18.03.2023

№ 201/8086/21

Постанова

Іменем України

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 201/8086/21

провадження № 61-8068 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року у складі судді Батманової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Свистунової О. В., Деркач Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» про зміну підстави звільнення, стягнення вихідної допомоги та заборгованості за роботу у надурочний час та святкові дні, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати.

Позовна заява мотивована тим, що 10 жовтня 2017 року він прийнятий на роботу на посаду начальника технічного відділу відповідача із зазначенням тривалості робочого дня 40 годин з окладом 201 243 грн 00 коп. При цьому його було повідомлено, що фактично буде шестиденний робочий тиждень з робочим часом з 8.00 до 19.00 з перервою для відпочинку та харчування протягом однієї години, в суботу - з 8.00 до 18.00 з перервою для відпочинку та харчування протягом однієї години, обґрунтовуючи це особливостями діяльності (будівництво метрополітену).

Таким чином, фактично робочий тиждень мав тривалість 59 годин на тиждень. Крім того, було зазначено, що положення статті 73 КЗпП України щодо визначення святкових та вихідних днів не застосовуються, оскільки і в ці дні позивач має працювати, однак пізніше це буде оплачено відповідно до статей 106-107 КЗпП України. Протягом трьох років було подано заяви про продовження строку дії трудового договору, про що відповідачем було винесено накази.

30 липня 2021 року йому був вручений наказ № 294-д «Про переміщення працівника», в якому зазначалось, що його робоче місце переміщається в структурний підрозділ представництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1, з 31 липня 2021 року.

31 липня 2021 року він з`явився на нове робоче місце, де було з`ясовано, що йому не було належним чином обладнано робоче місце, відсутня оргтехніка, доступ до документів, не видано засобів захисту на будівництві, тобто не створені належні і безпечні умови праці. Згідно зі списком № 1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461, будівництво метрополітенів належить до робіт з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, однак всупереч вимогам статті 163 КЗпП України йому не було видано спеціального одягу та інших засобів індивідуального захисту; не було проведено медичний огляд для того, щоб визначити, що робота, яка була доручена на об`єкті, не протипоказана йому за станом здоров`я, як це вимагає частина друга статті 32 КЗпП України.

Крім того, у відповідача станом на кінець липня 2021 року був борг по виплаті йому основної заробітної плати в розмірі 445 936 грн 56 коп., що підтверджується розрахунковим листком за липень 2021 року, а також по оплаті роботи за надурочний час та у святкові дні.

Він звернувся до керівництва з питанням про виплату заборгованості по заробітній платі, оплаті роботи за надурочний час і у святкові та вихідні дні, однак отримав відповідь, що борг буде накопичуватись, а виплата заборгованості по заробітній платі буде здійснена лише після звільнення без оплати надурочного часу та часу, відпрацьованого у святкові та вихідні дні. Дізнавшись про це та враховуючи шкідливі умови праці, в які перемістили його без попередження та визначення відповідності такої роботи стану його здоров`я 02 серпня 2021 року ним було подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням законодавства про працю. У той же день було видано наказ № 224-к про припинення трудового договору (контракту), яким його було звільнено з посади керівника проекту на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, зазначивши в якості підстави власну заяву, в якій він просив звільнити його на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

Вказував, що відповідач не мав права звільняти його за частиною першою статті 38 КЗпП України, оскільки ним було подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Крім того, позивачеві не було сплачено вихідну допомогу, а також заборгованість по оплаті надурочного часу та роботу у святкові та вихідні дні. Позивач зазначив, що оплата за надурочний час у період жовтня 2017 року - липень 2021 року у робочі дні з понеділка по п`ятницю становить 5 997 986 грн 00 коп.; у той же період за відпрацьовані надурочні години по суботах 1 677 445 грн 00 коп. Також позивачу не було сплачено за відпрацьовані святкові та вихідні дні з урахуванням уточнень 611 846 грн 59 коп.

На підставі викладеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд: змінити формулювання підстави звільнення з посади начальника технічного відділу з 02 серпня 2021 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та вважати звільненим його з посади начальника технічного відділу з 2 серпня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з приведенням даного запису в трудову книжку; стягнути з відповідача на його користь вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України у розмірі середнього заробітку за три місяця в сумі 603 729 грн, суму заборгованості по оплаті надурочного робочого часу у будні та по суботах в сумі 7 675 431 грн, суму компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати за період січень-липень 2021 року у розмірі 13 798 грн, суму заборгованості по оплаті за роботу у святкові та вихідні дні у розмірі 611 846 грн 59 коп., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, визначивши розмір такого відшкодування.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено формулювання підстави звільнення позивача з посади начальника технічного відділу з 02 серпня 2021 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та визнано ОСОБА_1 звільненим з посади начальника технічного відділу з 02 серпня 2021 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з приведенням даного запису в трудову книжку. Стягнуто з АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України у розмірі середнього заробітку за три місяці у сумі 603 729 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем було подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а тому його звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України є неправомірним.

З урахуванням зміни підстави звільнення позивача у нього з`явилось право на отримання вихідної допомоги, а, відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відмовляючи у задоволені позову в частині стягнення компенсації за затримку у виплаті заробітної плати, суд послався на те, що позивачем в позові не зазначено в якому місяці 2021 року відповідно мало місце затримка при розрахунку у виплаті заробітної плати та виходячи з якої формули було здійснено розрахунок. Також позивачем не надано доказів, що під час роботи він пред`являв претензії до адміністрації підприємства з приводу несплати йому за надурочні часи, за роботу у вихідні та святкові дні

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанцій

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем було подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, а тому його звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП України є неправомірним.

Рішення суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення суми заборгованості по оплаті в надурочний час, у вихідні та святкові дні до суду апеляційної інстанції не оскаржив.

Також судом зазначено, що в суді першої інстанції позивач не заявляв позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а такі вимоги були викладені тільки в апеляційній скарзі, тому з цих підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2022 року касаційне провадження у справі відкрито та витребувано цивільну справу № 201/8086/21 із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

У жовтні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами встановлено, що під час звільнення позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не була виплачена вихідна допомога.

Однак, незважаючи на подану ним заяву про уточнення позовних вимог в частині стягнення з роботодавця середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з моменту звільнення до моменту ухвалення судового рішення, у рішенні суду першої інстанції було зазначено, що ця вимога є передчасною, а в постанові апеляційного суду вказано, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач не заявляв позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 117 КЗпП України та не враховано, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2022 року АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими. Відтак, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 було подано заяву про прийняття його на роботу до АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» на посаду начальника технічного відділу за строковим трудовим договором з 11 жовтня 2017 року по 10 жовтня 2018 року.

10 жовтня 2017 року АТ «Лімак Іншаат Санаї Ве Тіджарет Анонім Шіркеті» був виданий наказ № 92 про прийняття його на роботу на посаду начальника технічного відділу із зазначенням тривалості робочого дня 40 годин з окладом 201 243 грн 00 коп.

03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 було подано заяву про продовження строку дії трудового договору з 11 жовтня 2018 року по 10 жовтня 2019 року, про що 08 жовтня 2018 року був виданий наказ № 30-д.

27 вересня 2019 року ОСОБА_1 було подано заяву про продовження строку дії трудового договору з 11 жовтня 2019 року по 10 жовтня 2020 року, про що 01 жовтня 2019 року було видано наказ № 57-д.

01 жовтня 2020 року ОСОБА_1 було подано заяву про продовження строку дії трудового договору з 11 жовтня 2020 року по 10 квітня 2021 року, про що в той же день було видано наказ № 120-д.

08 квітня 2021 року ОСОБА_1 було подано заяву про продовження строку трудового договору з 11 квітня 2021 року по 10 липня 2021 року, на підставі якої 09 квітня 2021 року було видано наказ № 118-д.

06 липня 2021 року ОСОБА_1 було подано заяву про продовження строку трудового договору з 11 липня 2021 року по 10 жовтня 2021 року, на підставі якої 09 липня 2021 року було видано наказ № 258-д.

30 липня 2021 року ОСОБА_1 було вручено наказ № 294-д «Про переміщення працівника», в якому зазначалось, що його робоче місце переміщається в структурний підрозділ представництва, розташований за адресою: АДРЕСА_1 з 31 липня 2021 року. У той же день йому видали розпорядження-повідомлення № 4, згідно з яким він був зобов`язаний передати закріплені за ним матеріальні цінності, а саме: ноутбук (інв. № 685), монітор (інв. № 686), стаціонарний телефон (інв. № 560) адміністратору системи ОСОБА_6 (а.с. 35-36, т. 1)

02 серпня 2021 року ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 у зв`язку з порушенням законодавства про працю, а саме - частини першої статті 115 КЗпП України, частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці», а також частини другої статті 32 КЗпП України (а.с. 53-56, т. 1).

Заяву було прийнято та зареєстровано в журналі під номером 2605 від 02 серпня 2021 року.

У той же день було видано наказ № 224-к про припинення трудового договору (контракту), яким позивача було звільнено з посади керівника проекту на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, зазначивши в якості підстави його власну заяву, в якій він просив звільнити його на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (а.с. 57, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Частиною третьою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору, тобто скоротити двотижневий строк, визначений частиною першої цієї статті.

Роботодавець, безумовно, може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які у відповідності до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що в свою чергу свідчить про виникнення трудового спору.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця відносно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Аналогічний висновок зазначений у постановах Верховного Суду України від 22 травня 2013 року в справі № 6-34цс13, Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18), від 22 квітня 2020 року в справі № 199/8766/18 (провадження № 61-797св20).

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору, зокрема, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно із частиною третьою статті 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У статті 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Судом апеляційної інстанції зазначено, що в суді першої інстанції позивач не заявляв позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а такі вимоги були викладені тільки в апеляційній скарзі, тому з цих підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що 20 грудня 2021 року представником позивача - ОСОБА_3 - до призначення розгляду справи по суті було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій, посилаючись на статті 116 117 КЗпП України, заявник просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування за час затримки розрахунку, визначивши розмір такого відшкодування, оскільки при звільненні йому не було виплачено, зокрема, вихідну допомогу (а.с. 6-10, т. 3).

При цьому суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зміну підстав формулювання звільнення з частини першої статті 38 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України та виплату вихідної допомоги.

У порушення статті 382 ЦПК України апеляційний суд на вказані вимоги закону та обставини справи уваги не звернув тадійшов передчасного висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При новому розгляді справи суду слід врахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), про те, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

За наведених обставин судове рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Отже, суду належить урахувати викладене у цій постанові, надати належну оцінку доводами і запереченням сторін та поданим ними доказам, встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2022 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович