№ 202/939/18

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 202/939/18

провадження № 61-576св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 , відповідач за зустрічним позовом - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2019 року у складі судді Слюсар Л. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон України № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 02 лютого 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 20 000 доларів США зі сплатою 12,85 % річних на строк до 01 лютого 2022 року.

Згідно з додатковою угодою до договору про надання відновлювальної кредитної лінії від 02 лютого 2007 року, укладеною між сторонами 11 липня 2007 року, ліміт заборгованості збільшено до 40 400 доларів США зі сплатою 13,5 % річних.

У рахунок забезпечення належного виконання боржником взятих на себе зобов?язань між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 02 лютого 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що боржник взяті на себе зобов?язання за кредитним договором не виконав, у зв?язку з чим виникла заборгованість по сплаті кредиту у розмірі 105 718,64 доларів США.

Оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору не виконуються, позивач має право вимагати дострокового виконання боржником умов кредитного договору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 0417/16557/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна таким, що належить до спільної сумісної власності, та визнання права власності, визнано квартиру АДРЕСА_1 (після перейменування місто Дніпро) спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ) по Ѕ частині за кожним.

Ураховуючи вищевказане, ПАТ «Укрсоцбанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 ) на користь ПАТ «Укрсоцбанк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2007 року шляхом проведення прилюдних торгів на підставі Закону України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності, у розмірі 460 772 грн.

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, про визнання договору іпотеки недійсним.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що квартира, яка є предметом іпотеки, є спільним сумісним майном подружжя та в ній проживає донька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Оскільки на час укладення спірного договору іпотеки, предметом якого є квартира, в квартирі проживала малолітня дитина, то на укладення такого правочину необхідний був дозвіл відповідного органу опіки та піклування.

Проте такий дозвіл органу опіки та піклування не отримувався.

Крім того ОСОБА_2 зазначала, що вона також не надавала згоду на розпорядження спільним майном подружжя шляхом укладення договору іпотеки.

Позивач вказувала, що при укладенні спірного правочину порушено її права, а також права та інтереси дитини на користування житлом.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила визнати недійсним іпотечний договір від 02 лютого 2007 року, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2019 року позовні вимоги АТ «Укрсоцбанк» задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 02 лютого 2007 року, яка станом на 06 вересня 2017 року складає 105 718,64 доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 ) шляхом проведення прилюдних торгів згідно з Законом України «Про виконавче провадження», встановивши початкову ціну предмета іпотеки на підставі оцінки, проведеної суб?єктом оціночної діяльності, у розмірі 460 772 грн.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки боржником ОСОБА_1 порушено умови кредитного договору у зв?язку з чим наявна заборгованість по сплаті кредитних коштів, тому вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими та доведеними.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими, оскільки правові підстави для задоволення цього позову відсутні, у зв?язку з тим, що батьки зловживали своїми правами законних представників дитини, що не може бути підставою для визнання недійсним договору іпотеки, а може спричинити інші передбачені чинним законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року залучено до участі у справі за позовом АТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Укрсоцбанк», треті особи - ОСОБА_1 , Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, про визнання договору іпотеки недійсним, у якості позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом правонаступника АТ «Укрсоцбанк» - Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»).

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні.

При цьому апеляційний суд зазначив, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов?язань, тому не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

ОСОБА_1 до апеляційної скарги не додано жодних доказів щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій 03 січня 2020 року, ОСОБА_2 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» відмовити у повному обсязі та задовольнити зустрічний позов, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки згідно з умовами кредитного договору від 02 лютого 2007 року ОСОБА_1 надано кредит на споживчі цілі в іноземній валюті.

Договір іпотеки від 02 лютого 2007 року є недійсним, оскільки предметом цього договору є квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя, згоду на відчуження якої ОСОБА_2 не давала.

Крім того квартирою, яка є предметом іпотеки, має право користування дитина. Однак під час укладення спірного договору іпотеки відповідним органом опіки та піклування не надавався дозвіл на укладення такого правочину.

АТ «Альфа-Банк» подало до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено на підставі належних та допустимих доказів, оцінка яких проведена з дотриманням вимог процесуального законодавства, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу та зупинено виконання рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 липня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2004 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 87-88, т. 1).

01 вересня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 01 вересня 2006 року Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області (а. с. 134, т. 1).

02 лютого 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/32-7, відповідно до умов якого банк надав у тимчасове користування на умовах забезпечення повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США в межах максимального ліміту заборгованості зі сплатою 12,85 % річних та кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 01 лютого 2022 року.

11 липня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/32-7 від 02 лютого 2007 року, за умовами якої максимальний ліміт заборгованості встановлений у розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних.

У рахунок забезпечення належного виконання боржником взятих на себе зобов?язань між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 02 лютого 2007 року укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.4.1 іпотечного договору передбачено, що предмет іпотеки є власністю іпотекодавця.

Відповідно до пункту 1.12 іпотечного договору сторони погодилися, що одночасно з нотаріальним посвідченням цього договору нотаріус накладає, згідно з чинним законодавством України, заборону відчуження предмета іпотеки.

Згідно з пунктом 1.7 іпотечного договору іпотекодавець гарантує, що на предмет іпотеки не існує прав та вимог інших осіб, в тому числі тих, що не зареєстровані у встановленому порядку.

Пунктом 2.1.9 іпотечного договору передбачено, що всі зміни до складу фізичних осіб, що будуть зареєстровані в квартирі, що є предметом іпотеки за цим договором, проводити лише з дозволу іпотекодержателя.

11 липня 2007 року укладено договір про внесення змін до іпотечного договору від 02 лютого 2007 року, згідно з умовами якого за взаємною згодою сторін цього договору, вартість предмета іпотеки становить 252 500 грн, що за офіційним курсом гривні до долара США, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день укладення цього договору, складає еквівалент 50 000 доларів США.

Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» № 13420586 від 01 лютого 2007 року власником квартири АДРЕСА_1 ) є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06 травня 2004 року.

Згідно з витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек № 11110508 від 02 лютого 2007 року на квартиру АДРЕСА_1 (після перейменування місто Дніпро) накладено обтяження приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. на підставі іпотечного договору № 68 від 02 лютого 2007 року, реєстровий № 267.

Згідно із заявою ОСОБА_1 , поданою 02 лютого 2007 року приватному нотаріусу Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М., квартира АДРЕСА_1 належить йому на праві особистої приватної власності.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку вартості квартири від 02 листопада 2017 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 (після перейменування місто Дніпро) складає 460 772 грн.

У порушення умов договору, позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов?язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 06 вересня 2017 року наявна заборгованість у розмірі 105 718, 64 доларів США, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 37 362, 15 доларів США, заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом у розмірі 46 071, 38 доларів США, пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 10 317, 15 доларів США, пені за несвоєчасне повернення процентів у розмірі 11 967, 96 доларів США.

27 вересня 2017 року АТ «Укрсоцбанк» звернулося до ОСОБА_1 з вимогою про усунення порушень умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 07.1/32-7 від 02 лютого 2007 року, а саме сплати у тридцятиденний строк заборгованості по кредиту, відсотках за користування кредитом та нараховану неустойку.

Вимога залишена без задоволення, заборгованість не погашена.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі № 0417/16557/2012 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна таким, що належить до спільної сумісної власності, та визнання права власності визнано квартиру АДРЕСА_1 (після перейменування місто Дніпро) спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ) по Ѕ частині за кожним.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 31 жовтня 2006 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно з довідкою про склад сім?ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданою 05 лютого 2018 року Головою Об?єднання співвласників багатоквартирного житлового будинку «Слобожанський 8/4» (далі - ОСББ «Слобожанський 8/4»), в квартирі АДРЕСА_1 ) зареєстровані: ОСОБА_1 (з 02 червня 2005 року); ОСОБА_2 (з 01 грудня 2005 року); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (з 10 березня 2011 року).

В анкеті позичальника від 26 січня 2007 року ОСОБА_1 зазначив, що утриманці в нього відсутні, мешкає з дружиною - ОСОБА_2 .

Відповідно до заяви ОСОБА_2 , наданої банку, остання надала свою згоду на одержання її чоловіком ОСОБА_1 кредиту у розмірі 20 000 доларів США із сплатою процентів за користування, комісій, можливої неустойки. Наслідки, які можуть мати місце в разі невиконання (неналежного виконання) ОСОБА_1 зобов?язань за кредитним договором, їй відомі.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п?ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з?ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова апеляційного суду частково не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог АТ «Альфа-Банк» та відмову ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилась заборгованість, в рахунок погашення якої можливо звернути стягнення на предмет іпотеки. ОСОБА_2 не доведено наявності підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Натомість Верховний Суд частково не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов?язання може забезпечуватися заставою (іпотекою).

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов?язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов?язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов?язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до статей 12, 33 Закону України «Про іпотеку» одним із способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов?язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов?язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (стаття 16 ЦК України) та позасудові (статті 17-19 ЦК України). Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Закон України «Про іпотеку» визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») є: реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону України «Про іпотеку»); продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону України «Про іпотеку»).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону (частина третя статті 36 Закону України «Про іпотеку).

У разі порушення основного зобов?язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов?язань, вимога про виконання порушеного зобов?язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

Положення вказаної частини не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 Закону України «Про іпотеку»).

АТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Закону України «Про іпотеку», тобто в порядку задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду.

Таким чином, позивач як іпотекодержатель на власний розсуд обрав спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку у спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів із дотриманням норм законодавства.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Частиною першою статті 40 Закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов?язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об?єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об?єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140,00 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» лише обмежує в часі примусове стягнення майна до моменту втрати ним чинності.

Отже, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов?язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове звернення стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії інших нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов?язань, то не може бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, а унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19) зроблено висновок про те, що мораторій є відстроченням виконання зобов?язання, а не звільненням від його виконання. Вказаний Закон є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Таким чином, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суди повинні враховувати тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При наявності правових підстав для задоволення позову, суди визначають, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд врахував, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» підлягає застосуванню до спірних правовідносин, але не звернув увагу, що враховуючи тимчасові обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» чинним на час виникнення спірних правовідносин, рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії вказаного Закону не підлягає виконанню та не зазначив у судовому рішенні, що воно не підлягає виконанню в цій частині.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п?ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з положеннями частини четвертої статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України) (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору іпотеки) дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло.

У постанові Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки базується на тому, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред?явлений позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Частиною першою статті 405 ЦК України визначено, що члени сім?ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

При цьому, згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім?ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 10 липня 2017 року у справі № 6-1002цс17, постановах Верховного Суду: від 17 червня 2020 року у справі № 727/5978/14-ц (провадження № 61-38141св18), від 20 травня 2020 року у справі № 760/15341/16-ц (провадження № 61-48978св18).

Суд апеляційної інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що ОСОБА_2 , звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсним договору іпотеки, посилалася також на інші підстави для задоволення позову. Так, зокрема, вказувала, що квартира АДРЕСА_1 (після перейменування місто Дніпро) є спільною сумісною власністю подружжя, тому при укладенні договору іпотеки відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про іпотеку» вимагалася нотаріально засвідчена її згода як співвласника майна. Проте такої згоди вона не надавала, що в силу положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання спірного правочину недійсним.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 19 квітня 2013 року, яке набрало законної сили, у справі від № 0417/16557/2012, квартиру АДРЕСА_1 ) визнано спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 ) по Ѕ частині за кожним.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що суд першої інстанції не надав оцінки підставам зустрічного позову ОСОБА_2 щодо визнання недійсним договору іпотеки та наданим нею доказам (визнання квартири спільним сумісним майном її та ОСОБА_1 ) на підтвердження доводів ненадання нею згоди на укладення спірного правочину, що свідчить про його недійсність, у порушення вимог пункту 3 частини першої статті 365 ЦПК України не виправив допущені місцевим судом порушення норм процесуального права та сам також не надав оцінки цим підставам зустрічного позову, не зважаючи на те, що ОСОБА_2 про це вказувала в апеляційній скарзі, що свідчить про неповноту встановлення усіх обставин справи.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовних вимог. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача за зустрічним позовом та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам не було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

Під час розгляду справи судом першої інстанції АТ «Альфа-Банк» заявлено про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, звернув увагу на висновок місцевого суду про пропуск ОСОБА_2 позовної давності, проте погоджуючись з висновком суду першої інстанції про не порушення права та охоронюваного законом інтересу позивача за зустрічним позовом, за захистом яких вона звернулася до суду, не встановив усіх фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.

За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78 81 83-84 228 229 235 243 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402 406 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 грудня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук