Постанова
Іменем України
12 червня 2023 року
м. Київ
справа № 202/1444/21
провадження № 61-3839 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,
Коломієць Г. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Ковальчук Денис Юрійович,
відповідач - Державне підприємство «Комбінат «Салют» Державного агентства резерву України,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Дениса Юрійовича, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня
2022 року у складі судді Марченко Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів:
Максюти Ж. І., Биліної Т. І., Зайцевої С. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до Державного підприємства «Комбінат «Салют» Державного агентства резерву України (далі - ДП «Комбінат» «Салют», державне підприємство) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 05 січня 2021 року
він працював на посаді заступника директора ДП «Комбінат» «Салют».
01 березня 2021 року наказом виконуючого обов`язки директора
ДП «Комбінат» «Салют» ОСОБА_2 його було звільнено із займаної посади на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України
у зв`язку з невідповідністю займаній посаді, встановленій під час строку випробування.
Позивач уважав, що його було звільнено незаконно, оскільки відсутні факти його невідповідності займаній посаді. При цьому звільнення відбулося
без його попереднього попередження, передбаченого частиною другою статті 28 КЗпП України, а при виданні наказу про звільнення та внесенні відповідного запису до трудової книжки роботодавцем порушено правила діловодства.
Крім того, причини звільнення, наведені у вищевказаному наказі,
не відповідають дійсним обставинам. Його звільнення відбулося внаслідок особистої неприязні до нього нового директора державного підприємства, яка виникла внаслідок його дій щодо перешкоджання корупції
на державному підприємстві. До призначення ОСОБА_2 на посаду директора державного підприємства до нього не було жодних претензій,
він відповідально ставився до покладених завдань, виконував їх вчасно,
дотримуючись вимог законодавства та трудової дисципліни.
З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати вищевказаний наказ про його звільнення від 01 березня 2021 року; поновити його на раніше займаній посаді; стягнути з державного підприємства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 01 березня 2021 року
по 03 жовтня 2021 року у розмірі 952 062,36 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 03 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірних правовідносинах звільнення позивача з роботи на підставі пункту 11
частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, так як відповідачем було встановлено невідповідність позивача займаній посаді та виконуваній роботі, звільнення з указаної підстави відбулося в межах строку випробування, про що ОСОБА_1 було повідомлено.
Районний суд урахував, що позивач не має необхідної вищої освіти
для зайняття посади заступника директора, а його кандидатуру не було погоджено з Державним агентством резерву України. Звільнення позивача з указаної правової підстави не потребує попереднього погодження
з профспілковим комітетом, воно не було пов`язане з його участю
у кримінальному провадженні № 52020000000000711, де він має статус викривача. При цьому зазначене кримінальне провадження розпочато
у листопаді 2020 року, а ОСОБА_2 призначений на посаду виконуючого обов`язки директора державного підприємства у лютому 2021 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2022 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції
про законність звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із встановленням його невідповідності займаній посаді протягом строку випробування на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки встановлено порушення процедури при прийнятті позивача на роботу, невідповідність його займаній посаді та виконуваній роботі, а звільнення відбулося в межах строку випробування, позивач був повідомлений про звільнення.
Суд апеляційної інстанції врахував судову практику Верховного Суду
у подібних справах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду,
представник ОСОБА_1 - адвокат Ковальчук Д. Ю., просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що судами застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім того, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу
із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У квітні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних справах.
Позивач має статус викривача у кримінальному провадженні
№ 52020000000000711 і в даному випадку підлягала застосуванню
стаття 53-4 Закону України «Про запобігання корупції», якою регламентовано захист трудових прав викривача. 25 лютого 2021 року позивач отримав лист від Національного антикорупційного бюро України про визнання його викривачем у вказаному кримінальному провадженні, яке стосується корупційних дій службових осіб державного підприємства.
У цей самий день виконуючий обов`язки державного підприємства
Британ С. В. вручив позивачу повідомлення про його звільнення. Суди попередніх інстанцій не надали вказаному належної правової оцінки.
Крім того, станом на дату прийняття позивача на роботу у держаного підприємства була відсутня інформація про необхідність погодження його кандидатури з Державним агентством резерву України, з відповідними наказами державного агентства позивача ознайомлено не було.
При цьому, приймаючи позивача на роботу, роботодавець був обізнаний
про відсутність у нього необхідної вищої освіти, стажу роботи, а тому
ці обставини не можуть слугувати підставою для його звільнення. Він відповідав вимогам, визначеним посадовою інструкцією, діючою на час його прийняття на роботу. Судами не встановлено, що на дату прийняття
на роботу позивач був ознайомлений із посадовою інструкцією, наданою відповідачем і врахованою судами попередніх інстанції при вирішенні спору.
Суди безпідставно вказали й про неналежне виконання позивачем своїх посадових обов`язків, оскільки роботодавець не зазначив, які саме пункти посадової інструкції заступника директора було порушено позивачем. Позивач належним чином виконував свої посадові обов`язки, преміювався роботодавцем, зауважень до його роботи не було.
У спірних правовідносинах наявні правові підстави для скасування оскаржуваного позивачем наказу про звільнення та поновлення його
на раніше займаній посаді, і, як наслідок, стягнення з роботодавця
на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, у касаційній скарзі вказується про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат,
які складаються з судового збору та витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в судах усіх інстанцій у відповідних розмірах.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ДП «Комбінат «Салют», в якому вказується, що судові рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, тому їх слід залишити
без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката
Ковальчука Д. Ю., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального
чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який
не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею,
яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган
чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату
і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
Згідно з частиною першою статті 26 КЗпП України при укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні)
про прийняття на роботу.
У період випробування на працівників поширюється законодавство
про працю (частина друга статті 26 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 27 КЗпП України строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках,
за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації - шести місяців.
До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично
не працював, незалежно від причини (частина третя статті 27
КЗпП України).
Частиною другою статті 28 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.
Розірвання трудового договору з працівником під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника
або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті
на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду
і на можливість розірвання з ним трудового договору, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.
Термін «невідповідність» означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. За такі порушення працівник може бути звільнений на підставі відповідних статей КЗпП України,
а не за результатами випробування.
Отже, підставою для звільнення за результатами випробування може бути тільки невідповідність працівника посаді, на яку він прийнятий.
При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді
є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 374/274/18-ц (провадження № 61-13082св19).
Пунктом 11 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено звільнення працівника через встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Звільнення на підставі пункту 11 статті 40 КЗпП України з урахуванням частини другої статті 28 КЗпП України має відбуватися за наступних умов:
1) встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято,
або виконуваній роботі; 2) письмове попередження працівника
про звільнення за три дні; 3) звільнення проводиться протягом строку випробування.
Відповідно до частини третьої статті 27 КЗпП України до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.
Судами попередніх інстанцій, разом із іншим, встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу (розпорядження) від 04 січня 2021 року № 02-ос
був прийнятий з 05 січня 2021 року на посаду заступника директора
ДП «Комбінат «Салют» зі строком випробування 3 місяці (а. с. 7, 117, т. 1).
Згідно з посадовою інструкцією заступника директора ДП «Комбінат «Салют», затвердженою 03 січня 2020 року, заступник директора відноситься до категорії керівників, приймається на роботу і звільняється
з неї наказом директора комбінату. На посаду заступника директора підприємства призначається особа, яка має вищу професійну (технічну
або інженерно-економічну) освіту і стаж роботи на керівних посадах
не менше 3-х років. Заступник директора підпорядковується безпосередньо директору (а. с. 118-119, т. 1).
ОСОБА_1 надав письмові пояснення на відповідні розпорядження роботодавця стосовно неналежного виконання ним своїх посадових обов`язків (а. с. 21, 24, 121, 122, т. 1).
25 лютого 2021 року ОСОБА_1 було вручене письмове повідомлення
№ 2 «Про звільнення за результатами випробування», в якому його повідомлено про те, що під час випробування він неодноразово
не виконував або неналежно виконував посадові обов`язки, про що свідчать розпорядження від 23 лютого 2021 року № 6/1 та від 23 лютого 2021 року
№ 10 та його пояснення від 24 лютого 2021 року. Крім того, зазначено,
що його було прийнято на посаду заступника директора державного підприємства зі строком випробування три місяці без погодження його кандидатури з Державним агентством резерву України, він не відповідає встановленим посадовою інструкцією кваліфікаційним вимогам, тому його буде звільнено 01 березня 2021 року у зв`язку зі встановленням невідповідності займаній посаді під час строку випробування (пункт 11 частини першої статті 40 КЗпП України).
Наказом виконуючого обов`язки ДП «Комбінат «Салют» від 01 березня
2021 року № 29 ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора державного підприємства 01 березня 2021 року у зв`язку
із встановленням його невідповідності займаній посаді під час строку випробування на підставі пункту 11 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 126, т. 1).
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку поданим сторонами доказам, зробили обґрунтовані висновки
про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки його було прийнято на посаду заступника директора державного підприємства зі строком випробування три місяці, без погодження його кандидатури з Державним агентством резерву України й він не відповідав встановленим посадовою інструкцією кваліфікаційним вимогам.
При цьому суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили із того,
що звільнення позивача відбулося у межах строку випробування,
про що його було повідомлено належним чином.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки звільнення позивача за пунктом 11
частини першої статті 40 КЗпП України здійснено відповідачем відповідно до вимог закону й роботодавцем, у свою чергу, доведено невідповідність позивача займаній посаді протягом випробувального терміну.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постанові
від 30 січня 2023 року у справі № 522/3291/20 (провадження
№ 61-10888св22).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені
в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права
та незгоди позивача з ухваленими судовими рішеннями по суті вирішення спору, що не може бути правовою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
При цьому підстава звільнення позивача зазначена роботодавцем
у оскаржуваному наказі, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині, яким надано оцінку і судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду справи.
Доводи позивача про те, що його було звільнено через особисту неприязність нового керівництва, а також участь у кримінальному провадженні відносно службових осіб державного підприємства
є припущеннями, а на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Верховний Суд наголошує, що питання щодо поновлення на роботі вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи. Водночас, у справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального права
та встановлено всі фактичні обставини справи й враховано доводи сторін.
Зроблені судами висновки по суті вирішення спору узгоджуються
з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263
ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
У зв`язку з цим, безпідставними є посилання заявника касаційної скарги
на неврахування судами відповідної судової практики Верховного Суду.
У кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази
з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивач не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження власних доводів,
а законність його звільнення доведено відповідачем.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судами під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести
до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів уважає, що в силу положень частини третьої статті 89
ЦПК України судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку
як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу,
а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони
не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права, зводяться
до незгоди з висновками судів і переоцінки доказів, що у силу вимог
статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,
на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржувані
судові рішення - без змін, розподіл судових витрат Верховим Судом
не здійснюється.
При цьому у касаційній скарзі позивач просить стягнути з відповідача
на його користь, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу
за розгляд справи в судах усіх інстанцій.
Із цього приводу Верховний Суд зазначає про безпідставність посилань позивача про наявність правових підстав для стягнення на його користь
з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
У процесі реалізації свого права на правничу допомогу учасники судового розгляду, як правило, несуть відповідні витрати на послуги професійних представників - адвокатів. За змістом положень статей 133, 137, 141
ЦПК України цивільне процесуальне законодавство України передбачає право учасників справи на відшкодування витрат на правничу допомогу
за рахунок сторони, яка програла судовий спір.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку, питання відшкодування понесених витрат на правничу допомогу порушено особою, яка фактично програла судовий спір.
Керуючись статтями 400 401 416 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковальчука Дениса Юрійовича, залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня
2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Д. Д. Луспеник
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць