановлено судом першої інстанції, судами апеляційної чи касаційної інстанцій.
Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до статті 385 ЦПК України суд апеляційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу.
Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.
Окрема ухвала може бути постановлена тільки на підставі матеріалів, досліджених у суді, та має містити вказівку на дійсні причини й умови, які сприяли порушенню саме матеріального або процесуального закону, та які саме права осіб порушено. За наявності цих двох правових підстав у сукупності суд має право постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли вчиненню виявлених порушень.
Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу та реагування на виявлені під час судового розгляду порушення законності, постановлення окремої ухвали спрямовано на усунення причини та умови, що цьому сприяли.
Підставою для постановлення апеляційним судом окремої ухвали, на думку суду апеляційної інстанції, є грубе порушення норм права суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С. С. при постановленні ухвали про задоволення клопотання ОСОБА_1 про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню, зокрема, неврахування положень статей 70, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», пояснювальної записки Європейської конвенції про імунітет держав ЕTS від 16 травня 1972 року № 074, розробленої Європейським комітетом із правового співробітництва Ради Європи, його підкомітетом та Комітетом експертів, який підпорядкований Комітету Міністрів Ради Європи та постанови Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-ІІІ «Про звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором».
Апеляційний суд вважав, що вказані факти є недопустимими і свідчать про свідоме, грубе порушення суддею Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщевим С. С. норм цивільного процесуального законодавства України та присяги судді.
З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Непогодження з правовою позицією судді, тлумаченням ним (навіть помилковим) норм права не є підставою для постановлення окремої ухвали. Крім того, допущені судом першої інстанції порушення виправлені апеляційним судом шляхом скасування ухвали від 18 червня 2018 року. Саме по собі скасування судом апеляційної інстанції судового рішення першої інстанції не може бути підставою для застосування такого процесуального засобу судового впливу, як постановлення окремої ухвали.
З урахуванням наведеного окрема ухвала Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
За наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 встановлено, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Отже, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу ОСОБА_1 на указане судове рішення без задоволення, а це рішення - без змін.
Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За наслідками розгляду касаційної скарги судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева С. С. встановлено, що окрема ухвала Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року постановлена апеляційним судом з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню з наведених у мотивувальній частині цієї постанови мотивів.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гусакової Оксани Борисівни залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишити без змін.
Касаційну скаргу судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Федоріщева Сергія Сергійовича задовольнити.
Окрему ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасувати.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко