Постанова
Іменем України
05 серпня 2020 року
м. Київ
справа № 203/1154/17
провадження № 61-38853св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунальний заклад «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради»,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Дніпропетровської обласної державної адміністрації на постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Посунся Н. Є., Баранніка О. П., Пономарь З. М.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» (далі - КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР»), третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позов мотивований тим, що 12 квітня 2014 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області було ухвалено рішення, яким позивача було визнано недієздатною та опікуном призначено ОСОБА_2 . Вказане рішення було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року. Користуючись своїм правом опікуна, ОСОБА_2 помістила позивача до КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на повне державне утримання. Після скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2014 року позивач зверталась до директора інтернату з проханням відпустити її до дому в м. Тернівка, де їй на праві власності належить 7/12 частки приватного будинку. Також нею було укладено угоду з адвокатом Мерцаловою Н. В., яка 29 грудня 2016 року приїхала до інтернату та звернулась до керівництва закладу, надавши засвідчену копію рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, аби за проханням позивача відвезти її до дому. Але навіть після цього позивачу та її представникові було відмовлено. З цього приводу її представник зверталась до Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, була на прийомі у першого заступника голови держадміністрації, де було запропоновано надати відпустку позивачу та в найкоротший час вирішити питання про відрахування з інтернату. Рішення опіки та піклування про поміщення позивача до психоневрологічного інтернату не виносилося.
Позивач просила
визнати поміщення її до КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» у 2012 році та утримання в ньому до 22 грудня 2016 року незаконним,
визнати дії щодо утримання її без згоди на то та її волі в період з 22 грудня 2016 року по 10 лютого 2017 року у КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР»незаконними,
визнати відмову у відрахуванні її з обліку у КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» неправомірною та зобов`язати відрахувати позивача з інтернату.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання незаконним поміщення та утримання позивача в інтернаті, суд виходив з того, направлення ОСОБА_1 до інтернатної установи було здійснено у відповідності до пункту 3.3 Типового положення про психоневрологічний інтернат, що діяло на той час. Суд врахував відсутність висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість позивача задовольняти свої основні життєві потреби, наявність якого в силу частини другої статті 24 Закону України «Про психіатричну допомогу», є підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання. Крім того, з 11 лютого 2017 року позивачці було надано відпустку і з цього часу остання в інтернаті не перебуває.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року, з урахуванням ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року про виправлення описки, апеляційну скаргу та позов ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2017 року скасовано.
Визнано неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР»з 2012 року до 10 лютого 2017 року.
Визнано відмову щодо відрахування ОСОБА_1 з обліку КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР»неправомірною та зобов`язано КЗ «Володимирський психоневрологічний інтернат» ДОР» відрахувати ОСОБА_1 із інтернату.
Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення органу опіки та піклування щодо поміщення ОСОБА_1 до психоневрологічного інтернату не приймалось, позивач є дієздатною, адекватною особою, спроможною пересуватись за допомогою візка під час ходи, забезпеченою власним житлом. Їй не призначено опікуна і вона у відповідності до вимог закону особисто надала заяву про відрахування з інтернату.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У липні 2018 року Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації подав касаційну скаргу, у якій просить постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року скасувати, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було поміщено до інтернату на підставі чинного на той час рішення суду про визнання її недієздатною. Під час перебування в інтернаті ОСОБА_1 забезпечувалось проведення протягом 2013-2016 років поглиблених комплексних медичних оглядів, у тому числі за участю лікаря-невропатолога та психіатра, якими підтверджено діагноз органічного захворювання головного мозку внаслідок травми головного мозку. Для виписки позивача з інтернату не всі вимоги закону були дотримані.
У липні 2018 року Дніпропетровська обласна державна адміністрація подала касаційну скаргу, у якій просить постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року скасувати, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивача було поміщено в інтернат на підставі чинного на той час рішення суду та необхідного пакету документів. На час розгляду апеляційної скарги не були надані докази, які спростовують наявність у ОСОБА_1 психічного захворювання, встановленого висновком судово-психіатричної експертизи на час направлення позивачки до лікувального закладу у 2012 році. Апеляційний суд, приймаючи оскаржувану постанову, встановив обставини, які не підтверджуються жодними доказами.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2018 року КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» подав відзив на касаційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, у якому просить скасувати постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню. Висновком судово-психіатричного експерта від 05 грудня 2017 року № 206 Київського міського центру судово-психіатричної експертизи було підтверджено, що ОСОБА_1 має психічний розлад, який впливає на її здатність усвідомлювати та керувати своїми діями. Позивача було поміщено до інтернату на підставі чинного на той час рішення суду про визнання її недієздатною.
У листопаді 2018 року Департамент соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації подав відзив на касаційну скаргу, у якій просить постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року скасувати, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 жовтня 2018 року залишити без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, витребувано цивільну справу № 203/1154/17 з суду першої інстанції, клопотання Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації про зупинення виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року задоволено частково, зупинено виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині зобов`язання КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» відрахувати ОСОБА_1 із інтернату до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
У квітні 2019 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
15 квітня 2020 року справа передана судді-доповідачу Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, викладені у касаційних скаргах, з огляду на наступне.
Судами встановлено, що в 1978 році внаслідок ДТП ОСОБА_1 отримала тяжку черепно-мозкову травму.
31 березня 1981 року ОСОБА_1 встановлено І групу інвалідності з дитинства безстроково. В довідці МСЕК зазначено, що ОСОБА_1 потребує догляду.
Відповідно до довідки № 1905 від 13 листопада 2009 року ОСОБА_1 перебувала на Д-обліку у лікаря невропатолога. Знаходилась на лікуванні у лікаря-невропатолога та психіатра.
У 2012 році сестра позивача - ОСОБА_2 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з заявою про визнання ОСОБА_1 недієздатною та призначення її опікуном останньої.
Згідно акту № 9 стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 05 квітня 2012 року у ОСОБА_1 виявлено ознаки хронічного стійкого психічного захворювання у формі вираженого розладу особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку (наслідок важкої травми головного мозку, церебросклероз). Також встановлено, що за своїм психічним станом на той час остання не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними.
04 травня 2012 року лікарсько-консультативною комісією КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» ДОР» було надано висновок № 1464 відносно ОСОБА_1 , в якому зазначено, що остання страждає на виражений розлад особистості та поведінки внаслідок органічного захворювання головного мозку (наслідок важкої травми головного мозку, церебросклероз). Психічні функції стійко порушені. Соціальна дезадаптація внаслідок обмеження життєдіяльності по категоріям: навчання, трудова діяльність, спілкування, контроль поведінки, пересування. Потребує постійного стороннього догляду, побутового та медичного обслуговування. Рекомендовано подальше перебування в будинку-інтернаті для психохроніків.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, скасованим рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, ОСОБА_1 було визнано недієздатною та призначено опікуном останньої її сестру ОСОБА_2 .
На підставі заявки опікуна ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 15 травня 2012 року, направлення Управлінням праці та соціального захисту населення в м. Тернівка пакета документів для оформлення в будинок інвалідів для психічно хворих на постійне місце проживання, Головним управлінням праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації було видано путівку № 888 від 11 липня 2012 року про направлення ОСОБА_1 на державне забезпечення до КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР».
З 17 липня 2012 року ОСОБА_1 була зареєстрована в інтернаті та проживала на повному державному забезпеченні, отримувала пенсію по інвалідності та державну соціальну допомогу.
На підставі заяв ОСОБА_1 та її представника Мерцалової Н. В. від 10 лютого 2017 року позивачу було надано відпустку на термін з 11 лютого 2017 року по 11 березня 2017 року з проживанням останньої за адресою: АДРЕСА_1 .
З вказаної відпустки позивачка на час розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій не повернулась.
Європейський суд з прав людини зазначив, що перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що заявник страждав на психічний розлад, вид та ступінь якого були підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні, Суд має встановити, чи було тримання заявника «законним» у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції, та чи була дотримана процедура, передбачена законодавством (див. рішення у справі «Л.М. проти Латвії» (L.M. v. Latvia), заява № 26000/02, п. 45, від 19 липня 2011 року) (I. N. v. Ukraine, заява № 28472/08, § 65, ЄСПЛ, від 23 червня 2016 року).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9сво18) зазначено, що «недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції. Проте відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу».
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» (в редакції, яка діяла на час поміщення позивача до психоневрологічного інтернату)психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади;
психіатричний заклад - психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.
Згідно частини першої статті 23 Закону України «Про психіатричну допомогу» підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - заява батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її в психоневрологічному закладі для соціального захисту.
Але суд апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині визнання поміщення позивача до психоневрологічного інтернату незаконним не з`ясував, коли рішення про визнання недієздатною ОСОБА_1 набуло законної сили та коли її було фактично поміщено до психоневрологічного закладу.
Згідно частини другої статті 24 Закону України «Про психіатричну допомогу» підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання є: особиста заява особи за наявності висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні життєві потреби; рішення суду про незаконне поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання.
ОСОБА_1 була поміщена до КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» на підставі заяви опікуна ОСОБА_2 та рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, яке було скасовано рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2016 року, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання відмови у відрахуванні позивача з обліку в інтернаті неправомірною та зобов`язав відрахувати позивача з інтернату.
В той же час суди не з`ясували, коли КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» стало відомо про скасування рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2012 року, коли ОСОБА_1 звернулась з заявою про відрахування з інтернату.
Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Висновки Верховного Суду
Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду в частині визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» з 2012 року до 10 лютого 2017 року ухвалена з порушенням норм матеріального права, що є підставами для її скасування в цій частині.
У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 в КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» з 2012 року до 10 лютого 2017 року скасувати; передати справу в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову апеляційного суду слід залишити без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року зупинено виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині зобов`язання КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР»відрахувати ОСОБА_1 із інтернату до закінчення касаційного розгляду справи.
Отже, виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині зобов`язання КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» відрахувати ОСОБА_1 із інтернату підлягає поновленню.
Керуючись статями 400, 410, 411, 413 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) 409 416 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційні скарги Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Дніпропетровської обласної державної адміністрації задовольнити частково.
Постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 у Комунальний заклад «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» з 2012 року до 10 лютого 2017 року скасувати.
Справу №203/1154/17 в частині позовних вимогОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Комунального закладу «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» про визнання неправомірним поміщення та утримання ОСОБА_1 у Комунальний заклад «Володимирівський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради» з 2012 року до 10 лютого 2017 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 травня 2018 року в частині зобов`язання КЗ «Володимирівський психоневрологічний інтернат» ДОР» відрахувати ОСОБА_1 із інтернату.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. І. Журавель
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук