Постанова
Іменем України
29 червня 2022 року
м. Київ
справа № 203/1734/18
провадження № 61-13838св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представником Деянковим Станіславом Анатолійовичем, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року у складі судді Католікяна М. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання привести приміщення у первісний стан, усунення перешкод у здійсненні права власності.
Позов мотивований тим, що Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця») є правонаступником усіх прав та обов`язків Укрзалізниці.
02 лютого 2016 року приблизно о 15-00 годині невстановлені особи самовільно вчинили дії, спрямовані на заволодіння нерухомим майном державної форми власності ПАТ «Українська залізниця», а саме нежитловим приміщенням № 15, розташованим на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 27,4 кв. м. Це приміщення перебуває на балансі структурного підрозділу «Господарська служба» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Відомості про кримінальне правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 березня 2016 року за № 42016041440000011 за ознаками статті 356 КК України.
ПАТ «Українська залізниця» є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 27,4 кв. м.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 57522146 від 16 квітня 2016 року квартира АДРЕСА_3 загальною площею 106,5 кв. м. належить ОСОБА_2 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 57568474 від 18 квітня 2016 року квартира АДРЕСА_3 загальною площею 106,5 кв. м., житловою площею 59,0 кв. м. згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер 231, виданий 12 квітня 2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень № 29293860 від 18 квітня 2016 року, зареєстровано за ОСОБА_1 .
Відповідачем здійснено фактичну реконструкцію загальної площі квартири АДРЕСА_3 з метою незаконного заволодіння нежитловим приміщенням АДРЕСА_2 , було знищено первинний стан нежитлового приміщення № 15.
Позивач просив:
зобов`язати ОСОБА_1 привести приміщення АДРЕСА_4 у первісний стан шляхом: відновлення перегородки № 1; відновлення перегородки № 2; відновлення перегородки № 3; відновлення перегородки № 4; демонтування перегородки № 5, відновлення прорізу № 6, проведення шпаклювальних та малярних робіт;
зобов`язати ОСОБА_1 усунути перешкоди в здійсненні права власності у приміщенні АДРЕСА_2 ;
судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, АТ «Українська залізниця» у позові до ОСОБА_1 про зобов`язання привести приміщення у первісний стан, усунення перешкод у здійсненні права власності відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права. Судом встановлено, що належне позивачеві нерухоме майно ймовірно було протиправно включене до житлового приміщення № 16 загальною площею 106,5 кв. м, право власності на яке в цілому належить відповідачеві. З огляду на це, ефективним способом захисту порушеного права є застосування інституту віндикації, тобто витребування майна власником від добросовісного набувача. Крім того, позов заявлено до неналежного відповідача. Суд першої інстанції зробив висновок, що будівельні роботи, унаслідок яких майно позивача увійшло до майна, власником якого тепер є відповідач, були виконані принаймні у період, що передував укладенню договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12 квітня 2016 року, тобто період, коли приміщенням розпоряджався як власник ОСОБА_3 . Між тим, позивач, звертаючись до суду з позовом, або під час підготовчого провадження, не залучив його до участі у справі. З відповідним клопотанням позивач звернувся під час судового розгляду справи по суті, що унеможливило його задоволення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що заявлений у справі позов через невірно обраний спосіб захисту порушеного права задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У серпні 2021 року АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу за підписом представника Деянкова С. А. , у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Українська залізниця», судові витрати покласти на відповідача.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що оскаржені судові рішення є необґрунтованими та такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Держава Україна в особі позивача є власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 27,4 кв. м. Вказане приміщення шляхом переобладнання було приєднано до приміщення АДРЕСА_3 , яке належить відповідачу на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. З висновку експерта за результатами проведення судової будівельно- технічної експертизи за № 3722-19 від 15 травня 2020 року та обсягу будівельних робіт, які необхідно здійснити для приведення приміщення АДРЕСА_2 загальною площею 27,4 кв. м, вбачається, що наразі, воно не має чітких меж, тобто фактично є зруйнованим. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що найбільш ефективним способом захисту порушеного права у даному випадку є інститут віндикації - витребування майна власником від добросовісного набувача. Водночас, нежитлового приміщення, власником якого є позивач, фактично на сьогодні не існує, через обставини наведені вище, а тому, на думку позивача, застосувати інститут віндикації до моменту приведення нежитлового приміщення у первісний стан не вбачається можливим. Такий спосіб захисту порушеного права позивача може бути застосований лише після усунення обставин, які об`єктивно унеможливлюють визначення конкретних меж майна, тобто після приведення нежитлового приміщення до первісного стану, після чого і вбачається можливим застосувати інститут віндикації в якості похідної вимоги. За результатами моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень не виявлено жодного рішення Верховного Суду, в якому би містився висновок з питань застосування інституту віндикації до нерухомого майна, яке фактично зруйновано, тобто не має свого первісного стану. Відповідно до пункту 4 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку. Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Відповідно до статті 100 ЖК України, наймач, допустивши самовільне переобладнання або перепланування житлового приміщення, зобов`язаний за власний рахунок привести приміщення до попереднього стану. Наведені норми не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій.
Позиція інших учасників справи
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_5 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи і інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При цьому процес такого захисту в суді обмежено законодавцем принципом диспозитивності, згідно з яким захист здійснюється виключно у? межах заявлених вимог, на підставі наданих доказів і з суворим дотриманням приписів статті 16 ЦК та статті 5 ЦПК. Крім того, стала судова практика визначає додатковий критерій належності обраного позивачем способу захисту порушеного права, згідно з яким такий спосіб має також бути ефективним, тобто таким, що тягне за собою настання для позивача реальних позитивних правових наслідків у вигляді повного або часткового поновлення порушеного права. Отже, з огляду на зміст позовних вимог, наявні в матеріалах цивільної справи докази, суд вірно дійшов обґрунтованого висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права буде застосування інституту віндикації.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 203/1734/18, витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2021 року справа № 203/1734/18 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 вересня 2021 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Фактичні обставини
Суди встановили, що від 13 жовтня 2015 року Держава України в особі Міністерства інфраструктури України в особі позивача є власником нежитлового приміщення № 15 площею 27,4 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
У подальшому невідомими особами було проведено переобладнання (переплануванням, реконструкцію) будинку, у результаті якого приміщення № НОМЕР_1 площею 27,4 кв. м ймовірно увійшло до складу житлового приміщення № 16 загальною площею 106,5 кв. м у будинку АДРЕСА_1 .
23 лютого 2016 року право власності на житлове приміщення № 16 загальною площею 106,5 кв. м зареєстроване за ОСОБА_3 . Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підставою для реєстрації права стало рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 грудня 2006 року, ухвалене у справі № 2-2163.
12 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та відповідачем укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким останній набув право власності на житлове приміщення №16 загальною площею 106,5 кв. м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. і зареєстрований у реєстрі за № 231.
15 травня 2020 року Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз складено висновок № 3722-19, згідно з яким можливо припустити, що загальна площа приміщення № 15 (27,4 кв. м) увійшла до загальної площі приміщення № 16 (106,5 кв. м) у зв`язку з переобладнанням (переплануванням, реконструкцією тощо) будинку АДРЕСА_1 . Вказаним висновком також був визначений спосіб приведення спірного приміщення до первісного стану.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 522/21240/19 (провадження № 61-2777св21) зазначено, що «у постанові Великої Палати Верховного суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що «Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших.
…Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».
З урахуванням положень статей 387 і 388 ЦК України можливо витребування власником нежитлового приміщення, яке було поділено та/або об`єднано.
Отже, в задоволенні позовних вимог слід було відмовити в зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту.
За таких обставин суди дійшли вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, але частково помилились щодо мотивів такої відмови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 522/21240/19 (провадження № 61-2777св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, в іншій частині - залишити без змін.
Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 400 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця», яка підписана представником Деянковим Станіславом Анатолійовичем, задовольнити частково.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2021 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук