№ 202/32035/13-ц

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 202/32035/13-ц

провадження № 61-37083св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі за первісним позовом: Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_1 ,

позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,

відповідач за зустрічним позовом - Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року у складі судді Зосименко С. Г. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із позовом до Публічного акціонерного товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Первісний позов обґрунтовано тим, що 12 вересня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № DN81AR03110038, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 186 383,54 грн зі сплатою 9,00 % річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2012 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 було укладено договір поруки між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» від 20 жовтня 2010 року № 167.

ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість станом на 07 серпня 2012 року у розмірі 253 153,56 грн, яка складається з: 86 202,06 грн - заборгованість за кредитом, 80 688,08 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом, 23 100,58 грн - заборгованість за комісією, 63 162,84 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором.

З огляду на зазначене банк просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року

№ DN81AR03110038 у розмірі 243 153,56 грн, стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 грн, стягнути з ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року позов задоволено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 04 вересня 2013 року заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2012 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Під час нового розгляду справи у квітні 2014 року ОСОБА_1 подав зустрічний позов про визнання спірного кредитного договору недійсним, в якому посилається на те, що під час укладення кредитного договору від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 мали місце порушення законодавства в частині формування та погодження його ціни, тому вказаний договір є недійсним в цілому на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 та статті 217 ЦК України, частин другої, четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Споживачу не надано в належній і зрозумілій формі всю необхідну інформацію про кредит, сам кредитний договір складений на двох мовах, не зазначена реальна відсоткова ставка, що спричинила утворення заборгованості, підвищення відсоткової ставки до 21 %, не повідомивши про це позичальника, тому позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним кредитний договір від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 із моменту його укладення.

Не погоджуючись із сумою стягнення, ОСОБА_1 звернувся до науково-дослідного експертно-криміналістичного центру УМВС України для економічної оцінки кредитного договору, встановлення реальної відсоткової ставки та перерахування відсотків по договору.

Проведеним дослідженням було встановлено: абсолютне значення подорожчання кредиту становить 81 872,68 грн; встановлені перекручення по зарахуванню та списанню коштів з рахунку споживача, так наприклад, 19 грудня 2007 року споживачу на рахунок банком було зараховано 22 692,18 грн, однак сума не зменшилася; реальна відсоткова ставка по кредитному договору становить 20,473 %, а не 9 %.

Крім цього, заставний автомобіль «Фольксваген-Кадді» був проданий на аукціоні за 113 500,00 грн, а боржнику зараховано лише 112 000,00 грн, сума надійшла двома платежами за різними датами.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року в первісному та зустрічному позовах відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині вимог первісного позову мотивований тим, що банк не надав доказів правомірності звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», від імені якого за довіреністю кредитний договір підписав керівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2 та його підпис засвідчений печаткою ТОВ «Автокредит плюс».

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 як позивачем за зустрічним позовом не надано доказів поважності причин пропуску позовної давності, тому за заявою банка про її застосування, а тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року апеляційні скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року в частині позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що провадження в частиніпозовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ПАТ «Акцент-Банк» необхідно закрити на підставі статті 377 ЦПК України 2004 року, повідомивши позивача, що розгляд його позовних вимог до вказаної юридичної особи віднесено до юрисдикції господарських судів.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що банк не надав суду доказів правомірності свого звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 з ОСОБА_1 .

Відповідно до виписки з розрахунку з 12 вересня 2007 року до 30 грудня 2015 року, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» суду апеляційної інстанції, 17 грудня 2007 року була закрита заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 відповідно до договору відступлення права вимоги ЗАТ «А-Банк» на суму 145 011,73 грн.

Крім того, апеляційний суд вважав, що відмовляючи в позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ним, як позивачем за зустрічним позовом, не надано доказів поважності причини пропуску позовної давності, тому за заявою банку про її застосування обґрунтовано відмовив внаслідок її пропуску.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 травня 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині відмови у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 .

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаних судових рішень лише у частині відмови в задоволенні позову у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 червня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк»та витребувано справу з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.

У липні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У серпні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк».

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 жовтня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк»мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивачем надано належні та допустимі докази у справі на підтвердження позовних вимог, надано розрахунок заборгованості із зазначенням суми відсотків, пені та інші суми згідно з кредитним договором, що відповідачем не спростовано.

Позивачем доведено як факт укладання договору, так і факт отримання грошових коштів, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , суди помилково посилалися на те, що 17 грудня 2007 року була закрита заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 відповідно до договору відступлення права вимоги ЗАТ «А-Банк» на суму 145 011,73 грн, оскільки у матеріалах справи немає договору відступлення права вимоги від ПАТ КБ «ПриватБанк» до ЗАТ «А-Банк».

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

Відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 мотивований тим, що згідно з кредитним договором від 12 вересня 2007 року договір підписано ОСОБА_2 на підставі довіреності від 06 липня 2007 року № 4194307, а не довіреності від 06 липня 2007 року № 7425.

Крім того, наданий позивачем за первісним позовом кредитний договір не скріплений печаткою банку (ЗАТ КБ «ПриватБанк»), що в силу частини другої статті 207 ЦК України (чинної на момент підписання кредитного договору) є обов`язковим при укладенні правочину юридичною особою.

Також зазначав, що ухвалою від 08 серпня 2014 року була призначена економічна експертиза, оскільки наданий банком розрахунок не відповідав не лише первинним бухгалтерським документам, а також умовам кредитного договору від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038.

Однак на вимогу експерта банк не надав належним чином оформлені виписки за рахунками, обґрунтовані розрахунки заборгованості та первинні бухгалтерські документи за кредитним договором. Матеріали справи було повернено до суду без виконання ухвали суду.

Тому банком не було доведено належними та допустимими доказами наявність заборгованості у відповідача за кредитним договором.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до кредитного договору від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 186 383,54 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2012 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 укладено договір поруки між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» від 20 жовтня 2010 року № 167.

ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 07 серпня 2012 року виникла заборгованість у розмірі 253 153,56 грн, яка складається з: 86 202,06 грн - заборгованість за кредитом; 80 688,08 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 23 100,58 грн - заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 63 162,84 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Кредитний договір від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 укладений із ОСОБА_1 підписаний від імені ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», за довіреністю керівником відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2 та його підпис засвідчений печаткою ТОВ «Автокредит плюс».

На підтвердження наявності повноважень ОСОБА_2 підписувати кредитний договір з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» надало до матеріалів справи копію довіреності від 06 липня 2007 року № 7425, якою ЗАТ КБ «ПриватБанк» уповноважило ОСОБА_2 , який обіймав посаду директора ТОВ «Автокредит плюс», підписувати кредитні договори та інші договори, що пов`язані з розміщенням коштів, за якими ЗАТ КБ «ПриватБанк» приймає зобов`язання.

Відповідно до виписки з розрахунку з 12 вересня 2007 року до 30 грудня 2015 року, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду апеляційної інстанції, 17 грудня 2007 року була закрита заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 відповідно до договору відступлення права вимоги ЗАО «А-Банк» на суму 145 011,73 грн (т. 2 а. с. 154).

У матеріалах справи немає зворотнього договору уступки права вимоги, укладений між ЗАТ «А-Банк» та ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо спірного кредитного договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами тавимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Оскаржувані судові рішення не відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про оскарження ПАТ КБ «ПриватБанк» вказаних судових рішень лише у частині відмови в задоволенні позову у стягненні заборгованості з ОСОБА_1 .

Разом із тим, як зазначено вище, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Однією із безумовних підстав є, зокрема, порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про закриття провадження в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором та вважав, що вказаний спір між юридичними особами належить до юрисдикції господарських судів.

Колегія суддів із вказаним висновком суд не погоджується з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні норми викладено у статті 19 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Позивач звернувся до суду з позовом до двох відповідачів: позичальника ОСОБА_1 та поручителя ПАТ «Акцент-Банк».

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Договір поруки має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов`язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цій справі позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до них є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя збігається з обсягом відповідальності боржника.

При визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов`язані солідарним обов`язком як боржники.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачено статтею 543 ЦК України, основний з яких визначено у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотню вимогу.

З аналізу вимог частини першої статті 554 ЦК України у поєднанні з вимогами, передбаченими частиною першою статті 542 та статтею 543 цього Кодексу, слідує, що між боржником та поручителем існує солідарний обов`язок, установлений законом та договором.

У пункті 1 частини другої статті ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належали до юрисдикції різних судів.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду у порядку як цивільного, так і господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК (у редакціях, чинних на час розгляду справи судом першої інстанції) не встановлювали відповідної заборони.

Однак стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду справи судом першої інстанції) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і фізичною особою - поручителем.

Водночас ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя та боржника, які є фізичними особами, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

З огляду на вказане колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк».

Схожі висновки вже неодноразово висловлені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, в її постановах від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19), від 05 грудня 2018 року у справі № 524/4996/13-ц (провадження № 14-461цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 534/1898/14-ц (провадження № 14-215цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40цс18).

З урахуванням наведених вище норм права та сталої судової практики, колегія суддів вважає за необхідне постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» скасувати, справу в цій частині направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні вказаних позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, вважав, що банком не надано суду доказів правомірності свого звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 з ОСОБА_1 . Крім того, відповідно до виписки з розрахунку з 12 вересня 2007 року до 30 грудня 2015 року, наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» суду апеляційної інстанції, 17 грудня 2007 року була закрита заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 відповідно до договору відступлення права вимоги ЗАТ «А-Банк» на суму 145 011,73 грн.

Таким чином, суди фактично констатували, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у цій справі та не має права вимоги кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_1 .

Колегія суддів із вказаним висновком у повній мірі не погоджується у зв`язку з його передчасністю.

Так, відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана, або має право вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до частини третьої статті 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Суди встановили, що кредитний договір від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 укладено між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк», від імені якого за довіреністю кредитний договір підписав керівник відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_2 та його підпис засвідчений печаткою ТОВ «Автокредит плюс». Представником ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду надано копію довіреності від 06 липня 2007 року № 7425, якою ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», уповноважив ОСОБА_2 , який обіймав посаду директора ТОВ «Автокредит плюс», підписувати кредитні договори та інші договори, що пов`язані з розміщенням коштів, за якими ПАТ КБ «ПриватБанк» приймає зобов`язання.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК Українивизначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до встановлених у справі обставин спірний кредитний договір підписаний сторонами у вересні 2007 року, при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які були обумовлені сторонами, як узгоджені, так і прийняті ними. На момент укладення цього договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власними підписами; правочин був спрямований на отримання кредиту та його погашення згідно з умовами цього договору.

Отже, матеріали справи не дають підстав вважати, що дії банку, який уповноважив директора ТОВ «Автокредит плюс» Козака А. П., при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню відповідача, оскільки при укладенні договору він не висловлював своєї незгоди з повноваженнями, наданими представнику.

Крім того, на виконання умов зазначеного правочину, позивач сплачував кошти, що передбачено його умовами, що свідчить про визнання умов договору позивачем.

Слід зазначити, що ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 січня 2017 року витребувано належні чином завірені копії документів, а саме: довідки поповнення розрахунку за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038, яке відбулось у грудні 2007 року на суму 22 692,18 грн, довідки поповнення розрахунку за кредитним договором від 12 вересня 2007 року№ DN81AR03110038, яке відбулось в 2007 році на суму 147 027,48 грн, довідки про нарахування страхової премії від 15 вересня 2008 року в сумі 133 938,13 грн, детальний розрахунок кредитного договору від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 щодо погашення сум (т. 2 а. с. 48 - 49).

ОСОБА_1 не заперечував факту укладання договору кредиту та не оскаржував його з підстав відсутності в особи, яка діяла в інтересах та від імені ПАТ КБ «ПриватБанк», права на укладання договору.

Таким чином, з урахуванням факту укладання між сторонами договору, що ними не заперечувалося, часткового виконання зобов`язань відповідачем, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не є належним позивачем у цій справі та не має права вимоги кредитної заборгованості з позичальника ОСОБА_1 .

Апеляційний суд на зазначене порушення належної уваги не звернув.

Колегія суддів також вважає передчасним висновок апеляційного суду про те, що 17 грудня 2007 року була закрита заборгованість за кредитним договором від 12 вересня 2007 року № DN81AR03110038 відповідно до договору відступлення права вимоги ЗАТ «А-Банк» на суму 145 011,73 грн з огляду на таке.

Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог процесуального закону про їх належність і допустимість. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів наголошує, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

У матеріалах справи відсутній договір відступлення права вимоги ЗАТ «А-Банк» на суму 145 011,73 грн, а тому правових підстав та наслідків, передбачених правовим механізмом договору відступлення права вимоги, суди не дослідили. Крім того, вказаний доказ, на який посилався апеляційний суд (виписка з розрахунку з 12 вересня 2007 року до 30 грудня 2015 року), не було подано до суду першої інстанції.

Разом із тим відповідно до положень статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» як неналежному позивачу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли формального та передчасного висновку про відсутність порушеного права АТ КБ «ПриватБанк» на підставі неналежних доказів, повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи, а суд касаційної інстанції в силу своїх повноважень позбавлений можливості встановлювати обставини та надавати оцінку доказам у справі.

З огляду на зазначене, колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги та вважає за необхідне оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині первісних позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно, крім зазначено вище в цій постанові, також звернути увагу на посилання ОСОБА_1 на те, що позивачем було звернуто стягнення на предмет застави, а саме: автомобіль «Фольксваген-Кадді» і реалізовано на аукціоні за ціною 113 500,00 грн. Суд повинен встановити, яким чином відбулося звернення стягнення на предмет застави, і якщо так, то чи грошові кошти від реалізації предмета застави покрили заборгованості за кредитним договором.

У частині відмови в задоволенні зустрічного позову про визнання спірного кредитного договору недійсним рішення Індустріального районного суду

м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року та постанова Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року не оскаржуються, а колегією суддів не виявлено порушення судами в цій частині норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, а тому у зазначеній частині оскаржувані судові рішення не переглядаються.

При цьому колегія суддів також враховує доводи відзиву на касаційну скаргу, поданого ОСОБА_1 , який погоджується з висновками оскаржуваних судових рішень, тобто в частині відмови в задоволенні його зустрічних позовних вимог не оскаржує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог до ПАТ «Акцент-Банк» та в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 скасувати з передачею справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» та у частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О. С. Ткачук