Постанова
Іменем України
19 лютого 2020 року
м. Київ
справа № 202/112/19
провадження № 61-1901св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДКМ Група»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКМ Група» на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У грудні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДКМ Група» (далі - ТОВ «ДКМ Група»)звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафу за договором.
Позов обґрунтовано тим, що 17 січня 2017 року приватний підприємець ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ «ДКМ Група» (покупець) уклали договір поставки № 12-694П. Згідно з умовами якого ТОВ «ДКМ Група» придбало товар - шнековий згущувач на суму 1 980 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість. Товар був поставлений позивачу. У порушення зобов`язання, покладеного на постачальника податковим законодавством та умовами договору, податкова накладна після поставки товару із сумою податку на додану вартість 263 333,33 грн не зареєстрована відповідачем. Штрафні санкції за невиконання договірних зобов`язань становлять 330 000,00 грн.
У зв`язку з викладеними обставинами ТОВ «ДКМ Група» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь штрафні санкції за договором поставки від 17 січня 2017 року № 12-694П у розмірі 330 000,00 грн та судові витрати по справі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2019 року відкрито провадження у справі.
У серпні 2019 року ОСОБА_1 подав клопотання про закриття провадження у справі з підстав передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року закрито провадження у даній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Ухвала обґрунтована тим, що спір у цій справі підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки правовідносини стосуються виконання правочину у господарській діяльності, укладеного між ТОВ «ДКМ Група» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року апеляційну скаргу ТОВ «ДКМ Група» залишено без задоволення. Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року залишено без змін.
Приймаючи указану постанову апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про належність спору до юрисдикції господарського суду, врахувавши при цьому висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2019 року № 640/16902/18.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2019 року ТОВ «ДКМ Група» із застосуванням засобів поштового зв`язку подало до Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року, які просила скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
У касаційній скарзі ТОВ «ДКМ Група» вказує на те, що з огляду на суб`єктний склад даний спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства, та відповідно до пункту 6 частини першої статті 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у випадку звернення позивача з цим позовом до господарського суду йому буде відмовлено у відкритті провадження.
Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відкриваючи провадження у справі за вказаним вище позовом суд першої інстанції перевірив подану позовну заяву на відповідність вимогам щодо форми та змісту, з`ясував питання про підсудність та юрисдикцію.
Розгляд справи заявник просив провести за його участю.
Відзивів на касаційну скаргу ТОВ «ДКМ Група»на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 рокуне надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2020 року направлено касаційну скаргу ТОВ «ДКМ Група» до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для вирішення питання про її прийняття.
Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи № 202/112/19 з суду першої інстанції та надано учасникам справи строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частинами першою, другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Таким чином, питання виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з огляду на встановлену необхідність таких пояснень.
Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано порядок розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Оскільки суд касаційної інстанції не встановив необхідності надання пояснень сторонами у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень, то підстави для розгляду справи за участю сторін у справі у суді касаційної інстанції відсутні, а тому у задоволенні клопотання ТОВ «ДКМ Група» про розгляд справи за участю його представника необхідно відмовити.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі ухвалені з додержанням норм законодавства.
Судами встановлено, що приватний підприємець ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ «ДКМ Група» (покупець) 17 січня 2017 року уклали договір поставки № 12-694П. Згідно з умовами якого ТОВ «ДКМ Група» придбало товар - шнековий згущувач на суму 1 980 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість. Товар був поставлений позивачу.
Після поставки товару ОСОБА_1 , всупереч покладених на нього обов`язків, не зареєстрував податкову накладну із сумою податку на додану вартість 263 333,33 грн.
Штрафні санкції за невиконання договірних зобов`язань становлять 330 000,00 грн.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, та фізичних осіб -підприємців та громадських формувань з 23 квітня 2018 року ОСОБА_1 припинив свою діяльність в якості підприємця.
Нормативно-правове обґрунтування
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.
Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Отже, суди попередніх інстанцій встановивши, що ТОВ «ДКМ Група» у позові ставиться питання про стягнення штрафу за договором поставки, який був укладений у зв`язку із здійсненням господарської діяльності між юридичною особою та фізичною особою -підприємцем, дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги стосовно того, що з огляду на суб`єктний склад даний спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства, та відповідно до пункту 6 частини першої статті 175 ГК України у випадку звернення позивача з цим позовом до господарського суду йому буде відмовлено у відкритті провадження є необґрунтованими з наступних підстав.
Та обставина, що ОСОБА_1 з 23 квітня 2018 року припинив підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця не свідчить про те, що даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, адже відповідно до статей 51 52 ЦК України, статті 46 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичних осіб - підприємців є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи - підприємця не припинились.
Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).
Посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами правового висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного в постанові від 14 березня 2018 року у справі № 593/793/14-ц не заслуговує на увагу, оскільки обставини зазначеної справи не є аналогічними обставинам у цій справі.
Доводи касаційної скарги про те, що відкриваючи провадження у справі суд першої інстанції перевірив подану позовну заяву на відповідність вимогам щодо форми та змісту, з`ясував питання про підсудність та юрисдикцію, тому клопотання відповідача про закриття провадження, подане після відкриття провадження у справі суперечить положенням ЦПК України є суб`єктивним тлумаченням норм законодавства заявника.
Норма статті 255 ЦПК України є імперативною. Тобто за наявності підстав, визначених пунктами 1-8 частини першої статті 255 ЦПК України, незалежно від кількості процесуальних дій, які були вчинені судами та учасниками судового процесу під час розгляду справи, суд зобов`язаний закрити провадження у справі.
Вказаний висновок узгоджується з принципом правової визначеності, на якому неодноразово наголошував у своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним й безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
ЄСПЛ зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а тому сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки таке судове рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКМ Група» про розгляд справи за участю його представника.
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДКМ Група» залишити без задоволення.
Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик